Рішення

від 09.04.2024 по справі 522/3703/22

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/3703/22

Провадження № 2/522/474/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 рокуПриморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання Кріцької Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданнів порядку загального позовногопровадженняцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

23 лютого 2022 року до Приморського районного суду м.Одеси звернувся з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння, в якому з урахуванням поданої 10.08.2022 заяви про зміну предмета позову просив:

1) встановити неукладеність (відсутність) договору дарування від 23.09.2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 щодо нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) витребувати у власність ОСОБА_1 із незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0085 га із кадастровим номером 5110137500:52:026:0056, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 972038151101 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

3) витребувати у власність ОСОБА_1 із незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,0075 га із кадастровим номером 5110137500:52:026:0061 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1494652551101 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

4) витребувати у власність ОСОБА_1 із незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,0267 га із кадастровим номером 5110137500:52:026:0060, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1494670951101, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно належну на праві власності ОСОБА_4 разом із здійсненими на земельній ділянці поліпшеннями у вигляді розташованого на ній житлового будинку, який складається в цілому: житловий будинок, А загальна площа 219,9 кв.м, в тому числі житлову площу 63,1 кв.м., огорожа № 1, 2 та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1197201751101 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, належний на праві власності ОСОБА_4 ;

5) витребувати у власність ОСОБА_1 із незаконного володіння ОСОБА_3 369/1000 часток від житлового будинку, який складається у цілому з одного житлового будинку під літ. «А» загальною площею 159,7 кв.м., житловою площею 84,7 кв.м., сараю -літ. «М», огорожі 1,2, вимощення -І, та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1141109051101 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

6) витребувати у власність ОСОБА_1 із незаконного володіння ОСОБА_4 житловий будинок, який складається в цілому: житловий будинок, А загальна площа 219,9 кв.м, в тому числі житлову площу 63,1 кв.м., огорожа №1, 2 та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1197201751101 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, належний на праві власності ОСОБА_4 ;

7) визнати реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 за відповідачем ОСОБА_3 на підставі договору серія та номер 294, виданий 25.05.2017, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С. незаконною та скасувати.

Свої вимогипозивач мотивувавтим,що напідставі заповіту,посвідченого 08.10.2014приватним нотаріусомОдеського міськогонотаріального округуФіліповою Г.О.,зареєстровано вреєстрі за№501,він є спадкоємцем ОСОБА_5 ,яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .За заявою ОСОБА_1 28.10.2014було відкритоспадкову справу,проте свідоцтвопро правона спадщинувін отриматине зміг,оскільки згідноз повідомленнямвід 13.02.2015Шостої одеськоїдержавної нотаріальноїконтори ОСОБА_5 належні їй7/20частин домоволодіннязагальною площею271,8кв.м з надвірними спорудами та земельну ділянку загальною площею 0,0427 га за адресою: АДРЕСА_1 , 23.09.2006 подарувала ОСОБА_2 .

В подальшому право на частку домоволодіння та земельну ділянку неодноразово відчужувалось, земельну ділянку було поділено на декілька земельних ділянок, на яких збудовані житлові будинки.

Позивач вважає, що він є спадкоємцем ОСОБА_5 за заповітом, тому має право витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстроване за ними на праві власності нерухоме майно.

За результатами автоматизованого розподілу справа передана для розгляду судді Приморського районного суду м. Одеси Абухіну Р.Д..

Судом направлені запити щодо з`ясування місця реєстрації відповідачів.

31 травня 2022 року до суду надійшли відомості щодо місця реєстрації відповідачів по м. Одеса.

Ухвалою від 02 червня 2022 року позов залишено без руху.

21 липня 2022 року позивачем до суду було надано докази сплати судового збору на виконання ухвали від 02 червня 2022 року.

Ухвалою від 26 липня 2022 року було відкрито провадження у справі, призначений розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 26 липня 2022 року за заявою позивача, поданою одночасно зпозовною заявою, було вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на наступне майно: земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,0085 га із кадастровим номером 5110137500:52:026:0056; земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,0075 га із кадастровим номером 5110137500:52:026:0061; земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,0267 га із кадастровим номером 5110137500:52:026:0060; житловий будинок загальною площею 159,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 ; житловий будинок, загальною площею 219,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Аналогічну заяву про забезпечення позову, подану 28 липня 2022 року, ухвалою від 01 серпня 2022 року було повернуто позивачу.

10 серпня 2022 року від позивача через канцелярію суду надійшла позовна заява (в редакції зі змінами предмету позову).

Ухвалою від 31 серпня 2022 року поновлено позивачу процесуальний строк на подання клопотання про витребування доказів, витребувано із Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином засвідчені копії реєстраційних справ щодо нерухомого майна із реєстраційними номерами: 554709551101; 972038151101; 972058451101; 1494670951101; 1494652551101; 554762951101; 1141109051101; 1197201751101. Витребувано із Головного управління Держгеокадастру у Одеській області копію з Поземельної книги стосовно земельних ділянок із кадастровими номерами: 5110137500:52:026:0047; 5110137500:52:026:0057; 5110137500:52:026:0056; 5110137500:52:026:0060; 5110137500:52:026:0061.

15 лютого 2023 року від позивача надійшло клопотання (заява) про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Ухвалою від 20 лютого 2023 року було витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Тополян О.В. засвідчену копію договору дарування та документи, які були підставою для його посвідчення, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , на відчуження частки 7/20 будинку за адресою: АДРЕСА_1 за № 2167 від 13.02.2015 року. Також було витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Борисової Н.В. належним чином посвідчену копію договору купівлі-продажу нерухомого майна, серія та номер 802 від 19.05.2021 року, а також засвідчені копії всіх документів на підставі яких було посвідчено вказаний правочин, в тому числі паспортів сторін договору: ОСОБА_7 та ОСОБА_4 .

Ухвалою від 20 лютого 2023 було відмовлено у прийнятті позовної заяви в редакції із зміною предмету позову, новими та пов`язаними позовними вимогами, а також новими співвідповідачами.

Ухвалою від 20 лютого 2023 було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову, поданого 15 лютого 2023 року.

Ухвалою суду від 09 серпня 2023 року було відмовлено у задоволенні заяви позивача про об`єднання даної справи зі справою №522/7078/23-Е.

Ухвалою суду 22 січня 2024 року застосовано зустрічне забезпечення шляхом внесення ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду 50 000 грн. протягом десяти календарних днів з дня отримання ухвали про зустрічне забезпечення.

Ухвалою від 18 березня 2024 року у зв`язку з невиконанням позивачем ухвали суду від 22 січня 2024 року та ненадання доказів внесення зустрічного забезпечення на депозитний рахунок суду було задоволено заяви представника ОСОБА_3 адвоката Субботіної Л.В. та представника ОСОБА_4 адвоката Свиди К.В., й скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 липня 2022 року.

ОСОБА_1 в судові засідання не з`являвся, про дату та час розгляду справи сповіщений належним чином, надав чисельні заяви про відкладення розгляду справи у зв`язку з військовим станом.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, сповіщений належним чином, про причини неявки не повідомив, своїм правом на надання відзиву та процесуальних заяв у справі не скористався.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник адвокат Субботіна Л.В. в судове засідання не з`явились, сповіщені належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Свида К.В. подала заяву про розгляд справи у її відсутність, проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві.

11.05.2023 представник ОСОБА_4 адвокат Оксюта М.О. надала відзив на позов, в якому проти задоволення позову заперечувала. Зазначала, що витребуване позивачем нерухоме майно не належало спадкодавцю, ввійшло до складу спадщини, тому не може бути витребувано на користь позивача, а у самого відповідача відсутнє порушене право, яке підлягає судовому захисту. Договір дарування, укладений 23.09.2006 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є дійсним, дії позивача стосовно намагання заволодіти майном ОСОБА_5 суперечать принципу добросовісності. В свою чергу ОСОБА_4 є добросовісним набувачем, яка придбала нерухоме майно без будь-яких обтяжень та судових спорів.

Також просила застосувати до вимог позивача позовну давність, оскільки позивач дізнався про порушення свого права 30.07.2015, тому строк звернення до суду з даним позовом закінчився 30.07.2018.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Чисельні заяви позивача провідкладення розгляду справи свідчать про заківленість позивача в розгляді справи, однак впровадження в Україні військового стану не є підставою для відкладення розгляду справи. Тому суд ухвалив проводити судовий розгляд.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи, приходить до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.10.1980 у справі №2-1994 було визнано дійсним домашню угоду купівлі-продажу 7/20 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 за 12 тис. рублів у вигляді житлових кімнат 1-3 площею 12,8 кв. м, 1-4 площею 13,1 кв.м, 1-2 коридору площею 13,1 кв.м, 1-5 кухні площею 8,1 кв. м, 17,4 кв.м 1-1 (а.с. 55-56 т.1)

На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_5 належало на праві власності 7/20 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстр. в КП «ОМБТІ та РОН» у книзі 4доп., стор. 122, за №10324, від 02.07.1997 (а.с. 39 т.1).

Відповідно до Розпорядження №1002 Приморської районної адміністрації від 07.10.2002 внаслідок здійснення двоповерхової прибудови одним із співвласників житлового будинку ОСОБА_9 частка ОСОБА_5 підлягала перерахунку на 31/100 частин домоволодіння (а.с. 69 т. 1). Перереєстрація частки ОСОБА_5 не була проведена.

Також на підставі рішення Одеської міської ради від 29.02.2000 №825-ХХІІІ ОСОБА_5 отримала у власність земельну ділянку загальною площею 0,0427 га за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом серія ІV-ОД №003990 (а.с. 35-37 т.1).

Відповідно до договору дарування, укладеного 23 вересня 2006 року та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смалій Г.М., реєстр. №1698, ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 7/20 частин домоволодіння з надвірними спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , та земельну ділянку загальною площею 0,0427га, на якій розташований житловий будинок (а.с. 98-99 т. 3).

Земельна ділянка була зареєстрована та їй присвоєно кадастровий номер 5110137500:52:026:0047 19.04.2013, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5101692422014 (а.с. 100-101 т. 3).

Право власності на 7/20 частин домоволодіння було зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.01.2015, номер запису про право власності 8453489, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 554762951101, рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Заяць К.В. №18768735 від 21.01.2015 (а.с. 84, т. 3).

Право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5110137500:52:026:0047 зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.01.2015, номер запису про право власності 8452727, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 554709551101, рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Заяць К.В. №18767854від 21.01.2015 (а.с. 134, т.3).

В матеріалах справи наявна копія договору дарування від 23.09.2006, яка була зроблена з оригіналу договору державним реєстратором під час здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 (а.с. 98-99 т.3) та копія договору дарування від 23.09.2006, вірність якої була засвідчена 15.01.2015 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А.Б., надана позивачем в якості додатку до позову (а.с. 65-66 т. 1), які є ідентичними за змістом.

Відповідно до заповіту, складеного 08.10.2014 та посвідченого за місцем проживання ОСОБА_5 . приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філіпповою Г.О., зареєстр в реєстрі за №501, ОСОБА_5 заповідала все, що їй належатиме на день смерті, ОСОБА_1 . Від імені ОСОБА_5 текст заповіту був прочитаний та підписаний ОСОБА_10 в присутності двох свідків та нотаріуса (а.с.27 т. 1)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 , видане 15.10.2014 відділом ДРАЦС у м. Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції (а.с. 30 т. 1).

За заявою ОСОБА_1 від 28.10.2014 було відкрито спадкову справу №508/2014.

Листом Шостоїодеської державноїнотаріальної конторивід 13.02.2015позивачу булоповідомлено пронеможливість видачійому свідоцтвапро правона спадщинуза заповітом,оскільки 7/20частин домоволодіннязагальною площею271,8кв.м з надвірними спорудами та земельну ділянку загальною площею 0,0427 га за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 23.09.2006 подарувала ОСОБА_2 (а.с. 31 т.1).

Відповідно до договору дарування, укладеного 13.02.2015 та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тополян О.В., зареєстр. в реєстрі за №2167, ОСОБА_2 подарував 7/20 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_6 .

Відповідно до договору дарування, укладеного 13.02.2015 та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тополян О.В., зареєстр. в реєстрі за №2168, ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку кадастровий номер 5110137500:52:026:0047 ОСОБА_6 .

Відповідно до договору дарування, укладеного 06.10.2015 та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саганович О.Ю., зареєстр. в реєстрі за №417, ОСОБА_6 подарував 7/20 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок ОСОБА_11 (а.с. 12-14 т.3).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 06.10.2015 та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саганович О.Ю., зареєстр. в реєстрі за №416, ОСОБА_6 (продавець) відчужив земельну ділянку кадастровий номер 5110137500:52:026:0047 ОСОБА_11 (покупець) (а.с. 109-111 т. 3).

Відповідно до договору дарування, укладеного 23.10.2015 та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саганович О.Ю., зареєстр. в реєстрі за №483, ОСОБА_12 (продавець) подарував 7/20 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок ОСОБА_7 (покупець) (а.с. 15-17 т. 3).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 23.10.2015 та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саганович О.Ю., зареєстр. в реєстрі за №482, ОСОБА_12 (продавець) відчужив земельну ділянку кадастровий номер 5110137500:52:026:0047 ОСОБА_7 (покупець) (а.с. 112-114 т. 3).

13.07.2016земельна ділянка5110137500:52:026:0047була поділенана двіземельні ділянки-5110137500:52:026:0057 загальною площею0,0342га (реєстраційнийномер об`єктанерухомого майна972058451101)та 5110137500:52:026:0056 загальною площею 0,0085 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 972038151101).

05.02.2018 земельна ділянка кадастровий номер 5110137500:52:026:0057 (об`єкт нерухомого майна закрито 23.02.2018) була поділена ще на дві земельні ділянки - 5110137500:52:026:0060 площею 0,0267 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1494670951101) та 5110137500:52:026:0061 площею 0,0075 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1494652551101).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.07.2016, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В., реєстр. номер №1436, ОСОБА_7 продав ОСОБА_13 земельну ділянку площею 0,0085 га, кадастровий номер 5110137500:52:026:0056, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 134-136 т. 3)

Відповідно до договору дарування від 19.07.2016, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В., реєстр. номер №1435, ОСОБА_7 подарував ОСОБА_13 7/20 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 271,8 кв. м., розташований на земельній ділянці площею 0,0085 га, кадастровий номер 5110137500:52:026:0056 (а.с. 28-29 т. 3).

При цьому за всіма правочинами відчужувалась ідеальна, не виділена в натурі частка у праві спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 271,8 кв. м, який в цілому складався з житлового будинку літ. «А», житловою площею 140,5 кв.м, вбиралень під літ. «Б», «Н», гаражів під літ. «Д», «Л», літніх кухонь під літ. «И», «П», сараїв під літ. «Е», «М», «Р», навісу під літ. «К», мостіння І-ІІ-V, №1-18 огорожа.

Розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 07.12.2016 №923 «Про присвоєння адреси житловому будинку розташованому за адресою: АДРЕСА_1 » житловому будинку, який належить ОСОБА_13 загальною площею 159,7кв. м було присвоєно адресу: АДРЕСА_3 (а.с. 179 т. 4)

Належний ОСОБА_13 житловий будинок загальною площею 159,7кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , був сформований за рахунок об`єднання ОСОБА_13 53/100 частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , отриманих на підставі договору дарування від 09.12.2003, укладеного між ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж.О., реєстр. №13406, а також 7/20 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , отриманих на підставі договору дарування від 19.07.2016, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_13 та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В., реєстр. №1435 (а.с. 167-168, 172-173 т. 3)

Відповідно до договору дарування від 25.05.2017, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С., реєстр. номер №294, ОСОБА_13 подарувала належний їй на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_3 , загальною площею 159,7кв. м, розташований на земельній ділянці площею 0,0085 га, кадастровий номер 5110137500:52:026:0056, ОСОБА_3 (а.с. 180-182 т. 3).

Відповідно до договору дарування від 25.05.2017, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С., реєстр. номер №295, ОСОБА_13 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0085 га, кадастровий номер 5110137500:52:026:0056, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 23.11.2017, відділом у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 05.02.2018 було зареєстровано земельну ділянку АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0075 га, кадастровий номер 5110137500:52:026:0061 (а.с. 246 т. 3).

Відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного 11.12.2018, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шатіловою О.В., реєстр. номер №122, ОСОБА_7 (продавець) відчужив на користь ОСОБА_3 (покупець) земельну ділянку АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0075 га, кадастровий номер 5110137500:52:026:0061 (а.с. 9-10 т. 4).

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 23.11.2017, відділом у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 05.02.2018 було зареєстровано земельну ділянку АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0267 га, кадастровий номер 5110137500:52:026:0060 (а.с. 14 т. 5)

Відповідно до договору купівлі-продажу від 19.05.2021, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського округу Борисовою Н.В., реєстр. номер №802, ОСОБА_7 (продавець) відчужив на користь ОСОБА_4 (покупець) земельну ділянку площею 0,0267 га, кадастровий номер 5110137500:52:026:0060, за адресою: АДРЕСА_1 , а також розташований на ній житловий будинок загальною площею 219,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 8-9 т. 5).

Вказаний будинок був побудований ОСОБА_7 (новостворене майно) на земельній ділянці площею 0,0267 га, кадастровий номер 5110137500:52:026:0060 в 2017 році, відповідно до декларації про готовність об`єкту до експлуатації ОД 142170652109, виданої 06.03.2017 Управлінням ДАБК Одеської міської ради (а.с. 13 т. 5).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Слід зазначити, що позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються, при цьому правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання цивільного судочинства.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 299/857/19.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Статтею 1218ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 3 ст. 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

На момент відкриття спадщини 14.10.2014 право власності на 7/20 частин житлового будинку та земельну ділянку загальною площею 0,0427 га за адресою: АДРЕСА_1 не належало спадкодавцю ОСОБА_5 та не могло увійти до складу спадщини, оскільки вказані об`єкти були подаровані нею ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 23.09.2006, який є чинним.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, в тому числі на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України правомірний правочин є підставою виникнення та підтвердженням наявності цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16).

Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Позивач надав до суду копію постанови Одеського апеляційного суду від 25.11.2021 у справі №522/15678/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Київського нотаріального округу Смалій Г.М., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Тополян О.В., Приморська державна нотаріальна контора у м. Одеса, ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 про визнання договорів дарування недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Філіппова Г.О., про визнання заповіту нікчемним.

Як вбачається з вказаної постанови, звертаючись до суду у справі №522/15678/15-ц, підставами для визнання договору дарування від 23.09.2006 недійсним ОСОБА_1 зазначав ті самі обставини, що й у справі №522/3703/22, а саме: що ОСОБА_5 не виявляла волю на дарування належного їй нерухомого майна, договір дарування є підробленим та неукладеним.

Одеський апеляційний суд в постанові від 25.11.2021 у справі №522/15678/15-ц вказав наступне:

«Проте, ані позивачем ОСОБА_1 , ані його представником ОСОБА_17 в судовому засіданні не доведено належним чином підстави позову, а саме, те, що спірний договір дарування від 23 вересня 2006 року є підробленим та неукладеним, що дає підстави для визнання його недійсним…

…колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що, оскільки позивач ОСОБА_1 наполягає на тому, що спірний договір дарування від 23 вересня 2006 року є підробленим, тобто невчиненим, то наслідки недійсності правочину не застосовуються до цього правочину. За фактом невчинення договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов`язків, а тому пред`явлення позивачем вимоги про визнання такого правочину недійсним не є необхідним для ефективного відновлення його права. Позивачем ОСОБА_1 не надано суду будь-яких належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказаний договір дарування нерухомого майна є підробленим. Тому, позивач, який не був стороною оспорюваного правочину й на дату його укладання жодним чином не порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси позивача й у відповідності до статей 15, 16 ЦК України його право не підлягає судовому захисту».

Тобто, суд у справі №522/15678/15 досліджуючи ті самі обставини щодо укладення договору дарування від 23.09.2006, встановив, що ОСОБА_1 не був стороною оспорюваного правочину, його права, свободи та інтереси укладенням договору дарування не були порушені, тому його право не підлягає судовому захисту, при цьому надані ОСОБА_1 докази не дають підстав вважати вказаний договір невчиненим.

Так само у даній справі позивач ОСОБА_1 , стверджуючи про те, що договір дарування від 23.09.2006 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 не укладався, посилається на ті самі докази, які вже були предметом дослідження під час розгляду справи №522/15678/15, зокрема копію реєстру реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Смаглій Г.М. від 23.09.2006 та копію відповіді завідувача Київського державного нотаріального архіву Посипанко А.А. від 03.06.2017, надану на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/15678/15, згідно з якою відповідно до справи №02-27 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій» том №3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смаглій Г.М. 25.09.2006р. за реєстр. №1698 засвідчила вірність копії, а в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Смаглій Г.М. за період з 04 вересня по 10 жовтня 2006 року відсутній запис про посвідчення будь-якого правочину між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При дослідженні питання вчинення договору дарування від 23.09.2006 суд виходить з правової позиції, викладеної Верховним Судом в постанові від 06.07.2022 у справі №757/24489/20-ц, прийнятої за аналогічних обставин, коли особа, на користь якої було складено заповіт, вважає укладений заповідачем раніше нотаріальний договір дарування нерухомого майна підробленим, таким, що не укладався заповідачем та не посвідчувався нотаріусом. У справі №757/24489/20-ц Верховний Суд вказав наступне:

«Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 717ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Разом з тим стаття 204ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц.

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України), обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 522/23819/15-ц.

За правилами доказування, визначеними статями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України).

Суди встановили, що позивач при розгляді справи не надав до суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що спірний договір дарування підписаний не ОСОБА_4 особисто, а також не посвідчений нотаріусом.

Матеріали справи також не містять доказів про звернення позивача до суду з клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи, основним завданням якої є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису.

Дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суди дійшли правильного висновку, що позивач та його представник не подали до суду доказів на підтвердження заявлених у справі вимог, зокрема, що на час укладення договору дарування нерухомого майна волевиявлення ОСОБА_4 не відповідало її внутрішній волі і не було вільним, що вона не була присутня під час його укладення, що спірний правочин є підробленим.

Доказів того, що наявні на договорі підписи від імені ОСОБА_4 та від імені приватного нотаріуса Німченко О. Є. виконані не дарувальником і не нотаріусом, суду не надано.

При цьому апеляційний суд встановив, що договір дарування виконаний на спеціальному нотаріальному бланку, який містить багатоступеневий захист від підроблення, підписаний ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Німченко О. Є., містить підпис нотаріуса.

…Також суд апеляційної інстанції правильно врахував, що порушення нотаріусом вимог щодо ведення реєстру нотаріальних дій не може свідчити про відсутність у ОСОБА_4 наміру дарувати свою квартиру та невчинення такого правочину.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову у цій справі, оскільки ОСОБА_1 не подав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог».

З огляду на презумпцію правомірності правочину, встановлену ст. 204 ЦК України, враховуючи обов`язок доведення обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_5 не укладала та не підписувала 23.09.2006 договір дарування, не надав доказів того, що підпис на договорі, виконаний на спеціальному нотаріальному бланку належить не ОСОБА_5 , а також місить підпис не нотаріуса ОСОБА_18 .

Позивач не надав суду висновок почеркознавчої експертизи, яким було б встановлено підроблення підписів від імені ОСОБА_5 та/або приватного нотаріуса, заяв чи клопотань про призначення експертизи судом та витребування доказів стосовно укладеного 23.09.2006 договору дарування не заявляв.

Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що 14.10.2014 на момент відкриття спадщини право власності на 7/20 частин житлового будинку та земельну ділянку загальною площею 0,0427 га за адресою: АДРЕСА_1 , не належало спадкодавцю ОСОБА_5 , тому не ввійшло до складу спадщини, оскільки вказані об`єкти були подаровані нею ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 23.09.2006, правомірність вчинення якого позивачем не спростована, тобто він є чинним.

За вказаних обставин права чи охоронювані законом інтереси позивача відносно вказаного нерухомого майна не вважаються порушеними.

З огляду на фактичну відсутність у позивача порушеного відповідачами права, це унеможливлює надання йому примусового судового захисту та зумовлює відмову у задоволенні позову.

Що стосується вимог позивача про витребування на його користь земельної ділянки із кадастровим номером 5110137500:52:026:0056 площею 0,0085 га, земельної ділянки із кадастровим номером 5110137500:52:026:0061 площею 0,0075 га, 369/1000 часток від житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 159,7 кв.м; земельної ділянки із кадастровим номером 5110137500:52:026:0060, площею 0,0267 га та житлового будинку, загальною площею 219,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , суд вважає, що вони також не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу не особливість правової природи віндикації. Віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень ЦК України.

Аналогічні за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, постановах Верховного Суду від 28.05.2019 у справі №924/60/18, від 10.10.2018 у справі № 916/759/16, від 18.12.2019 у справі №522/1029/18, від 13.11.2019 у справі №759/13986/17-ц, від 08.12.2022 у справі №352/1690/16-ц.

Таким чином, захищати своє право власності віндикаційним позовом власник має можливість лише в тому випадку, коли майно збереглося в натурі. Віндикаційний позов являє собою вимогу про поновлення у власника права володіння річчю, яка йому має належати, тому не допускається заміна цієї речі іншою. Якщо втрачена власником річ спожита, перероблена в процесі виробництва, виготовлення, будівництва тощо, то вимога власника про захист права власності за своєю суттю вже не являтиме собою віндикаційний позов, а розглядатиметься як позов зобов`язального характеру про надання власникові іншої речі і відшкодування збитків.

Суд відхиляєтвердження позивача,що витребовуваненерухоме майноне єновоствореним,а єлише поліпшенняміснуючого ранішенерухомого майна,оскільки відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV, на кожний об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва під час проведення державної реєстрації права власності на них вперше та на кожний об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості під час проведення державної реєстрації спеціального майнового права на них вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер відповідному об`єкту.

Статтею 15Закону №1952-IV встановлено, що реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта.

У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбаченихстаттею 14цього Закону.

Скасований реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна не може бути присвоєний іншому об`єкту нерухомого майна.

Розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа відповідно до ст. 14 Закону №1952-IV закриваються в разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) виключення об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв`язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченомупунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 вказаної статті у разі поділу об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості або виділу частки з об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, а реєстраційний номер цього об`єкта скасовується. На кожний новостворений об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, а також присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об`єктів. Закритий розділ повинен містити посилання на діючий розділ відповідного об`єкта. Діючий розділ повинен містити посилання на закритий розділ відповідного об`єкта.

Як встановлено під час розгляду справи, ОСОБА_5 належало 7/20 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Так відповідно до рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14.10.1980 у справі №2-1994 було визнано дійсним домашню угоду купівлі-продажу 7/20 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 за 12 тис. рублів у вигляді житлових кімнат 1-3 площею 12,8 кв. м, 1-4 площею 13,1 кв.м, 1-2 коридору площею 13,1 кв.м, 1-5 кухні площею 8,1 кв. м, 17,4 кв.м 1-1.

Тобто придбана ОСОБА_5 частка житлового будинку складалась з приміщень площею 64,5 кв.м.

Як вбачається з технічного паспорта від 26.01.2001, станом на вказану дату житловий будинок в цілому мав загальну площу 249,6 кв.м. (а.с. 40-43 т. 1)

В подальшому відповідно до розпорядження Приморської районної адміністрації від 07.10.2002 №1002 за рахунок здійснення одним із співвласників ОСОБА_9 двоповерхової добудови до будинку, частки співвласників підлягали перерахунку, зокрема частка ОСОБА_5 7/20 відповідала 31/100 частці у праві власності на будинок.

Відповідно до дублікату реєстраційного посвідчення від 12.08.2003 №18326.092, виданого ОМБТІ та РОН, ОСОБА_5 належало 7/20 частки у праві власності на будинок АДРЕСА_1 .

Також ОСОБА_5 за життя належала земельна ділянка загальною площею 0,0427 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:52:026:0047.

Захист відносин власності в Україні здійснюється на загальних засадах, визначених Конституцією України, Цивільним кодексом України.

Поняття права власності визначено статтею 316 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності визначений статтею 317 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власнику належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положення частини другої статті 328 Цивільного кодексу України закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно. Так, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Отже, власник не зобов`язаний у кожному конкретному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК Україгни право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 184 ЦК річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Верховний Суд в постановах від 13.11.2019 у справі №759/13986/17-ц, від 08.12.2022 у справі №352/1690/16-ц, від 14.04.2020 у справі № 522/21717/17-ц вказав на те, що фізичні характеристики об`єкта нерухомості включають зокрема місце розташування, форму, розміри, тобто визначають конкретні показники залежно від об`єкта нерухомості. Сукупність цих характеристик визначає індивідуальні ознаки об`єкту нерухомості, тобто ці ознаки характеризують та відрізняють різні об`єкти нерухомості, що дає змогу їх ідентифікувати.

З матеріалів справи вбачається, що на даний час майна, яке до укладення договору дарування від 23.09.2006 належало ОСОБА_5 , не існує.

Як встановлено судом, на підставі договору дарування від 23.09.2006, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , право власності на 7/20 частин домоволодіння загальною площею 271,8 кв.м. було зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.01.2015, номер запису про право власності 8453489, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 554762951101.

На момент звернення з позовом об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 554762951101 (житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 271,8 кв. м.) не зареєстрований за жодним з відповідачів.

Відповідачу ОСОБА_3 належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_3 , загальною площею159,7 кв.м., який був сформований за рахунок об`єднання 53/100 частки (належала ОСОБА_13 на підставі договору дарування від 09.12.2003) та 7/20 часток (належала ОСОБА_13 на підставі договору дарування від 19.07.2016) у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1141109051101, і є окремим об`єктом нерухомого майна, відмінним від домоволодіння загальною площею 271,8 кв.м. реєстраційний номер 554762951101.

Інша частина житлового будинку, належна ОСОБА_19 , відповідно до розпорядження Приморської районної адміністрації №923 від 07.12.2016 загальною площею 85 кв.м, була сформована в окремий об`єкт нерухомого майна. Належному ОСОБА_19 житловому будинку було залишено адресу: АДРЕСА_1 .

Належний ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_3 , загальною площею159,7 кв.м, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0075 га, кадастровий номер 5110137500:52:026:0061, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1494652551101.

Також ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 0,0085 га, кадастровий номер 5110137500:52:026:0056, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 972038151101.

Що стосується земельної ділянки загальною площею 0,0427 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:52:026:0047, то відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 554709551101 закрито 13.07.2016 внаслідок поділу об`єкта.

13.07.2016земельна ділянка5110137500:52:026:0047була поділенана двіземельні ділянки-5110137500:52:026:0057 загальною площею0,0342га (реєстраційнийномер об`єктанерухомого майна972058451101)та 5110137500:52:026:0056 загальною площею 0,0085 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 972038151101).

На одній з новоутворених вільних земельних ділянок кадастровий номер 5110137500:52:026:0057 загальною площею 0,0342 га в 2017 році ОСОБА_7 був побудований новий житловий будинок загальною площею 219,9 кв.м, який є новоствореним майном і на час розгляду справи на праві власності належить відповідачу ОСОБА_4

05.02.2018 земельна ділянка кадастровий номер 5110137500:52:026:0057 (об`єкт нерухомого майна закрито 23.02.2018) була поділена ще на дві земельні ділянки - 5110137500:52:026:0060 площею 0,0267 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1494670951101) та 5110137500:52:026:0061 площею 0,0075 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1494652551101).

Новозбудований житловий будинок загальною площею 219,9 кв.м, який на праві власності належить відповідачу ОСОБА_4 , розміщений на земельній ділянці із кадастровим номером 5110137500:52:026:0060, площею 0,0267 га.

Тобто на момент звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом нерухомого майна, яке свого часу належало ОСОБА_5 , а саме: 7/20 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 5110137500:52:026:0047, загальною площею 0,0427га за адресою: АДРЕСА_1 , не існує, воно припинило своє фактичне існування.

При цьому новостворені об`єкти нерухомого майна - житловий будинок АДРЕСА_3 , загальною площею159,7 кв.м., розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 5110137500:52:026:0056, загальною площею 0,0085 га, земельна ділянка кадастровий номер 5110137500:52:026:0061, загальною площею 0,0075 га, житловий будинок загальною площею 219,9 кв.м, розміщений на земельній ділянці із кадастровим номером 5110137500:52:026:0060, площею 0,0267 га, а також 7/20 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , що розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 5110137500:52:026:0047, загальною площею 0,0427га за адресою: АДРЕСА_1 , - це різне нерухоме майно в розумінні ст.ст. 181, 182, 184, 388 ЦК України та ст. 13 -15 Закону №1952-IV, з відмінними індивідуальними ознаками та реєстраційними номерами.

В контексті наведеного суд зазначає, що позивач просить витребувати майно, котре йому ніколи не належало і має при цьому інші відмінні характеристики від того майна, яке свого часу належало на праві власності ОСОБА_5 , тобто фактично є іншими об`єктами нерухомості.

Стосовно витребування від ОСОБА_3 369/1000 часток від житлового будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 159,7 кв.м, то суд зважає на те, що з правової точки зору такого майна не існує, оскільки 369/1000 часток не зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 , інформація про вказану частку не міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зазначена частка ніколи не належала ОСОБА_5 , і тому не може бути витребувана.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (п. 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

Реєстрація права власності за позивачем на нерухоме майно, яке ніколи не належало ОСОБА_5 і не входило до складу спадщини, суперечить вимогам законодавства та є незаконною.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 викладено правову позицію про те, що на час укладення договору купівлі-продажу добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти покладаючись на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Суд зазначає, що ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_3 не набували у власність 7/20 часток у праві власності на житлову будівлю та земельну ділянку загальною площею 0,0427 га кадастровий номер 5110137500:52:026:0047, які колись належали ОСОБА_5 .

На час придбання відповідачем ОСОБА_3 житлового будинку АДРЕСА_3 , загальною площею159,7 кв.м., та земельної ділянки кадастровий номер 5110137500:52:026:0056, загальною площею 0,0085 га, - 25.02.2017 а також земельної ділянки кадастровий номер 5110137500:52:026:0061, загальною площею 0,0075, - 11.12.2018, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не містив будь-яких заборон та обтяжень вказаного нерухомого майна, будь-яких судових спорів стосовно цього майна не було.

Так само придбаний ОСОБА_4 житловий будинок загальною площею 219,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , був побудований ОСОБА_7 в 2017 році, що підтверджується декларацією про готовність об`єкта до експлуатації ОД142170652109, виданою 06.03.2017 управлінням ДАБК Одеської міської ради, на земельній ділянці кадастровий номер 5110137500:52:026:0060.

Будь-яких обтяжень придбаного ОСОБА_4 нерухомого майна - житлового будинку загальною площею 219,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки кадастровий номер 5110137500:52:026:0060 (дата державної реєстрації земельної ділянки 05.02.2018), заборон їх відчуження або судових спорів не існувало.

В контексті зазначеного і ОСОБА_3 , і ОСОБА_4 є добросовісними набувачами майна.

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №725/1824/20).

Вимога позивача про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_3 , є похідною від вимог про витребування майна. Враховуючи відмову у задоволенні вимог про витребування нерухомого майна, вимога про про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на вказаний житловий будинок також не підлягає задоволенню.

Що стосується заяви відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256Цивільного кодексуУкраїни позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За положеннями ст.257Цивільного кодексуУкраїни загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.267ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно із ч. 1 ст.261ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження №14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07.08.2019 у справі №2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).

Суд також зважає на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі 522/1029/18, що відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст.2,4,13,76-81,95,258-259,263 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 17.04.2024.

Суддя Р.Д. Абухін

09.04.24