Рішення

від 03.04.2024 по справі 127/29931/23

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/29931/23

Провадження № 2/127/3844/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Бойко В.М.,

при секретарі Поперечної А.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці в режимі ВКЗ в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Аеровіз» про встановлення факту припинення трудових відносин та стягнення заробітної плати у формі середнього заробітку, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , через свого представника ОСОБА_1 , звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Аеровіз» про встановлення факту припинення трудових відносин та стягнення заробітної плати у формі середнього заробітку.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, постановою Вінницького апеляційного суду Вінницької області від 10.03.2022 року у справі №127/11645/21 було скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26.10.2021 року та постановлено: позов ОСОБА_3 до ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» про стягнення заробітної плати і зобов`язання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково. Стягнути з ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» на користь ОСОБА_3 109 767,27 грн. заробітної плати за період з 15.11.2018 року по 28.02.2019 року. Посилаючись на преюдиціальні факти, які встановленні постановою Вінницького апеляційного суду Вінницької області від 10.03.2022 року, а саме, що позивач дійсно перебував у трудових відносинах з відповідачем у період з 15.11.2018 року по 28.02.2019 року, позивач просив суд встановити факт припинення трудових відносин між ОСОБА_3 та ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» починаючи з 01.03.2019 року на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, у зв`язку із завершенням виконання певних робіт та стягнути з ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» на користь ОСОБА_3 заробітну плату у формі середнього заробітку (відшкодування) за період з 01.03.2019 року по 19.01.2023 року у розмірі 1910284,60 грн.

Ухвалою суду від 27.09.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Разом з тим, 16.10.2023 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у формі заперечення, відповідно до якого, відповідач позовні вимоги викладені в позові вважає необгрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Вказав, що 13.11.2018 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір на виконання робіт на ПС АН-12. Відповідно до положень даного договору сторони домовилися, що виконавець зобов`язується за завданням замовника виконати програму робіт по перевезенню вантажів при виконанні польотів на ПС АН-12, в якості другого пілота, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці роботи. При цьому, п.6.1 встановлено, що договір діє до 20.08.2019 року до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань. Посилаючись на ст.11, 202, 203, 204 ЦК України, вважав, що відносини між позивачем та відповідачем мають виключно цивільно-правовий, а не трудовий характер, оскільки вищевказаний договір не містив обов`зкових ознак трудового догововору. Враховуючи вищевикладене, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 17.10.2023 року вирішено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторіндо розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче провадження.

У свою чергу, 25.10.2023 року на адресу суду від представника позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якому представник не погодився із запереченнями відповідача. Вказав,що основною ознакою, що відрізняє відносини з виконання роботи за цивільно-правовим договором від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності, який у цивільно-правовому договорі залишається поза його межами, а метою договору є отримання певного матеріального результату. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Оскільки постановою Вінницького апеляційного суду у справі №127/11645/21 було встановлено наступні обставини, які є преюдиціальними фактами та не підлягають доказуванню, а саме: аналізуючи характер виниклих правовідносин між сторонами, спеціальні вимоги до здійснення польотів і виконання обов`язків пілота в складі екіпажу повітряного судна, а не особисто, умови наданого договору, колегія суддів вважає, що між сторонами виникли трудові правовідносини, оскільки у наданому цивільно правовому договорі не зазначено, який саме конкретно результат роботи повинен передавати виконавець замовнику, її кількісні і якісні характеристики, не визначено перелік завдань, їх види, не встановлено обсяг виконуваної роботи позивачем у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання. Відтак, зміст наданої відповідачем ксерокопії договору вказує на те, що предметом його є процес праці, а не її кінцевий результат; колегія суддів вважає, що позивач виконував обов`язки другого пілота повітряного судна АН-112 в період з 15.11.2018 року по 28.02.2019 року, перебуваючи в рамках трудових правовідносин з відповідачем. Не оформлення трудових правовідносин з позивачем наказом підприємства і допуск його до роботи не свідчить про відсутність таких правовідносин, а може свідчити про порушення відповідачем ст.24 КзПП щодо належного оформлення трудового договору відповідним наказом; Враховуючи те, що матеріалами справи, даними політних завдань, льотної книжки позивача підтверджується виконання ОСОБА_3 своїх обов`язків другого пілота у ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» в період з 15.11.2018 року по 28.02.2019, а відповідач не надав суду жодних доказів його звільнення з роботи до цього періоду, виплати йому за цей період заробітної плати і її розміру, а також позивач не надав доказів розміру його заробітної плати у вигляді 4800 доларів США чи її еквіваленту у національній валюті України, колегія суддів вважає необхідним стягнути на користь позивача заробітну плату за цей період, виходячи з останнього підтвердженого довідкою відповідача її розміру - 39 960 грн. на місяць, що складає 109 767,27 грн.

Відтак, враховуючи неможливість реалізації позивачем права на стягнення середнього заробітку, починаючи з 01.03.2019 року, без встановлення факту припинення трудових відносин між ним та відповідачем, позовні вимоги сформовані саме таким чином як взаємопов`язанні.

Ухвалою суду від 04.03.2024 року підготовче провадження по справі закрито та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив відмовити у його задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позов частково обгрунтований та підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

13.11.2018 року між позивачем ОСОБА_3 таТОВ «Авіакомпанія Аеровіз» укладено договір на виконання робіт на ПС АН-12. Відповідно до положень цього договору сторони домовились, що виконавець зобов`язується за завданням замовника виконати програму робіт по перевезенню вантажів при виконанні польотів на повітряному судні АН-12 в якості другого пілоту, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці роботи. Відповідно до п. 4.2 сторони погодили, що вартість робіт становить 64,00 грн. за одну льотну годину. Пунктом 6.1 встановлено, що договір діє до 28.09.2019 року та остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань (а.с.19)

З акту прийому передачі виконаних робіт до договору від 13.11.2018 року від 05.03.2019 року вбачається, що роботи передбачені договором від 13.11.2018 року, а саме: виконання польотів на ПС Ан-12 в якості другого пілота з 15.11.2018 року по 01.03.2019 року виконавцем були надані, а замовником прийняті, узгоджена сторонами винагорода виконавця склала 14189,21 грн. (а.с.32).

Відповідно до завдань на політ: Р-1811/01 від 15.11.2018 року, Р-1811/02 від 19.11.2018 року, Р-1811/03 від 27.11.2018 року, Р-1811/04 від 30.11.2018 року, Р-1811/05 від 30.11.2018 року, Р-1812/01 від 01.12.2018 року, Р-1812/02 від 05.12.2018 року, Р-1812/03 від 06.12.2018 року, Р-1812/03 (А) від 07.12.2018 року, Р-1812/03 (В) від 08.12.2018 року, Р1801/01 від 10.01.2019 року, Р-1902/01 від 17.02.2019 року, Р-1902/02 від 19.02.2019 року, Р-1902/03 від 26.02.2019 року, вказується наступна інформація: склад екіпажу, до якого входив другий пілот ОСОБА_3 , тип повітряне судно, номер рейсу, маршрут польоту, час взльоту, час посадки, звіт про рейс (а.с.80-107).

З листа ТОВ «Аеровіз» №276/17 від 14.08.2017 року за підписом директора ОСОБА_4 , адресованого консульському відділу посольства США, вбачається, що цим листом підтверджується, що ОСОБА_3 являється співробітником авіакомпанії «Аеровіз» і як член екіпажу повітряного судна АН-12 виконує обов`язки другого пілота. В зв`язку з виробничою необхідністю компанія просить Посольство США оформити візу у встановленому порядку для можливості виконання ним посадових обов`язків на території США, а саме в період з 22.08.2017 року по 06.09.2017 року приймання повітряного судна АН -12 БП UR-CPZ (заводський №402002) після проведення регламентних робіт по технічному обслуговуванню в м.Майямі, штат Флорида, США, а/п Опа-Лока. У вказаний період після прийомки повітряного судна ОСОБА_3 буде виконувати технічний переліт на даному судні в складі екіпажу на базу замовника (а.с.108).

З довідки ТОВ «Аеровіз» від 14.08.2017 року вбачається, що ОСОБА_3 дійсно працює на посаді другого пілота літака АН -12 і його заробітна плата за останні 6 місяців з лютого по липень 2017 року включно складає по 39 960 грн. щомісячно, а всього 185 760 грн.(а.с.109)

З посвідчення члена екіпажу № НОМЕР_1 , вбачається перебування позивача в складі літного екіпажу «Аерокомпанія «Аеровіз» (а.с.111).

Постановою Вінницького апеляційного суду від 10.03.2022 року у цивільній справі №127/11645/21 вбачається, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26.10.2021 року скасовано. Позов ОСОБА_3 до ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» про стягнення заробітної плати і зобов`язання виплатити середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено частково. Вирішено стягнути з ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» на корсить ОСОБА_3 109767,27 грн. заробітної плати за період з 15.11.2018 року по 28.02.2019 року. В задоволенні решті вимог відмовено.

Даним рішенням встановлено:

«аналізуючи характер виниклих правовідносин між сторонами, спеціальні вимоги до здійснення польотів і виконання обов`язків пілота в складі екіпажу повітряного судна, а не особисто, умови наданого договору, колегія суддів вважає, що між сторонами виникли трудові правовідносини, оскільки у наданому цивільно правовому договорі не зазначено, який саме конкретно результат роботи повинен передавати виконавець замовнику, її кількісні і якісні характеристики, не визначено перелік завдань, їх види, не встановлено обсяг виконуваної роботи позивачем у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання. Відтак, зміст наданої відповідачем ксерокопії договору вказує на те, що предметом його є процес праці, а не її кінцевий результат; колегія суддів вважає, що позивач виконував обов`язки другого пілота повітряного судна АН-112 в період з 15.11.2018 року по 28.02.2019 року, перебуваючи в рамках трудових правовідносин з відповідачем. Не оформлення трудових правовідносин з позивачем наказом підприємства і допуск його до роботи не свідчить про відсутність таких правовідносин, а може свідчити про порушення відповідачем ст.24 КзПП щодо належного оформлення трудового договору відповідним наказом; Враховуючи те, що матеріалами справи, даними політних завдань, льотної книжки позивача підтверджується виконання ОСОБА_3 своїх обов`язків другого пілота у ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» в період з 15.11.2018 року по 28.02.2019, а відповідач не надав суду жодних доказів його звільнення з роботи до цього періоду, виплати йому за цей період заробітної плати і її розміру, а також позивач не надав доказів розміру його заробітної плати у вигляді 4 800 доларів США чи її еквіваленту у національній валюті України, колегія суддів вважає необхідним стягнути на користь позивача заробітну плату за цей період, виходячи з останнього підтвердженого довідкою відповідача її розміру - 39 960 грн. на місяць, що складає 109 767,27 грн.»

Позивач при цьому посилається на преюдиціальні факти, які не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Суд звертає увагу учасників справи, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Крім того, преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (Правова позиція ВС у складі КГС, постанова від 18 березня 2021 року, справа № 902/608/19).

Відповідачем не було спростовано факту перебування позивача у трудових відносинах з позивачем.

Отже, вказані обставини, а саме перебування позивача з відповідачем саме у трудових відносинах з 15.11.2018 року по 28.02.2019 року, які були встановлені Вінницьким апеляційним судом у постанові від 20.10.2022 року, не потребують повторного встановлення і дослідження. Таким чином, суд вважає, що грунтуючись на фактах встановлених постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 10.03.2022 року у цивільній справі №127/11645/21 трудові відносини позивача та відповідача припинилися з 01.03.2019 року, тобто з наступного дня після встановлення факту перебування сторін у трудових відносинах з 15.11.2018 року по 28.02.2019 рокую

Відповідно до ч. 1 cт. 4ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1ст. 3 КЗпП Українизаконодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається зКодексу законів про працю України таінших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (cт. 4КЗпП України).

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ізстатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року №8рп/2007, та від 29 січня 2008 року № 2- рп/2008 зазначав, що визначенестаттею 43 Конституції Україниправо на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

За умовами ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.13 ЦПК Україниобов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно дост. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог пункту 8 Порядку реєстрації трудового договору між працівником та фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 08 червня 2001 року №260,у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статтіКодексу законів про працю України, про що сторони сповіщають центр зайнятості незалежно від місця реєстрації трудового договору.

Оскільки постановою Вінницького апеляційного суду від 10.03.2022 року було встановлено факт перебування у трудових відносинах позивача з відповідачем у період з 15.11.2018 року по 28.02.2019 року, суд, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, оскільки, відповідачем порушено право позивача на припинення трудових відносин, то позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки у даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є визнання припиненими трудових відносин між сторонами.

Відповідно до ст.116 КзпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні суд приходить до наступного.

В ході розгляду справи судом встановлено, що ГО «ВООТСОУ» своєчасно не виконала покладений законом обов`язок, щодо проведення повного розрахунку з працівником у день його звільнення, а відтак в силу вимог закону підлягає застосуванню ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Разом з тим, доцільно звернути увагу на постанову Верховного Суду від 16.08.2021 року у справі № 367/643/21. Вказаною постановою Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що припинення трудових відносин породжує права та обов`язки як для працівника, так і для роботодавця, зокрема, в частині проведення з працівником усіх необхідних розрахунків.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що твердження позивача щодо вимоги про стягнення заробітної плати у формі середнього заробітку (відшкодування) за період з 01.03.2019 року по 19.01.2023 року у розмірі 1910284,60 грн. є похідною вимогою та підлягає одночасному розгляду разом із заявленою вимогою про встановлення факту припинення трудових відносин є хибними.

Суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що право на стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати виникає після набрання даного рішення законної сили, оскільки тільки даним рішенням встановлнюється факт звільнення позивача, тому дана вимога є передчасною та вона не підлягає задоволенню.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Встановити факт припинення трудових відносин між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Аеровіз" з 01.03.2019 року на підставі ст.36 ч.1 п.2 КЗпП України, у зв`язку із завершенням виконання певних робіт.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Аеровіз", код ЄДРПОУ - 32240100, на користь ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гиивні 60 копійок.

В решті вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Аеровіз", код ЄДРПОУ - 32240100, адреса: Київська область, Бучанський район, м.Ірпінь, смт Гостомель, вул.Центральна, буд.1.

Повний текст судового рішення складено 15.04.2024 року.

Суддя: