Рішення

від 08.04.2024 по справі 903/5/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 квітня 2024 року Справа № 903/5/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача-1: ОСОБА_2

відповідача-2: ОСОБА_3

відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.-АГРО»

відповідача-4: Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН»

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та актів приймання-передачі часток учасника в статутному капіталі підприємств та скасування реєстраційних записів

Представники сторін:

Уповноважені представники сторін не прибули у судове засідання

Встановив: ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.-АГРО», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН» в якому просить суд :

1) визнати недійсним договір купівлі-продажу частки у розмірі 30 відсотків статуного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.-АГРО» вартістю 60 000 грн., що укладений 09.08.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

2) визнати недійсним акт приймання-передачі частки у розмірі 30 відсотків статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.-АГРО» вартістю 60 000 грн., що укладений 09.08.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений Приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О.;

3) скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.-АГРО» за №1001871070003002826 від 10.08.2023, внесений Приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О.;

4) визначити розмір часток в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.-АГРО» наступним чином:

- частка ОСОБА_2 30 відсотків статутного капіталу, що становить 60 000 грн.;

- частка ОСОБА_4 70 відсотків статутного капіталу, що становить 140 000 грн.;

5) визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в розмірі 50% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН» вартістю 25 000 грн., що укладений 10.08.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

6) визнати недійсним акт приймання-передачі частки у розмірі 50 відсотків статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН» вартістю 25 000 грн., що укладений 10.08.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений Приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О.;

7) скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН» за №1001871070005002755 від 11.08.2023, внесений Приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О.;

8) визначити розмір часток в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН» наступним чином:

- частка ОСОБА_2 50 відсотків статутного капіталу, що становить 25 000 грн.;

- частка ОСОБА_5 50 відсотків статутного капіталу, що становить 25 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що дії відповідача-1 свідчать про те, що зазначені у позовній заяві правочини, які укладені до прийняття рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.12.2023 у справі №638/9723/23 та після виникнення простроченої заборгованості за договором позики є укладеними з метою ухилення від виконання зобов`язань за рахунок належного йому майна, а відтак доводить, що договори купівлі-продажу часток учасника товариств підлягають визнанню недійсними.

Ухвалою суду від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.02.2024.

Ухвалою суду від 08.01.2024 постановлено відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову за вх. № 01-74/37/24 від 08.01.2024 .

Ухвалою суду від 05.02.2024 відкладено підготовче засідання на 04.03.2024, постановлено здійснити офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення відповідача-1 : ОСОБА_2 , відповідача-2: ОСОБА_3 , відповідача-3: Товариство з обмеженою відповідальністю «А.М.-АГРО», відповідача-4: Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН» про дату та час судового засідання.

Ухвалою суду від 04.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 08.04.2024.

Позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву за вх.№ 01-75/2392/24 від 25.03.2024 у якій просить суд розгляд справи проводити без участі позивача/його представника. Крім того зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представники позивача, відповідача-1, 2, 3, 4 не прибули у судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачі мали право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.01.2024 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Відповідачі у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Волинської області від 08.01.2024, не подали до суду відзиву на позов, а відтак не скористалися наданими йому процесуальними правами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка позивача та відповідачів не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Позов обґрунтовано тим, що дії відповідача-1 свідчать про те, що спірні правочини, які укладені до прийняття рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.12.2023 у справі №638/9723/23 та після виникнення простроченої заборгованості за договором позики є укладеними з метою ухилення від виконання зобов`язань за рахунок належного йому майна, а відтак доводить, що договори купівлі-продажу часток учасника товариств, акти приймання-передачі підлягають визнанню недійсними, а записи в ЄДР щодо відповідача-3, 4 скасуванню як фраудоторні.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив.

На підставі ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч.2 ст.20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів, крім іншого, захищаються шляхом: відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання;припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

У відповідності до ч.1 ст.20 ЦКУ право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

29.04.2021 між позивачем - ОСОБА_1 (позикодавець) та відповідачем ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики №01/21 від 29.04.2021 у відповідності до якого виникли правовідносини щодо надання позивачем на користь відповідача в борг 60 000 доларів США (а.с. 10-11).

Сума позики становить 60 000 дол. США або гривневий еквівалент на день перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позичальника та підтверджується випискою за рахунком позикодавця або отримання позики (коштів) у випадку надання останньому суми позики готівкою (п.2.1. договору).

Згідно п.4.1. договору строк повернення позики становить 7 (сім) календарних місяців з моменту надходження суми позики на рахунок позичальника (або отримання позичальником коштів готівкою, що підтверджується відповідною розпискою позикодавця), але не пізніше ніж до 29.11.2021.

У відповідності до п.6.1. договору в частині сплати заборгованості він діє до моменту його остаточного виконання позичальником.

У відповідності до п.11.3.1. договору належним доказом отримання стороною пропозицій, листів та іншої кореспонденції від іншої сторони є поштова квитанція та опис вкладення у цінний лист АТ ДП «УКРПОШТА» після спливу 7 (семи) днів від дати, зазначеної на квитанції та описі вкладення, що були направлені за адресою кожної із сторін, що зазначені в цьому договорі.

Адресою відповідача згідно договору є : АДРЕСА_1 .

На виконання умов договору позики ОСОБА_1 передав 60 000 доларів США, що еквівалентно 1 671 000 грн., а ОСОБА_2 отримав зазначені кошти.

Факт передачі коштів підтверджується розпискою від 29.04.2021 (а.с. 12).

Отже, строк виконання грошового зобов`язання у відповідача-1 - ОСОБА_2 настав ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вищезазначений договір був предметом судового розгляду у цивільній справі №638/9723/23, зокрема заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.12.2023 задоволено позовні вимоги Фізичної особи ОСОБА_1 до Фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Зазначене рішення суду набрало законної сили та міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, в період з 29.11.2021, коли строк виконання грошового зобов`язання у відповідача-1 настав і до ухвалення рішення суду у цивільній справі №638/9723/23 про стягнення заборгованості за договором позики відповідач-1 ОСОБА_2 уклав з відповідачем 2 ОСОБА_3 договори купівлі-продажу належних йому часток в статутному капіталі підприємств та на їх підставі акти приймання-передачі.

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи, зокрема актом приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН», у відповідності до якого відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняла частку у розмірі 50 відсотків статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН» (ідентифікаційний код юридичної особи: 44357030, місцезнаходження юридичної особи: 45214, Волинська область, Луцький район, с. Острів, вул. Незалежності, буд.66) вартістю 25 000 (двадцять п`ять тисяч ) грн. 00 коп (а.с. 25).

Договір від 10.08.2023 року, Акт прийманняпередачі частки від 10.08.2023 року, посвідчений Приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О. ;

Крім того, згідно акта приймання-передачі частки у статутному капіталі відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняла частку у розмірі у розмірі 30 відсотків статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.-АГРО» (ідентифікаційний код юридичної особи: 44535136, місцезнаходження юридичної особи: 44682, Волинська область, Луцький район, с. Рудники, вул. Центральна, буд.33-а) вартістю 60 000 (шістдесят тисяч) грн. 00 коп (а.с. 23).

Договір від 09.08.2023 року, Акт прийманняпередачі частки від 09.08.2023 року, посвідчений Приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О.) .

Зазначене також підтверджується інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема відповідними записами, вчиненими щодо відповідача-3 (№1001871070003002826 від 10.08.23) та відповідача-4 (№1001871070005002755 від 11.08.2023) (а.с. 14-15, 16-18).

Згідно вищевказаних укладених договорів купівлі-продажу та актів приймання-передачі зареєстровані зміни відомостей про юридичну особу в ЄДР у вигляді зміни складу засновників (учасників) або зміни відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт передачі належних часток відповідачу-1 ( ОСОБА_2 ) на користь відповідача-2 ( ОСОБА_3 ).

Додатково у позовній заяві ОСОБА_1 посилається на інформаційну довідку №350753360 (а.с. 26-30) від 17.10.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та Інформаційної довідки з зазначеного реєстру №359270915 від 20.12.2023, та доводить, що цивільна дружина відповідача-1, з якою він раніше перебував в зареєстрованому шлюбі 12.08.2023 уклала договір Позики Б/Н та договір іпотеки №1096 земельної ділянки площею 0,12 га (кадастровий номер 0722884800:03:001:6172, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ), згідно якого ОСОБА_6 передала в іпотеку вищезазначену земельну ділянку відповідачу-2 ОСОБА_3 , - в забезпечення виконання її зобов`язань на суму 1 701 700 грн. 00 коп. перед відповідачем-2 за договором позики Б/Н від 12.08.2023.

Крім того, позивач зазначає, що з метою уникнення від виконання зобов`язань за договором позики №01/21 від 29.04.2021, як вбачається з інформаційної довідки №350753360 від 17.10.2023 та інформаційної довідки №359270915 від 20.12.2023, відповідач-1 уклав наступні правочини:

- договір позики від 08.05.2023 на суму 7 314 000 грн. 00 коп. з ОСОБА_7 , в забезпечення виконання зобов`язань за яким, ОСОБА_6 передала в іпотеку ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,1 га (кадастровий номер 0722884800:03:001:6230, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ) разом з житловим будинком загальною площею 311, 5 кв.м., на якій він розміщений;

- договір від 11.08.2023 року відчуження на користь невідомої особи земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 0723687600:06:003:0563;

- договір від 03.08.2023 року відчуження на користь невідомої особи земельної ділянки площею 0, 06 га, кадастровий номер 0725784601:01:002:0661;

- договір №2202 від 31.03.2023 року відчуження на користь невідомої особи земельної ділянки площею 1 га, кадастровий номер 0721884800:03:000:0804;

- договір від 31.03.2023 року відчуження на користь невідомої особи земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 0721884800:03:000:0796.

Разом з тим, 19.06.2023 на адресу місцезнаходження відповідача-1, цінним листом (з описом вкладення у цінний лист) через ДП «УКРПОШТА» позивачем була направлена повторна Вимога про погашення заборгованості на виконання умов договору позики (з урахуванням 3 (трьох) процентів річних від простроченої суми) в сумі 62 796 ( шістдесят дві тисячі сімсот дев`яносто шість) доларів США 00 центів. відповідачем-1 ця вимога була отримана особисто, однак, залишена поза його увагою та без її виконання (а.с. 42).

26.06.2023 відповідачу-1 додатково направлена вимога-повідомлення про погашення вказаної заборгованості, яка була отримана ним 13.07.2023 року, однак, вона також залишена поза увагою відповідача-1, без реагування та без її виконання (а.с. 45).

30.06.2023 відповідачу-1 також надіслана позивачем вимога-повідомлення про погашення заборгованості та про неправомірність укладення ним договору позики від 08.05.2023 з позикодавцем ОСОБА_7 загальною сумою 7 314 000 (сім мільйонів триста чотирнадцять тисяч) грн. 00 коп. та договору позики від 28.01.2023 з позикодавцем ОСОБА_8 загальною сумою 260 000 (двісті шістдесят тисяч) грн. 00 коп., в забезпечення виконання якого між ним та позикодавцем ОСОБА_8 укладений договір іпотеки належної йому на праві власності земельної ділянки площею 0,06 га, кадастровий номер: 0725784601:01:002:0661 (а.с. 48).

У зазначеній вимозі від 30.06.2023 позивач зазначив, що «…в період з 28.01.2023 року по 08.05.2023 року згідно зазначеної інформації Вами в позику нібито були отримані кошти загальною сумою 7 574 000 (сім мільйонів п`ятсот сімдесят чотири тисячі) грн. 00 коп. Однак, незважаючи на наявність грошових коштів, Вами не були виконані зобов`язання за Договором Позики передімною, ОСОБА_1 , як кредитором. Зазначаю, що правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Оскільки, Вами не виконані грошові зобов`язання передімною, як першим кредитором в зв`язку з відсутністю у Вас грошових коштів, - вважаю, що за укладеними договорами позики Вами фактично не були отримані кошти від позикодавців. За зазначених підстав вважаю, що Вами вчинені дії, які:

-пов`язані із зменшенням Вашої платоспроможності за Договором Позики, який укладений раніше вищевказаних і зобов`язання за яким Вами не виконані взагалі;

- укладення Вами договорів позики від 28.01.2023 року і 08.05.2023 року та іпотеки від 28.01.2023 року ставляться під сумнів у частині їх добросовісності та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення моїх вимог як першого кредитора;

-мають ознаки фраудаторних правочинів (правочинів, що вчинені Вами як боржником на шкоду першого кредитора)…».

Вказана вимога була отримана ОСОБА_2 13.07.2023, що підтверджується трекінгом ДП «Укрпошта» однак, залишена без реагування відповідача-1 та без її виконання (а.с. 50).

Водночас, як зазначає позивач, відповідач-1 продовжив укладати в подальшому після отримання вимоги договори відчуження свого майна, що унеможливлює задоволення в майбутньому майнових вимог позивача за договором позики, шляхом звернення стягнення на це майно, в тому числі і за договорами, що оспорюються.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України.

В силу положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, особа, яка не є його стороною зобов`язана довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний нею договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.

Крім цього, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до статей 16, 203, 215 цього Кодексу для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі N 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).

Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.

Разом з тим, у судовій практиці застосовується норма, відповідно до якої у разі встановлення, що договір укладений з метою уникнення виконання грошового зобов`язання, тобто, вчинений на шкоду інтересам кредитора чи кредиторів, допускається кваліфікація цього договору як фіктивного у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були, за твердженнями позивачів, вчинені відповідні правочини (постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07.10.2020 в справі № 755/17944/18). За правову позицією Верховного Суду такі правочини можуть вважатись фіктивними правочинами.

Згідно з частинами першою та другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Суд, з`ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною, а правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. (Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.

У постанові від 03 липня 2019 у справі № 369/11268/16-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 13 квітня 2022 по справі № 757/62043/18-ц вказано про те, що договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин і не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації.

Подаючи позов до суду, позивач не надав оригінали/копії спірних договорів купівлі-продажу посилаючись на неможливість їх здобуття.

Матеріали реєстраційних справ також не містять оспорюваних договорів щодо передачі відповідачем-1 на користь відповідача-2 часток у статутному капіталі відповідача-3 та відповідача-4 (а.с. 22-25).

Між тим, як вже зазначив суд, у матеріалах справи наявні відповідні акти-приймання передачі часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН» у розмірі 50% та Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.-Агро» у розмірі 30% (а.с. 22-25).

У пункті 29 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.02.2022 у справі №922/2182/21 Верховний Суд дійшов наступного висновку: «…..для здійснення державної реєстрації саме акт приймання-передачі є підтвердженням того, що частка у статутному капіталі Товариства переходить до іншого власника і саме на цій підставі вносяться відповідні зміни до ЄДР. Суд зазначив, що у розумінні Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" акт приймання-передачі частки є двостороннім правочином який, у свою чергу, підтверджує волевиявлення сторін, а також юридичні наслідки - факт набуття прав і обов`язків новим учасником юридичної особи.» .

В пункті 30 цієї ж Постанови Верховним Судом зазначено, «…. що акт приймання-передачі як такий не має ознак правочину у розумінні ст.202 ЦК, а є лише первинним документом, який посвідчує факт існування між сторонами відповідних правовідносин, зокрема, відносин купівлі-продажу (подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №910/12258/17 та від 11.06.2018 у справі №916/613/17). Відтак акт є належним доказом укладення сторонами договору купівлі-продажу».

Суд встановив, що в період з 23.11.2021, коли строк виконання грошового зобов`язання за договором позики №01/21 від 29.04.2021 у відповідача-1 сплив і до ухвалення рішення суду у цивільній справі №638/9723/23 про стягнення заборгованості за вказаним договором, відповідач-1 ОСОБА_2 уклав з відповідачем 2 ОСОБА_3 договори купівлі-продажу належних йому часток в статутному капіталі підприємств та акти приймання-передачі.

Крім того, стороною окремих укладених відповідачем-1 правочинів є відповідач-2 ОСОБА_3 , а відтак наведені обставини свідчать про пов`язаність відповідача-1 та відповідача-2 між собою.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.-Агро» від 09.08.2023, договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН» та акти приймання-передачі часток у статутному капіталі зазначених товариств, приховують справжні наміри учасників правочину, а тому є такими, що підлягають визнанню недійсними. Крім того, договори купівлі-продажу порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника і, як наслідок, на неможливість виконання грошового зобов`язання, а відтак оспорювані правочини є фраудаторними та порушують права позивача.

За приписами ч. 1 ст. 236 ЦКУ правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 216 ЦКУ визначено правові наслідки недійсності правочину. Установлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно з ч.3 ст.216 ЦКУ, передбачені цією статтею правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Частиною 5 ст.216 ЦКУ визначено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У відповідності до ч.2 ст. 208 ГКУ у разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав ніж визначені ч.1 цієї статті, кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Пунктом 2 ч.1 ст.25 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено, що Державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо, крім іншого, - скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.

За відсутності рішення суду про скасування державної реєстрації прав, реалізація рішення суду про визнання правочинів недійсними, тобто відновлення порушених прав позивача, буде неможливою.

За наведених обставин та норм законодавства, у зв`язку із визнанням недійсними спірних договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі товариств є необхідність у скасуванні державної реєстрації переходу цих часток від відповідача-1 до відповідача-2 шляхом скасування/вилучення відповідних записів в реєстрі.

Реєстрація змін у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та внесення відповідних записів від 10.08.2023 за №1001871070003002826 щодо ТОВ «А.М.-АГРО» та від 11.08.2023 за №1001871070005002755 щодо ТОВ «КЕДР ГРІН» є похідними від укладення спірних договорів купівлі-продажу та передачі часток за актом, а відтак вони підлягають скасуванню.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №922/1474/21 від 02.02.2022 суд дійшов висновку, що «вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься в п. 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16)».

За частиною першою статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 зазначено, що за ч. 2 ст. 5 ГПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу.

Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Приписами ч.1, 2 ст. 12 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», чинного станом на дату звернення позивача із цим позовом до суду, розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.

Підпунктами «д» та «е» п.3 ч.5 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (в редакції від 03.09.2023) для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи:

- судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві;

- судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.01.2020 у справі №813/1056/18 суд дійшов висновку, що вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, міститься у ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (пп. «е» п. 3 ч. 5 ст. 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому випадку є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (пп. «д» п. 3 ч. 5 ст. 17 цього Закону).

Близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постановах від 22.10.2019 р. у справі №923/876/16, від 17.12.2019 р. у справі №927/97/19 та від 18.03.2020 р. у справі № 66/3221/16-а.

Суд встановив, що відповідач-1 та відповідач-2 уклали між собою фраудаторні правочини без наміру створення правових наслідків, а відтак позивач обрав належний спосіб захисту, який забезпечить поновлення його порушеного права, яке існувало до стверджуваного порушення, шляхом подання позовної заяви із вимогою про визначення розміру частки відповідача-1 у статутному капіталі відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.-АГРО» ТА відповідача-4: Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН».

Крім того у Постанові КГС ВС від 11.12.2023 у cправі № 907/922/21 викладений висновок, що ухвалення судом рішення про визначення розміру статутного капіталу та часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю не є втручанням у виключну компетенцію загальних зборів учасників товариства.

Слід врахувати, що позивач у частині заявлених позовних вимог просить суд визначити розмір часток в статутному капіталі відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.-АГРО» та відповідача-4: Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН»., фізичних осіб, які є учасниками зазначених товариств, однак не є учасниками даної справи, а відтак у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Отже, на підставі належним чином оцінених доказів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

За приписами п.5 ч.1 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання розподілення між сторонами судових витрат.

Згідно ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 15 Закону України "Про судовий збір", особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю звільняються від сплати судового збору за подання позовної заяви.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору (частина 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.1, 2 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У позовній заяві позивач зазначає вісім вимог немайнового характеру.

Таким чином, з відповідачів в дохід бюджету слід пропорційно стягнути судовий збір у розмірі 24 224 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 202, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати недійсним Договір купівліпродажу частки у розмірі 30 відсотків статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М. - АГРО» (ідентифікаційний код юридичної особи: 44535136, місцезнаходження юридичної особи: 44682, Волинська область, Луцький район, с. Рудники, вул. Центральна, буд.33-а) вартістю 60 000 (шістдесят тисяч) грн. 00 коп., що укладений 09.08.2023 року між ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_3 (місцезнаходження : АДРЕСА_3 ).

3. Визнати недійсним Акт приймання-передачі частки у розмірі 30 відсотків статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М. - АГРО» (ідентифікаційний код юридичної особи: 44535136, місцезнаходження юридичної особи: 44682, Волинська область, Луцький район, с. Рудники, вул. Центральна, буд.33-а) вартістю 60 000 (шістдесят тисяч) грн. 00 коп., що складений 09.08.2023 року між ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_3 (місцезнаходження : АДРЕСА_3 ) та посвідчений Приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О. (місцезнаходження: 43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Крилова, буд.7).

4. Скасувати запис в в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М. - АГРО» (ідентифікаційний код юридичної особи: 44535136, місцезнаходження юридичної особи: 44682, Волинська область, Луцький район, с. Рудники, вул. Центральна, буд.33-а) за №1001871070003002826 від 10.08.23 року, внесений Приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О. (місцезнаходження: 43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Крилова, буд.7 ).

5. Визначити розмір часток в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М. - АГРО» (ідентифікаційний код юридичної особи: 44535136, місцезнаходження юридичної особи: 44682, Волинська область, Луцький район, с. Рудники, вул. Центральна, буд.33-а) наступним чином:

- частка ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) - 30 (тридцять) відсотків статутного капіталу, що становить 60 000 (шістдесят тисяч) грн. 00 коп.

6. Визнати недійсним Договір купівліпродажу частки у розмірі 50 відсотків статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН» (ідентифікаційний код юридичної особи: 44357030, місцезнаходження юридичної особи: 45214, Волинська область, Луцький район, с.Острів, вул. Незалежності, буд. 66 ) вартістю 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп., що укладений 10.08.2023 року між ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_3 (місцезнаходження : АДРЕСА_3 ).

7. Визнати недійсним Акт приймання-передачі частки у розмірі 50 відсотків статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН» (ідентифікаційний код юридичної особи: 44357030, місцезнаходження юридичної особи: 45214, Волинська область, Луцький район, с.Острів, вул. Незалежності, буд. 66 ) вартістю 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп., що складений 10.08.2023 року між ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_3 (місцезнаходження : АДРЕСА_3 ) та посвідчений Приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О. (місцезнаходження: 43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Крилова, буд.7).

8. Скасувати запис в в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН» ( ідентифікаційний код юридичної особи: 44357030, місцезнаходження юридичної особи: 45214, Волинська область, Луцький район, с.Острів, вул. Незалежності, буд. 66 ) за №1001871070005002755 від 11.08.23 року, внесений Приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О. (місцезнаходження: 43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Крилова, буд.7 ).

9. Визначити розмір часток в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН» ( ідентифікаційний код юридичної особи: 44357030, місцезнаходження юридичної особи: 45214, Волинська область, Луцький район, с.Острів, вул. Незалежності, буд. 66 ) наступним чином:

- частка ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) - 50 (п`ятдесят) відсотків статутного капіталу, що становить 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп.

10. В решті позову відмовити.

11. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 6056 грн. судового збору. Стягувачем є Державна судова адміністрація України (м. Київ, вул. Липська, 18/5, 01601, код ЄДРПОУ 26255795).

12. Стягнути з ОСОБА_3 (місцезнаходження : АДРЕСА_3 ) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 6056 грн. судового збору. Стягувачем є Державна судова адміністрація України (м. Київ, вул. Липська, 18/5, 01601, код ЄДРПОУ 26255795).

13. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «А.М. - АГРО» (ідентифікаційний код юридичної особи: 44535136, місцезнаходження юридичної особи: 44682, Волинська область, Луцький район, с. Рудники, вул. Центральна, буд.33-а) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 6056 грн. судового збору. Стягувачем є Державна судова адміністрація України (м. Київ, вул. Липська, 18/5, 01601, код ЄДРПОУ 26255795).

14. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕДР ГРІН» (ідентифікаційний код юридичної особи: 44357030, місцезнаходження юридичної особи: 45214, Волинська область, Луцький район, с.Острів, вул. Незалежності, буд. 66) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 6056 грн. судового збору. Стягувачем є Державна судова адміністрація України (м. Київ, вул. Липська, 18/5, 01601, код ЄДРПОУ 26255795).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення

складено 17.04.2024.

СуддяВ. М. Дем`як