Постанова

від 17.04.2024 по справі 520/33390/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 р. Справа № 520/33390/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2023, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 21.12.23 по справі № 520/33390/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:

1. Визнати протиправними дії та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не проведення перерахунку ОСОБА_1 її пенсії відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з використанням даних по її заробітній платі за період з 1986р. по 1990р.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області в порядку, межах, спосіб та строки, визначені законодавством, здійснити перерахунок ОСОБА_1 її пенсії відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з використанням даних по її заробітній платі за період з 1986 р. по 1990 р. за весь період з 08.09.2011р.та здійснити виплату різниці з урахуванням вже виплачених сум.

3. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та чіткого визначення змісту позовних вимог.

На виконання ухвали суду представником позивача 07.12.2023 року було надано уточнену позовну заяву та заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, та окрім іншого зазначено, що спірні правовідносини не можуть бути обмежені будь-яким строком.

Також в обґрунтування заяви зазначено, що відлік строків, з якого розпочалось право на звернення позивача до суду з дати рішення органів ПФУ від 30.01.2023р. є не досить коректним, так як виходячи зі змісту даного рішення від 30.01.2023р., зрозуміло, що воно не є остаточним. У ньому зазначено, що після надходження акту проведення зустрічної перевірки повернутись до розгляду заяви. І воно не є остаточною відмовою у перерахунку позивачу пенсії. Дата з якої повинен вестись відлік строків звернення до суду - то це дата отримання відповіді на адвокатський запит представника позивача від ГУ ПФУ Харківської області від 16.10.2023р.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву з підстав пропуску строку звернення до суду, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України, не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.07.2023 у справі № 420/8355/22, від 11.05.2022 у справі № 540/1429/21, від 18.05.2022 у справі № 160/5259/20, від 30.09.2021 у справі № 540/4060/20 щодо того, що на сьогодні не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством та безспірному розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу позивача.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем на виконання вимог ухвали суду від 27.11.2023 року надано заяву про поновлення пропущених строків, однак обставини причин пропуску строку звернення до суду з зазначеним позовом, викладені в заяві від 07.12.2023 року визнані судом неповажними, а отже недоліки позовної заяви усунуті не були.

Надаючи правову оцінку мотивам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених статтями 22, 64 Конституції України.

Водночас право на судовий захист гарантується статтями 55, 124 Конституції України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Як зазначено у пункті 2.8 рішення Конституційного Суду України від 5 липня 2023 року у справі № 5-р(ІІ)/2023 відповідно до принципу верховенства права (правовладдя) законодавець може обмежувати конституційні права людини і громадянина за дотримання умов, визначених Конституцією України; установлення обмеження прав людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що воно є домірним (пропорційним) та суспільно потрібним (друге речення абзацу шостого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, їх має встановлювати виключно Конституція і закони України, вони мають відповідати легітимній меті, бути обумовленими суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке юридичне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним утручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного процесуальним законом строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку, за загальним правилом, може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом; 4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16 вересня 2021 року у справі № 560/5412/20, від 1 червня 2022 року у справі № 460/100/21, від 29 березня 2023 року у справі № 380/10073/20 та від 4 липня 2023 року у справі №620/4707/22.

Колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанції шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України, виходячи із такого.

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством та безспірному розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Таким чином, у разі, якщо за законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат у межах національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення у вигляді пенсій.

Як було встановлено судом першої інстанції, позивач про порушення своїх прав знав, або повинен був дізнатися ще у січні 2023 року, тобто з винесення відповідачем рішення від 30.01.2023 року, а до суду звернувся лише 21.11.2023 року, у зв`язку з чим пропустив шестимісячний строк звернення до суду встановлений п.2 ст.122 КАС України.

Натомість, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про пропуск строку звернення позивача до суду, оскільки обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах 20.07.2023 у справі № 420/8355/22, від 11 травня 2022 року у справі № 540/1429/21, від 18 травня 2022 року у справі №160/5259/20 та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, ст. 122 КАС України та неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, призвело до безпідставного повернення позовної заяви ОСОБА_1 .

Зважаючи на викладене, висновки суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду не ґрунтуються на правильному застосування норм матеріального та дотриманні норм процесуального права, тому є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів приймаються в якості належних.

Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань та посадових осіб.

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet V., France, рішення від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94) Європейським судом з прав людини, висловлено позицію про те, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватися таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим уважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 по справі № 520/33390/23 - скасувати.

Адміністративну справу № 520/33390/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва