Рішення

від 09.04.2024 по справі 902/1570/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2024 р.Cправа № 902/1570/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Макогін О.І.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія", 23011, Вінницька область, Барський район, село Гармаки, вулиця Соборна, будинок 52, ідентифікаційний код юридичної особи 30804391

до Фермерського господарства "Лінея", 23011, Вінницька область, Барський район, село Гармаки, ідентифікаційний код юридичної особи 36318395

про стягнення 305 449,31 гривень

за участю представників:

від позивача адвокати Дробаха Сергій Вікторович, Ібадов Ельмар Табріз огли згідно ордерів

від відповідача керівник Горпинюк Іван Миколайович

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 21.12.2023 року надійшла позовна заява № б/н від 21.12.2023 (вх. № 1603/23 від 21.12.2023) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" до Фермерського господарства "Лінея" про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 04/05-22-Л від 04.05.2022 року у розмірі 305 449,31 гривень, з яких: 300 000,00 гривень основного боргу, 4 980,82 гривень пені та 468,49 гривень 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2023 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 26.12.2023 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі 902/1570/23 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 25.01.2024 року о 10:00 год.

24.01.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 24/01 від 24.01.2024 (вх. № 01-34/835/24) у якому останній позовні вимоги не визнав з підстав зазначених у відзиві, у задоволенні позову просив відмовити.

24.01.2024 до суду від відповідача надійшла заява (вх. № 01-34/834/24) про відкладення судового засідання.

За результатами судового засідання 25.01.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відкладення судового зсідання з розгляду справи № 902/1570/23 по суті на 20.02.2024 на 14:00 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

05.02.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № б/н від 05.02.2024 (вх. № 01-34/1276/24 від 05.02.2024).

У судовому засіданні 20.02.2024 суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/1570/23 по суті до 14:00 19.03.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

За результатами судового засідання 19.03.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/1570/23 по суті до 16:00 02.04.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 02.04.2024 представником відповідача подано заяву № б/н від 02.04.2024 (вх. № 01-34/3529/24 від 02.04.2024) про відстрочення виконання рішення суду.

За результатами судового засідання 02.04.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/1570/23 по суті до 15:30 09.04.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

05.04.2024 через підсистему Електронний суд відповідачем подано заяву № б/н від 02.04.2024 (вх. № 01-34/3663/24 від 05.04.2024) про відстрочення виконання рішення суду.

08.04.2024 до суду від позивача надійшли заперечення щодо заяви про відстрочення виконання рішення суду (вх. № 01-34/3731/24).

На визначену судом дату у судове засідання з`явилися представники позивача та представник відповідача.

Представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, позов просили задовольнити у повному обсязі, у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду просили відмовити з підстав її необгрунтованості.

Представник відповідача позовні вимоги визнав та просив суд задовольнити заяву про відстрочення виконання рішення суду.

У судовому засіданні 09.04.2024 суд на місці ухвалив заяву представника відповідача № б/н від 02.04.2024 (вх. № 01-34/3529/24 від 02.04.2024) про відстрочення виконання рішення суду повернути заявнику без розгляду на підставі частини 4 статті 170 ГПК України, додатки залишити в матеріалах справи; заяву № б/н від 02.04.2024 (вх. № 01-34/3663/24) про відстрочення виконання рішення суду розглянути під час ухвалення рішення у справі.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення по справі та орієнтовний час повернення.

Після виходу суду з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Надія" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фермерського господарства "Лінея" про стягнення 305 449,31 гривень, з яких: 300 000,00 гривень основного боргу, 4 980,82 гривень пені та 468,49 гривень 3% річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 04.05.2022 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Надія" та Фермерським господарством "Лінея" було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № ПФД 04/05-22Л.

На виконання договору позивачем на рахунок відповідача були перераховані грошові кошти у сумі 300 000,00 гривень.

Відповідно до пункту 3.1 договору, позичальник зобов`язаний був повернути надану поворотну фінансову допомогу на протязі 10 календарних днів після вимоги позикодавця.

Позивачем 16.11.2023 на адресу відповідача надіслано вимогу № 157 від 13.11.2023 про повернення протягом 10 календарних днів з дати отримання вимоги 300 000,00 гривень поворотної фінансової допомоги за договором № ПФД 04/05-22Л від 04.05.2022 року.

Позивач зазначив, що вимогу відповідач отримав 17.11.2023 року, проте кошти за договором про надання поворотної фінансової допомоги не повернув.

Несплата відповідачем боргу стала підставою для звернення з позовом про стягнення заборгованості та нарахованих на суму боргу пені і 3% річних.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що надані позивачем платіжні інструкції не свідчать про списання коштів на загальну суму 300 000 гривень з поточного рахунку позивача, належними та допустимими доказами перерахунку вказаних коштів на переконання відповідача є банківські виписки про рух коштів на рахунку платника, які до позовної заяви позивачем додані не були.

Також відповідач зазначив, що письмову вимогу про повернення наданої поворотної фінансової допомоги позивачем надіслано за адресою у якій не зазначено вулицю та номер будинку; відправлення вручене за адресою: 21562 м. Бар 17.11.2023 р., яка у поштовому відправленні не зазначена, що на переконання відповідача унеможливило вчасне отримання ним вищевказаної вимоги та вжиття відповідних заходів по захисту своїх інтересів. На думку відповідача, оскільки вимога про повернення поворотної фінансової допомоги у відповідності до п. 3.1 договору від 04.05.2022 р. на правильну адресу відповідача направлена не була, що унеможливило отримання ним такої вимоги, у відповідача не виникло обов`язку по поверненню такої фінансової допомоги, тому відповідальність за прострочення грошового зобов`язання, передбачена п. 4.2 договору № ПФД 04/05-22Л від 04.05.2022 р. та 3% річних згідно ч. 2 ст. 635 ЦК України до відповідача не може бути застосована.

З огляду на викладене відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач заперечив щодо викладеного у відзиві та зазначив, що кошти у розмірі 300000,00 грн. були списані з поточного рахунку позивача та були зараховані на поточний рахунок відповідача, про що свідчать відмітки банку ("Проведено банком 05.05.2022" та Проведено банком 08.06.2022") на платіжних інструкціях №1219 від 05.05.2022 року та №1277 від 08.06.2022 року, тому для вказаних платіжних інструкцій настав момент безвідкличності.

Щодо надіслання вимоги про повернення наданої поворотної фінансової допомоги позивач зазначив, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань адресою місцезнаходження ФГ "Лінея" (ідентифікаційний код юридичної особи 36318395) є: Україна, 23011, Вінницька обл., Барський р-н, село Гармаки, інформацією для здійснення зв`язку є: телефон 1: +380673800213. На веб-сайті УКРПОШТИ в розділі "ТРЕКІНГ" відображається, що відправлення 2300002067650 вручено в м. Бар 21562. Однак, 21562 відноситься до пересувних відділень, яке приїжджає з міста Бар в село Гармаки, аналогічна ситуація стосується отримання позивачем відзиву відповідача, де з трекінгу вбачається, що лист отримано в місті Бар 21562 30 січня 2024 року. Хоча фактично, лист отримано позивачем в селі Гармаки.

З урахуванням наведеного позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

04.05.2022 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Надія" (далі - позикодавець, позивач) та Фермерським господарством "Лінея" (далі - позичальник, відповідач) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № ПФД 04/05-22Л, згідно пункту 1.1 якого позикодавець надає позичальнику повороту фінансову допомогу, а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором (далі - договір) (т.1 а.с. 7).

Відповідно до пункту 1.2. договору поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами та є обов`язковою до повернення.

Положеннями пунктів 2.1., 2.2. договору сторони погодили, що поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в розмірі 300 000,00 (триста тисяч гривень 00 коп.) грн., без ПДВ. Поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.

Пунктами 2.3., 2.4 договору визначено, що поворотна фінансова допомога надається з дати підписання даного договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника з поточного рахунку позикодавця. Поворотна фінансова допомога надається частинами відповідно до запитів позичальника. Поворотна фінансова допомога надається протягом всього строку дії договору.

Згідно пунктів 3.1., 3.2. договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за письмовою вимогою позикодавця на протязі 10 календарних днів після вимоги позикодавця. Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця.

Відповідно до пункту 7.1 договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по договору. Договір може бути розірваний за домовленістю сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Договір підписано уповноваженими представниками позивача та відповідача, підписи яких скріплено печатками сторін. Обставина укладення цього договору відповідачем визнається.

Судом встановлено, що на виконання умов договору про надання поворотної фінансової допомоги позивачем згідно платіжних інструкцій № 1219 від 05 травня 2022, № 1277 від 08 червня 2022 перераховано на користь відповідача грошові кошти в сумі 300 000,00 гривень із призначенням платежу «надання поворотної фінансової допомоги згідно договору № ПФД 04/05-22Л від 04.05.2022 р. (т.1 а. с. 8, зворот).

Здійснені на користь відповідача перекази коштів підтверджуються виписками з банківського рахунку позивача, що містяться у матеріалах справи (т.1 а.с. 45, зворот).

Під час розгляду справи представник відповідача обставину отримання грошових коштів за договором про надання поворотної фінансової допомоги № ПФД 04/05-22Л від 04.05.2022 року у розмірі 300 000,00 гривень визнав та не заперечував щодо змісту та правильності оформлення позивачем платіжних інструкцій про перерахування відповідачу коштів за цим договором.

Судом установлено, що 16.11.2023 року позивачем на адресу відповідача направлено вимогу № 157 від 13.11.2023 року про повернення поворотної фінансової допомоги за договором № ПФД 04/05-22Л від 04.05.2022 року, за змістом якої позивач вимагав протягом 10 календарних днів з дати отримання даної вимоги повернути поворотну фінансову допомогу за договором № ПФД 04/05-22Л від 04.05.2022 року у розмірі 300 000,00 гривень шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок СТОВ «Надія», яку отримано відповідачем 17.11.2023 року (т.1 а.с. 9-11, 13).

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з повернення отриманої поворотної фінансової допомоги, стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення 300 000,00 заборгованості та нарахованих на суму боргу 4 980,82 гривень пені, 468,49 гривень 3% річних у примусовому порядку.

Судом установлено, що доказів сплати відповідачем заборгованості за договором матеріали справи не містять та представник відповідача не заперечив обставини наявності боргу у сумі 300 000, 00 гривень.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом позову у цій справі є матеріально - правова вимога про стягнення за договором про надання поворотної фінансової допомоги № ПФД 04/05-22Л від 04.05.2022 року заборгованості у розмірі 300 000,00 гривень, 4 980,82 гривень пені та 468,49 гривень 3% річних.

Відповідно до частини 2 статті 76 ГПК України, предметом доказування, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Враховуючи зміст позовних вимог, предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наданням поворотної фінансової допомоги та її поверненням у строк визначений договором.

Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами судом враховано таке.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема договір.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15).

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно пункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір про надання поворотної фінансової допомоги є договором позики, до регулювання правовідносин якого застосовуються загальні положення про договір та положення про позику, кредит визначені параграфами 1, 2 глави 71 ЦК України.

Згідно приписів статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Положеннями частин 1-3 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Судом установлено, що за договором про надання поворотної фінансової допомоги № ПФД 04/05-22Л від 04.05.2022 року позивачем на користь відповідача перераховано 300 000,00 гривень, які відповідач повинен був повернути у строк та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями пункту 3.1. договору сторони погодили, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за письмовою вимогою позикодавця на протязі 10 календарних днів після вимоги позикодавця.

16.11.2023 року позивачем на адресу відповідача направлено вимогу № 157 від 13.11.2023 року, у якій позивач вимагав протягом 10 календарних днів з дати отримання даної вимоги повернути поворотну фінансову допомогу за договором № ПФД 04/05-22Л від 04.05.2022 року у розмірі 300 000,00 гривень шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок СТОВ «Надія», яку отримано відповідачем 17.11.2023 року.

Твердження відповідача про те, що вимога не направлялася за його адресою спростовуються доказами, які містяться у матеріалах справи, з яких вбачається, що вимога про повернення поворотної фінансової допомоги направлялася відповідачу за адресою його місцезнаходження згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та вказана вимога отримана відповідачем 17.11.2023 року (т.1 а.с. 9-11, 13).

Доказів повернення відповідачем отриманих грошових коштів в сумі 300 000,00 гривень за договором матеріали справи не містять.

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України, частина 7 статті 193 ГК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивач взяті на себе зобов`язання щодо надання поворотної фінансової допомоги (позики) у розмірі 300 000,00 гривень виконав у повному обсязі, у той же час відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повного та своєчасного повернення грошових коштів у строк визначений договором та у вимозі не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу.

Будь-яких обгрунтованих заперечень щодо наявності заборгованості за договором, доказів, що спростовують її розмір або доказів щодо повної сплати заборгованості відповідачем до суду не надано.

Враховуючи, що розмір заявленої до стягнення суми основного боргу відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги у розмірі 300 000,00 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 4 980,82 гривень пені та 468,49 гривень 3% річних.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Положеннями частини 1 статті 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями частин 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 4.2. договору сторони погодили, що за порушення строків повернення фінансової допомоги позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Водночас, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.

Законом України від 08 листопада 2023 № 3429-IX затверджений Указ Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.

Законом України від 06 лютого 2024 року № 3564-IX затверджений Указ Президента України від 05 лютого 2024 року №49/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

Згідно розрахунку позовних вимог, позивачем здійснено нарахування пені за період з 27.11.2023 по 15.12.2023, нарахування 3 % річних за період з 28.11.2023 р. по 15.12.2023 року.

З огляду на вимоги пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 3 % річних та пені за період з 27.11.2023 р. по 15.12.2023, оскільки їх нарахування здійснено позивачем за період дії воєнного стану в Україні, під час якого позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором позики.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 4 980,82 гривень пені та 468,49 гривень 3% річних задоволенню не підлягають.

Щодо заяви відповідача № б/н від 02.04.2024 (вх. № 01-34/3663/24 від 05.04.2024) про відстрочення виконання рішення суду судом враховано таке.

Частиною 1 статті 239 ГПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до частин 1-5 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

У контексті наведених норм суд зауважує, що відстрочення або розстрочення виконання рішення допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи, при цьому, такі обставини мають свідчити про неможливість виконання або істотне ускладнення виконання рішення суду.

Тобто законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення або роблять його неможливим.

Особа, яка подала заяву про відстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у цій справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про відстрочення виконання рішення суду. Винятковість обставин, які мають бути встановлені судом щодо надання відстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, з огляду на що, суд повинен оцінити докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 цього Кодексу, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

У зв`язку з тим, що відстрочення виконання рішення суду подовжує період відновлення порушеного права стягувача, з метою вирішення питання про наявність підстав та строку його надання, суд повинен враховувати виняткові підстави та допустимі межі надання відстрочення виконання судового рішення.

Частиною 4 статті 11 ГПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 р. по справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00) зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Савіцький проти України" від 26.07.2012 зазначено, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтовано тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Глоба проти України" від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

З метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

Отже, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочення або розстрочення виконання рішення суду не повинно шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Відповідач просив відстрочити виконання рішення суду на вересень, жовтень 2024 року і вересень, жовтень 2025 року по 150 000,00 гривень відповідно, зазначив про сплату ФГ "Лінея" за сприятливих фінансових можливостей цієї заборгованості до кінця 2024 року.

В обгрунтування вказаної заяви відповідач просив враховувати фінансові можливості ФГ "Лінея" при поверненні фінансової допомоги СТОВ "Надія" та зазначив, що за три попередні роки чистий прибуток ФГ "Лінея" складав від 128 тис. грн. до 180 тис. грн. в рік та послався на зниження цін на сільськогосподарську продукцію у період війни.

Позивач у запереченнях щодо заяви про відстрочення виконання рішення суду проти відстрочення виконання рішення суду заперечив, зазначив, що вважає вказану заяву відповідача необгрунтованою, оскільки відповідачем не наведено належного обгрунтування щодо необхідності відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду по справі, не обґрунтовано обставин щодо зниження цін на сільськогосподарську продукцію та взаємозв`язку між зниженням цін на таку продукцію та діяльністю відповідача в період з 2021 по 2023 роки, за який відповідач надав суду (в судовому засіданні від 02.04.2024 р.) фінансову звітність.

На думку позивача, наведене у заяві відповідача обгрнтування не свідчить про наявність обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють виконання рішення суду відповідачем, спір у цій справі виник з вини ФГ "Лінея", яке не виконало законну вимогу позивача про повернення боргу за договором № ПФД 04/05-22Л від 04.05.2022 р. про надання поворотної фінансової допомоги. Вказані у заяві обставини не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення та/або невиконання договірних зобов`язань, є господарським ризиком відповідача, а тому у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду позивач просив відмовити.

Заслухавши пояснення відповідача та представників позивача щодо заяви про відстрочення виконання рішення суду, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду слід відмовити з огляду на таке.

Конституційний Суд України зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року по справі N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року по справі N 11-рп/2012).

Згідно рішення Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013 року, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Відтак, питання щодо відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарським судом із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочення виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, оцінки доводів боржника та заперечень кредитора. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обгрунтовуючи наявність підстав для відстрочення виконання рішення суду, відповідач послався на скрутний фінансовий стан, низьку прибутковість підприємства та на підтвердження цих обставин надав фінансову звітність підприємства (баланс) за 2021, 2022, 2023 роки.

Надаючи оцінку поданим доказам та поясненням відповідача щодо наведених ним обставин, судом взято до уваги, що із поданих відповідачем фінансових звітів вбачається, що фінансово-господарська діяльність відповідача не є збитковою.

У свою чергу, відомостей щодо наявності/відсутності банківських рахунків у банківських установах, коштів на них, відсутності іншого рухомого або нерухомого майна, відповідачем суду не надано.

Суд звертає увагу, що фінансове становище відповідача є результатом його власної господарської діяльності, в ході якої відповідач самостійно планує свої видатки та несе ризики пов`язані із провадженням своєї діяльності.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі статтею 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (відповідна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини відсутність грошових коштів не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань (Справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява N 59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява N 18357/91) та інші).

У зв`язку з цим твердження відповідача про скрутний фінансовий стан, який є підставою для відстрочення виконання рішення суду судом відхиляються.

Окрім того, обставини на які посилається відповідач, з урахуванням положень статті 331 ГПК України не являються тими виключними обставинами, які є підставою для відстрочки виконання рішення суду, адже їх наявність (відсутність) прямо залежить від власної діяльності суб`єкта господарювання.

Надаючи оцінку доводам відповідача про наявність підстав для відстрочення виконання рішення суду, судом враховано, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які останній посилається у заяві про відстрочення виконання рішення суду, зокрема доказів існування наявності виняткових обставин для відстрочення виконання рішення суду у цій справі.

Отже, відповідачем не доведено наявність та подальше існування обставини, що унеможливлює або істотно перешкоджає виконанню рішення суду у цій справі.

Із підстав, умов та меж надання відстрочення виконання судового рішення слідує, що відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє позивача (кредитора) можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зави відповідача про відстрочення виконання рішення суду, у зв`язку з чим заява відповідача про відстрочення виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 300 000, 00 гривень, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 3017 від 18.12.2023 року сплачено судовий збір у розмірі 4581,74 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 4500,19 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 81,55 гривень слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Лінея" (23011, Вінницька область, Барський район, село Гармаки, ідентифікаційний код юридичної особи 36318395) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" (23011, Вінницька область, Барський район, село Гармаки, вулиця Соборна, будинок 52, ідентифікаційний код юридичної особи 30804391) заборгованість за договором № ПФД 04/05-22Л про надання поворотної фінансової допомоги від 04.05.2022 у розмірі 300 000,00 гривень (триста тисяч гривень) та 4 500,19 гривень (чотири тисячі п`ятсот гривень, 19 копійок) судових витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 4980,82 гривень пені та 468,49 гривень 3% річних - відмовити.

5. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 81,55 гривень залишити за позивачем.

6. У задоволенні заяви Фермерського господарства "Лінея" № б/н від 02.04.2024 (вх. № 01-34/3663/24 від 05.04.2024) про відстрочення виконання рішення суду відмовити.

7. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Примірних судового рішення направити сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

Повний текст рішення складено 15 квітня 2024 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2, 3 - сторонам, до електронних кабінетів у системі ЄСІТС;

4 - відповідачу, 23011, Вінницька область, Барський район, село Гармаки.