Постанова

від 15.04.2024 по справі 910/16412/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2024 р. Справа№ 910/16412/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял-Фарм"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023

у справі №910/16412/23 ( суддя Комарова О.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял-Фарм"

про стягнення 12 468,64 грн, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінвуд» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Роял-Фарм» про стягнення 12 468,64 грн, з яких 10 094,03 грн заборгованості, 2 230,59 грн пені та 144,02 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки продукції № 10/3-02-22 від 10.02.2022 щодо оплати поставленого товару, внаслідок чого й утворилась спірна заборгованість.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял-Фарм" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд" заборгованість в розмірі 10 094,03 грн, пеню в розмірі 2 056,42 грн, 3% річних в розмірі 133,57 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 644,26 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 10 094,03 грн визнається судом обґрунтованою.

Водночас, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок 3 % річних та пені.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Роял-Фарм" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 року у справі №910/16412/23 та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що у зв`язку із відсутністю попиту на товар, відповідач здійснив повернення частини товару ще 22.11.2023, що підтверджується накладними на повернення товару на суму 5 821,02 грн., та здійснив оплату частини поставленого товару з 10 по 15 листопада 2023 на суму 4 273,00 грн., що вказує на відсутність спору у даній справі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/16412/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

В той же час, на час надходження апеляційної скарги, матеріали справи №910/16412/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою суду від 15.01.2024 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял-Фарм" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 року у справі №910/16412/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою суду від 29.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял-Фарм" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 року у справі №910/16412/23 та повідомлено учасників, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Частина 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлено.

Позиції учасників справи

13.02.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній підтвердив, що протягом 10.11.2023 - 02.01.2024 ТОВ «Роял-Фарм» оплатило та повернуло товар на загальну суму 10 094,04 грн.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

10.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Грінвуд» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Роял-Фарм» (покупець) було укладено Договір поставки продукції № 10/3-02-22 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник протягом строку дії Договору передає у власність покупцю товар, а покупець на умовах та в порядку, визначених Договором, оплачує товар в асортименті та кількості, за узгодженими цінами, вказаними в накладних, і приймає товар на їх підставі.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Накладні мають статус специфікацій та вважаються невід`ємними частинами даного Договору (п. 1.2 Договору).

Пунктом 2.2 Договору визначено, що покупець зобов`язаний оплачувати кожну замовлену партію товару на умовах:

оплатити всю суму, яка вказана у відповідній накладній поступово, по мірі реалізації товару з моменту підписання уповноваженим представником покупця накладної на партію товару. У зв`язку зі змінами економічної ситуації, сума, вказана у відповідній накладній, може бути змінена до її оплати покупцем за одноособовим рішенням постачальника.

Грошові кошти перераховуються на поточний рахунок постачальника, вказаний в даному Договорі в безготівковому порядку. Звітність про реалізацію товару, покупець надає протягом наступного строку - п`ять календарних днів місяця, наступного за звітним, шляхом направлення електронного звіту з електронним підписом через програму M.E.Doc відповідно до Додатку 1 до цього Договору.

У випадку відсутності реалізації товару покупець надсилає пустий звіт про реалізований товар в ті самі строки та в такому ж порядку, який зазначено вище, за підписом уповноваженої особи. У випадку ненадання покупцем звітності про реалізацію товару, товар вважається реалізованим. Покупець зобов`язаний оплатити вартість реалізованого товару протягом 3 календарних днів зі спливу строку надання звітності про реалізацію товару, встановленого цим пунктом Договору.

За змістом п. 6.3 Договору покупець несе відповідальність за невиконання умов розділу 2 Договору у вигляді сплати пені від суми боргу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення оплати за поставлений товар за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами зі строком чинності в один рік. У разі, якщо сторони не заявили про своє бажання розірвати Договір не пізніше ніж за 30 календарних днів до моменту спливу терміну чинності Договору, він вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік (пункти 9.1, 9.2 Договору).

На виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар загальною вартістю 10 094,03 грн, про що свідчать підписані обома сторонами видаткові накладні № 00001839 від 28.04.2023 на суму 3 075,01 грн, № 00001838 від 28.04.2023 на суму 660,00 грн, № 00001750 від 26.04.2023 на суму 2 302,01 грн, № 00001749 від 26.04.2023 на суму 660,00 грн, № 00001742 від 25.04.2023 на суму 660,00 грн, № 00001741 від 25.04.2023 на суму 2 737,01 грн.

Як зазначає позивач, у порушення умов Договору відповідач не подав звітності про реалізацію товару, відтак отриманий відповідно до вищенаведених видаткових накладних товар вважається реалізованим, однак відповідач не оплатив вказаний товар.

В порядку досудового врегулювання спору позивач направив відповідачеві лист № 2850 від 16.10.2023, у якому повідомив про наявність у відповідача заборгованості в розмірі 10 094,03 грн, а також повідомив про розірвання Договору з 06.11.2023 на підставі п. 11.4 Договору.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 10 094,03 грн заборгованості, 2 230,59 грн пені та 144,02 грн 3% річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вже було зазначено вище, на виконання умов даного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 10 094,03 грн, про що свідчать підписані обома сторонами видаткові накладні № 00001839 від 28.04.2023 на суму 3 075,01 грн, № 00001838 від 28.04.2023 на суму 660,00 грн, № 00001750 від 26.04.2023 на суму 2 302,01 грн, № 00001749 від 26.04.2023 на суму 660,00 грн, № 00001742 від 25.04.2023 на суму 660,00 грн, № 00001741 від 25.04.2023 на суму 2 737,01 грн.

Факту поставки товару відповідач не заперечує.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що покупець зобов`язаний оплачувати кожну замовлену партію товару на умовах: оплатити всю суму, яка вказана у відповідній накладній поступово, по мірі реалізації товару з моменту підписання уповноваженим представником покупця накладної на партію товару.

Звітність про реалізацію товару, покупець надає протягом наступного строку - п`ять календарних днів місяця, наступного за звітним, шляхом направлення електронного звіту з електронним підписом через програму M.E.Doc відповідно до Додатку 1 до цього Договору. У випадку відсутності реалізації товару покупець надсилає пустий звіт про реалізований товар в ті самі строки та в такому ж порядку, який зазначено вище, за підписом уповноваженої особи. У випадку ненадання покупцем звітності про реалізацію товару, товар вважається реалізованим. Покупець зобов`язаний оплатити вартість реалізованого товару протягом 3 календарних днів зі спливу строку надання звітності про реалізацію товару, встановленого цим пунктом Договору.

В матеріалах справи відсутні звітності про реалізацію товару, які мали бути підготовлені відповідачем та надані позивачу згідно п. 2.2. договору.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням узгодженого сторонами у п. 2.2 Договору порядку розрахунків, зобов`язання відповідача щодо оплати товару мали бути виконані упродовж 3 календарних днів з моменту закінчення строку для подання звітності про реалізацію товару, яка, своєю чергою, подається упродовж 5 календарних днів місяця, наступного за звітним.

Відтак граничним днем строку виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є 08.05.2023.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що у зв`язку із відсутністю попиту на товар, відповідач здійснив повернення позивачу частини товару ще 22.11.2023, що підтверджується накладними на повернення товару на суму 5 821,02 грн., та здійснив оплату іншої частини поставленого товару на суму 4 273,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 1944 від 10.11.2023, № 1989 від 17.11.2023 та № 2213 від 15.12.2023.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

За змістом ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку є можливим лише у разі наявності об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

При цьому приписи ч. 3 ст. 269 ГПК передбачають наявність критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Вказаний висновок щодо застосування норми ст.269 ГПК викладений у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі 912/2294/20, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17.

В обґрунтування підстав неможливості подачі платіжних інструкцій № 1944 від 10.11.2023, № 1989 від 17.11.2023 та № 2213 від 15.12.2023 та накладних від 22.11.2023 до суду першої інстанції, апелянт зазначив, що з незрозумілих причин позивач не повідомив суд першої інстанції, що отримав повний розрахунок за договором.

Водночас, відповідні доводи не можуть бути належним обґрунтуванням обставин неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача, оскільки стаття 2 ГПК України встановлює основні засади (принципи) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.

Згідно зі статтею 13 вказаного Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, з огляду на основні засади господарського судочинства, саме на відповідача покладався обов`язок доводити обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, а саме щодо здійснення повного розрахунку за договором.

Колегія суддів враховує, що директор відповідача 16.11.2023 ознайомився з матеріалами справи, а тому був обізнаний із наявністю судового спору щодо стягнення з апелянта заборгованості за договором № 10/3-02-22 від 10.02.2022, та, з огляду на приписи ГПК України, був зобов`язаний подати відповідні докази на підтвердження здійснення ним розрахунку за договором до суду першої інстанції.

Водночас, відповідачем не наведено причин, що об`єктивно не залежали від нього, та з яких він не міг подати відповідні докази до суду першої інстанції до ухвалення оскаржуваного рішення.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

У зв`язку з чим колегія суддів дійшла до висновку, що долучені відповідачем до апеляційної скарги нові докази (які були відсутні у суду першої інстанції на час винесення оскаржуваного рішення) до розгляду колегією суддів не приймаються.

Водночас, колегією суддів у даному контексті враховується, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач підтвердив та визнав, що протягом 10.11.2023 - 02.01.2024 відповідач повернув та оплатив товар за договором поставки № 10/3-02-22 від 10.02.2022 у сумі 10 094,04 грн.

Відповідно до ст. 274 ГПК України у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.

Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Відповідно до вимог ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Оскільки позивач у суді апеляційної інстанції у поданому відзиві на апеляційну скаргу визнає погашення відповідачем заборгованості у розмірі 10 094,03 грн. за спірним договором, що розцінюється колегією суддів як фактична відмова останнього від даної частини позовних вимог, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 10 094,03 грн заборгованості за договором підлягає визнанню нечинним, а провадження у справі в цій частині - закриттю на підставі ч. 4 ст. 231, ст. 191, ст. 274 ГПК України.

Стосовно нарахованих 3 % річних та пені колегія суддів відзначає наступне.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 610 та частина 1 статті 612 ЦК України).

Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 6.3 Договору покупець несе відповідальність за невиконання умов розділу 2 Договору у вигляді сплати пені від суми боргу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення оплати за поставлений товар за кожний день прострочення.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, суд першої інстанції правомірно здійснив нарахування пені на підставі п. 6.3. договору за несвоєчасне здійснення розрахунків.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, при розрахунку пені позивач неправильно визначив момент, з якого грошові зобов`язання відповідача стали простроченими, оскільки не врахував передбачених п. 2.2 Договору строку для подання відповідачем звітності, з яким пов`язано встановлення факту реалізації товару, та строку для здійснення оплати за реалізований товар.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 056,42 грн. пені за загальний період з 09.05.2023 по 16.10.2023.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних 3 % річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 133,57 грн 3% річних за загальний період з 09.05.2023 по 16.10.2023.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для зміни та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/16412/23 в межах доводів та вимог апеляційної скарги не має.

Водночас, оскільки у суді апеляційної інстанції позивач не підтримав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 10 094,03 грн. основної заборгованості, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає визнанню нечинним, а провадження у справі в частинні стягнення з відповідача 10 094,03 грн. - закриттю на підставі ч. 4 ст. 231, ст. 191, ст. 274 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 74, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял-Фарм" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/16412/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/16412/23 визнати нечинним в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял-Фарм" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд" 10 094,03 грн. основного боргу.

3. Провадження у справі № 910/16412/23 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял-Фарм" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвуд" 10 094,03 грн основного боргу закрити.

4. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/16412/23 залишити без змін.

5. Матеріали справи №910/16412/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко