Рішення

від 16.04.2024 по справі 420/7287/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/7287/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів і картки відмови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати противоправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000808/2 від 01.12.2023; визнати противоправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/001495 від 01.12.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час переміщення товару через митний кордон України декларантом до Одеської митниці подана митна декларація з визначеною декларантом вартістю товару. Однак за результатами митного оформлення митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000808/2 від 01.12.2023 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/001495 від 01.12.2023. Позивач з даними рішеннями не погоджується та вважає їх протиправними та такими, що порушують його права та інтереси. Документи, подані декларантом для митного оформлення товару за ціною контракту, відповідають вимогам ст. 53 Митного Кодексу України, є належними та допустимими та підтверджують числове значення митної вартості товару, не мають розбіжностей та їх данні піддаються обчисленню, що свідчить про неправомірність висновків митного органу про наявність будь-яких розбіжностей, а визначення митним органом митної вартості товару та коригування її в сторону збільшення за другорядним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства. Підстави для витребування додаткових документів для підтвердження митної вартості товару були відсутні. Подані позивачем (декларантом) документи містять всі необхідні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості імпортованих товарів, відомості щодо ціни та не містять розбіжностей. У позивача не існувало обов`язку із надання відповідачу страхового полісу або іншого доказу страхового покриття. Доводи відповідача про відсутність даних щодо такої складової митної вартості товару, як вартість упаковки або пакувальних матеріалів є хибними. Відповідачем не було проведено консультацію між декларантом та митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості. Відповідачем неправомірно застосовано другорядний (резервний) метод визначення митної вартості товарів. У зв`язку із прийняттям оскаржуваного рішення про коригування та картки відмови на позивача було покладено додаткові фінансові зобов`язання у вигляді митних і інших пов`язаних платежів, що призвело до порушення майнових прав позивача.

Ухвалою судді від 08.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

25.03.2024 до суду від Одеської митниці надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що на виконання вимог статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД), було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів, а саме: 1) відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України (далі МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару; 2) згідно контракту 13/22 від 10.03.2022 передбачено передплату або 100% або 14 днів після здійснення митного оформлення, ні в одному документі не має чіткого зазначення умов оплати. Платіжні документи не надавалися. Оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці разом з митною декларацією, містились розбіжності та не містилися всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст. 54 МКУ, були підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.

Ухвалою суду від 26.03.2024 в задоволенні клопотання представника Одеської митниці про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, 01.12.2023 ТОВ «ОТОМАН» (далі Брокерська компанія, Декларант), діючи в інтересах ТОВ «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» (далі Товариство, Позивач) на підставі Договору № 11/06-20 від 11.06.2020 року, звернулось до Відповідача Одеської митниці (далі Відповідач, митниця, митний орган), у зв`язку із імпортуванням на територію України товару (митна декларація № 23UA500500042689U0 від 01.12.2023 року (далі МД)), а саме: мандарини свіжі, сорту DOBASHIBENI, вагою 20 700,00 кг(нетто), країна виробництва Туреччина, (далі Товар), постачальник «Hilen Paketleme Tarim Orman Urunleri Gida Tas. Hay. Kuy. Bil. Ith. Ihr. San. ve Tic. Ltd. Sti» (далі Постачальник). Товар поставлявся Позивачу Постачальником на підставі контракту на поставку № 20/22 від 18.03.2022 року (далі Контракт).

Для підтвердження заявленої митної вартості товару разом з митною декларацією (МД) № 23UA500500042689U0 від 01.12.2023 позивачем подані документи, які зазначені у графі 44 МД (Рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) ABC2023000000047 від 22.11.2023; Автотранспортна накладна (Road consignment note) б/н від 22.11.2023; Фітосанітарний сертифікат (Phytosanitary certificate) EC/TR A 5266972 від 22.11.2023; Сертифiкат про походження товару (Certificate of origin) U 0598625 від 22.11.2023; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № 20/22 від 18.03.2022; договір про надання послуг митного брокера 11/06-20 від 11.06.2020; Інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації (в якості відомостей про документ зазначається ідентифікатор справи, зґенерований інформаційною системою та переданий декларанту в автоматичному режимі) № 10785580).

На виконання вимог статті 54 МКУ та зв`язку із спрацюванням профілів ризику системи управління ризиками щодо можливого заниження митної вартості, під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) № 23UA500500042689U0 від 01.12.2023 встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, наявні ознаки підробки та не містяться всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000808/2 від 01.12.2023, а саме:

1) відповідно до пп. в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України (далі МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;

2) згідно контракту 13/22 від 10.03.2022 передбачено передплату або 100% або 14 днів після здійснення митного оформлення , ні в одному документі не має чіткого зазначення умов оплати. Платіжні документи не надавалися.

На підставі ч.3 статті 53 МКУ, п. 2.3 Правил заповнення декларації митної вартості, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, Одеською митницею повідомлено декларанта про необхідність подання протягом 10 календарних днів додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, а саме: виписку з бухгалтерської документації; каталоги, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; експортну декларацію країни відправлення з перекладом на українську мову.

Додатково декларанта повідомлено про те, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у нього документи для підтвердження заявленою ним митної вартості товарів.

01.12.2023 декларантом ТОВ "ОТОМАН" надіслано: прайс-лист, висновок експерта, калькуляцію, копію митної декларації країни відправлення (без перекладу на українську мову згідно ст.254 МКУ), та лист ТОВ "ДУНАЙСЬКОЇ ІМПОРТНОЇ КОМПАНІЇ" від 01.12.2023 № 01/12-23-2, яким повідомлено що інших документів надано не буде.

При цьому відповідач зазначає, що в додатково наданій копії митної декларації країни відправлення наявне посилання на E-Faturа, яка до митного оформлення не надавалася. У додатково наданому висновку експерта щодо ціни на товар від зазначено, що інформація, у висновку взята з незалежних джерел, але експерт не проводив спеціальної перевірки її достовірності. вищезазначений висновок носить виключно інформаційний характер і не можуть бути визначальними при здійснені контролю за правильністю визначення митної вартості товарів. У калькуляції не зазначається вартість навантажувально розвантажувальних робіт. У наданому прайс-листі не має посилання на жоден документ, що не дає змогу визначити чи актуальна дана цінова пропозиція для інших учасників ринку.

01.12.2023 Декларантом було спочатку отримано від Відповідача рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000808/2 від 01.12.2023, а згодом того ж дня картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/001495 від 01.12.2023.

Відповідно до Рішення про коригування, митна вартість Товару була відкоригована Відповідачем в бік збільшення її розміру, а саме: митну вартість Товару збільшено до USD 20 700,00, у порівнянні із заявленою Декларантом митною вартістю USD 12 420,00.

Таке коригування митної вартості Товару в бік збільшення спричинило необхідність для Позивача сплатити митні платежі в більшому розмірі, ніж це було передбачено виходячи із заявленої Декларантом митної вартості. Таким чином, Позивачем було доплачено: ПДВ 60 201,40 грн.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Статтею 49 МК України визначено, що митна вартість товарів - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відповідно до ч. 3 ст. 318 МК України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Статтею 50 МК України визначено, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Частиною 1 статті 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно з ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, згідно з частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною 5 ст. 54 МК України передбачено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідачем згідно ч. 5 ст. 54 МК України витребувані митна декларація країни експорту, документи, що містять відомості про вартість страхування, документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Також було повідомлено, що відповідно до п. 6 ст. 53 МКУ декларант за власним бажанням може подати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна позиція неодноразово викладалась Верховним Судом у постановах, зокрема, від 13.09.2019 у справі №815/6780/15, від 06.09.2019 у справі №803/1212/14, від 20.10.2020 у справі №809/1056/16 та ін.

Розглядаючи даний спір, суд встановив, що позивачем як при декларуванні товарів, так і на вимогу митниці, надано всі наявні у нього документи за переліком, визначеним ч. 2 ст. 53 МК України.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем при митному оформленні товару надано пакет документів, які містили числові показники ціни товару. Суд не погоджується з висновками митного органу про те, що надані позивачем документи мають розбіжності, зважаючи на наступне.

Як зазначено у рішенні про коригування митної вартості товару, відповідно до пп. в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.

Відповідно до розділу А.9 умов CРТ Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс, Продавець зобов`язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відправляти товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки).

Відповідно до п. 7.2 Контракту обов`язок упаковки і маркування Товару покладений на Постачальника. Витрати з пакування та маркування товару покладаються на Постачальника. Ці витрати закладаються самостійно Постачальником у вартість товару і додатковому відшкодуванню з боку Покупця не підлягають.

Таким чином, відповідно до умов зазначеного контракту обов`язок пакування покладається на Постачальника Товару, та при поставці Товару витрати з пакування закладалися Постачальником самостійно до вартості Товару і додатковому відшкодуванню з боку Позивача не підлягали.

Таким чином, у даному випадку вартість пакування не є витратами, які понесені покупцем, у зв`язку з чим не є такими, що додатково включаються у митну вартість товару, а відтак, у інвойсі та інших товаросупровідних документах правомірно не зазначено окремо вартості пакування та тари, оскільки їх вартість входить до вартості товару та є її складовою частиною.

Згідно зовнішньоекономічного договору ціна імпортованого Позивачем Товару вже включає в себе вартість упаковки та маркування, Позивачем жодних витрат на пакування понесено не було, а тому за правилами ч. 10 ст. 58 МК України ці складові не підлягають додаванню Позивачем з метою визначення митної вартості товару та вони не можуть вплинути на правильність визначення Позивачем митної вартості.

До того ж, Відповідачу до митного оформлення надавалася Калькуляція, в якій зазначено, що Постачальником до ціни Товару додано таку складову, як вартість тари та пакування.

Отже, Відповідач мав усі необхідні документи, що містили дані про таку складову митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, а саме дані про те, що вартість упаковки та робіт з пакування були включені Постачальником до ціни Товару та додатковому відшкодування з боку Позивача не підлягали. Вказані вище дані з посиланням на положення Контракту були також зазначені в Листі Декларанта, що було проігноровано Відповідачем під час митного оформлення та все одно винесено оскаржуване Рішення про коригування митної вартості.

Зазначена вище позиція стосовно включення вартості пакування до митної вартості також закріплена у рішеннях Верховного Суду у справах із подібними обставинами (наприклад, постанова від 06.03.2018 р. у справі №815/3142/17, постанова від 22.01.2019 р. по справі №815/6794/17, постанова від 18.12.2019 р. по справі №160/8775/18, постанова від 06.02.2020 р. по справі №520/10709/18, постанова від 16.07.2020 р. по справі № 804/3632/17, постанова від 17.01.2023 по справі 0440/5532/18, постанова від 07.02.2023 по справі 815/6775/17, постанова від 21.03.2023 по справі 815/5817/17 тощо).

Крім того, в спірному рішення зазначено, що згідно контракту 13/22 від 10.03.2022 передбачено передплату або 100% або 14 днів після здійснення митного оформлення , ні в одному документі не має чіткого зазначення умов оплати. Платіжні документи не надавалися.

Відповідно до п. 3.2 Контракту, якщо в товаросупровідних документах та/або інвойсі або в інших документах, що стосуються поставки товару, яка здійснюється відповідно до певного інвойсу, не зазначено умову оплати поставки такого товару відповідно до п. 3.1. Контракту, то вважається, що 100% вартості такого товару, що поставляється на підставі певного інвойсу, має бути сплачено Постачальнику протягом 14 днів з моменту закінчення митного оформлення товару покупцем, що підтверджується ВМД.

Тобто сторонами Контракту в п. 3.2. фактично закріплено обрання післяплати як умови оплати за замовчуванням, якщо інше не передбачено товаросупровідними документами або інвойсом.

В свою чергу Контракт надавався Відповідачу до митного оформлення та він був ознайомлений з його змістом.

Таким чином, відповідно до Контракту його сторонами було обрано ту умову оплати Товару, яка передбачає післяплату, а саме 100% вартості Товару має бути сплачено протягом 14 днів після закінчення митного оформлення, що підтверджується ВМД. До того ж, Позивач не має обов`язку зазначати в інвойсі умови оплати товару.

Крім того, Експортній декларації зазначено номер рахунку-фактури (TPS-E-Fatura) № 23243160110886032605882/1 від 22.11.2023 року, але це не ще один рахунок-фактура, а той самий інвойс, який був наданий до митного оформлення Відповідачу. Номер 23243160110886032605882/1 це ідентифікаційний номер інвойсу, який було йому присвоєно на «Порталі експортних рахунків (інвойсів)» (https://efatura.gtb.gov.tr/) як електронному документу згідно з турецьким митним законодавством програмним забезпеченням для митного оформлення, що є аналогом української Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), яка об`єднує в собі всі програмнотехнічні складові, необхідні для автоматизації процесів митного оформлення та контролю. Правила заповнення експортної митної декларації Туреччини регулюються турецьким законодавством, та Позивач жодним чином на це впливати не може.

Отже, Позивачем було надано до митного оформлення всі необхідні та наявні в нього документи, що стосуються Товару, в тому числі один єдиний інвойс. Інших інвойсів на розмитнюваний Товар Постачальником оформлено не було.

Посилання відповідача про непроведення експертом перевірки достовірності незалежних джерел, на які йде посилання у висновку, є необґрунтованим. Відповідач фактично презюмує наявність обов`язку експертів здійснювати купівлю товарів, пропозиції, щодо яких ним вивчалися на ринку, оскільки іншого способу перевірки достовірності цінових пропозицій аналогічного товару, окрім як реального придбання такого товару, не існує. Оскільки до обов`язків експерта при здійсненні товарознавчої експертизи не входить укладення договорів купівлі-продажу товару за кожною з пропозицій, що ним досліджена, зауваження відповідача з цього питання є безпідставними.

Суд зазначає, що експертний висновок не відноситься до документів, які підтверджують митну вартість товару відповідно до ч. 2 ст. 53 МК. Таким чином, експертний висновок має виключно інформаційний характер і зазначена в ньому інформація не може слугувати підставою для витребування додаткових документів.

Водночас приписи МКУ зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Експертний висновок не є визначальним при здійсненні митного контролю за правильністю визначення митної вартості товару. Сам по собі експертний висновок не визначає митну вартість, проте при сукупності наданих до митного оформлення документів, такий висновок є додатковим підтвердженням правильності визначення митної вартості товару за ціною договору.

Також калькуляція це документ, який складається постачальником, та позивач не має впливу на його зміст. Тобто постачальник самостійно вирішує, які саме витрати включити до калькуляції, виходячи з фактично понесених ним видатків у зв`язку з поставкою товару позивачу.

Проте, відповідно до п. 4.5 контракту обов`язок та витрати з навантаження / вивантаження товару, що пов`язані з транспортуванням такого товару до порту або іншого місця ввезення на митну територію України покладаються на постачальника та такі витрати самостійно закладаються постачальником до ціни товару та додатковому відшкодуванню з боку покупця не підлягають.

Таким чином, те, що в складеній постачальником калькуляції не зазначено витрати на завантаження та розвантаження вантажу під час транспортування, жодним чином не впливає на визначення митної вартості товару декларантом, адже відповідно до Контракту та за правилами ч. 10 ст. 58 МК України ці складові не підлягають додаванню Декларантом з метою визначення митної вартості Товару тому, що вони вже включені до вартості Товару.

Тобто, за встановленими у цій справі обставинами, суть виявлених митним органом недоліків знайшла своє відображення безпосередньо у рішенні про коригування митної вартості, які у процедурі митного оформлення є кінцевими та позбавляють декларанта можливості подавати додаткові документи. В той же час у вимогах про надання додаткових документів відповідач не зазначив законодавчо визначених підстав для цього та не вказав, чому з наданих до митного оформлення документів неможливо визначитись з правильністю (неправильністю) визначення декларантом митної вартості товару, а виключно наведено пропозицію надання додаткових документів за переліком, встановленим частиною третьої статті 53 МК України.

Такий підхід відповідача суперечить нормам статті 53 КАС України, оскільки встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. Натомість, у цій справі декларант фактично був позбавлений можливості зрозуміти, які саме складові митної вартості викликали сумнів у митного органу та які належить усунути додатковими документами.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 28.10.2020 у справі № 1.380.2019.000724 (адміністративне провадження №К/9901/25406/19).

Крім того, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, зокрема у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 820/231/16, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що витребовуючи перелік документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Враховуючи викладене, суд вважає, що для митного оформлення позивачем були надані всі документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару, які містили необхідні числові показники митної вартості.

Згідно зі ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї ж статті за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених ч. 6 ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, зокрема у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч. 2-4 ст.53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Стаття 57 МК України передбачає, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

Як встановлено судом, за результатами проведеної консультації, митну вартість товарів скориговано та визначено за резервним методом відповідно до ст. 64 МК України на підставі інформації, наявної у митного органу. Попередні методи не застосовувалися з наступних причин: основний метод (вартість операції) - неподання усіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товару, невідповідність ціни угоди інформації, що наявна у митного органу. Другорядні: - за ціною договору щодо ідентичних товарів - відсутність інформації за ціною угоди щодо ідентичних товарів; - за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів - відсутність інформації за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів; - на основі віднімання вартості - відсутність інформації щодо числового значення витрат для цілей вирахування вартості; - на основі додавання вартості (обчислена вартість) відсутність інформації щодо складових для обчислення вартості товару.

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованих позивачем товарів від рівня митної вартості іншого митного оформлення, не може розцінюватись як заниження позивачем митної вартості, не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач належними доказами не спростував доводи позивача про правильність визначення ним митної вартості за основним методом та не довів наявність у митного органу належних підстав для коригування митної вартості товару.

Таким чином, суд дійшов висновку, що надані уповноваженою особою позивача для митного оформлення товару документи відповідають вимогам частини 2 статті 53 Митного кодексу України, у повній мірі ідентифікують оцінюваний товар, не містять розбіжностей щодо даних, які підлягають обчисленню при визначені саме митної вартості товару та підтверджують ціну товару, яка сплачена позивачем за ціною, вказаною в контракті (інвойсах, специфікації).

При цьому суд зазначає, що встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти такі дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Під час розгляду справи митний орган не довів належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем неправомірно було прийнято спірні рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Згідно рішення п. 71 Європейського суду з прав людини у справі "Звежинський проти Польщі" позбавлення майна, може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності.

Під час втручання необхідно дотримуватися "справедливої рівноваги" між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (рішення у справі "Pressos Compania Naviera S. A." та інші проти Бельгії". Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар.

При цьому, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (рішення у справі "Беєлер проти Італії"). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок.

Крім цього, згідно п. 17 рішення ЄСПЛ у справі «TOB «Полімерконтейнер» проти України», будь-яке втручання, включаючи те, яке виникло в результаті заходів для забезпечення сплати податків, не повинно порушувати «справедливого балансу» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення такого балансу в цілому відображається в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки про недотримання позивачем вимог митного законодавства і не довів правомірності оскаржуваних рішення про коригування митної вартості та картки відмови, у зв`язку із чим останні підлягають скасуванню.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

При цьому вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою. Рішення про коригування митної вартості та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, лише в сукупності позбавляють позивача права оформити товар за основним методом визначення митної вартості та породжують обов`язок позивача задекларувати товар за визначеною відповідачем митною вартістю товару. Відповідно, скасування зазначених актів митного органу є способом захисту позивачем лише одного права - права оформити Товар за заявленою ним митною вартістю, що вказує на те, що це є однією позовною вимогою.

Таке правозастосування викладене в постанові Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі №320/3053/19.

Предметом даного позову є одна вимога майнового характеру щодо скасування рішення про коригування митної вартості товарів, яка також охоплює і картку відмови, за що в даному випадку, з урахуванням ціни позову 60201,40 грн, підлягав сплаті судовий збір в граничному розмірі 2422,40 грн (з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»). Таким чином, сплачена (вдруге) сума 2422,40 грн є надмірною та підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно пунктів 1 частини 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження розрахунку вартості послуг адвоката в розмірі 6500 грн до позову додано договір про надання правової допомоги № 0101-23/ЮП від 01.01.2023 року, що укладений між Позивачем та адвокатом Ситником О.П.

Додатковою угодою № 217-23UA500500042818U3 від 22.02.2024 сторонами погоджено вартість послуги з підготовки позовної заяви майнового характеру 5% ціни позову, але не менше 5 тис. грн; сума винагороди за представництво в суді 1500 грн за одне судове засідання, або 1500 грн у випадку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Таким чином, вартість послуги з підготовки позову становить 5000 грн ((5% х 60201,40)

Згідно з ч. 7 ст. 134 КАСУ обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач скористався правом на подачу клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та зазначив у відзиві, що гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 6 500,00 грн. становить 2,41 прожиткові мінімуми на працездатних осіб з 1 січня 2023 року, або 0,97 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, або мінімальну заробітну плату у погодинному розмірі за 160 годин роботи. Отже, гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 6 500,00 грн. є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача, стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає вищевказаним критеріям розумності, співрозмірності.

Разом з тим, розмір понесених витрат на правничу допомогу входить до предмету доказування по справі. При цьому, позовні заяви цієї категорії фактично є шаблонними та не потребують значного часу та витрат на їх складання, рівно як і за розглядуваних обставин не потребувало значного часу вивчення судової практики в аналогічних спорах. Так, правовий аналіз судової практики та складання позовної заяви по схожих справах є порівняно типовою роботою, яка не розпочинається спочатку при підготовці наступного позову, а робота із практикою в подальших роботах повторює первісні судові практики. Тобто обсяги роботи при складанні однотипних позовних заяв за аналогічних спірних правовідносин не потребують докладання однакових зусиль та часу у порівнянні із опрацюванням іншої категорії спорів.

При викладених обставинах, дослідивши матеріали даної справи, суд вважає заявлений представником позивача розмір витрат на правову допомогу неспівмірним зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг, ціною позову (позов немайнового характеру) і значенням справи для сторони, та, з урахуванням задоволення позову, вважає достатнім і співмірним розмір витрат правничої допомоги в сумі 3000 грн.

При цьому суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» (68094, Одеська обл., м. Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна, буд. 1; ЄДРПОУ 40017905) до Одеської митниці (65078, м. Одеса, вул. Лип Івана і Юрія, 21-А; ЄДРПОУ 44005631) про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів і картки відмови задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000808/2 від 01.12.2023.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/001495 від 01.12.2023.

Стягнути з бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» судовий збір в розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн.).

Стягнути з бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн (три тисячі гривень).

Повернути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (65001, вул. Садова, 1-А, м. Одеса; ЄДРПОУ 37607526) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» судовий збір в розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

СуддяІ.В. Завальнюк