Рішення

від 16.04.2024 по справі 182/5695/23

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/5695/23

Провадження № 2/0182/522/2024

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16.04.2024 року м. Нікополь

Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька-Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до ПП «ОХОРОННА АГЕНЦІЯ «ТАЙФУН», третя особа ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

В С Т А Н О В И В:

В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до ПП «ОХОРОННА АГЕНЦІЯ «ТАЙФУН», третя особа ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості по заробітній платі.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Приватне підприємство «Охорона агенція «Тайфун» 25 червня 2009 року зареєстроване як юридична особа (номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи 12301020000003500), засновником (власником) приватного підприємства «Охорона агенція «Тайфун», відповідно до статуту, є ОСОБА_3 . Відповідно до розділу 1 Статуту підприємства, приватне підприємство «Охорона агенція «Тайфун» є самостійним суб`єктом господарювання, що діє на основі приватної власності громадянина України, підприємство створено у відповідності до вимог конституції України Цивільного та Господарського кодексу України та на підставі рішення засновника. Згідно з розділом 4 Статуту, підприємство є юридичною особою, наділяється правоздатністю і дієздатністю, має самостійний баланс, відокремлене майно, розрахункові поточні та інші рахунки в будь-яких установах банків України та інших держав за своїм вибором, печатку круглу, штамп зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, фірмовий бланк і може займатись будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України та Статуту. Відповідно до пункту 4.8 Статуту, підприємство має право від свого імені укладати угоди, контракти, набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов`язки, бути позивачем і відповідачем в суді господарському або третейських судах. Відповідно до пункту 4.14 Статуту, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює численність працівників і штатний розпис. Відповідно до пункту 4.16, 4.17 Статуту, підприємство самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним йому майном. Відповідно розділу 12 Статуту, підприємство самостійно визначає фонд оплати праці без обмежень його росту з боку державних органів, мінімальний розмір оплати праці не може бути менше мінімуму, який встановлюється законодавчими актами України, підприємство самостійно встановлює форми системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників для здійснення робіт та послуг підприємства залучає громадян підприємства та інші колективи, спеціалістів вищих учбових закладів підприємства та організацій згідно з договором Відповідно розділу 15 Статуту, управління підприємством здійснюється на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Вищим органом управління підприємства є власник підприємства. Власник підприємства правомочний приймати рішення з будь-яких питань діяльності підприємства. До виключної компетенції власника належить визначення основних напрямів діяльності підприємства і затвердження його планів та звітів про їх виконання внесення змін до статуту, призначення директора підприємства та його звільнення, внесення, винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб, визначення умов праці на підприємстві, розпорядження прибутку підприємства, визначення порядку покриття збитків підприємства, затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів, визначення організаційної структури підприємства, визначення розміру джерел утворення та порядок використання фондів підприємства, створення органів необхідних для виконання мети та завдань підприємства, затвердження щорічного кошторису штатного розпису і посадових окладів а також розмір та строки преміювання працівників підприємства розпорядження усім майном підприємства і грошовими коштами прийняття рішень про припинення діяльності підприємства призначення. Для керівництва господарської діяльності підприємства власник призначає директора підприємства. З директором підприємства укладається договір (контракт), в якому визначається строк найму, права, обов`язки, відповідальність директора, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення з посади інші умови найму, за погодженням сторін директор здійснює керівництво поточної діяльності підприємства і вирішує всі питання відносно тих що належать до компетенції власника. Так, відповідно запису за № 20 в трудовій книжці від 01 липня 2009 року, згідно з розпорядженням засновника, позивач приступив до виконання обов`язків директора підприємства. В функціональні обов`язки позивача входило виконання завдань передбачених Статутом підприємства у відповідності до правил внутрішнього трудового розпорядку. Заробітна плата позивача виплачувалась власником підприємства в мінімальному розмірі готівкою. З 01 жовтня 2018 року власник в односторонньому порядку встановив позивачу, в порушення вимог діючого законодавства, заробітну плату менше встановленого законодавством мінімуму 2 200 грн. 00 коп. на місяць. З 01 червня 2020 року власник підприємства взагалі припинив виплату позивачеві заробітної плати за виконання функції директора. Крім того, починаючи з жовтня 2019 року, позивач, у відповідності до правил внутрішнього трудового розпорядку, працював охоронцем підприємства. Зокрема, він охороняв територію Марганецької переробної фабрики. Заробітна плата позивачу виплачувалась готівкою в розмірі 5 000 грн. 00 коп. на місяць. З червня 2020 року власник підприємства припинив позивачу виплату заробітної плати. Через наявну заборгованість по заробітній платі 30 листопада 2022 року позивач звільнився з займаної посади директора підприємства та охоронця за власним бажанням, однак, відповідач як власник підприємства не здійснив остаточний з ним розрахунок та не виплатив заробітну плату, станом на день звернення до суду, позивачу неповно виплачено заробітну плату за виконання роботи директора підприємства у період з 01 жовтня 2018 року по 01 червня 2020 року та не виплачено заробітну плату з 01 червня 2020 року по 30 листопада 2022 року в сумі 347 806 грн. 90 коп. Крім того, відповідач має заборгованість по виплаті позивачу заробітної плати за виконання роботи охоронця підприємства у період з 01 червня 2020 року по 30 листопада 2022 року в сумі 131219 грн. 48 коп. грн. Як зазначено вище, відповідач при звільнені не здійснив остаточний розрахунок та виплату заробітної плати позивачу в сумі 128211 грн. 55 коп. Таким чином, розмір заборгованості по заробітній платі становить 607237 грн. 45 коп. (347 806 грн. 90 коп. + 131 219 грн. 48 коп. + 128211 грн. 55 коп.). Крім цього, як на підставу звернення до суду з даним позовом, представник позивача посилається на те, що після звільнення його довірителя було встановлено, що позивач взагалі не був оформлений на роботу охоронцем підприємства у період з 01 жовтня 2019 року по 30 листопада 2022 року, тобто, фактично трудові відносини були, але юридично оформлені не були. Тому, в даному випадку, представник позивача вважає, що необхідно встановити факт перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем з метою нарахування трудового стажу та стягнення заробітної плати. Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, представник позивача просить суд встановити факт перебування у трудових відносинах ОСОБА_2 з ПП «ОХОРОННА АГЕНЦІЯ «ТАЙФУН» та роботи на посаді охоронця з 01 жовтня 2019 року по 30 листопада 2022 року; стягнути з ПП «ОХОРОННА АГЕНЦІЯ «ТАЙФУН» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в розмірі 607237 грн. 45 коп., а також зобов`язати ПП «ОХОРОННА АГЕНЦІЯ «ТАЙФУН» нарахувати та виплатити ОСОБА_2 , відповідно до законодавства, податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період роботи охоронцем з 01 жовтня 2019 року по 30 листопада 2022 року.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2023 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.61-62).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач через свого представника ОСОБА_4 скористався визначеним цивільно-процесуальним законодавством правом та подав відзив на позовну заяву, згідно якого зазначає наступне. Так, представник позивача в позовній заяві вказує на те, що лише «після звільнення з`ясувалось, що позивач взагалі не був оформлений на роботу охоронця підприємства у період з 01 жовтня 2019 року по 30 листопада 2022 року, тобто, фактично трудові відносини були, але юридично відносини оформлені не були». Однак, вказана обставина в дійсності не мала місця, з огляду на наступне. ОСОБА_2 не працював охоронцем в ПП «ОА «Тайфун», можливо, він іноді, за власним бажанням, міг підміняти охоронців, які з певних причин не могли вийти на зміну, але не працював на постійній основі на посаді охоронця. До того ж, позивач обіймав посаду директора в ПП «ОА «Тайфун», що не заперечується сторонами, і був наділений необхідними повноваженнями, відповідно до Статуту підприємства «Охоронна агенція «Тайфун» від 25 червня 2009 року, що також підтверджено представником позивача у тексті позовної заяви. Так, у п.15.7 Статуту, серед іншого, визначено, що Директор без доручення діє від імені Підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, у суді і в господарському суді як в Україні, так і за кордоном; заключає контракти, угоди і інші юридичні акти всіх видів, які не суперечать законодавству; організовує ведення бухгалтерської звітності та обліку; виконує інші дії, пов`язані з поточною діяльністю підприємства. Таким чином, навіть, якби він й працював охоронцем, то не знати про те, що він не оформлений належним чином, позивач не міг, оскільки на нього покладені відповідні повноваження та обов`язки, і саме він як Директор мав вжити необхідних заходів для усунення такої ситуації, якщо б вона існувала. ОСОБА_2 у позові вказує, що «через наявну заборгованість по заробітній платі 30 листопада 2022 року звільнився з займаної посади директора підприємства та охоронця за власним бажанням» і додав копію наказу № 5-к. В цьому ж наказі є підстава звільнення, а саме: заява про звільнення з роботи від 25 листопада 2022 року. Зі змісту цієї заяви вбачається, що позивач просить звільнити його за власним бажанням, не вказуючи з якої саме посади: чи з посади директора, чи з посади охоронця, чи з обох відразу, тобто, він самостійно підтверджує те, що обіймав тільки посаду Директора, застосовуючи таке формулювання. До того ж, у позовній заяві вказано, що «починаючи з жовтня 2019 року, позивач, у відповідності до правил внутрішнього розпорядку, працював охоронцем підприємства», що взагалі є неможливим, оскільки правила внутрішнього трудового розпорядку лише встановлюють порядок приймання та звільнення працівників, однак, підставою для допуску є наказ та розпорядження роботодавця. Важливо, що ОСОБА_2 достеменно відомо, що для того, щоб працювати охоронцем необхідно пройти відповідне навчання та мати відповідну кваліфікацію, що встановлюється вимогами ліцензування охоронної діяльності. Обізнаність позивача з цього питання підтверджується не тільки обійманням посади Директора, а й засвідченням Свідоцтв про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації, де міститься його особистий підпис. Так, відповідно до п.30 ч.1 ст.7 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності», ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як охоронна діяльність. Відповідно до п.17 Ліцензійних умов провадження охоронної діяльності, затверджених постановою КМУ 18.11.2015 року № 960, персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб`єктом охоронної діяльності (входять до штату суб`єкта охоронної діяльності). Під час прийняття на роботу ліцензіат зобов`язаний отримати від зазначених осіб документи, необхідні для прийняття на роботу до суб`єкта охоронної діяльності, а саме: документи, які підтверджують проходження особою обов`язкового попереднього (періодичного) психіатричного огляду та профілактичного наркологічного огляду, які видані в установленому порядку; документ, який підтверджує, що такі особи не мають непогашеної чи не знятої в установленому законом порядку судимості за скоєння умисних злочинів; документ, що підтверджує відсутність в особи обмежень за станом здоров`я для виконання функціональних обов`язків, який видається в установленому порядку; - копію паспорта громадянина України; документ, що підтверджує набуття кваліфікації; відомості про проходження особою служби у військовому резерві або перебування її у військовому оперативному резерві територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військової частини), що зазначені у військовому квитку, контракті, довідці з територіального центру комплектування та соціальної підтримки (додається копія відповідного документа), крім осіб, які не підлягають призову під час мобілізації. Відповідно до п.18 Ліцензійних умов провадження охоронної діяльності, затверджених постановою КМУ 18.11.2015 року № 960, охоронна діяльність провадиться лише персоналом, який відповідає вимогам, що встановлені пунктами 15 і 17 цих Ліцензійних умов. Таким чином, ОСОБА_2 просто не міг обіймати посаду охоронця, оскільки не проходив відповідного навчання та не надавав необхідного пакету документів для прийняття на роботу. За положеннями ст.2 Кодексу законів про працю України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ч.3 ст.94 КЗпП України, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Згідно ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці, відповідно до актів законодавства і колективного договору, на підставі укладеного трудового договору. Тобто, підставою виплати заробітної плати є наявність трудових відносин між сторонами, які, в свою чергу, виникають шляхом укладення між сторонами трудового договору. Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, трудовий договір - є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Отже, суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема, виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків. З огляду на ці положення, позивач повинен був дотриматись умов, необхідних для укладення трудового договору, а саме: написати заяву про прийняття на роботу, подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку тощо. А, з огляду на специфіку діяльності, ще й пройти відповідне навчання та подати додаткові документи: документи, які підтверджують проходження особою обов`язкового попереднього (періодичного) психіатричного огляду та профілактичного наркологічного огляду, які видані в установленому порядку; документ, який підтверджує, що такі особи не мають непогашеної чи не знятої в установленому законом порядку судимості за скоєння умисних злочинів; документ, що підтверджує відсутність в особи обмежень за станом здоров`я для виконання функціональних обов`язків, який видається в установленому порядку; документ, що підтверджує набуття кваліфікації та інші. Разом з тим, позовна заява та додатки до неї не містять доказів того, що ОСОБА_2 писав заяву про прийняття на роботу та у встановленому законом порядку подавав таку заяву роботодавцю, тобто, самому собі або засновнику, в тому числі, шляхом направлення такої заяви засобами поштового чи електронного зв`язку, надавав відповідачу трудову книжку та інші документи, отримував наказ про прийняття на роботу, укладав з відповідачем трудовий договір, проходив навчання для допуску його на посаду охоронця та надавав необхідні документи для прийняття на роботу саме на посаду охоронця. Тобто, якщо б такі трудові відносини мале місце, позивач фактично б розумів відсутність оформлення трудових відносин з відповідачем і не міг про це не знати, обіймаючи посаду директора, а, отже, й погоджувався з цим. При цьому, такі дії позивач не вчиняв протягом тривалого часу. З жовтня 2019 року до 30 листопада 2022 року, тобто, в період, який, за думкою позивача, був періодом знаходження його у трудових відносинах з ПП «ОА «Тайфун», позивач не здійснив жодних дій щодо оформлення, у відповідності до вимог законодавства, з підприємством трудових відносин. Не надано й доказів на підтвердження звернення позивача до відповідних інстанцій з приводу порушення його трудових прав. Що, у своїй сукупності, свідчить про відсутність трудових відносин позивача як охоронця з ПП «ОА «Тайфун». Такі висновки повністю узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом в постанові від 07.08.2019 року у справі № 522/4807/15-ц (провадження № 61-13454св18). Із наведеного вбачається, що відсутні належні, достовірні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували б, що ОСОБА_2 виконував обов`язки охоронця, тобто, перебував у трудових відносинах з ПП «ОА «Тайфун». В такій ситуації виникає розумний сумнів, хоча одним з основних стандартів доказування є саме стандарт «поза розумним сумнівом». Також, у позовній заяві позивач вказує, що «з 01 жовтня 2018 року власник в односторонньому порядку встановив позивачу в порушення вимог діючого законодавства заробітну плату менше встановленого законодавством мінімуму 2 200 грн. на місяць. З 01 червня 2020 року власник підприємства взагалі припинив виплату позивачеві заробітної плати за виконання функції директора», однак, ця теза не відповідає дійсності. Так, позивачем надано індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-5 та ОК-7, де видно що з 2018 року йому щомісячно нараховувалися суми фактичного заробітку і ніколи вони не були нижчими, ніж розмір мінімальної заробітної плати, станом на січень місяць кожного року. Так, у 2018 році розмір мінімальної заробітної плати становив 3 723 грн., а отримував позивач - 3 902,72 грн.; у 2019 році розмір мінімальної заробітної плати був 4 173 грн., а отримував позивач у 2019 році, щонайменше, 4 200, і т.д. У 2022 році позивач отримував взагалі 15 000 грн., коли розмір мінімальної заробітної плати становив 6 500-6 700 грн. Що стосується твердження про те, що «крім того, починаючи з жовтня 2019 року, позивач, у відповідності до правил внутрішнього розпорядку, працював охоронцем підприємства. Зокрема, він охороняв територію Марганецької переробної фабрики. Заробітна плата позивачу виплачувалась готівкою в розмірі 5 000 грн. на місяць. З червня 2020 року власник підприємства припинив позивачу виплату заробітної плати», то жодними належними, достовірними та допустимими доказами, не доведено, що позивач взагалі мав трудові відносини з ПП «ОА «Тайфун» як охоронець. Можливо, позивач й підробляв на Марганецькій переробній фабриці, але ПП «ОА «Тайфун» про це не відомо. Таким чином, враховуючи вищенаведене, можливо дійти до висновку, що позивачем не надано належних, достовірних та допустимих доказів перебування позивача у трудових відносинах з ПП «ОА «Тайфун» як охоронця. Оскільки ОСОБА_2 був директором ПП «ОА «Тайфун», що не заперечується сторонами, навіть, якби він й працював охоронцем, то не знати про те, що він не оформлений належним чином, позивач не міг, оскільки на нього покладені відповідні повноваження та обов`язки, і саме він як Директор мав вжити необхідних заходів для усунення такої ситуації, якщо б вона існувала. До того ж, позовна заява та додатки до неї не містять доказів того факту, що ОСОБА_2 писав заяву про прийняття на роботу та у встановленому законом порядку подавав таку заяву роботодавцю, в тому числі, шляхом направлення такої заяви засобами поштового чи електронного зв`язку, надавав відповідачу трудову книжку та інші документи, отримував наказ про прийняття на роботу, укладав з відповідачем трудовий договір, проходив навчання та подавав документи, які є необхідними для зайняття посади саме охоронця. Позивач не здійснив жодних дій щодо оформлення, у відповідності до вимог законодавства, з підприємством трудових відносин, якби вони мали місце. Не надано й доказів на підтвердження звернення позивача до відповідних інстанцій з приводу порушення його трудових прав. Як з директором, з позивачем було проведено розрахунок, відповідно до видаткового касового ордера від 30 листопада 2022 року, а довідки ОК-5 та ОК-7 свідчать про дотримання вимог законодавства про оплату праці. Також, враховуючи положення ст.233 КЗпП України, у позивача сплив строк на звернення до суду. Все це у своїй сукупності свідчить про відсутність трудових відносин позивача як охоронця з ПП «ОА «Тайфун», оскільки він не проходив відповідного навчання та не надавав необхідного пакету документів для прийняття на роботу, а також про відсутність порушень законодавства про працю з боку відповідача. Тому, враховуючи вищевикладене, представник відповідача просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.68-77).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , діючи в інтересах позивача, у відповідності до ст.179 ЦПК України, скористався своїм правом на відповідь на відзив, і подав до суду відповідь на відзив, згідно якої послався на обставини, викладенні в позовній заяві, та просив суд звернути увагу на те, що поданий відзив ОСОБА_4 в інтересах відповідача не слід брати до уваги, оскільки відсутні документи, які свідчили та підтверджували б повноваження представляти інтереси ПРИВАТНОГОПІДПРИЄМСТВА «ОХОРОННА АГЕНЦІЯ «ТАЙФУН», а тому вважає, що суд не має підстав вирішувати справу, з урахування доводів ОСОБА_4 . Крім цього, відповідачем не надано до суду передбачених законодавством доказів, які спростують наявність заборгованості по заробітній платі. Тому, враховуючи вищевикладені обставини, представник позивача позовні вимоги підтримує та на задоволенні позову наполягає (а.с.80-84).

Представник відповідача скористалась своїм правом, наданим законодавством, та подала до суду заперечення на відповідь на відзив, згідно яких послалась на обставини, викладенні у відзиві на позовну заяву, позовні вимоги не визнала та просила суд в задоволенні позову відмовити (а.с.92-105).

Третя особа ОСОБА_3 , про розгляд справи був повідомлений належним чином, однак, своїм правом, визначеним цивільно-процесуальним законодавством, не скористався, будь-які заяви чи клопотання на адресу суду не надав.

Суд, дослідивши надані докази в їх сукупності, визначившись, що між сторонами склались правовідносини, що регулюються КЗпП України, Постановою ПВС України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», приходить до наступного.

Згідно ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ст.4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України,суд розглядає справи на засадах змагальності.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України,суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ст.76ЦПК України,доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом, згідно з наказом № 1 від 01 липня 2009 року, ОСОБА_2 приступив до обов`язків директора ПП «Охорона агенція «Тайфун» (а.с.21). Наказом № 5/к від 30 листопада 2022 року «Про кадрові зміни підприємства», ОСОБА_2 , за власним підписом, оскільки виконував обов`язки директора вищевказаного підприємства, був звільнений з посади директора за власним бажанням (а.с.22). При цьому, як на підставу звернення до суду з даним позовом, позивач та його представник послались на обставини та вимоги закону, які, на їх думку, свідчать про те, що відповідачем при звільненні були порушені норми кодексу законів про працю, внаслідок чого позивач змушений був звернутись до суду.

Відповідно до ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Згідно ч.1 ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Виходячи з аналізу прецедентної практики Європейського суду з прав людини щодо застосування пункту 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті «права на суд», тлумачення статті 233 КЗпП України, суд робить висновок, що початок перебігу строку звернення особи для захисту порушених законних прав та інтересів у сфері трудових правовідносин слід обчислювати від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про обставини порушення її прав.

У справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі, й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Вирішуючи питання про застосування строків, встановлених статтею 233 КЗпП України, судом встановлено, що, в даному випадку, початок перебігу місячного строку звернення до суду для позивача розпочався з 01 грудня 2022 року, який є першим днем, що слідує за днем, коли позивач був звільнений з посади, про що особисто 30 листопада 2022 року був ознайомлений, так як у виданому ним наказі наявний підпис щодо ознайомлення та отримання ним трудової книжки (а.с.22), тобто, дані обставин свідчать про обізнаність позивача про звільнення та наявність наказу про таке звільнення від 30 листопада 2022 року, однак, з даним позовом позивач звернувся до суду фактично через рік - 20 жовтня 2023 року.

На думку суду, така поведінка позивача не може бути визнана добросовісною та не може бути залишена поза увагою суду при вирішенні питання щодо дотримання ним строку, передбаченого ст.233 КЗпП України.

Аналогічна позиція була висловлена 03 листопада 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 387/326/20 при розгляді якої суд дійшов висновку, що передбачений ст.233 КЗпП України місячний строк звернення до суду, у даному випадку, необхідно обчислювати із дати коли позивач без поважних причин відмовився отримувати свою трудову книжку і така відмова визнана позивачем, зафіксована роботодавцем та підтверджена належними і допустимими доказами.

Всупереч зазначеним положенням закону, позивачем не заявлялось клопотання про поновлення строків позовної давності та не надано доказів того, що він не мав реальної можливості звернутись з даним позовом у межах строку, визначеного законом, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до ПП «ОХОРОННА АГЕНЦІЯ «ТАЙФУН», третя особа ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості по заробітній платі, у зв`язку з пропуском строку звернення позивачем до суду за захистом свого порушеного права.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог зв`язку з пропуском строку позовної давності, що є самостійної підставою для відмови у позові.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат за трудовим спором, судові витрати відносяться за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4-6,12, 77-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, ст.ст.40, 42, 492, 221, 232, 233, 235 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенніпозовних вимог ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до ПП «ОХОРОННА АГЕНЦІЯ «ТАЙФУН», третя особа ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості по заробітній платі - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал