Рішення

від 22.02.2024 по справі 908/1339/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 26/13/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2024 Справа № 908/1339/23(908/2763/23)

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма "АКВА ВИТА", код ЄДРПОУ 31075647 (вул. Патріотична, 70, кв. 22, м. Запоріжжя, 69000)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр консультаційно-аудиторської підтримки сертифікації і стандартизації", код ЄДРПОУ 44087997 (вул. Маккейна Джона, 37 офіс 16, м. Київ, 01042)

про визнання недійсним договору про надання послуг №08/21/М від 01.04.2021 року

в межах справи № 908/1339/23

про банкрутство - Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма "АКВА ВИТА", код ЄДРПОУ 31075647 (вул. Патріотична, 70, кв. 22, м. Запоріжжя, 69000)

кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР КОНСУЛЬТАЦІЙНО-АУДИТОРСЬКОЇ ПІДТРИМКИ СЕРТИФІКАЦІЇ І СТАНДАРТИЗАЦІЇ", код ЄДРПОУ 44087997 (01042, м. Київ, вул. Маккейна Джона, 37, офіс 16)

Представники сторін:

від позивача - Гришко І.І. (в режимі відеоконференції)

від відповідача - ОСОБА_1 (в залі суду)

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області 31.08.2023 надійшла позовна заява Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма "АКВА ВИТА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр консультаційно-аудиторської підтримки сертифікації і стандартизації", про визнання недійсним договору про надання послуг №08/21/М від 01.04.2021 року, для розгляду в межах справи № 908/1339/23 про банкрутство позивача.

Ухвалою суду від 05.09.2023 прийнято позовну заяву Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма "АКВА ВИТА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр консультаційно-аудиторської підтримки сертифікації і стандартизації", про визнання недійсним договору про надання послуг №08/21/М від 01.04.2021 року, для розгляду в межах справи № 908/1339/23 про банкрутство позивача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви; постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 19.09.2023 о/об 11:15 год.

Ухвалою від 19.09.2023 судове засідання відкладено на 19.10.2023 о 13-00, в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 19.10.2023 відкладено судове засідання на 30.11.2023р. о 13-00, в режимі відеоконференції.

До суду 30.11.2023 надійшло клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання.

Секретар судового засідання доповів суду про неможливість проведення засідання суду 30.11.2023 з технічних причин.

Ухвалою суду від 30.11.2023 відкладено судове засідання на 11.01.2024р. о 13-30, в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 11.01.2024 справу № 908/1339/23(908/2763/23) постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, у підготовчому засіданні 11.01.2024; підготовче засідання у справі призначено на "18" січня 2024 р. о 10:40, в режимі відеоконференції; зобов`язано відповідача надати суду письмові пояснення щодо клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи; запропоновано відповідачу надати суду питання, роз`яснення яких, на його думку, потребує висновку експерта.

Ухвалою суду від 18.01.2024 у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової технічної експертизи - відмовлено; клопотання представника позивача про відкладення судового засідання - залишено без задоволення; закрито підготовче провадження у справі № 908/1339/23(908/2763/23) з розгляду позовної заяви Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма "АКВА ВИТА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр консультаційно-аудиторської підтримки сертифікації і стандартизації" про визнання недійсним договору про надання послуг №08/21/М від 01.04.2021 року; призначено справу до розгляду по суті на 01.02.2024 р. о 13:00 год, в режимі відеоконференції.

У судових засідання 01.02.2024 та 13.02.2024 судом оголошувались перерви.

В обґрунтування позовних вимог Приватне підприємство Виробничо-комерційна фірма «АКВА ВИТА» зазначає, що оспорюваний договір надання послуг №08/21/М від 01.04.2021 року було оформлено без наміру настання реальних наслідків, з метою створення фіктивної кредиторської заборгованості. Вказує, що не отримувало від Відповідача послуги за договором, посилається на довідку ПП КВФ «АКВА ВИТА» 31.07.2023 року, акт службового розслідування. Зазначає, що в облікових регістрах підприємства не відображена операція з надання послуг зі стимулювання збуту (просуванні) продукції Замовника в порядку та відповідно до умов цього Договору; в підтвердження цих доводів наводить також результати внутрішнього службового розслідування проведеного новопризначеним Генеральним директором ПП ВКФ «АКВА ВИТА» ОСОБА_2 . Зауважує, що ним здійснено звернення до ГУ НП в Запорізькій області у вигляді подання заяви про вчиненя кримінального правопорушення колишнім керівником ОСОБА_3 , неузгодженість, на думку Позивача,сторонами договору інших умов.

На підставі зазначених вище доводів, позивач просить суд визнати недійсним з моменту укладення договір договору надання послуг №08/21/М від 01.04.2021 року між ПП КВФ «АКВА ВИТА» та ТОВ «ЦЕНТР КОНСУЛЬТАЦІЙНО-АУДИТОРСЬКОЇ ПІДТРИМКИ СЕРТИФІКАЦІЇ І СТАНДАРТИЗАЦІЇ».

До суду надійшов відзив ТОВ «ЦЕНТР КОНСУЛЬТАЦІЙНО-АУДИТОРСЬКОЇ ПІДТРИМКИ СЕРТИФІКАЦІЇ І СТАНДАРТИЗАЦІЇ», в якому відповідач вказує, що 01.04.2021 року під час укладання договору надання послуг, ОСОБА_2 не була присутня при укладанні Договору, а тому її твердження про укладання Договору минулою датою є припущеннями. Крім того, зазначає, що ОСОБА_3 підтвердив, в порядку ст. 88 ГПК України, що 01.04.2021 року між ТОВ «ЦЕНТР КОНСУЛЬТАЦІЙНО-АУДИТОРСЬКОЇ ПІДТРИМКИ СЕРТИФІКАЦІЇ І СТАНДАРТИЗАЦІЇ» та ПП ВКФ «АКВА ВИТА» було укладено Договір надання послуг №08/21/М, який він особисто підписав як директор ПП ВКФ «АКВА ВИТА». Протягом дії Договору в період з 01.04.2021 року по 30.11.2022 року Виконавець надав рекламні, інформаційні та маркетингові послуги Замовнику, а також послуги зі стимулювання збуту (просуванні) продукції Замовника, про що було укладено відповідні акти приймання-передачі наданих послуг. Стверджує, що на час укладання оскаржуваного Договору та підписання актів, генеральним директором ПП ВКФ «АКВА ВИТА» був ОСОБА_3 , який не був обмежений у праві укладати від імені Підприємства договори. Факт укладання договору, його виконання, прийняття послуг Позивачем підтверджується первинними документами (договором, актами, тощо). Надані позивачем наказ, протокол, доповідні записки, акт службового розслідування - не можуть братися до уваги, оскільки вони складені та підписані ОСОБА_2 , яка безпосередньо заінтересована у визнанні Договору недійсним, в той час коли вона не була присутня при укладанні договору, як і інші вказані співробітники підприємства, та не мала прав діяти від імені підприємства у той час коли керівником був ОСОБА_3 . Зареєстроване місцезнаходження Сторін договору в різних містах Україне, жодним чином не може вказувати на недійсність правочину, оскільки підприємства можуть здійснювати свою діяльність на всій території України.

Зазначає, що фактично всі істотні умови було погоджено сторонами, виконання Договору Відповідачем підтверджено підписаними сторонами актами. Щодо електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 , то вона мала бути зареєстрована виконавцем послуг в термін до 31.01.2021, однак цього не було зроблено своєчасно, а в договорі надання послуг ця адреса була зазначена помилково. Вказує, що саме по собі звернення позивача до ГУНП в Запорізькій області не свідчить про вчинення кримінального правопорушення. Також зазначає, що позивач не довів належними та допустимими доказами того, що обидві сторони договору не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення або ж діяли з обопільним умислом не створювати такі наслідки. З посиланням на відсутність підстав, визначених законодавством у статтях 215, частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 та статтею 234 Цивільного кодексу України, враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 28.02.2018 у справі № 909/330/16, від 01.11.2018 у справі № 910/18436/16, та на підставі зазначених вище доводів, відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні 22.02.2024 представник Позивача підтримав вимоги, викладені в позовій заяві.

У судовому засіданні 22.02.2024 судом, в порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд установив наступне.

За положеннями ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Судом установлено, що 01.04.2021 року між ТОВ «ЦЕНТР КОНСУЛЬТАЦІЙНО-АУДИТОРСЬКОЇ ПІДТРИМКИ СЕРТИФІКАЦІЇ І СТАНДАРТИЗАЦІЇ» та ПП ВКФ «АКВА ВИТА» було укладено Договір надання послуг №08/21/М (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, предметом цього Договору є надання Виконавцем за плату рекламних, інформаційних та маркетингових послуг Замовнику, протягом терміну дії цього Договору. Крім того, предметом цього Договору є надання послуг зі стимулювання збуту (просуванні) продукції Замовника в порядку та відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору, згагальна вартість не регламентується і складається з сум актів приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до п.5.1 та п.1.3 Дговору, факт надання Виконавцем послуг підтверджується підписанням Сторонами актів приймання-передачі наданих послуг.

За умовами розділу I Договору сторони, зокрема, визначили, що: інформації, рекомендації, результати аналізу тощо, будуть надаватися переважно телефоном, у разі необхідності- електронною поштою(п.1.2).

Приватним підприємством виробничо-комерційна фірма «АКВА ВИТА», в особі генерального директора Колбіна А.В., підписані акти приймання передачі наданих послуг на загальну суму 2 492 250,00 грн., а саме: акт №1 від 03.05.2021 року, акт №2 від 01.06.2021 року, акт №3 від 01.07.2021 року, акт №4 від 02.08.2021 року, акт №5 від 01.09.2021 року, акт №6 від 01.10.2021 року, акт №7 від 01.11.2021 року, акт №8 від 01.12.2021 року, акт №9 від 05.01.2022 року, акт №10 від 01.02.2022 року, акт №12 від 04.04.2022 року, акт №13 від 02.05.2022 року, акт №14 від 01.06.2022 року, акт №15 від 01.07.2022 року, акт №16 від 01.08.2022 року, акт №17 від 01.09.2022 року, акт №18 від 03.10.2022 року, акт №19 від 01.11.2022 року, акт №20 від 01.12.2022 року.

В актах вказано загальну вартість наданих послуг та зазначено, що Сторони не мають одна до одної претензій відносно наданих послуг за Договором.

Договір, а також акти приймання передачі наданих послуг - підписано керівниками ТОВ «ЦЕНТР КОНСУЛЬТАЦІЙНО-АУДИТОРСЬКОЇ ПІДТРИМКИ СЕРТИФІКАЦІЇ І СТАНДАРТИЗАЦІЇ» та ПП ВКФ «АКВА ВИТА» особисто, а також на Договорі та актах містяться відбитки печаток обох сторін. Докази обмеження повноважень керівників сторін станом на час підписання Договору та актів відсутні.

Докази оплати отриманих за Договором послуг на час розгляду справи відсутні.

Докази звернення Позивача до Відповідача з підстав невиконання умов Договору, зміни умов договору в порядок встановлений Сторонами у Договорі відсутні.

Докази змін умов Договору, або його розівання, в порядок визначений Договором у розділі 12 відсутні.

За приписами ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

За приписами ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Предметом доказування у справі про визнання недійсним фіктивного правочину, є дефект волі сторін такого правочину.

При цьому, судом не встановлено, що позивач навів належних, достатніх та допустимих доказів відсутності у сторін договору волевиявлення щодо настання передбачених Договором правових наслідків або невиконання Відповідачем умов Договору, чи реагування Позивача у відповідний спосіб на неналежність або не надання послуг за Договором.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України та статей 651 - 653 ЦК України свідчить, що законодавець розмежовує конструкції «недійсність договору» та «розірвання договору», як за підставами, так і за своїми правовими наслідками. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору не є підставою для його визнання недійсним.

Правочин з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін) з урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Сторонами, в особі уповноважених керівників, підписано Акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.04.2021-05.12.2022, за яким забогрованість ПП ВКФ «АКВА ВИТА» з виконання розрахунків за Договором за даними обох сторін, на користь ТОВ «ЦЕНТР КОНСУЛЬТАЦІЙНО-АУДИТОРСЬКОЇ ПІДТРИМКИ СЕРТИФІКАЦІЇ І СТАНДАРТИЗАЦІЇ» становить 2 492 250,00 (два мільйони чотириста дев`яносто дві тисячі двісті п`ятдесят гривень, 00 коп.)грн..

Суд вважає припущеннями посилання позивача, в особі його нинішнього директора ОСОБА_2 , на те, що Договір та первинні документи виготовлені в 2023 році, адже під час укладання Договору ОСОБА_2 не була присутня. Крім того, факт укладення Договору саме 01.04.2021 підтверджується також заявою свідка ОСОБА_3 , яка подана до суду відповідачем та зміст якої відповідає вимогам ст. 88 ГПК України.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Пункт 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору.

Заявляючи позовну вимогу про визнання Договору недійсним, позивач зазначив, що на його думку Договір було складено в дійсності у 2023 році, тобто минулою датою, а послуги за Договором не надавались. Тобто, позивач фактично вважає, що Договір не було укладено, однак обставини, на які він посилається в обгрунтування таких позовних вимог не стосуються ані предмету доказування ані спору.

Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 29.03.2023 у справі № 563/376/22-ц було висловлено правову позицію про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Таким чином, доводи позивача про неукладеність, на його думку, Договору, є взаємно суперечливими із позовними вимогами про визнання такого Договору недійсним. Оскільки недійсним може бути визнано лише укладений договір, то заявляючи позовну вимогу про визнання Договору недійсним, позивач так чи інакше підтверджує, що такий Договір укладався.

Судом установлено, що Договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Посилання позивача на те, що Договір було оформлено без наміру настання реальних правових наслідків - не знайшли свого підтвердження. Отже, суд не вбачає підстав для визнання Договору недійсним.

Крім того, у відповідності до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу чи юридичного факту, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Доводи Позивача, що Договір підписано в порушення настання реальних наслідків суд відхиляє, оскільки за встанволеними фактичними обставинами Договір було укладено уповноваженими представниками Сторін, підписи яких скріплено печатками, зважаючина свободу Договору Сторони погодили предмет Договору, вартість, порядок оплати, порядок фіксування надання послуг, умови та порядок зміни й розірвання Договору, тощо. На підтвердження вчинення дії іншою стороною (Виконавцем), між сторонами укладалися Акти, а отже Позивачем прийнятто виконання без зауважень.

Отже, загальні умови на підтвердження укладання Договору уповноваженою особою від імені Позивача та Відповідача, визначення умов Договору, підтвердження факту надання послуг за вказаним Договором віднайшли своє підтвердження у поданих сторонами документах.

Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 року у справі №920/17/23 вказав, що у розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

Натомість посилання Позивача на недійсність оспорюваного Договору містять лише суб`єктивне відношення до наявного боргу, адже жодне з посилань Позивача на певні обставини, не стосується ані часу укладення ані часу за який було надано отримані ним послуги, а саме стосуються незгоди Позивача в особі нового керівника підприємства, з наявною заборгованістю та з умовами договору.

Однак, приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

При розгляді справи, суд повинен також при оцінці обраного позивачем способу захисту враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити ефективне поновлення порушеного права.

Зважаючи на приписи чітко визначених підстав визнання договорів недійсними, що вказані Позивачем в статтях, 203,215, 234 ЦК України, у розрізі тих обставин на які він посилається, не вбачається ані жодної ознаки визначеної в названих статтях ані визначення таких ознак законом.

Враховуючи вказане, позивачем не вірно обрано спосіб ахисту, адже у разі незгоди з певними умовами Договору, як то визначення вартості, порядком надання послуг, оплати послуг, тощо, сторонами в Договорі і чинним законодавством визначено інший порядок захисту такого права сторін, а саме зміна умов або розірвання договору, тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Крім того, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати по справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову - відмовити.

У зв`язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію Російської Федерації проти України … рішення складено 17.04.24.

Суддя О.О. Юлдашев

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.