Постанова

від 17.06.2024 по справі 127/29931/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/29931/23

Провадження № 22-ц/801/1305/2024

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 рокуСправа № 127/29931/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Голоти Л. О., Оніщука В. В.,

за участю секретаря судового засідання Литвина С.С.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Аеровіз»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 127/29931/23 за апеляційною скаргою адвоката Глазова О. В. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Бойка В. М. у залі суду, повний текст якого складено 15 квітня 2024 року,

встановив:

Короткий зміст вимог

У вересні 2023 року адвокат Глазов О. В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Аеровіз» (далі ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз») про встановлення факту припинення трудових відносин та стягнення заробітної плати у формі середнього заробітку.

Позов мотивований тим, що у період з 15 листопада 2018 року по 28 лютого 2019 року позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз».

Указаний факт встановлений постановою Вінницького апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 127/11645/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» про стягнення заробітної плати і зобов`язання виплати середній заробіток за час затримки розрахунку.

Указує, що з 01 березня 2019 року трудові відносини ОСОБА_1 з відповідачем припинилися, але останній не розрахувався з ним у день фактичного звільнення.

Посилаючись на ці обставини, адвокат Глазов О. В. в інтересах ОСОБА_1 , просив суд:

встановити факт припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» починаючи з 01 березня 2019 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку з завершенням виконання певних робіт;

стягнути з ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» на користь ОСОБА_1 заробітну плату у формі середнього заробітку (відшкодування) за період з 01 березня 2019 року по 19 січня 2023 року у розмірі 1 910 284,60 грн.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2024 року позов задоволено частково.

Встановлено факт припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» з 01 березня 2019 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку з завершенням виконання певних робіт.

Стягнуто з ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

перебування сторін у трудових відносинах з 15 листопада 2018 року по 28 лютого 2019 року встановлено постановою Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року та не спростовано відповідачем;

трудові відносини сторін припинилися з 01 березня 2019 року;

у цій справі належним способом захисту порушеного права позивача є визнання припиненими трудових відносин між сторонами;

припинення трудових відносин породжує права та обов`язки як для працівника, так і для роботодавця, зокрема в частині проведення з працівником усіх необхідних розрахунків;

вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати є передчасною, оскільки рішення суду про встановлення факту припинення трудових відносин ОСОБА_1 не набуло законної сили.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

У травні 2024 року адвокат Глазов О. В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Голота Л. О., Оніщук В. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження у цій справі, надано відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з місцевого суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2024 року справу призначено до розгляду на 17 червня 2024 року о 10 год 45 хв. з повідомленням сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи;

не ґрунтується на вимогах закону висновок місцевого суду щодо передчасності заявленої у цій справі позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки така вимога є похідною від основної про встановлення факту припинення трудових відносин;

припинення трудових відносин породжує права та обов`язки як для працівника, так і для роботодавця, зокрема в частині проведення з працівником усіх необхідних розрахунків.

Відзив на апеляційну скаргу впродовж встановленого судом строку не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 13 листопада 2018 року між ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» (замовником) та ОСОБА_1 (виконавцем) укладено договір на виконання робіт на ПС Ав-12, за умовами якого виконавець зобов`язався за завданням замовника виконати програму робіт по перевезенню вантажів при виконанні польотів на повітряному судні АН-12 у якості другого пілота, а замовник прийняти та оплатити ці роботи.

Пунктом 4.2 договору встановлено, що вартість робіт становить 64 грн за одну льотну годину.

Відповідно до пункту 6.1 договір діє до 20 серпня 2019 року та остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань.

З акта прийому передачі виконаних робіт від 05 березня 2019 року слідує, що роботи передбачені договором від 13 листопада 2018 року, а саме: виконання польотів на ПС Ан-12 у якості другого пілота з 15 листопада 2018 року по 01 березня 2019 року виконавцем надані, а замовником прийняті, узгоджена сторонами винагорода виконавця склала 14189,21 грн.

Відповідно до завдань на політ: Р-1811/01 від 15 листопада 2018 року, Р-1811/02 від 19 листопада 2018 року, Р-1811/03 від 27 листопада 2018 року, Р-1811/04 від 30 листопада 2018 року, Р-1811/05 від 30 листопада 2018 року, Р-1812/01 від 01 грудня 2018 року, Р-1812/02 від 05 грудня 2018 року, Р-1812/03 від 06 грудня 2018 року, Р-1812/03 (А) від 07 грудня 2018 року, Р-1812/03 (В) від 08 грудня 2018 року, Р1801/01 від 10 січня 2019 року, Р-1902/01 від 17 лютого 2019 року, Р-1902/02 від 19 лютого 2019 року, Р-1902/03 від 26 лютого 2019 року ОСОБА_1 входив до складу екіпажу повітряного судна АН-12 та здійснював польоти згідно указаних у них маршрутах.

З листа ТОВ «Аеровіз» № 276/17 від 14 серпня 2017 року адресованого консульському відділу посольства США слідує, що ОСОБА_1 є співробітником «Авіакомпанії «Аеровіз» і як член екіпажу повітряного судна АН-12 виконує обов`язки другого пілота. У зв`язку з виробничою необхідністю компанія просила Посольство США оформити візу у встановленому порядку для можливості виконання ним посадових обов`язків на території США у період з 22 серпня 2017 року по 06 вересня 2017 року.

З довідки ТОВ «Аеровіз» № 275/17 від 14 серпня 2017 року слідує, що ОСОБА_1 працює в ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» на посаді другого пілота літака Ан-12, заробітна плата за останні шість місяців за період з лютого по липень 2017 року становить по 39960 грн щомісячно, а всього 185760 грн.

Згідно посвідчення члена екіпажу НОМЕР_1 від 28 лютого 2022 року ОСОБА_1 перебуває в складі літного екіпажу «Авіакомпанія «Аеровіз».

Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 жовтня 2021 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» про стягнення заробітної плати і зобов`язання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» на користь ОСОБА_1 109767,27 грн заробітної плати за період з 15 листопада 2018 року по 28 лютого 2019 року.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Указаною постановою апеляційного суду встановлено факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем з 15 листопада 2018 року по 28 лютого 2019 року.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в іншій частині не оскаржується, тому апеляційним судом не переглядається.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільного погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У статті 116 КЗпП України вказано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час припинення трудових відносин позивача) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

З огляду на доведеність факту припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Авіакомпанія Аеровіз» з 01 березня 2019 року та ураховуючи, що у день фактичного звільнення відповідачем не було проведено з позивачем повного розрахунку (заборгованість по заробітній платі, що встановлено постановою Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2022 року), колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за непроведення повного розрахунку з позивачем у день припинення трудових відносин.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що припинення трудових відносин породжує права та обов`язки як для працівника, так і для роботодавця, зокрема в частині проведення з працівником усіх необхідних розрахунків.

Відтак стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника при звільненні та є похідною вимогою від основної про встановлення факту припинення трудових відносин, що підлягають одночасному розгляду.

На указане суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про передчасність заявленої позивачем позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже у цих правовідносинах спірним періодом є проміжок часу з 01 березня 2019 року (день припинення трудових відносин позивача) по 19 січня 2023 року (в межах 6 місяців згідно статті 117 КЗпП України в чинній редакції).

Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17.

Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 у справі № 460/42448/22, від 22 лютого 2024 у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 28 червня 2023 у справі № 560/11489/22 зауважив, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні.

Разом з тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За висновком Верховного Суду в указаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і після цього.

Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі період з 01 березня 2019 до 19 липня 2022 року (набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

До цього періоду, у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року регулюється уже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 березня 2024 у справі № 560/6969/23.

Відтак у цій справі належить ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року та приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Отже при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2019 року по 19 липня 2022 року апеляційний суд виходить з такого.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2022 року установлено, що заробітна плата ОСОБА_1 становила 39 960 грн на місяць.

Отже середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1 949,27 грн (79 920 грн заробітна плата за січень-лютий 2019 року / 41 кількість робочих днів за січень-лютий 2019 року).

Кількість робочих днів за період з 01 березня 2019 року по 18 липня 2022 року становить 848 днів.

Відтак сума середнього заробітку час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2019 року по 18 липня 2022 року становить 1 652 980, 96 грн (1 949,27 грн (середньоденний заробіток позивача) х 848 (дні затримки)).

Період стягнення з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Ураховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 р. № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача (за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 257 303,64 грн (1 949,27 грн (середньоденний заробіток позивача) х 132 (дні затримки)).

Отже загальна сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період 01 березня 2019 року по 19 січня 2023 року становить 1 910 284,60 грн (1 652 980, 96 грн (за період з 01 березня 2019 року по 18 липня 2022 року) + 257 303,64 грн (за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року).

Ураховуючи, що позивачу у день припинення трудових відносин не було виплачено належні йому виплати, вимога ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованою та підлягає задоволенню, відтак висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у цій частині є помилковим, тому рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовної вимоги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовної вимоги.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Апеляційним судом рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні середнього заробіткуза періодзатримки розрахункупри звільненні скасовується з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позовної вимоги, а тому апеляційний суд скасовує це ж рішення в частині розподілу судових витрат та змінює їх розподіл.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем було сплачено судовий збір за позовну вимогу майнового характеру (стягнення середнього заробітку) у розмірі 13 420 грн, який підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, то з ТОВ «Авіакомпанія «Аеровіз» на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 20 130 грн за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Глазова О. В. в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2024 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку скасувати й ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Аеровіз» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01 березня 2019 року по 19 січня 2023 року задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Аеровіз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2019 року по 19 січня 2023 року у розмірі 1 910 284,60 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Аеровіз» на користь ОСОБА_1 13 420 грн гривень судового збору сплаченого за подання позовної заяви.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2024 року слід залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Аеровіз» на користь ОСОБА_1 20 130 грн судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ

судді: Людмила ГОЛОТА

Віталій ОНІЩУК