Рішення

від 16.04.2024 по справі 520/3039/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 квітня 2024 року № 520/3039/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді - Білової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.02.2020 по 31.12.2020 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.02.2020 по 31.12.2020 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 31.12.2021 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.01.2021 по 31.12.2021 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 14.04.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.01.2022 по 14.04.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою судді від 09.02.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". Отже, з 29.01.2020 року виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Відповідач через невірне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням не у повному обсязі за 2020 рік, а також з 01.01.2021, з 01.01.2022 нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення.

Представник відповідача не погодився з позовними вимогами та подав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що вимоги позивача щодо обрахунку його посадового окладу та окладу за військове звання, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня у 2021 - 2022 роках, є необґрунтованими, оскільки це суперечить приписам постанови КМУ №704. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №71 від 11.03.2022, позивача звільнено з посади, виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 через вибуття до нового місця служби з 11 березня 2022 року, отже позивач не звільнений з військової служби, відтак виплата грошового забезпечення має проводитися за його місцем служби.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 у період з червня 2016 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №71 від 11.03.2022 позивача звільнено з посади, виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 через вибуття до нового місця служби з 11 березня 2022 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 14.04.2022 №105 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , знято зі всіх видів забезпечення.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 29.01.2020 року є нечинною редакція пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103, та застосовується первісна редакція пункту 4, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".

Відповідачем за періоди 01.01.2021 - 14.04.2022 визначено позивачу розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Позивач, не погодившись з вказаними діями відповідача, звернувся до суду за даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, яка набрала чинності з 01 березня 2018 року (далі Постанова № 704), затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Згідно пункту 2 цієї постанови грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Згідно з пунктом 1 Примітки Додатку 1 постанови № 704 "Тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу" посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Згідно з Приміткою до Додатку 14 "Схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу" оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Одночасно судом встановлено, що пункт 4 Постанови № 704 після внесення до нього змін постановою КМУ № 103 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни. Отже, зміни до пункту 4 постанови № 704, внесені п. 6 постанови № 103, з 29.01.2020 року не підлягають застосуванню.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що у період з 01.01.2018 по 29.01.2020 згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується.

Відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 29.01.2020 є нечинною редакція пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103, та застосовується первісна редакція пункту 4, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".

Разом з цим, слід зазначити, що з 30.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Норми пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" були чинними як на дату прийняття Постанови № 704, так є чинними і станом на 29.01.2020 року, неконституційними не визнавалися.

В той же час, Постанова № 704 є підзаконним нормативно-правовим актом.

Юридична сила закону як джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Відтак, вказаний пункт Постанови № 704 в частині, яка суперечить нормам розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», не підлягає застосуванню.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019р. по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021р. у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а.

З огляду на вказане, суд погоджується з доводами позивача щодо того, що з 29.01.2020 посадовий оклад та оклад за військовим званням підлягали обчисленню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Розрахунковою величиною в даному випадку, з урахуванням приписів п. 4 Постанови КМУ № 704 (в редакції, що була чинна до внесення змін Постановою КМУ № 103) та Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII має бути саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, який було застосовано для обрахунку відповідачем.

В той же час, оклад та оклад за військовим званням підлягали обчисленню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 саме з 30.01.2020.

В той же час, суд наголошує, що відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 17 Конституції України Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Норми чинного законодавства України не визначають право органів влади застосовувати чинну редакцію п. 4 постанови КМУ № 704, на свій власний розсуд, в тому числі використовуючи для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців редакцію норми права, яка втратила чинність у зв`язку з її скасуванням рішенням суду, яке набрало законної сили.

При цьому, посилання на те, що формулюючи свої позовні вимоги саме таким чином, позивач фактично просить суд зобов`язати відповідача порушити принцип законності та застосовувати чинну редакцію п. 4 ПКМУ № 704 частково, на свій власний розсуд, у відриві від його окремих положень, а саме виходячи з прожиткового мінімуму без використання положень щодо обрахунку розміру посадового окладу та окладу з військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, не є обґрунтованими, з огляду на те, що саме вказаний порядок застосування п. 4 ПКМУ № 704 (в редакції, яка діяла до внесення змін Постановою № 103) з урахуванням положень Закону України № від 06.12.2016 року №1774-VIII випливає з комплексного застосування норм чинного законодавства України, що регулює спірні правовідносини, оскільки норма права, встановлена підзаконним нормативним актом у випадку, якщо вона суперечить нормам закону, застосовується в тій частині, що не суперечить закону.

Оскільки інші види грошового забезпечення обраховуються, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, позовні вимоги щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року при обрахунку грошового забезпечення підлягають задоволенню.

Згідно із частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.

За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 8 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині перерахунку окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 підлягають задоволенню за періоди з 01.02.2020 по 14.04.2022.

Щодо доводів відповідача стосовно того, що позивач не звільнений з військової служби, суд зазначає, що відповідно до п. 8 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом МОУ від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 (далі - Порядок) грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир) (п. 8)

Водночас, відповідно до п. 7 вказаного Порядку військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відтак, п. 7 передбачає обов`язок військової частини виплатити військовослужбовцю належне грошове забезпечення до дня виключення зі списків особового складу.

Вказана норма не пов`язує вказаний обов`язок виключно зі звільненням зі служби.

В той же час, саме відповідачем не було належним чином обраховано та, відповідно, не здійснено виплату позивачу належного грошового забезпечення до дня виключення його зі списків особового складу військової частини.

Суд зазначає, що з аналізу приписів п.п. 7 та 8 Розділу І Порядку вбачається, що обов`язок розрахунку за всіма видами грошового забезпечення за період до виключення військовослужбовця зі списків особового складу покладений чинним законодавством саме на військову частину, зі списків якої виключається військовослужбовець.

Відтак, застосовуючи п. 8 до спірних правовідносин, відповідач перекручує норму, яка покладає обов`язок здійснення розрахунку та виплати грошового забезпечення саме на відповідача.

З огляду на зазначене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме абзац 3 п. 7 Розділу І Порядку, а відтак позивачем позовні вимоги заявлені до належного відповідача.

Як вбачається з копії наказу від 14.04.2022 № 105, позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 14.04.2022. Грошове забезпечення згідно вказаного наказу виплачено позивачу відповідачем по 14.04.2022 включно.

Отже останнім днем перебування позивача у складі Військової частини НОМЕР_2 , за яке сплачувалось грошове забезпечення є 14.04.2022, а не 11.04.2022, як зазначає відповідач.

Відтак, період спірних правовідносин визначено позивачем правильно.

Щодо посилань відповідача на порушення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Станом на день момент виникнення спірних правовідносин строки звернення до суду застосовувались з урахуванням положень ч. 1,2 ст. 233 КЗпП України, редакція якої мала наступний зміст:

«Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

З 19.07.2022 набрала чинності нова редакція вказаної норми, в якій назву та частини першу і другу статті 233 викладено в такій редакції:

"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Таким чином, положення статті 233 КЗпП України дійсно викладені в редакції, що не має положень щодо можливості звернення до суду без обмеження строком.

В той же час, відповідно до п. 1 глави ХІХ КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 р. № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на території України запроваджено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Постановою КМУ від 19.08.2022 р. № 928 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236) дію карантину продовжено на всій території України до 30.04.2023 року

Карантин на території України був скасований з 01.07.2023.

Отже, новою редакцією ст. 233 КЗпП України визначено тримісячний строк звернення із заявою про вирішення трудового спору, який законом продовжено у зв`язку з дією карантину до 01.07.2023.

З вказаного приводу Верховним Судом у Постанові від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23 зазначено, що "до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

На момент звільнення позивача зі служби цивільного захисту та виключення його з кадрів Державної служби України надзвичайних ситуацій (13.01.2021) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Втім, судом апеляційної інстанції помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваного судового рішення.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанцій дійшов помилкового висновку, що на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022), оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022), не обмежене будь-яким строком, а ураховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, тому строк, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022), не підлягає застосуванню, оскільки такий продовжено на строк дії карантину, який закінчився 30.06.2023".

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідач дійшов помилкового висновку, що на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022), оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022), не обмежене будь-яким строком.

З урахуванням викладеного, позивач, направивши позовну заяву до суду 31.01.2024 засобами поштового зв`язку, звернувся до суду в межах строку, встановленого чинним законодавством України, з огляду на що, посилання відповідача на порушення позивачем строку звернення д суду з даним позовом не є обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 241-247, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.02.2020 по 31.12.2020 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.02.2020 по 31.12.2020 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 31.12.2021 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.01.2021 по 31.12.2021 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від ЗО серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 14.04.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.01.2022 по 14.04.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення, з урахуванням перебування судді у відпустці, складено 16.04.2024.

Суддя Білова О.В.