Постанова

від 30.12.2024 по справі 520/3039/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2024 р. Справа № 520/3039/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., м. Харків, по справі № 520/3039/24

за позовом ОСОБА_1

до Військова частина НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.02.2020 по 31.12.2020 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.02.2020 по 31.12.2020 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 31.12.2021 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2021 по 31.12.2021 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 14.04.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2022 по 14.04.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.02.2020 по 31.12.2020 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.02.2020 по 31.12.2020 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 31.12.2021 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2021 по 31.12.2021 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від ЗО серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 14.04.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2022 по 14.04.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, вважає рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі №520/3039/24 прийнятим з порушенням норм матеріального у процесуального права та просив скасувати рішення першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позивачу позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що під час регламентування правових відносин з приводу оплати праці публічних службовців з 01.01.2020р. законодавець незмінно та послідовно застосовує сталий підхід, за яким при обчисленні розміру винагороди за роботу/службу працівників державних органів підлягає використанню показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.102,00 грн.", за виключенням випадків оплати праці працівників Національного агентства з питань запобігання корупції та Національного антикорупційного бюро України.

Тому, за відсутності прямого застереження про протилежне, вбачається, що станом на 29.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., діючий публічний атестований військовим званням військовослужбовець Збройних Сил України, як працівник державного органу, оплата праці якого регулюються спеціальним законом, не набув права на підвищення розміру окладу за посадою та окладу за званням із розрахунку прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн.", "2.270,00грн.", "2.481,00грн.".

Між тим, позивачем не надано доказів включення у спірних правовідносинах до кошторису суб`єкта владних повноважень або до штатного розпису суб`єкта владних повноважень видатків на виплати за грошовим забезпеченням військовослужбовця, обчисленого із розрахунку прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00 грн." (станом на 30.01.2020р.), "2.270,00 грн." (станом на 01.01.2021р.), "2.481,00 грн." (станом на 01.01.2022р.).

Крім того, постановою КМУ від 12.05.2023р. №481, підтверджений факт незмінності правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму у розмірі - "1.762,00 грн.", що також раніше було передбачено п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Наведена обставина засвідчує, що у спірних правовідносинах відсутня подія прийняття Урядом України, у період часу з 01.02.2020р. - календарна дата звернення заявника до суду, постанови КМУ з приводу збільшення розмірів посадових окладів та окладів за званнями у порядку ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Тому, у силу дії відповідного рішення Уряду України нормативного характеру, усі суб`єкти владних повноважень були зобов`язанні призначати, обчислювати, нараховувати та виплачувати реальне (фактичне) грошове забезпечення діючих публічних службовців за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму працездатної особи у "1.762 грн".

Також відповідач зазначав, що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України та порушено вимоги ст. 161 КАС України при поданні адміністративного позову.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 у період з червня 2016 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №71 від 11.03.2022 позивача звільнено з посади, виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 через вибуття до нового місця служби з 11 березня 2022 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.04.2022 №105 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , знято зі всіх видів забезпечення.

Відповідачем за періоди 01.01.2021 - 14.04.2022 визначено позивачу розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Позивач, не погодившись з вказаними діями відповідача, звернувся до суду за даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині перерахунку окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 підлягають задоволенню за періоди з 01.02.2020 по 14.04.2022.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-XII) порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 40 Закону № 2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Статтею 1 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з статтею 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Частиною 4 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, п. якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, станом на 01.03.2018 року (дату набрання чинності постанови КМУ № 103) п. 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 року у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 року у справі № 160/1088/19; постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/2098/19 від 09.06.2022 року).

Колегія суддів зазначає, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (ст. 6 Закону України від 05.10.2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.

При цьому, зазначення у п. 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.

Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Так, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

Закон України від 14.11.2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік не містять.

Таким чином, положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року до 01.01.2020 року - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.10.2022 року у справі № 400/6214/2 (п. 25), - з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом у справі № 440/6017/21.

Так, у постанові від 02.08.2022 року у справі № 440/6017/21 Верховний Суд на підстав аналізу наведених вище норм права дійшов таких правових висновків:

(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу П Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII (Закон України) від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України) обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон № 294-IX), зокрема, установлено, що з 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2102 грн.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон № 1082-IX), зокрема, установлено, що з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2270 грн.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 року № 1928-1Х «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон № 1928-1Х), зокрема, установлено, що з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2481 грн.

Отже, з огляду на визначені в ч. 3 ст. 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 року положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, Закону № 1082-IX та Закону № 1928-1Х із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року та 01.01.2022 року (через його збільшення на відповідний рік).

Відповідачем не заперечується, що грошове забезпечення позивача у спірний період визначалось із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, разом з цим, у період з 01.02.2020 по 14.04.2022 таке нарахування здійснювалось всупереч вищевказаним нормам права та висновкам суду апеляційної інстанції. А відтак, наявні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 , нарахування та виплати в належному розмірі грошового забезпечення (основних та додаткових видів) у період з 01.02.2020 по 14.04.2022.

З огляду на часові межі спірного періоду (з 01.02.2020 по 14.04.2022), посилання відповідача на Постанову № 481, яка набрала чинності з 20.05.2023, є неприйнятними, оскільки у вказаний період така не діяла, а відтак і не підлягала застосуванню.

Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 12.09.2024 року по справі № 380/6701/24, викладений висновок про поширення дії ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-ІХ тільки на ті відносини, які виникли після набрання цією нормою закону чинності.

Стосовно доводів апеляційної скарги про порушення позивачем вимог ст. 161 КАС України при поданні позову, колегія суддів зазначає наступне.

Так, приписами ч. 5 ст. 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначаються, зокрема, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу). Окремих (обов`язкових) вимог щодо надання копії паспорту громадянина України, положення КАС не містять, у тому числі ст. 161 КАС України, яка передбачає перелік документи, що додаються до позовної заяви.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.07.2022 у справі № 320/7112/21, що свідчить про відсутність обов`язку надавати копію паспорта позивача.

Посилання апелянта на недопустимість наданих позивачем документів до суду першої інстанції, з огляду на сумніви у дійсності підпису позивача в позові, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки недостовірність підпису встановлюється відповідними доказами, зокрема, висновком експерта, які відповідач суду не надав. Візуальне встановлення недостовірності є припущенням, тому не може бути належним доказом по справі.

З урахуванням наведено вище, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 , та не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 по справі № 520/3039/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді С.П. Жигилій Л.В. Любчич