Постанова

від 03.07.2024 по справі 916/295/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/295/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Чеголя Є.О.

За участю представників сторін:

від ТДВ "Страхова група "ОБЕРІГ" - адвокат Микитюк Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ"

на рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 (повний текст складено та підписано 15.04.2024, суддя Мостепаненко Ю.І.)

у справі №916/295/24

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК АГРОШЛЯХБУД"

про визнання недійсним полісу

ВСТАНОВИВ

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ" (далі ТДВ "СГ "ОБЕРІГ") звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК АГРОШЛЯХБУД" (далі ТОВ "ДБК АГРОШЛЯХБУД"), в якій просило суд визнати недійсним з моменту його укладення поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-211752131, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб VOLVO FMFH E5 д.н.з. НОМЕР_1 , vin-code НОМЕР_2 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний поліс укладений з порушенням ст. 17 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст. 21 Закону України "Про страхування", оскільки відповідач ввів в оману позивача стосовно проходження обов`язкового технічного контролю, а саме під час укладення полісу відповідач надав позивачу інформацію, що транспортний засіб не підлягає обов`язковому технічному контролю, а тому, на думку позивача, укладений між ними поліс підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, 230 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 у цій справі у задоволенні позову відмовлено повністю.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що на момент укладення між сторонами по справі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відносно транспортного засобу, належного відповідачу, був діючий протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, за яким вказаний транспортний засіб визнаний технічно справним, а також визначена дата чергового проходження обов`язкового технічного контролю, а тому на думку суду у даному випадку відсутні порушення норм ст. 17 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при укладенні оспорюваного полісу.

Стосовно доводів позивача про те, що відповідач під час укладення полісу ввів його в оману, місцевий господарський суд зазначив, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що його було введено в оману.

Крім того, на переконання суду першої інстанції, заявлення позивачем позову про визнання недійсним договору страхування полісу вже після настання страхового випадку і повного виконання цього договору, який втратив чинність, не в повній мірі відповідає такому стану як порушення прав позивача.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 по цій справі та постановити нове, яким визнати недійсним з моменту його укладення поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-211752131, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб «VOLVO FMFH E5» д.н.з. НОМЕР_1 (vin-code НОМЕР_2 ).

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним та необґрунтованим, з огляду на наступне.

Так, за твердженням апелянта:

- за своїми технічними характеристиками забезпечений транспортний засіб відноситься до вантажних автомобілів, а тому підлягає проходженню обов`язковому технічному контролю із періодичністю щороку,

- під час укладення оспорюваного полісу відповідач надав позивачу недостовірну інформацію, що транспортний засіб не підлягає обов`язковому технічному контролю, тобто відповідач ввів позивача в оману під час укладення полісу щодо істотних умов договору страхування, у зв`язку з чим поліс було укладено з порушенням вимог чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини;

- у разі надання відповідачем відомостей страховику про те, що відносно транспортного засобу станом на дату укладення договору страхування дійсний протокол ОТК був відсутній, позивач зобов`язаний був відмовити в укладенні полісу, оскільки це б прямо суперечило приписам чинного законодавства та рекомендувало б страхувальнику звернутись для укладення полісу після проходження ОТК;

- поліс заповнюється виключно з інформації, наданої/заповненої страхувальником, відтак, саме страхувальник повідомляє страховика про необхідність проходження відповідним транспортним засобом обов`язкового технічного контролю відповідно до Закону України Про дорожній рух, та про строки дії чинного протоколу про ОТК, і лише на підставі цієї інформації, поданої страхувальником формується поліс з відповідною інформацією зазначеною у внутрішньому договорі страхування (полісі).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 відкрито апеляційне провадження по справі №916/295/24 за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ" на рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 та призначено справу до розгляду на 03.07.2024.

Під час судового засідання від 03.07.2024 представник апелянта підтримав вимоги та доводи за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скарга та участь у розгляді справи не скористався, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 28.10.2022 року між ТДВ"Страхова група "ОБЕРІГ" (страховик) та ТОВ "ДБК АГРОШЛЯХБУД" (страхувальник) укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-211752131 (далі -поліс), відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб VOLVO FMFH E5 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , vin-code НОМЕР_2 (надалі - забезпечений транспортний засіб).

Відповідно до умов полісу, строк його дії встановлено з 00 годин 00 хвилин 29.10.2022 по 28.10.2023 включно.

В розділі Особливі умови використання забезпеченого ТЗ вказаного полісу зазначено, що ТЗ не підлягає обов`язковому технічному контролю.

14.09.2023 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу VOLVO FMFH E5 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який належить відповідачу, та автомобіля VOLVO FH державний номер НОМЕР_3 , який належить ТОВ Березівкаагрошляхбуд.

Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, належного відповідачу, на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ СГ ОБЕРІГ за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-211752131 від 28.10.2022, ТОВ Березівкаагрошляхбуд як постраждала особа 19.10.2023 звернулось до ТДВ "Страхова група "ОБЕРІГ" із заявою про виплату страхового відшкодування за договором страхування №ЕР-211752131 від 28.10.2022 у зв`язку з настанням страхового випадку 14.09.2023 (вищевказана ДТП).

Листом ТДВ "Страхова група "ОБЕРІГ" за вих. № 45307/1/113 від 13.11.2023 повідомлено ТОВ Березівкаагрошляхбуд про прийняте рішення щодо виплати страхового відшкодування по вищевказаній події у розмірі 77500,00 грн із вирахуванням франшизи у розмірі 2500,00 грн.

Згідно з платіжною інструкцією №23591 від 13.11.2023 позивачем перераховано на користь ТОВ Березівкаагрошляхбуд суму страхового відшкодування в розмірі 77500,00 грн.

В свою чергу, позивачем подано до Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України запит про проходження обов`язкового технічного контролю (далі - ОТК) означеним транспортним засобом VOLVO FMFH E5 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який належить відповідачеві.

Відповідно до листа Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ № 31/2010АЗ-25483-2023 від 10.11.2023, забезпечений транспортний засіб VOLVO FMFH E5, номерний знак НОМЕР_1 , vin НОМЕР_2 є вантажним сідловим тягачем, вантажопідйомністю 11,354 т, підлягає обов`язковому технічному контролю з періодичністю щороку, востаннє проходив ОТК 27 липня 2022 року, ТЗ визнано технічно справним, про що видано протокол перевірки технічного стану транспортного засобу № 00840-00574-22, дійсного до 27 липня 2023 року, станом на 14.09.2023 року не мав дійсного протоколу ОТК.

З наявної в матеріалах справи копії протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу № 00840-00574-22 від 27.07.2022 вбачається, що транспортний засіб VOLVO FMFH E5, номерний знак НОМЕР_1 , vin НОМЕР_2 , вантажопідйомністю 11,354 т, проходив обов`язковий технічний контроль, за результатами якого ТЗ визнано технічно справним, дата чергового проходження обов`язкового технічного контролю не пізніше 27.07.2023 року.

Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції позивача зазначив, що укладений між сторонами поліс підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, Цивільного кодексу України, оскільки суперечить приписам ст. 17 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки його укладено на строк, що перевищує строк чергового проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю відповідно до вимог Закону України "Про дорожній рух", а також відповідач ввів в оману позивача заначивши у полісі про те, що транспортний засіб не підлягає обов`язковому технічному контролю.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає наступне.

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1).

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, наведеними законодавчими приписами визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави, за яких правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №908/722/20, від 29.08.2023 у справі №909/635/22, від 27.06.2023 у справі №916/97/21.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 916/97/21, від 18.05.2023 у справі №906/743/21, від 01.11.2022 у справі № 910/7853/21, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 09.07.2020 у справі № 910/14180/18, від 09.06.2020 у справі № 912/116/19, від 05.09.2019 у справі № 914/4455/15.

Відповідно до ст. 982 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України врегульовані законодавцем у Законі України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності".

За приписами ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності" страхувальники - це юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; а страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування"; власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах; страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Згідно з ст.2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності" відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Статтею 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності" визначено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

За приписами ст. 10 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності" відповідно до цього Закону укладаються такі види договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності: внутрішній договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; договір міжнародного обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За умовами ст. 14 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності" страхувальник має право вибору страховика для укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Страховик не може відмовити будь-якому страхувальнику в укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

У відповідності до ст. 17 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності" страховики зобов`язані укладати договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір "Зелена картка") відповідно до цього Закону та чинного законодавства України. Внутрішні договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності укладаються строком на один рік.

Договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до Закону України "Про дорожній рух", укладаються страховиками за умови проходження зазначеними транспортними засобами обов`язкового технічного контролю, якщо вони згідно з протоколом перевірки технічного стану визнані технічно справними (абз. 6 п. 17.1. ст. 17 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності").

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про дорожній рух" транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до цієї статті.

Відповідно до ч. 7 ст. 35 Закону України "Про дорожній рух" встановлено періодичність проходження обов`язкового технічного контролю для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажних автомобілів (незалежно від форми власності) вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепів до них із строком експлуатації більше двох років - кожні два роки.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про дорожній рух" до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов`язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.

Згідно з ст. 35 Закону України "Про дорожній рух" транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до цієї статті.

Періодичність проходження обов`язкового технічного контролю становить, зокрема для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації щороку.

Статтею 37 Закону України "Про дорожній рух" передбачено підстави для заборони експлуатації транспортних засобів, зокрема, забороняється експлуатація транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, але не пройшли його.

Так наявні матеріли справи свідчать про те, що належний відповідачеві автотранспортний засіб VOLVO FMFH E5 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 є спеціалізований вантажним транспортом (сідловий тягач), а тому у відповідності до вищенаведених законодавчих приписів повинен проходити обов`язковий технічний контроль щороку.

У відповідності до надано відповідачем та наявного в матеріалах справи протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу №00840-00574-22 від 27.07.2022, транспортний засіб VOLVO FMFH E5, номерний знак НОМЕР_1 , vin НОМЕР_2 , вантажопідйомністю 11,354 т, проходив обов`язковий технічний контроль, за результатами якого ТЗ визнано технічно справним, а також визначено дату чергового проходження обов`язкового технічного контролю не пізніше 27.07.2023.

Разом з цим, відповідно до абз. 7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності" договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, укладаються на строк, що не перевищує строку чергового проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю відповідно до вимог Закону України "Про дорожній рух".

Отже у даному випадку законодавець імперативно визначив, як обов`язок щорічного породження вантажними автомобілями вантажопідйомністю більше 3,5 тонни технічного контролю, так й обмеження строку на який можуть бути укладені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, а саме строк такого договору не може перевищувати строку чергового проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю відповідно до вимог Закону України "Про дорожній рух".

Дійсно, як вбачається з наявних матеріалів справи, станом на час укладення сторонами оспорюваного позивачем полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-211752131, застрахований транспортний засіб, який належить відповідачеві, пройшов обов`язковий технічний контроль, за результатами якого ТЗ визнано технічно справним, а також визначено дату чергового проходження обов`язкового технічного контролю не пізніше 27.07.2023.

Тобто виходячи з положень абз. 7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності", оспорюваний позивачем поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-211752131 міг бути укладений лише на строк, що не перевищує строку чергового проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю відповідно до вимог Закону України "Про дорожній рух", тобто у даному випадку до 27.07.2023.

Однак, як вбачається з наявного в матеріалах справи полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-211752131 останній укладено на строк з 00 годин 00 хвилин 29.10.2022 по 28.10.2023 включно.

Наведене свідчить про те, що спірний поліс, в частині строку на який його укладено, прямо суперечить приписам абз. 7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності", оскільки його укладено на строк, що перевищує строк чергового проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оспорюваний позивачем поліс підлягає визнанню недійсним саме в частині визначення строку його дії з 28.07.2023 по 28.10.2023, оскільки в цій частині такий правочин суперечить приписам абз. 7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності".

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України)

З огляду на таке, в інших частинах, зокрема й в частині строку дії такого полісу з 29.10.2022 по 27.07.2023, колегія суддів не вбачає підстав для визнання його недійним, оскільки названий період застрахований автотранспортний засіб, який належить відповідачеві пройшов обов`язковий технічний контроль та останній був дійсним.

Судова колегія відхиляє твердження позивача, що оспорюваний правочин має бути визнано недійсним також через введення його відповідачем в оману, зокрема через зазначення у полісі про те, що застрахований транспортний засіб не підлягає обов`язковому технічному контролю, з огляду на таке.

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку про те, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/15715/19, від 19.09.2023 у справі № 910/17098/21).

На переконання колегії суддів, у даному випадку відсутні підстави для визнання оспорюваного правочину з підстав передбачених ст. 230 ЦК України, оскільки зазначення або не зазначення відповідачем у полісі про (не)обов`язковість технічного контролю застрахованого транспортного засобу, не впливає на обов`язок останнього щодо проходження такого контролю в силу приписів чинного законодавства України та заборону експлуатації транспортного засобу без проходження такого контролю.

Отже, у даному випадку має значення сам факт проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю, а не зазначення про (не)обов`язковість його проходження у самому полісі.

Колегія суддів зауважує, що навіть за умови зазначення відповідачем у полісі про те, що транспортний засіб не підлягає обов`язковому технічному контролю, однак за наявності такого ОТК на період строку дії полісу, останній не суперечив би положенням Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності" та підлягав би виконанню сторонами, що не заперечувалось представником позивача під час судового засідання у суді апеляційної інстанції.

А тому, колегія суддів вважає, що у даному випадку зазначення відповідачем у полісі про те, що застрахований транспортний засіб не підлягає обов`язковому технічному контролю не можна вважати введенням позивача в оману та не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним з цих підстав.

Суд апеляційної інстанції також не погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що звернення із цим позовом вже після настання страхового випадку і повного виконання цього договору, який втратив чинність, не в повній мірі відповідає такому стану як порушення прав позивача та приймає до уваги доводи позивача з цього приводу, які ґрунтуються на тому, що у зв`язку із запровадженням на території України воєнного стану, особи автотранспортним засобам яких завдано ушкоджень застрахованим транспортним засобом, наділені правом на звернення до страховика протягом всього строку дії воєнного стану.

Тобто у разі скоєння ДТП з вини водія транспортного засобу належного відповідачеві, у період дії страхового полісу укладеного з позивачем, потерпіла особа не позбавлена можливості звернутись за відшкодуванням до позивача й поза межами строку дії такого полісу, а тому безумовно у даному випадку можуть бути порушені права та інтереси позивача по справі, оскільки саме останній повинен буде сплатити страхове відшкодування.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд помилково відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а тому вважає, що оскаржуване рішення в частині відмови у визнанні недійсним полісу в частині визначення строку його дії підлягає скасуванню, із прийняттям нового рішення про задоволення таких вимог.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення скасуванню в частині відмови у задоволенні позову про у визнання недійсним полісу в частині визначення строку його дії, із прийняттям нового рішення про задоволення таких вимог.

За приписами ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з огляду на часткове задоволення судом позовних вимог, розподіл судових витрат у цій справі здійснено у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України пропорційно задоволеним судом вимогам.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 по справі №916/295/24 скасувати частково.

3. Позов задовольнити частково.

4. Визнати недійсним поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № EP-211752131, відповідно до якого було забезпечено транспортний засіб «VOLVO FMFH E5» д.н.з. НОМЕР_1 (vin-code НОМЕР_2 ), в частині визначення строку його дії з 28.07.2023 по 28.10.2023.

5. У задоволенні решти позову відмовити.

6. В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 по справі №916/295/24 залишити без змін.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК АГРОШЛЯХБУД" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ" 1342 грн судового збору за подання позовної заяви.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК АГРОШЛЯХБУД" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "ОБЕРІГ" 1514 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

9. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.07.2024.

Головуючий суддяАленін О.Ю.

СуддяБогатир К.В.

СуддяФілінюк І.Г.