Постанова

від 07.03.2024 по справі 912/294/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2024 року м.Дніпро Справа № 912/294/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.

секретар судового засідання Ліпинський М.О.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2023 (суддя Дупляк С.А.)

у справі № 912/294/23

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер Пайп"

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою від 15.02.2023 за вих. №б/н до ОСОБА_2 про стягнення 2 354 235,99 грн заборгованості за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер Пайп".

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 26.07.2023 у справі №912/294/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 26.07.2023 у справі № 912/294/23 та ухвалити нове рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про оплату відповідачем коштів на рахунок позивача не маючи на це жодних письмових доказів, а базуючись виключно на усних твердженнях відповідача.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не маючи жодного документального підтвердження: ні банківських виписок з рахунку ОСОБА_2 на рахунок ОСОБА_1 , або ж інших квитанцій як первісних бухгалтерських документів, якими доводиться порядок оплати, не маючи Акту підписаного на виконання умов Договору щодо оплати коштів відповідачем позивачу, безпідставно обґрунтовує свою позицію, яка не відповідає ні письмовим документам наявним в матеріалах справи, ні нормам чинного законодавства.

Зауважує на тому, що відповідач протягом одного року з моменту підписання Договору та внесення змін до ЄДРПОУ про склад учасників та порядок розподілу статутного капіталу не виконала покладеного на неї, вище вказаним Договором, обов`язку щодо сплати позивачу на її розрахунковий рахунок грошових коштів за отриману нею частку в статутному капіталі товариства. Однак судом першої інстанції вище вказані обставини не були прийняті до уваги, що призвело до неповного встановлення обставин справи та спотворення сприйняття інформації шляхом виданням за бажане та помилкове тлумачення встановленими тих обставин справи, які фактично залишились не доведеними, що зрештою призвело до прийняття необґрунтованого та безпідставного рішення суду.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

27.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

30.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

28.02.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі на виконання вимог ухвалу суду від 31.01.2024.

05.03.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про розгляд справі без його участі та уповноваженого представника, наголосив на необхідності залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В судове засідання 07.03.2024 учасники справи, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої позивачем апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що явка учасників справи обов`язковою не визнавалась, з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги заяву відповідача про розгляд справи без участі та обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників учасників справи.

Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 27.11.2018 між ОСОБА_1 , інтереси якої за довіреністю представляв ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 був укладений Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙП» (далі - Договір).

Відповідно до п.п. 1.1 розділу 1 Договору Продавець передає Покупцю свою частку у розмірі 2.354.235,99 грн, що складає 2.354.235,99 часток, та становить 51% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙП».

Розділ 2 Договору визначає ціну об`єкта продажу, порядок розрахунків, та оплату витрат.

Відповідно до п.п. 2.1 Договору ціна частки становить 2.354.235,99 грн.

Відповідно до п. 2.3 Договору Покупець зобов`язаний сплатити ціну частки, обумовлену п. 2.1 цього Договору, продавцю до підписання сторонами цього Договору шляхом перерахування коштів на реквізити Продавця.

27.11.2018 між ОСОБА_1 , інтереси якої за довіреністю представляв ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 був укладено Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙП» (далі - Акт), який підписаний сторонами і посвідчений нотаріально.

Відповідно до п. 1 Акта ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняла частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙГІ» у розмірі 51%, яка у грошовому еквіваленті становить 2.354.235,99 грн.

Пунктом 2 Акта сторони засвідчили, що не мають одна до одної матеріальних претензій у зв`язку із передачею зазначеної у акті частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙП».

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вище вказаних документів проведено державну реєстрацію та до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань учасниками Товариства були внесені зміни щодо кількості учасників, та порядку розподілу часток у статутному капіталі товариства, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ, що узгоджується із положеннями ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в редакції, чинній на час проведення державної реєстрації змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що:

- як вбачається із тексту Договору (п.п. 2.3) та Акта (п. 2), повна оплата Покупцем за Договором здійснена до дня укладення Договору, а саме до 27.11.2018;

- при цьому той факт, що сторони не надали суду належних відомостей щодо того, на які саме реквізити здійснено таку оплату (чи вона була готівковою), жодним чином не спростовує того, що сторони у письмовій (нотаріально посвідченій) формі засвідчили, що не мають одна до одної матеріальних претензій у зв`язку із передачею зазначеної у акті частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙП», тобто і претензій щодо оплати цієї частки;

Крім того, господарський суд зазначив, що усі подальші дії сторін також підтверджують те, що угода між ними відбулась, а ціна частки сплачена продавцю в повному обсязі.

Зокрема, 15.01.2019 учасниками товариства ОСОБА_1 , інтереси якої за довіреністю представляв ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 був складений, підписаний і посвідчений нотаріально протокол загальних зборів ТОВ «МАСТЕР ПАЙП», відповідно до якого сторони прийняли спільне рішення щодо зміни місцезнаходження Товариства та затвердження Статуту Товариства у новій редакції.

В період з грудня 2018 року по листопад 2022 року учасниками товариства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно було вчинено 5 (п`ять) реєстраційних дій щодо державної реєстрації внесення змін до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг у справі).

Таким чином, у період з 27 листопада 2018 року до 11 листопада 2022 року будь-яких претензій, вимог, як письмових так і усних, з боку ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо оплати частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙП» за Договором від 27 листопада 2017 року не було.

На думку суду, зміна поведінки позивача, починаючи з 11 листопада 2022 року, невизнання факту оплати частки та звернення до суду з даним позовом вказує на недотримання позивачем принципу заборони суперечливої поведінки (принцип contra factum proprium), про недопустимість якої неодноразово зазначав Верховних Суд, зокрема у постановах від 14.12.2022 у справі №126/2200/20 від 25.01.2023 у справі №760/34680/19.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Позивач звернулася до суду з цим позовом, в обґрунтування якого вказувала на те, що 27.11.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙП», відповідно до якого продавець (Позивач) відчужила покупцю (Відповідачу) свою частку у розмірі 2.354.235,99 грн, що 51% статутного капіталу ТОВ «МАСТЕР ПАЙП», однак Відповідач свого обов`язку з оплати частки не виконала.

Відповідач стверджує, що вона в повній обсязі розрахувалася за придбану частку, що підтверджується актом приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙП» від 27.11.2018. Крім того відповідач просить застосувати строки позовної давності.

Третя особа вважає, що статутний капітал ТОВ «МАСТЕР ПАЙП» на суму 4 616 149,00 грн не є сформованим, а тому ОСОБА_1 не мала права продати ОСОБА_2 неоплачену частину частки у статутному капіталі товариства.

Так, у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 655 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В той же час, за приписами ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначено статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що 27.11.2018 між ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) було підписано Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙП».

Відповідно до п.п. 1.1 Продавець передає Покупцю свою частку у розмірі 2 354 235,99 гри., що складає 2 354 235,99 грн часток та становить 51% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер Пайп».

Станом на листопад 2018 року 100% статутного капіталу Товариства, учасником якого була позивач одноособово становив 4 616 149,00 грн, що підтверджується випискою з ЄДРПОУ, яка наявна в матеріалах справи та фактично спростовує доводи третьої особи.

Згідно п.п. 2.1 Договору ціна частки становить 2 354 235,99 грн.

Як передбачено п. 2.3 Договору Покупець зобов`язана сплатити ціну частки обумовлену п. 2.1 цього Договору, Продавцю до підписання сторонами цього Договору, шляхом перерахування коштів на реквізити Продавця.

За приписами п. 5.2 Договору у разі невиконання чи неналежного виконання своїх обов`язків за даним Договором, Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази (квитанції, платіжні доручення, розписки тощо), що підтверджували б здійснення розрахунків між сторонами.

Водночас, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що: "...як вбачається із тексту Договору (п.п. 2.3) та Акта (п. 2), повна оплата Покупцем за Договором здійснена до дня укладення Договору, а саме до 27.11.2018. При цьому той факт, що сторони не надали суду належних відомостей щодо того, на які саме реквізити здійснено таку оплату (чи вона була готівковою), жодним чином не спростовує того, що сторони у письмовій (нотаріально посвідченій) формі засвідчили, що не мають одна до одної матеріальних претензій у зв`язку із передачею зазначеної у акті частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙП», тобто і претензій щодо оплати цієї частки".

Слід зауважити, що судом не встановлено яким саме способом та коли проводились розрахунки, а також на підставі яких доказів підтверджується факт здійснення оплати в повному обсязі.

При цьому самим відповідачем у поданих до суду першої інстанції процесуальних документах обґрунтованих пояснень щодо порядку розрахунків між сторонами наведено не було.

У зв`язку з чим, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.01.2024 було запропоновано Відповідачу ( ОСОБА_2 ) надати суду у строк до 26.02.2024:

- детальні пояснення з інформацією щодо порядку та способу проведення розрахунків між сторонами за Договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙП» від 27.11.2018 (в якій формі (готівкова/безготівкова), яким чином (разовий платіж чи частинами), дата та час проведення операцій тощо);

- докази, що засвідчують проведення оплати та її розмір (платіжні інструкції, квитанції, чеки, виписки з банку, розписки тощо).

На виконання вимог ухвали суду, Відповідачем було надано 28.02.204 до суду додаткові пояснення, за змістом яких слідує:

«Як стверджує ОСОБА_2 , вона та її чоловік ОСОБА_4 , тривалий час були знайомі з сім`єю ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 (вони були чоловіком і жінкою). Декілька разів вони зустрічались, між ними були нормальні відносили.

Більш всього спілкувались між собою її чоловік ОСОБА_4 , та чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_3 . У них були спільні бізнес-інтереси, які вони реалізовували через ТОВ «МАСТЕР ПАЙП». Також ОСОБА_2 було відомо, що ОСОБА_1 була учасником товариства, але фактично управляв товариством її чоловік - ОСОБА_3 . У нього була довіреність на управління товариством від ОСОБА_1 , яка тривалий час мешкала в Криму.

Приблизно в середині листопада 2018 року, чоловік ОСОБА_2 повідомив їй про те, що ОСОБА_3 з погодження із своєю жінкою ОСОБА_1 , запропонували йому придбати частку в ТОВ «МАСТЕР ПАЙП» в розмірі 51% статутного капіталу де єдиним учасником була ОСОБА_1 . Також ОСОБА_4 повідомив їй про те, що буде краще, якщо частку буде придбано саме нею за сімейні кошти, та частка буде оформлена саме на неї, . Вона погодилась із свої чоловіком, і не стала вникати в деталі майбутньої угоди, оскільки мало в цьому розуміє, та повністю поклалась на свого чоловіка, тим більше усі фінансові справи с сім`ї за взаємною згодою вів її чоловік.

Наприкінці листопада 2018 року, судячи із документів 27 листопада 2028 року, це було саме в цей день що і стоїть в договорі та акті приймання-передачі, вони ( ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) зустрілись у запропонованого ОСОБА_3 нотаріуса ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Це було в першій половині дня, приблизно після 10 годині. Спочатку ОСОБА_3 надав для ознайомлення Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙП», як він сказав, підготовлений його юристами. Договір прочитав спочатку її чоловік, потім ОСОБА_2 .

По змісту, договір усіх влаштував, та вони погодились на продаж-купівлю частки і розрахунку по договору. Договір вона підписала після того, як її чоловік розрахувався з ОСОБА_3 .

Після чого, вони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підписали Акт приймання- передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙП» від 27 листопада 2018 року (далі - Акт), який підписаний сторонами і посвідчений нотаріально.

Перед підписанням Акту нотаріус надала їм акт для ознайомлення і запитала у них щодо розрахунків, ОСОБА_3 підтвердив про те , що він одержав оплату і не має матеріальних претензій.

Щодо безпосередніх розрахунків по договору, оплата проводилась до підписання договору, готівковими коштами (частково в гривні, частково в доларах США в яких саме частках ОСОБА_2 не пам`ятає ), які її чоловік ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 , який в свою чергу за довіреністю представляв ОСОБА_1 . Передача коштів відбувалась в нашому автомобілі біля нотаріальної контори. На підтвердження розрахунків, ОСОБА_3 написав розписку, та передав її чоловіку ОСОБА_4 .

Розписка зберігалась у її чоловіка і де вона зараз їй невідомо, так як її чоловік помер влітку 2022 року. Вона не вживала будь яких заходів щодо відновлення розписки про розрахунок, тому що, вважала, що угода відбулась, розрахунки між ними відбулись, будь яких вимог, претензій ні з боку ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 до неї та її чоловіка не було до січня 2023 року, за цей час неодноразово проводились загальні збори, протокол яких як правило підписував ОСОБА_3 і будь яких претензій щодо розрахунків не висловлював.

Крім того, вважає, наявність підписаного договору, акту із змістом про проведення розрахунків, та подальших взаємовідносин по діяльності ТОВ «МАСТЕР ПАЙП» і є підтвердженням проведення розрахунків за договором.

Інших доказів щодо розрахунку за договором ОСОБА_2 надати не може».

Таким чином, Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджували б виконання нею як Покупцем свого обов`язку зі сплати вартості частки в статутному капіталі ТОВ «Мастер Пайп» за Договором купівлі-продажу від 27.11.2018.

Водночас, суд першої інстанції наведеного не врахував та помилково визнав встановленими обставини відсутності заборгованості за Договором, не дивлячись на відсутність доказів здійснення розрахунків Відповідачем.

Так, згідно ч. 1 ст. 198 ГК України платежі за грошовими зобов`язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

В свою чергу, за приписами ч. 1-3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідачем таких доказів суду не надано.

Посилання суду на те, що: «як вбачається із тексту Договору (п.п. 2.3) та Акта (п. 2), повна оплата Покупцем за Договором здійснена до дня укладення Договору, а саме до 27.11.2018» є безпідставним, оскільки судом не правильно інтерпретовано зміст цієї умови Договору, з якої прямо не слідує виконання Покупцем обов`язку зі сплати ціни частки Продавцю до підписання цього Договору, а лише зазначається про необхідність такого виконання.

При цьому судом залишено поза увагою, що такий розрахунок мав був здійснений у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок Продавця.

Проте, суд не з`ясував обставини обізнаності Покупця про рахунок Продавця, який не зазначений ані в тексті Договору, а ні в Акті приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Мастер Пайп» від 27.11.2018.

Незважаючи на це, рішення суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях, що:

«при цьому той факт, що сторони не надали суду належних відомостей щодо того, на які саме реквізити здійснено таку оплату (чи вона була готівковою), жодним чином не спростовує того, що сторони у письмовій (нотаріально посвідченій) формі засвідчили, що не мають одна до одної матеріальних претензій у зв`язку із передачею зазначеної у акті частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙП», тобто і претензій щодо оплати цієї частки».

Апеляційний суд наголошує, що доказування у господарській справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

При цьому Відповідач особисто засвідчив у наданих апеляційному суду поясненнях відмінний від обумовленого Договору порядок розрахунків, а саме готівковими коштами, однак доказів (розписки) суду не представив.

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до приписів ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Жодних доказів в обґрунтування своїх заперечень як і дій щодо їх отримання, Відповідачем не надано та не здійснено.

Відповідно до п. 1 Акта ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняла частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙГІ» у розмірі 51%, яка у грошовому еквіваленті становить 2 354 235,99 грн.

Пунктом 2 Акта сторони засвідчили, що не мають одна до одної матеріальних претензій у зв`язку із передачею зазначеної у акті частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙП».

Необхідно зауважити, що судом помилково розтлумачено цей пункт Акту як відсутність матеріальних претензій щодо зобов`язань сторін за Договором, зокрема, щодо проведення розрахунків, оскільки він стосується саме процедури передачі частки від Продавця Покупцю.

Відповідно до ч. 1 ст. 363 ЦК України частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.

Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вказаний Акт взагалі не містить застережень а ні про оплату ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 2 354 235, 99 грн, а ні про те, що він укладений на підтвердження виконання Відповідачем своїх обов`язків за Договором від 27.11.2018 року.

Отже, даний Акт складений на виконання положень ч. 1 ст. 363 ЦК України та містить інформацію виключно про передачу корпоративних прав від Позивача до Відповідача, не маючи жодного відношення до зміни порядку оплати коштів чи підтвердження її здійснення.

При цьому за змістом вказаного Акту відсутні вказівки на те, що ОСОБА_2 сплатила на користь ОСОБА_1 кошти в рахунок виконання умов Договору.

На користь цього свідчать й ті обставини, що Позивач помилково вважала, що Відповідач мала виконати свій обов`язок протягом одного року з моменту підписання Договору та внесення змін до ЄДРПОУ про склад учасників та порядок розподілу статутного капіталу.

Зокрема, наведене слідує з приписів ч. 6 ст. 18 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, що учасники товариства можуть вносити додаткові вклади протягом строку, встановленого рішенням загальних зборів учасників, але не більше ніж протягом одного року з дня прийняття рішення про залучення додаткових вкладів.

В свою чергу, відповідно до п. 9.2. Договору, строк дії цього Договору починає перебіг у момент, визначений п. 9.1. цього Договору (з моменту його підписання) та закінчується днем, коли сторони остаточно будуть виконані всі зобов`язання за даним Договором.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що усі подальші дії сторін також підтверджують те, що угода між ними відбулась, а ціна частки сплачена продавцю в повному обсязі, з посиланням на:

- рішення загальних зборів учасників ТОВ «Мастер Пайп» від 15.01.2019, оскільки на вказаних зборах від ОСОБА_1 приймав участь її представник, а не вона особисто, а як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, й таке рішення не є доказом проведення розрахунків між сторонами;

- відсутність претензій позивача протягом певного проміжку часу є, як вже зазначалось, саме наслідком її неправильного розуміння положень законодавства, та в будь-якому разі не може вказувати на безпідставність її вимог, адже згідно ч. 1, 2 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд і нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Позивач своїм правом на отримання грошових коштів, які мали бути сплачені Відповідачем за Договором, скористалась шляхом пред`явлення цього позову. При цьому чинним законодавством не встановлено обов`язковість дотримання досудового порядку врегулювання спору у відповідних правовідносинах, а тому надсилання Позивачем претензій не вимагається.

Виходячи з викладеного апеляційний суд вважає необґрунтованими висновки господарського суду й про суперечливість поведінки Позивача, що не підтверджено будь-якими обставинами справи. Позивач не відмовлялася від свого права на отримання грошових коштів за відплатним Договором та не зазначала про виконання Відповідачем свого обов`язку зі сплати вартості частки у статутному капіталі ТОВ «Мастер Пайп». Відсутні будь-які належні докази на підтвердження протилежного.

Керуючись принципом вірогідності доказів суд першої інстанції зазначив, що Позивачем не спростовані доводи Відповідача щодо факту належної оплати частки, яка скоріше мала місце, аніж не мала.

Однак погодитися з цим неможливо, оскільки саме Відповідачем не надано жодного доказу на спростування доводів Позивача щодо нездійснення оплати.

Колегія суддів звертає увагу, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує.

У Постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі № 2-879/13 зауважено на тому, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. також пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Надані ОСОБА_2 пояснення видаються суду непереконливими не тільки через їх непідкріпленність жодними доказами, а з огляду також й на те, що частка у статутному капіталі ТОВ «Мастер Пайп» належала саме ОСОБА_1 й саме вона була учасником Товариства, а не ОСОБА_3 .

Натомість проведення реєстраційної дії 29.12.2018, номер запису № 1444107001901 0277 щодо зміни складу засновників (учасників) Товариства вказує лише на реалізацію сторонами наслідків правочину, доказів виконання зобов`язань по якому Відповідачем не надано.

При цьому як вже було неодноразово підмічено, Позивач внаслідок нерозуміння норм чинного законодавства помилково вважала, що обов`язок Відповідача з оплати вартості частки обліковується саме з моменту внесення відповідних змін (їх державної реєстрації) та відтерміновується ще на певний час.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, сама концепція доказування по принципу вірогідності будується саме на підставі поданих сторонами доказів, а в даному випадку такі Відповідачем не подано, на відміну від Позивача (Договір, Акт, Статут, квитанції щодо здійснення операцій з формування статутного капіталу).

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що докази на підтвердження невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу від 27.11.2018 є більш вірогідними, ніж докази, надані на спростування цих обставин.

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє документальне підтвердження, а позовні вимоги є обґрунтованими.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься заява відповідача про застосування позовної давності, в якій просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав її пропуску.

Апеляційний суд зазначає, що згідно ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як передбачено ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме:

1) забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та

2) запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Високий суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме:

1) забезпеченню юридичної визначеності та остаточності;

2) захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень (п. 137 рішення від 09.01.2013 за заявою № 21722/11 у справі «Волков проти України»).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи той факт, що Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності… заява про її застосування може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного (правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведений у постановах від 09.04.2019 у справі № 912/1104/18, від 20.09.2019 у справі № 904/4342/18).

За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц).

Колегія суддів зауважує, що судом з`ясовано, що право позивача є порушеним, а його вимоги є підставними.

Виходячи з положень ст.ст. 257, 261 ЦК України до вимог про стягнення грошових коштів за договором застосовується загальний строк позовної давності у 3 роки, який почав свій перебіг з 27.11.2018 дати його укладення, позаяк кошти мали бути сплачені до його підписання.

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Кіровоградської області з цим позовом 22.03.2023.

Разом з тим, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, було встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 до 22.05.2020 року, та в подальшому неодноразово продовжено, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 дію карантину було продовжено до 30.06.2023.

Вирішуючи даний спір, судом враховуються положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-IX, якими було внесено зміни до Цивільного кодексу України (доповнено Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) пунктом 12) та фактично продовжено строки, визначені, зокрема, ст. 257 ЦК України на строк дії карантину.

Таким чином, починаючи з запровадження у березні 2020 карантину та по 30.06.2023 загальний строк позовної давності у 3 роки продовжувався, а відтак станом на 22.03.2023 строк позовної давності для пред`явлення відповідного позову не сплив.

Також, суд звертає увагу, що на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, на території України з 24.02.2022 введено воєнний стан, який також неодноразово продовжувався та триває й досі.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) було доповнено пунктом 19 такого змісту: «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

За таких умов, зважаючи на доведеність позовних вимог, відсутність обставин пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з відповідними вимогами, що виключає можливість застосування наслідків його спливу, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для їх задоволення, відмовляючи відповідачу у його заяві за необґрунтованістю.

Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Згідно ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких умов, апеляційним судом встановлено наявність правових та фактичних підстав для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2023 у справі № 912/294/23 як такого, що прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, не відповідності висновків суду встановленим обставинам, при неправильному застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, та прийняття в цій частині нового рішення - про задоволення позову: стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕР ПАЙП» в розмірі 2 354 235,99 грн.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як апеляційну скаргу та позов задоволено, суд відповідно змінює розподіл судових витрат наступним чином: витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 35 315,54 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 52 973,31 грн належить стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2023 у справі № 912/294/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2023 у справі №912/294/23 - скасувати.

Постановити нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість в розмірі 2 354 235,99 грн, витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 35 315,54 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 52 973,31 грн, про що видати наказ.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 15.04.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя Т.А. Верхогляд