Рішення

від 16.04.2024 по справі 469/1094/21

БЕРЕЗАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16.04.2024 Справа № 469/1094/21

2/469/118/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року смт.Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Потриваєвої М.А.,

позивач ОСОБА_1 не з`явився,

представник позивача адвокат Євтєєва Т.В. не з`явилась,

представник відповідача Березанської селищної ради не з`явився,

представник третьої особи Березанської

державної нотаріальної контори не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Березанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Березанська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про визнання права на земельну ділянку у порядку спадкування,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 12 листопада 2021 року звернувся до Березанського районного суду Миколаївської області із зазначеним позовом, який у подальшому уточнив та просив визнати за ним право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 50,00 га, розташовану на території Березанської селищної ради, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 ..

Позивач зазначав, що він є єдиним спадкоємцем за заповітом померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , якому вказана земельна ділянка належала відповідно до державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого Березанською районною радою народних депутатів на підставі рішення IX сесії XXI скликання від 05 березня 1992 року б/н та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею №84, проте нотаріус відмовив у видачі позивачеві свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність регламентованої процедури нотаріального оформлення спадкування права довічного успадковуваного володіння землею.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 02 грудня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження; залучено Березанську державну нотаріальну контора Миколаївської області до участі у справі як третю особю без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 04 квітня 2023 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання учасники справи не з"явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином; представник позивача надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала; представник третьої особи Березанської державної нотаріальної контори надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача Березанської селищної ради надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не надано документів, що підтверджують створення ОСОБА_2 за життя селянського (фермерського) господарства. Зазначив, що позивач у позовній заяві посилається на неналежні норми права; що законодавство, чинне на момент надання земельної ділянки померлому, передбачало одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянським (фермерським) господарством як юридичної особи, а діюче на момент звернення позивача за отриманням свідоцтва про право на спадщину за заповітом законодавство взагалі не відносить земельні ділянки, надані на праві довічного успадковуваного володіння землею, до складу земель фермерського господарства, тому право на спадкування фізичною особою земельних ділянок, наданих для організації селянського (фермерського) господарства на праві довічного успадковуваного володіння, суперечить законодавству, а діюче спадкове право не передбачає таке право, як довічне успадковувань володіння майном і, відповідно, перехід цього права та обов`язку (спадщини) до спадкоємців. Крім того, зазначив, що власниками та користувачами частин спарної земельної ділянки є інші особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

На підставі ст.223 ЦПК України судом розглянуто справу без участі учасників справи, які висловили свою позицію у наданих суду заяв по суті справи, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 20 серпня 2001 року (а.с.10).

Згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, виданим Березанською районною радою народних депутатів, ОСОБА_2 , який мешкає в с. Яблуня, на підставі рішення IX сесії XXI скликання ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області від 05 березня 1992 року б/н надано у довічне успадковуване володіння 50,0 га землі для організації фермерського (селянського) господарства в межах згідно з планом землеволодіння; акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 84 (а.с.17).

21 липня 2021 року Березанською державною нотаріальною конторою винесена постанова про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 на спадкове майно, яке складається з земельної ділянки загальною площею 50,0 га, наданої для організації фермерського (селянського) госплодарства, розташованої на території Березанської селищної ради (колишня Кімівська сільська рада) Миколаївського району Миколаївської області, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , оскільки спадкодавець за життя не переоформив свої права на вищевказану земельну ділянку, тобто не виготовив на своє ім`я державний акт на право приватної власності на землю та в зв`язку з відсутністю регламентованої процедури нотаріального оформлення спадковування права довічного успадковуваного володіння землею (а.с.12-13).

З повідомлення відділу у Березанському районі головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області вбачається, що станом на 01 січня 2001 року у постійному користуванні ОСОБА_2 перебувала земельна ділянка площею 50,0 га в межах Кімівської сільської ради Березанського району; земельна ділянка надана у користування для ведення фермерського (селянського) господарства. Згідно з рішенням Березанської районної ради від 06 вересня 2001 року № 14, земельну ділянку вилучено та передано до земель запасу у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 (а.с.14).

14 листопада 2001 року П`ятою Миколаївською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 425/2001 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , який 05 квітня 2001 року склав заповіт, посвідчений секретарем Кімівської сільської ради Березанського району Миколаївської області Усенко С.А. та зареєстрований в реєстрі за №60, яким на випадок своєї смерті належний йому житловий будинок з прилеглими надвірними спорудами та будівлями, що знаходиться в с. Яблуня Березанського району Миколаївської області та усе його майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, взагалі все те, що буде належати йому за законом, заповів ОСОБА_1 , який 14 листопада 2001 року звернувся до П`ятої Миколаївської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

За змістом ст.ст.6, 50 ЗК України (1990 року), у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського) господарства. Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України № 2201 від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року, не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до п. 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 березня 2005 року №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст.6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч. 2 ст.14, ч. 2 ст.41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги п. 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року №563 з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння, за законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено ст.41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Велика Палата Верховного Суду вказала у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 на те, що дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним та, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину. Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (ч.1 ст. 23 Закону України № 973 "Про фермерське господарство"). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (ч.1 ст.22 Закону №973). До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (ст.19 Закону № 973).

За змістом вказаних приписів саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених устатті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами ( уразі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Таким чином, з комплексного аналізу наведених положень земельного законодавства вбачається, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві, а тому посилання відповідача на неможливість спадкування позивачем земельної ділянки, наданої для організації селянського (фермерського) господарства на праві довічного успадковуваного володіння, не грунтується на нормах законодавства.

На підставі ч.1 ст.524 ЦК УРСР (яка діяла на час відкриття спадщини) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ч.1 ст.534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Згідно зі ст 548 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Оскільки позивач прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , звернувшись у встановлений ЦК України строк з відповідною заявою до нотаріуса, до нього перейшло і належне спадкодавцеві право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою.

Посилання позивача на норми ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, не спростовує висновків суду про обгрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладається на суд.

Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що власниками та користувачами частин спірної земельної ділянки є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , так як зазначені обставини не доведені будь-якими доказами.

На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку загальною площею 50,0 гактерів, наданої для організації фермерського (селянського) господарства, розташованої на території Березанської селищної ради.

Стягнути з Березанської селищної ради (ЄДРПОУ 04376624) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , сплачений судовий збір у розмірі 11350,00 грн..

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: