Ухвала

від 17.04.2024 по справі 910/13367/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/13367/19 (910/14679/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пєскова В. Г. - головуючого, Білоуса В.В., Картере В.І.

перевіривши матеріали касаційної скарги Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (вх. № 2589/2023)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024

у складі колегії суддів: Полякова Б.М. (головуючий), Копитової О.С., Отрюха Б.В.

у справі № 910/13367/19 (910/14679/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кімет-Плюс" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Перепелиці Василя Володимировича

до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації

про стягнення коштів у розмірі 1 255 047,91 грн.

в межах справи № 910/13367/19

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль-Блюз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кімет-плюс"

про банкрутство, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Господарського суду м. Києва на стадії ліквідаційної процедури перебуває справа № 910/13367/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Кімет-плюс".

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Кімет-плюс" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Перепелиці Василя Володимировича до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 1 255 047,91грн.

12.12.2023 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/13367/19 (910/14679/23) у задоволенні позову відмовлено повністю.

11.03.2024 постановою Північного апеляційного господарського суду (повний текст складено 18.03.2024) рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 у справі № 910/13367/19 (910/14679/23) скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кімет-плюс" в особі ліквідатора Арбітражного керуючого Перепелиці Василя Володимировича до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення коштів у розмірі 1 255 047,91 грн задоволено.

Стягнуто з Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кімет-плюс" 1 255 047,91 грн, з яких 1 029 912, 63 грн - інфляційні втрати за невиконання обов`язку з повернення пайового внеску за період 01.05.2022 - 31.07.2023, 225 135, 28 грн - 3% річних за невиконання обов`язку з повернення пайового внеску за період 26.04.2022 - 04.09.2023.

09.04.2024 (через підсистему "Електронний суд") Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 у справі № 910/13367/19 (910/14679/23).

Також скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

10.04.2024 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Білоуса В.В., Картере В.І., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/13367/19 (910/14679/23) з огляду на таке.

Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Водночас, з 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Разом з тим, згідно з пунктом 4 КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 дійшла висновку, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:

1) перша група стосується розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (розумій також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо;

2) друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

Згідно з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/97/20, визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

У пункті 1 частини першої статті 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684 грн.

Предметом позову у справі № 910/13367/19 (910/14679/23), який розглядався в межах справи № 910/13367/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Кімет-плюс", є стягнення коштів у розмірі 1 255 047,91 грн, що менше ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у 2023 році (2 684 грн х 500 = 1 342 000 грн).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, підставою касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі №910/13367/19 (910/14679/23) Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: застосування апеляційним судом статті 625 ЦК України без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21. Також судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 310 ГПК України (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України).

При цьому скаржник посилається на наявність випадків, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) наголошує, що фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики полягає у вирішенні питання щодо порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів, а також визначення моменту початку прострочення виконання зобов`язання про стягнення з місцевого бюджету грошових коштів, встановленого судовим рішенням боржником (зокрема державою) та кінцевою датою прострочення.

За твердженням скаржника, наразі існує неоднакове застосування норм права стягувачами, а також судами щодо порядку виконання рішень про стягнення грошових коштів з місцевих бюджетів, оскільки в цих правовідносинах є спеціальних порядок виконання судових рішень, відповідно до якого, наприклад, Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не має повноважень щодо повернення коштів в обхід встановленої законом процедури, а відповідь на зазначені питання наддасть уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору так і для інших юридичних осіб/фізичних осіб щодо порядку виконання судових рішень про стягнення грошових коштів з державного та місцевих бюджетів.

У касаційній скарзі Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зазначає, що значний суспільний інтерес справи № 910/13367/19 (910/14679/23) полягає у тому, що якщо оскаржувана постанова апеляційного суду залишиться не оскаржена, то вона зумовлюватиме недобросовісну поведінку стягувачів у вигляді неподання ними впродовж тривалого часу виконавчого документа до органу Державної казначейської служби України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3 % річних та інфляційні втрати, що призведе до незаконного стягнення коштів та збитків державі та територіальним громадам, а в цьому випадку громаді столиці.

Також скаржник посилається на те, що справа має виняткове значення для нього, оскільки у правовідносинах щодо виконання рішення суду про повернення грошових коштів з місцевого бюджету Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) керується, зокрема, Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 відповідно до якого зазначені рішенні виконується виключно органами Казначейства, однак суд апеляційної інстанції зазначив, що саме Департамент мав виконувати рішення щодо стягнення коштів з місцевого бюджету.

Наведені вище доводи Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 922/1990/20, від 10.03.2021 у справі № 904/3935/20, від 10.03.2021 у справі №911/239/20 та ін.).

Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №725/3690/17, від 17.01.2019 у справі № 17/5009/5413/11, від 19.09.2019 у справі №1/106/52-Б, від 10.04.2019 у справі № 456/647/18.

Водночас наведені Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

При цьому під час аналізу аргументів касаційної скарги Верховним Судом взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство та враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.

Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

До того ж касаційна скарга не містить аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що справа № 910/13367/19 (910/14679/23) має виняткове значення для скаржника, доводи скарги не підтверджені жодними доказами, а зводяться лише до незгоди з постановою суду апеляційної інстанції у вказаній справі.

При цьому незгода з судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.

Отже, дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не наведено аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Зважаючи на викладене, подана Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за умови наявності яких можливе відкриття Верховним Судом касаційного провадження за касаційною скаргою на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/13367/19 (910/14679/23) за касаційною скаргою Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

При цьому колегія суддів враховує також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) про те, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі № 910/13367/19 (910/14679/23) клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не розглядається.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини третьої статті 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/13367/19 (910/14679/23) за касаційною скаргою Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Пєсков

Судді В. Білоус

В. Картере