Рішення

від 08.04.2024 по справі 201/12902/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/12902/23

Провадження № 2/201/657/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Максимовій О.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача ОСОБА_2 , Федорчука К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд Сервіс» до ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВОБУД СЕРВІС» (м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 3, реєстраційний код юридичної особи: 34313950) звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні місцями загального користування шляхом надання доступу позивачу до зон в`їзду-виїзду, проїзної зони паркування, входу та ліфтового блоку, до технічної частини стелі, розташованих в автопаркінгу літ. А-7, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що є балансоутримувачем майна будівлі за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до Акту приймання-передачі від 27.02.2007 року.

Для обслуговування мереж водо-, тепло-, холодо-постачання, а також пожежного трубопроводу і каналізації та проходу до технічних приміщень з метою проведення ремонту устаткування, догляду за роботою приладів та лічильників, проведення профілактичних дій, пов?язаних із запобіганням аварійних ситуацій постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна будинку та обслуговування електромережі будинку та прибудинкової території, позивачу необхідний доступ до приміщень співвласників будинку, в тому числі і до приміщень, що належать відповідачу.

Відповідач постійно чинить перешкоди в доступі як до комунікацій так і вузлів обліку, чим ускладнює позивачу здійснювати експлуатацію та належне функціонування інженерних мереж позивача як балансоутримувача.

Відповідач не надає позивачу доступ до автопаркінгу літ. А-7, чим чинять позивачу перешкоди у володінні та користуванні ним майном та спільним майном будинку, порушуючи права позивача щодо володіння та користування майном.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії по справі.

Ухвалою судді від 24 жовтня 2023 року було відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі.

Від представника відповідача 14 листопада 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач не погоджується з позицією та вимогами, викладеними у позовній заяві, вважає їх такими, що суперечать обставинам справи через відсутність доказів, порушенням права відповідача на вільне володіння майном та відсутність порушеного права у позивача

Представник позивача не скористався правом на подання відповіді на відзив.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Фактичні обставини встановленні судом.

Судом встановлено і це підтверджено матеріалами справи, що відповідач є власником об`єкта нежитлового приміщення загальною площею 886,9 кв.м (опис об?єкта: в будівлі комерційного призначення з торгівельними приміщеннями та авто паркінгом літ. А-7 у підвалі авто-паркінг-нежитлові приміщення поз. 1-3, 5-14, 16) за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 18156412101) на підставі Договору дарування від 07.06.2013 року № 274, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Баден А.Є.

Відповідно до Акта приймання-передачі з балансу на баланс від 28.02.2007 року літ. А-7 комерційного призначення за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею будівлі 8410,1 кв.м була передана позивачу.

Згідно з п. 2.2. Статуту позивача, предметом його діяльності є, зокрема, управління нерухомим майном.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно із ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 2ст. 124 Конституції Україниюрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно дост. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 12 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змістуст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ізст. 78 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач, у своїй позовній заяві посилався на те, що «відповідно до рішення виконкому Дніпропетровської міської ради облаштування автопаркінгу є обов`язковою умовою надання дозволу на будівництво та введення в експлуатацію будівлі за зазначеною адресою».

Разом з цим, позивачем не наведені реквізити згадуваного рішення, як і не додано його копію до позовної заяви або зазначення неможливості його надання, що позбавляє суд перевірити зазначену обставину.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на проектну документацію автопаркінгу, який на думку позивача розрахований на 16 паркувальних місць та з обладнанням системи в`їзду-виїзду, проїзною зоною паркування та ліфтового блоку.

Також відповідно до проектної документації проходять мережі водо-, тепло-, холодо-постачання, а також пожежного трубопроводу і каналізації.

Суд критично ставиться до зазначеного, оскільки, по-перше, матеріали справи не містять проектну документацію, на яку посилається позивач у позові, натомість міститься аркуш з графічним зображенням техніко-економічних показників без ідентифікації об`єкта нерухомого майна. По-друге, зазначений аркуш також не містить доказів проходження зазначених позивачем мереж.

Також позивач в обґрунтування своєї позиції використовує площі приміщень та будівлі, при цьому посилаючись на технічний паспорт, який зазначено у додатках до позовної заяви.

Відповідно до Порядку проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна (затв. Постановою КМУ від 12.05.2023 року № 488) технічний паспорт - документ, що складається з текстових та графічних матеріалів, які містять інформацію про склад, фактичну площу, об`єм, технічний стан об`єкта нерухомого майна, виготовлених на підставі матеріалів технічної інвентаризації за результатами технічної інвентаризації на дату її проведення. Матеріали технічної інвентаризації, виготовлені в паперовій формі, повинні бути прошиті, пронумеровані та засвідчені підписом уповноваженої особи виконавця.

У технічному паспорті містяться такі відомості: інформація про замовника та виконавця; реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності; ідентифікатор об`єкта; адреса об`єкта; відомості щодо основних конструктивних елементів, узагальнена інформація про технічний стан, наявність інженерних систем, рік будівництва; графічні матеріали (схематичний план, плани поверхів); експлікація до графічних матеріалів.

Після дослідження доказів можна дійти висновку, що позивачем не додано до позовної заяви технічний паспорт, в обґрунтування своє позиції, разом з цим надано схематичний малюнок без жодних реквізитів.

За умови відсутності технічного паспорта або наявності іншого документа, який

би підтверджував наявність або відсутність інженерних мереж та інших обставин, зазначених позивачем у позовній заяві, суд вважає зазначені обставини не підтвердженими доказами.

Посилання позивача на той факт, що відповідач чинить позивачу перешкоди шляхом

не надання відповідачем доступу до автопаркінгу літ. А-7 не знайшло свого підтвердження через відсутність будь-яких доказів, окрім оціночних тверджень та суджень, що не може бути взято судом до уваги.

Суд звертає увагу, що обраний позивачем спосіб захисту не узгоджується з принципами верховенства права та процесуальної економії.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим.

Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обрании? спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права та процесуальної економії, зокрема, не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18).

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 року у справі № 761/42030/21.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Обраний позивачем спосіб захисту передбачає пряме втручання у право на вільне володіння майном, яке перебуває у приватній власності відповідача.

Крім цього, у спірних правовідносинах права відповідача, як власниці об?єкту нерухомості захищені додатково ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER v. THE NETHERLANDS, №14448/88, §33, ЄСПЛ, від 27.10.1993 року).

Згідно ч.3 ст.12та ч.1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 15 ЦК Українипередбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому способи захисту цивільного права та інтересів, зазначені вст. 16 ЦК України.

Водночас право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

Отже, з метою належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду повинна обґрунтувати існування його порушеного права або законного інтересу.

Суд також враховує, що принцип змагальності згідност. 12 ЦПК Українизабезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У відповідності до вимог ч.3ст.12 ЦК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З аналізу наданих сторонами доказів та наявних в матеріалах справи відомостей випливає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на порушення його прав та інтересів. Усі доводи позивача ґрунтуються лише на припущеннях, в той час, як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, що суперечить принципу доведення своїх вимог або заперечень, адже відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням викладеного вище, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність, достатність доказів, доходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки ці вимоги не доведено та вони не підтверджені належними доказами.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 23, 1212 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд Сервіс» до ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 діб до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 17 квітня 2024 року.

Суддя С.С. Федоріщев