Рішення

від 03.04.2024 по справі 916/295/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/295/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І.

при секретарі судового засідання Петровій О.О.,

за участю представників сторін:

від позивача Стецюра О.В. (довіреність №2024/Ю/1 від 01.01.2024);

від відповідача не з`явився,

розглянувши справу № 916/295/24

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ" (03040, місто Київ, вулиця Васильківська, буд. 14; код ЄДРПОУ 39433769)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК АГРОШЛЯХБУД" (67300, Одеська область, Березівський район, місто Березівка, вулиця Паркова, будинок 80; код ЄДРПОУ 39719336)

про визнання недійсним полісу,-

ВСТАНОВИВ:

25.01.2024 Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК АГРОШЛЯХБУД", в якій просить суд визнати недійсним з моменту його укладення поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-211752131, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб VOLVO FMFH E5 д.н.з. НОМЕР_1 , vin-code НОМЕР_2 .

В обґрунтування позовних вимог ТДВ "Страхова група "ОБЕРІГ" зазначає, що 28.10.2022 року між позивачем та відповідачем було укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів EP-211752131, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб «VOLVO FMFH E5» д.н.з. НОМЕР_1 , vin-code НОМЕР_2 (надалі - забезпечений транспортний засіб). Відповідно до умов полісу строк його дії встановлено з 00 годин 00 хвилин 29.10.2022 по 28.10.2023 включно. В розділі Особливі умови використання забезпеченого ТЗ полісу зазначено, що ТЗ не підлягає обов`язковому технічному контролю, оскільки відповідач під час укладення полісу надав інформацію, що забезпечений транспортний засіб не підлягає обов`язковому технічному контролю.

Наразі, позивач зазначає, що відповідач, знаючи про необхідність проходження ОТК забезпеченим транспортним засобом та про відсутність протоколу проходження ОТК на повний строк дії полісу щодо зазначеного транспортного засобу, не повідомив про це позивача тобто, діючи умисно, ввів позивача в оману та при укладенні полісу надав неправдиві відомості про істотні умови предмету договору страхування, що слугувало укладанню полісу на строк, який перевищує строк чергового проходження обов`язкового технічного контролю.

Відтак, ТДВ "Страхова група "ОБЕРІГ" стверджує, що оспорюваний поліс укладений з порушенням ст. 17 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст. 21 Закону України "Про страхування", оскільки відповідач ввів в оману позивача стосовно проходження обов`язкового технічного контролю, а саме під час укладення полісу відповідач надав позивачу інформацію, що транспортний засіб «VOLVO FMFH E5» д.н.з. НОМЕР_1 , vin-code НОМЕР_2 не підлягає обов`язковому технічному контролю, а тому, на думку позивача, укладений між ними поліс підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203, 215, 230 Цивільного кодексу України.

Так, ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ" залишено без руху та:

- встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом надання до суду: доказів дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 14.09.2023 року за участю забезпеченого транспортного засобу;

- запропоновано позивачу надати письмові пояснення щодо дійсності протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу № 00840-00574-22, з належними доказами.

06.02.2024 до суду від ТДВ "Страхова група "ОБЕРІГ" надійшла заява про усунення недоліків (вх.№4892/24), до якої додано заяву на виконання вимог ухвали суду, в якій позивач надав пояснення щодо строку дії протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу № 00840-00574-22. Зокрема, позивач вказує, що ним у листі Головного сервісного центру МВС від 10.11.2023 року було виявлено описку щодо строку дії протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу №00840-00574-22, у зв`язку з цим було здійснено уточнюючий адвокатський запит, у відповідь на який Головний сервісний центр МВС повідомив, що транспортний засіб VOLVO FMFH E5 vin НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , за конструкцією вантажний, вантажопідйомність 11,354 т та відповідно до частини сьомої статті 35 Закону підлягає проходженню обов`язкового технічного контролю з періодичністю щороку, востаннє проходив ОТК 27 липня 2022 року. Станом на 14 вересня 2023 року вищезазначений транспортний засіб не мав діючого протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу. Відтак, позивач вказує, що строк дії протоколу ОТК щодо транспортного засобу VOLVO FMFH E5 номерний знак НОМЕР_3 закінчився 27 липня 2023 року, а станом на дату ДТП у вказаного транспортного засобу не було діючого протоколу ОТК.

Щодо доказів настання дорожньо-транспортної пригоди 14.09.2023 р. позивачем надано до заяви електронний європротокол з додатками, який було складено учасниками ДТП на місці пригоди.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 року (із виправленнями, внесеними ухвалою суду 14.02.2024 року) прийнято до розгляду позовну заяву ТДВ "Страхова група "ОБЕРІГ" та відкрито провадження у справі № 916/295/24 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на "28" лютого 2024 року о 14 год. 00 хв.

14.02.2024 року до суду від Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ" надійшла заява (вх.№ 6179/24), згідно якої позивач по справі №916/295/24 просить суд проводити судові засідання по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та підсистеми відеоконференцзв`язку.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 р. у справі №916/295/24 вказану заяву ТДВ "Страхова група "ОБЕРІГ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх.№ 6179/24 від 14.02.2024 р.) задоволено.

21.02.2024 року від ТОВ "ДБК АГРОШЛЯХБУД" до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 7165/24), в якому відповідач не погоджується з доводами позивача, оскільки при укладенні договору страхування позивач ніяких вимог про надання будь-якої інформації щодо забезпеченого транспортного засобу не вимагав, також відповідачу невідомо, за яких обставин у полісі було зроблено відмітку про те, що транспортний засіб не підлягає технічному контролю. При цьому, відповідач зауважує, що станом на момент укладення договору страхування забезпечений транспортний засіб мав протокол перевірки технічного стану транспортного засобу №00840-00574-22 від 27.07.2022р., а інформації про те, що забезпечений транспортний засіб не підлягає технічному контролю ТОВ "ДБК АГРОШЛЯХБУД" страхувальнику не надавало.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що у позовній заяві позивач неодноразово посилається на нечинні норми ст. 989 Цивільного кодексу України, згідно якої страхувальник зобов`язаний при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику, в тому числі про наявність дійсного протоколу ОТК та строк його дії, оскільки вказану статтю ЦК України було виключено на підставі Закону України № 1909-ІХ від 18.11.2021 року «Про страхування».

Так, відповідач вважає, що на момент укладення договору страхування всі вимоги щодо його укладення були виконані, а тому підстави щодо визнання полісу №ЕР- 21175231 від 28.10.2022р. недійсним відсутні. До того ж, відповідач зазначає, що позивач своїми діями підтвердив правомочність полісу ЕР-211752131 від 28.10.2022р., оскільки ним було сплачено страхове відшкодування за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 14.09.2023 року за адресою Одеська область, м. Березівка, вул. Пристанційна, 1 за участю автомобіля VOLVO FMFH Е5, державний номер НОМЕР_3 , який належить відповідачу, та автомобіля VOLVO FH державний номер НОМЕР_4 , який належить ТОВ «Березівкаагрошляхбуд».

21.02.2024 року від ТОВ "ДБК АГРОШЛЯХБУД" до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача з огляду на неможливість з`явлення представника в засідання суду (вх. № 7163/24).

З огляду на те, що питання, визначені ч.2 ст.182 ГПК України, не могли бути розглянуті у підготовчому засіданні 28.02.2024 року, судом оголошено протокольну ухвалу, якою відкладено підготовче засідання у справі на "03" квітня 2024 року о 12 год. 00 хв., про що ухвалою суду від 28.02.2024 року повідомлено відповідача в порядку ст. 120 ГПК України.

01.03.2024 року від позивача до господарського суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 8755/24), в якій позивач наполягає на тому, що відповідальність за коректність внесеної інформації до Електронного полісу несе саме відповідач, який до того ж є юридичною особою, тож, має підвищений стандарт професійної поведінки у порівнянні з фізичною особою. Також, позивач вважає, що укладення полісу на строк, що значно перевищує строк чергового проходження транспортним засобом чергового обов`язкового технічного контролю, є прямим порушенням абз. 7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 1961-IV, яке існувало на момент укладення полісу, тому зазначена умова полісу щодо відсутності обов`язку проходити ОТК є невірною та такою, що вводила в оману позивача в момент укладення полісу.

Щодо заперечень відповідача про посилання позивача на нечинні положення ст. 989 Цивільного кодексу України останній зауважує, що вказані норми були діючими на момент укладення полісу, тобто на момент виникнення оспорюваних правовідносин з укладення полісу страхування.

Крім того, стосовно тверджень відповідача про виплату страхового відшкодування згідно оспорюваного полісу позивач зазначає, що оскільки станом на дату виплати страхового відшкодування поліс EP-211752131 не було визнано недійсним, тож, ТДВ СГ ОБЕРІГ було позбавлено можливості відмовити потерпілій особі у виплаті страхового відшкодування, а також було позбавлено механізмів затримання виплати страхового відшкодування до отримання рішення суду про визнання недійсним полісу через присічність строків, встановлених Законом для виплати страхового відшкодування. Таким чином, позивач був вимушений добросовісно виконати свої обов`язки з виплати страхового відшкодування у строки, встановлені Законом № 1961-IV по невизнаному недійсним полісу на момент виплати. Адже, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відтак, правові наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України, можуть бути застосовані лише після визнання вказаного правочину недійсним.

Під час підготовчого засідання 03.04.2024 судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті в засіданні суду; також з урахуванням обставин справи, заяви відповідача про розгляд справи за його відсутності і відсутності заперечень позивача у цьому ж засіданні судом розпочато розгляд справи по суті.

Під час розгляду справи в судовому засіданні 03.04.2024 р. представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

В судовому засіданні від 03.04.2024 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов наступних висновків.

28.10.2022 року між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ" (далі - страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДБК АГРОШЛЯХБУД" (далі - страхувальник) укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-211752131 (далі -поліс), відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб «VOLVO FMFH E5» 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , vin-code НОМЕР_2 (надалі - забезпечений транспортний засіб).

Відповідно до умов полісу, строк його дії встановлено з 00 годин 00 хвилин 29.10.2022 по 28.10.2023 включно.

В розділі Особливі умови використання забезпеченого ТЗ вказаного полісу зазначено, що ТЗ не підлягає обов`язковому технічному контролю.

Як випливає з матеріалів справи та визнається сторонами, 14.09.2023 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «VOLVO FMFH E5» 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який належить відповідачу, та автомобіля VOLVO FH державний номер НОМЕР_4 , який належить ТОВ «Березівкаагрошляхбуд».

Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, належного відповідачу, на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР -211752131 від 28.10.2022р., ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» як постраждала особа 19.10.2023 звернулось до ТДВ "Страхова група "ОБЕРІГ" із заявою про виплату страхового відшкодування за договором страхування № ЕР-211752131 від 28.10.2022 року у зв`язку з настанням страхового випадку 14.09.2023 (вищевказана ДТП).

Як вказує позивач, з метою розслідування страхового випадку позивачем подано до Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України запит про проходження обов`язкового технічного контролю (далі - ОТК) означеним транспортним засобом VOLVO FMFH E5 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до листа Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ № 31/2010АЗ-25483-2023 від 10.11.2023, забезпечений транспортний засіб VOLVO FMFH E5, номерний знак НОМЕР_1 , vin НОМЕР_2 є вантажним сідловим тягачем, вантажопідйомністю 11,354 т, підлягає обов`язковому технічному контролю з періодичністю щороку, востаннє проходив ОТК 27 липня 2022 року, ТЗ визнано технічно справним, про що видано протокол перевірки технічного стану транспортного засобу № 00840-00574-22, дійсного до 27 липня 2023 року, станом на 14.09.2023 року не мав дійсного протоколу ОТК.

При цьому, з наявної в матеріалах справи копії протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу № 00840-00574-22 від 27.07.2022 вбачається, що транспортний засіб VOLVO FMFH E5, номерний знак НОМЕР_1 , vin НОМЕР_2 , вантажопідйомністю 11,354 т, проходив обов`язковий технічний контроль, за результатами якого ТЗ визнано технічно справним, дата чергового проходження обов`язкового технічного контролю не пізніше 27.07.2023 року.

Так, листом ТДВ "Страхова група "ОБЕРІГ" за вих. № 45307/1/113 від 13.11.2023 повідомлено ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» про прийняте рішення щодо виплати страхового відшкодування по вищевказаній події у розмірі 77500,00 грн. із вирахуванням франшизи у розмірі 2500,00 грн.

Згідно платіжної інструкції № 23591 від 13.11.2023 Страхова група "ОБЕРІГ" перерахувала на користь ТОВ «Березівкаагрошляхбуд» суму страхового відшкодування в розмірі 77500,00 грн.

Разом з тим, позивач, вказуючи про відсутність у нього доступу до бази даних МВС щодо проходження транспортним засобами ОТК, стверджує, що під час укладання полісу щодо транспортного засобу засіб VOLVO FMFH E5, номерний знак НОМЕР_1 відповідач надав неправдиві відомості щодо наявності і строку протоколу ОТК, зазначаючи, що вказаний транспортний засіб не підлягає проходженню ОТК, тим самим ввівши позивача в оману щодо істотних умов предмету договору страхування.

З огляду на те, що договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, укладаються на строк, що не перевищує строку чергового проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю, а відповідачем під час укладання полісу надано неправдиві відомості про істотні умови предмету договору страхування, а саме введено позивача в оману щодо відсутності обов`язку з проходження ОТК, позивач вважає, що поліс укладено з порушенням вимог абз. 6 п. 17.1. ст. 17 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а тому просить такий поліс визнати недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за ч. 1 ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.

За умовами частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Саме така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 27.11.2018 р. у справі №905/1227/17.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Наразі слід зазначити, що підставою для визнання недійсним спірного договору страхування - полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-211752131 позивач визначає порушення абз. 6, 7 п. 17.1. ст. 17 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", і факт введення позивача в оману щодо надання інформації про необов`язковість проходження технічного контролю забезпеченим транспортним засобом.

Відповідно до ст.ст. 982, 989 Цивільного кодексу України істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Страхувальник зобов`язаний при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику.

Згідно п. 2.1. ст. 2, п. 14.2. ст. 14, 17.1. ст. 17 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Страховик не може відмовити будь-якому страхувальнику укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Страховики зобов`язані укладати договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір "Зелена картка") відповідно до цього Закону та чинного законодавства України.

Договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, укладаються на строк, що не перевищує строку чергового проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю відповідно до вимог Закону України "Про дорожній рух".

До участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов`язковому технічному контролю, пройшов такий контроль (ст. 29 Закону України "Про дорожній рух").

Згідно ст. 37 Закону України "Про дорожній рух" підстави для заборони експлуатації транспортних засобів. Так, забороняється експлуатація, серед іншого, транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, але не пройшли його.

Відповідно до п. 17.3. ст. 17 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов`язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.

Договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до Закону України "Про дорожній рух", укладаються страховиками за умови проходження транспортними засобами обов`язкового технічного контролю, якщо вони згідно з протоколом перевірки технічного стану визнані технічно справними.

Відповідно до ч. 2 ст. 18, 16 Закону України "Про страхування", договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів укладаються на строк, що не перевищує строку чергового проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю відповідно до вимог Закону України "Про дорожній рух". Договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до Закону України "Про дорожній рух", укладаються страховиками за умови проходження зазначеними транспортними засобами обов`язкового технічного контролю, якщо вони згідно з протоколом перевірки технічного стану визнані технічно справними.

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Наразі, як свідчать матеріали справи, на момент укладення між сторонами по справі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-211752131 відносно транспортного засобу VOLVO FMFH E5, номерний знак НОМЕР_1 , vin НОМЕР_2 , належного відповідачу, був діючий протокол перевірки технічного стану транспортного засобу № 00840-00574-22 від 27.07.2022, за яким вказаний транспортний засіб визнаний технічно справним, а дата чергового проходження обов`язкового технічного контролю не пізніше 27.07.2023 року.

Відтак, суд не вбачає порушень норм ст. 17 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при укладенні оспорюваного полісу.

Стосовно доводів позивача про те, що в розділі Особливі умови використання забезпеченого ТЗ вказаного полісу зазначено, що ТЗ не підлягає обов`язковому технічному контролю за наданою відповідачем інформації, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості стосовно природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до ст. 230 ЦК України.

Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо надання саме відповідачем позивачу інформації про те, що ТЗ не підлягає обов`язковому технічному контролю, отже позивач не довів належними та допустимими доказами, що його було введено в оману.

Так, суд вважає, що позивачем не доведено одночасно наявності трьох складових (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обман) для встановлення обставин вчинення оспорюваного правочину під впливом обману.

Більш того, суд вважає, що заявлення позивачем позову про визнання недійсним договору страхування полісу вже після настання страхового випадку (ДТП 14.09.2023) і повного виконання цього договору, який втратив чинність, не в повній мірі відповідає такому стану як порушення прав позивача.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

В даному випадку позивач, заявляючи вимоги про визнання полісу недійсним, не наводить взагалі обґрунтування порушення його прав, обмежившись посиланням лише на введення відповідачем позивача в оману щодо відсутності обов`язку проходження ТЗ обов`язкового технічного контролю, що не було підтверджено матеріалами справи.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Тлумачення змісту частини першої статті 216 Цивільного кодексу України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.

Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину. При цьому, якщо у позові не заявлено вимоги про застосування двосторонньої реституції, суд має розглянути питання щодо ефективності способу захисту в цілому, і якщо проведення двосторонньої реституції не відновить права позивача, а погіршить його становище, або взагалі є неможливим, то це є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання договору недійсним, адже невідворотнім наслідком такого задоволення є двостороння реституція (постанова Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №904/1907/15).

З огляду на викладене та враховуючи, що спірний договір не був вчинений сторонами під впливом обману шляхом цілеспрямованого введення позивача в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та визнання недійсним з моменту його укладення полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-211752131 від 28.10.2022, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб VOLVO FMFH E5, номерний знак НОМЕР_1 .

Разом з тим суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам сторін, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів сукупності з урахуванням всіх обставин справи, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТДВ "Страхова група "ОБЕРІГ".

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 15 квітня 2024 р.

Суддя Ю.І. Мостепаненко