Рішення

від 16.04.2024 по справі 908/314/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/14/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2024 Справа № 908/314/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)

до відповідача Комунальної установи «Любомирівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради, (70026, Запорізька область, Вільнянський район, с. Любомирівка, вул. Степова, буд. 27)

про стягнення 86533,36 грн.

08.02.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна вих. № б/н сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 08.02.2024, (вх. № 344/08-07/24 від 08.02.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ до Комунальної станови «Любомирівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради, с. Любомирівка Вільнянського району Запорізької області про стягнення 86533,36 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 07-2034/22-БО-Т від 14.12.2022, в тому числі 60000,00 грн. основного боргу, 23807,58 грн. пені, 1761,23 грн. 3 % річних та 694,55 грн. інфляційних втрат.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2024 справу № 908/314/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.02.2024,позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/314/24 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/14/24, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 13.05.2024.

Позов заявлено на підставі ст. ст. 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 173-175, 193, 216 - 218, 230, 231, 264-265 Господарського кодексу України та обґрунтовано порушенням відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу № 07-2034/22-БО-Т від 14.12.2022 щодо оплати спожитого природного газу за період січень - березень 2023, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 60000,00 грн. За прострочення оплати боргу позивач нарахував 23807,58 грн. пені, 1761,23 грн. 3 % річних та 694,55 грн. інфляційних втрат, які просить стягнути з відповідача разом із сумою основного боргу.

Ухвалою суду від 13.02.2024 у справі № 908/314/24 відповідачу запропоновано у строк до 01.03.2024, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання.

Відповідачем на підставі ст., ст. 165, 251 ГПК Україничерез підсистему Електронний суд ЄСІТС подано Відзив на позовну заяву вих. б/н від 06.03.2024 (вх. №5268/08-08/24 від 05.03.2024).

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.04.2024 Комунальній установі «Любомирівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради продовжено процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву до 06.03.2024 включно.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовну вимогу про стягнення 60000,00 грн. основного боргу згідно договору за договором постачання природного газу № 07-2034/22-БО-Т від 14.12.2022. Разом з тим, відповідач заперечив щодо стягнення пені у розмірі 23 807,58 грн., оскільки Договором постачання природного газу №07-2034/22-Б0-Т від 14.12.2022 не встановлено нарахування пені понад строк, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України. Також, відповідач зауважив, що боргові зобов?язання виникли у березні 2023 р., натомість позивач реалізував своє право на звернення до суду 08.02.2024, тобто по спливу майже року з дня виникнення заборгованості.

11.03.2024 позивачем через підсистему Електронний суд ЄСІТС подано відповідь на відзив на позовну заяву за вх. №5581/08-08/24 від11.03.2024, в якій позивач зауважив, що розрахунок пені, здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України. Крім того, зазначив, що до матеріалів справи відповідачем не додано жодного документу, який би міг свідчити про можливість зменшення штрафних санкцій.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 14.03.2024 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 16.04.2024.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

14.12.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі позивач, постачальник) та Комунальною установою «Любомирівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради(далі відповідач, споживач) укладено договір № 07-2034/22-БО-Т постачання природного газу (далі договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з січня 2023 по березень 2023 (включно) 55,0000 тис.куб.метрів, в тому числі по місяцях (п. 2.1. договору).

Загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом дії договору (п. 2.1.1 договору).

Відповідно до п. 3.5 договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу.

Підпунктами 3.5.1. - 3.5.4 договору визначено, що споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом звірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.

На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірник акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника.

Споживач протягом 2 робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.

У випадку не повернення підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу.

Ціна природного газу за 1000 куб.м газу без ПДВ 13 658,33 грн. (п. 4.1. договору).

Згідно п. 4.3 Договору (в редакції додаткової угоди№1 від 14.05.2023)загальна вартість договору становить 693 558, 35 грн., крім того ПДВ 138 711, 67 грн., разом з ПДВ 832 270, 02 грн.

Відповідно до пункту 5.1 договору оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- 70 % вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому відповідач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.

Строк, в межах якого сторони можуть вернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), в тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить п`ять років (п. 11.3. договору).

Відповідно до п. 13.1. договору даний договір набирає чинності з 01 січня і діє в частині поставки газу до 31.03.2023 включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання.

На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ обсягом 50,27641 тис.куб.м із січня по березень 2023 на загальну суму 832 270,02 грн., що підтверджується підписаними актами приймання-передачі природного газу, а саме:

-Акт від 31.01.2023 на суму 318 003, 48 грн.;

-Акт від 28.02.2023 на суму 275 508, 17 грн.;

-Акт від 31.03.2023 на суму 238 758, 37 грн.

Вказані акти підписані сторонами підписані без зауважень та заперечень.

Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 договору.

Згідно з інформацією, наданою АТ «Державний ощадний банк України» від 14.08.2023 вих. № 16/2-09/46010/2023, відповідачем у період з 01.01.2023 по 31.07.2023 перераховано позивачу оплату за природний газ у загальній сумі 772 270,02 грн.

Таким чином, сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 60000,00 грн.

За прострочення оплати природного газу позивач нарахував відповідачеві 23807,58 грн. пені, 1761,23 грн. 3 % річних та 694,55 грн. інфляційних втрат.

Стягнення з відповідача на користь позивача 86533,36 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 07-2034/22-БО-Т від 14.12.2022, в тому числі 60000,00 грн. основного боргу, 23807,58 грн. пені, 1761,23 грн. 3 % річних та 694,55 грн. інфляційних втрат,є предметом позову у даній справі.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник)зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 договору.

Відповідач доказів які б підтверджували належне виконання зобов`язань за Договором постачання природного газу № 07-2034/22-БО-Т від 14.12.2022, щодо своєчасного та повного розрахунку за поставлений природний газ не надав.

За таких обставин, позивачем належними та допустимими доказами доведено порушення відповідачем грошового зобов`язання за Договором постачання природного газу № 07-2034/22-БО-Т від 14.12.2022 в частині не здійснення відповідачем повного розрахунку за поставлений природний газ.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 60000,00 грн. основного боргу.

Відповідач позовні вимоги про стягнення 60000,00 грн. суми основного боргу визнав повністю, про що зазначив у Відзиві на позовну заяву.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи викладене, суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав та інтересів інших осіб, тому дійшов висновку про можливість прийняття визнання позову відповідачем та задоволення вимоги про стягнення з Комунальної установи «Любомирівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради 60000,00 грн. суми основного боргу за Договором постачання природного газу № 07-2034/22-БО-Т від 14.12.2022.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 23807,58 грн. за загальний період з 16.03.2023 по 31.12.2023 по кожному акту окремо.

Відповідно до пункту 7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3 % річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок суми пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та встановлено, що заявлена сума є правильною та такою, що підлягає задоволенню в розмірі 23807,58 грн.

Щодо заперечень відповідача стосовно стягнення пені, суд зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, розрахунок пені, здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня від дня прострочення основного зобов`язання.

До матеріалів справи Відповідачем не додано жодного документу, який би міг свідчити про можливість зменшення штрафних санкцій, зокрема будь-яких документів на підтвердження скрутного матеріального становища КУ «Любомирівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради та неможливості здійснення вчасної оплати.

Матеріали справи також не містять будь-якого доказу на підтвердження будь-яких намагань Відповідача виконати зобов?язання за Договором в строки обумовлені договором.

Отже, посилання відповідача на ст. ч. 6 ст. 232 ГК України, є необґрунтованим та безпідставним.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 1761,23грн. 3 % річних і 964, 55 грн. інфляційних втрат.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться, зокрема зобов`язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем розрахунків по Договору постачання природного газу № 07-2034/22-БО-Т від 14.12.2022, вимоги про стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З наданого позивачем до матеріалів справи розрахунку вбачається, що позивачем заявлені до стягнення 1761,23 грн. 3 % річних, які розраховані за загальний період з 16.03.2023 по 31.12.2023.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок 3 % річних, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 1761,23 грн.3 % річних заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

З наданого позивачем до матеріалів справи розрахунку вбачається, що позивачем заявлені до стягнення інфляційні втрати в розмірі 694,55грн., які розраховані з червня 2023 грудень 2023 року.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 694,55грн. інфляційних втрат заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення суду не наданий.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача суд визнав хибними.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 191, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ до Комунальної установи «Любомирівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради, Запорізька область, Вільнянський район, с. Любомирівка задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунальної установи «Любомирівський психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради, (70026, Запорізька область, Вільнянський район, с. Любомирівка, вул. Степова, буд. 27,ідентифікаційний код03188613) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 42399676) 60 000 (шістдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 23807 (двадцять три тисячі вісімсот сім) грн. 58 коп. пені, 1761 (одну тисячу сімсот шістдесят одну) грн. 23 коп. 3 % річних, 694 (шістсот дев`яносто чотири) грн. 55 коп. інфляційних втрат та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору.

Повне судове рішення складено « 16» квітня 2024 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.