Постанова

від 16.04.2024 по справі 140/24852/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/24852/23 пров. № А/857/23830/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року, ухвалене суддею Димарчук Т.М. у м. Луцьку Волинської області у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 140/24852/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОКЕРВОРК» до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів,-

ВСТАНОВИВ:

28 серпня 2023 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «БРОКЕРВОРК» звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача - Волинської митниці, у якому просив визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2023/000536/2 від 02.08.2023, №UA205140/2023/000537/2 від 02.08.2023, №UA205140/2023/000539/2 від 03.08.2023, №UA205140/2023/000541/2 від 03.08.2023.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в підтвердження заявленої митної вартості імпортованих товарів та обраного методу її визначення до декларації додано достатній перелік документів. При цьому зазначає, що приписи митного законодавства зобов`язують митний орган зазначати конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтовувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначати документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Вказує, що відповідачем обґрунтованість сумнівів в заявленій декларантом митній вартості з урахуванням документів, поданих до митного оформлення товару, доведена не була.

На думку позивача, ним подано усі необхідні документи. Ці документи не містять розбіжностей, що могли б вплинути на невірний розрахунок митної вартості, відображають усі відомості, що підтверджують ціну, яка була фактично сплачена за товар, їх дані піддаються обчисленню та в своїй сукупності дають можливість визначити митну вартість товару за основним методом визначення митної вартості товару.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено. Здійснено розподіл понесених витрат на сплату судового збору та на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї , суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 12.07.2023 між Meli Oil LTD та ТОВ «БРОКЕР-ВОРК» укладено контракт №01 (т.1 а.с.12-14), згідно з яким Meli Oil LTD зобов`язується поставити в користь ТОВ «БРОКЕР-ВОРК» кавун болгарського походження врожаю 2023 року в розмірі та кількості, установлених контрактом, а ТОВ «БРОКЕР-ВОРК» зобов`язується прийняти товар та оплатити за нього визначену контрактом грошову суму (ціну).

Згідно з пунктом 2.1 контракту асортимент, кількість, ціна одиниці товару, його розмір та загальна сума контракту визначається Інвойсами, що є невід`ємною частиною Контракту.

Пунктами 2.1-2.2 контракту передбачено, що ціни на товар, вказані в інвойсах, наведені у Євро та включають в себе вартість товару та його упаковки; сумарна вартість контракту суму всіх інвойсів та дорівнює 250000,00 євро.

Відповідно до інвойсів від 25.07.2023 №0000000085, №0000000086, №0000000087 та №0000000088 (т.1 а. с. 15-18; переклад: т. 1, а. с. 132 зворот 133, 134 зворот 135, 136 зворот 137, 138 зворот 139) Meli Oil LTD поставило ТОВ «БРОКЕР-ВОРД» товар кавун у загальній кількості 88000,00 кг на загальну суму 8800,00 євро (ціна за одиницю товару 0,10 євро). ТОВ «БРОКЕР-ВОРД» оплатило на користь Meli Oil LTD 8800,00 євро, що підтверджується випискою з банку за транзакцією № 230727/002256449 (т. 1 а. с. 37).

ТОВ «БРОКЕР-ВОРД» через уповноваженого декларанта на митний пост Волинської митниці подано МД №23UA205140061216U4 від 01.08.2023 (т.2 а.с.3), МД №23UA205140061279U4 від 01.08.2023 (т.1 а.с.238), МД № 23UA205140061965U9 від 03.08.2023 (т. 1 а.с. 223), МД №23UA205140062062U0 від 03.08.2023 (т.1 а.с.207), за якими у всіх випадках задекларовано ввезення, зокрема, таких товарів: кавуни свіжі, урожаю 2023 року. Виробник: Meli Oil LTD. Країна виробництва: Болгарія (EU), в графі 42 якої зазначено ціну товару 2200,00 Євро. В графі 45 зазначено митну вартість товару з урахуванням витрат на транспортування, яку визначено за 1 методом визначення митної вартості товару за ціною контракту.

На підтвердження обґрунтованості заявленої у МД митної вартості товару та обраного методу її визначення разом з МД декларант надав митному органу документи, які посвідчують підстави придбання товару, його якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування, а саме:

- МД №23UA205140061216U4 від 01.08.2023 (т.2, а.с.3): рахунок-фактура (інвойс) від 25.07.2023 №0000000086 (т.1, а. с. 15), автотранспортна накладна від 29.07.2023 б/н (т.1 а.с.25), фітосанітарний сертифікат від 28.07.2023 № EU/BG/261122 (т.1 а с.34); сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 29.07.2023 № А0000427185 (т.1 а.с.30); платіжний документ від 27.07.2023 (т.1 а.с.37); рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 01.08.2023 № 252 (т.1 а.с.52); прейскурант виробника товару від 25.07.2023 №б/н; контракт від 12.07.2023 № 1 (т.1 а.с.12-14); договір про перевезення від 27.07.2023 №ФР/689/К (т.1 а.с.44-45); договір про перевезення від 27.07.2023 №ФР/692/П; інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» від 01.08.2023; копія митної декларації країни відправлення (т.1 а. с. 22);

- МД №23UA205140061279U4 від 01.08.2023 (т. 1 а.с.238): рахунок-фактура (інвойс) від 25.07.2023 №0000000085 (т. 1 а.с.17), автотранспортна накладна від 28.07.2023 б/н (т. 1 а.с.26), фітосанітарний сертифікат від 28.07.2023 № EU/BG/261121 (т.1 а.с.23); сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 29.07.2023 № А0000427186 (т.1 а. с. 27); платіжний документ від 27.07.2023 (т.1 а.с.37); рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 01.08.2023 №251 (т.1, а. с.53); прейскурант виробника товару від 25.07.2023 № б/н; контракт від 12.07.2023 №1 (т.1 а.с.12-14); договір про перевезення від 27.07.2023 №ФР/689/К (т.1 а. с. 44-45); договір про перевезення від 27.07.2023 № ФР/692/П (т.1 а.с.48-49); інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» від 01.08.2023; копія митної декларації країни відправлення (т.1 а. с.21);

- МД №23UA205140061965U9 від 03.08.2023 (т.1 а.с.223): рахунок-фактура від 25.07.2023 №0000000087 (т.1 а.с.18), автотранспортна накладна від 31.07.2023 б/н (т.1, а.с. 24), фітосанітарний сертифікат від 31.07.2023 № EU/BG/261123 (т.1 а.с.32); сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 31.07.2023 № А0000427187 (т.1 а.с.28); платіжний документ від 27.07.2023 (т.1 а.с.37); рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 03.08.2023 (т. 1 а.с.50); прейскурант виробника товару від 25.07.2023 № б/н; контракт від 12.07.2023 № 1 (т. 1, а. с. 12-14); договір про перевезення від 31.07.2023 №1/31/07/23 (т.1 а.с.46-48); інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» від 03.08.2023; копія митної декларації країни відправлення (т.1 а. с. 19);

- МД №23UA205140062062U0 від 03.08.2023 (т.1 а.с.207): рахунок-фактура від 25.07.2023 №0000000088 (т.1 а.с.16), автотранспортна накладна від 31.07.2023 б/н (т.1 а.с. 23), фітосанітарний сертифікат від 31.07.2023 № EU/BG/261124 (т.1 а.с.31); сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 31.07.2023 №А0000427188 (т.1 а.с.29); платіжний документ від 27.07.2023 (т.1 а.с.37); рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 31.07.2023 № 252 (т.1 а.с.52); прейскурант виробника товару від 25.07.2023 № б/н; контракт від 12.07.2023 № 1 (т. 1 а с.12-14); договір про перевезення від 30.07.2023 № 2 (т.1, а. с. 40-41); договір-заявка від 30.07.2023 №1 (т.1 а.с.42-43); інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» від 03.08.2023; копія митної декларації країни відправлення (т. 1 а. с. 20).

Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення, митницею у зв`язку з наявністю розбіжностей у поданих документах, в електронному повідомленні декларанту згідно з статтями 53 та 54 МК України у 10-ти денний термін запропоновано подати такі документи: виписки з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; платіжні документи згідно даної поставки.

На електронні повідомлення митниці позивач подав заяви від 03.08.2023 №01/02 (т.1 а.с. 217 зворот), від 03.08.2023 № 01/01 (т. 1 а. с. 232), від 02.08.2023 №01/02 (т. 1 а.с. 248), від 02.08.2023 № 01/01 (т.2 а. с. 15 зворот), в яких просив прийняти рішення щодо митної вартості товару без врахування термінів, зазначених у частині третій статті 53 МК України, а також висновок експерта № О-19 від 03.08.2023 та № О-18 від 02.08.2023 (т.1 а.с.78-79, 80-81).

Волинська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2023/000536/2 від 02.08.2023 (т.1 а.с.66), №UA205140/2023/000537/2 від 02.08.2023 (т.1 а.с.67), №UA205140/2023/000539/2 від 03.08.2023 (т.1 а.с.68), №UA205140/2023/000541/2 від 03.08.2023 (т. 1 а. с. 69).

Згідно з графою 33 зазначених рішень заявлена декларантом митна вартість імпортованого транспортного засобу не може бути визнана у зв`язку з тим, що подані до митного оформлення товару документи містять розбіжності, а саме (у всіх випадках):

- числове значення, зазначене в деклараціях країни відправлення від 29.07.2023 4302,83 не відповідає ціні товару, зазначеній в інвойсах від 25.07.2023 2200,00 євро;

- в графі 70 «Призначення платежу» платіжних документів від 27.07.2023 зазначений контракт 01.12.07.2023, тобто невідомо, за яку поставку була здійснена оплата. Загальна сума платіжного документу від 27.07.2023 № 230727/002256449 8800,00 євро не відповідає сумі, зазначеній в інвойсах від 25.07.2023 2200,00 євро;

- прайс-лист товару від 25.07.2023 б/н містить цінову позицію, тоді як відповідно до VII статті ГАТТ прайс-лист повинен бути виданий для загального (широкого) кола покупців та містити весь асортимент продукції, який виробник пропонує для продажу.

У зв`язку з вищевикладеним та керуючись положеннями Угоди про застосування статті VII ГАТТ 1994 року, МК України, також вимогами частини шостої статті 54 МК України передбачено, що у зв`язку із неподанням декларантом документів згідно з переліком, та відповідно до умов, зазначених у ч.2-4 ст.53 МК України митниця може відмовити у визнанні заявленої декларантом митної вартості. У зв`язку з неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МК України) та методу 26 (ст. 60 МК України) з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МК України) та методу 2г (ст. 63 МК України) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта.

Митну вартість у всіх випадках визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України на підставі цінової інформації наявної в митного органу в ЄАІС. Рівень митної вартості становить: 1,3501 дол. США/кг (МД №UA209140/2023/14138 від 31.05.2023).

Коригування митної вартості слугувало підставою для видачі карток відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2023/005966 від 03.08.2023 (т.1 а.с.62), №UA205140/2023/005954 від 04.08.2023 (т.1 а. с. 63), №UA205140/2023/005953 від 04.08.2023 (т.1 а. с. 64), №UA205140/2023/005970 від 03.08.2023 (т. 1 а. с. 65).

Випуск у вільний обіг товару здійснено за МД №23UA205140061715U1 від 03.08.2023 (т. 1 а. с. 54), №23UA205140061718U9 від 03.08.2023 (т.1 а.с.56), №23UA205140062127U4 від 04.08.2023 (т.1 а.с. 55), №23UA205140062142U8 від 04.08.2023 (т.1 а. с. 57), із застосуванням положень частини сьомої статті 55 МК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «БРОКЕРВОРК», вважаючи рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205140/2023/000536/2 від 02.08.2023, №UA205140/2023/000537/2 від 02.08.2023, №UA205140/2023/000539/2 від 03.08.2023, №UA205140/2023/000541/2 від 03.08.2023 протиправними, звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

В розумінні пунктів 23 та 24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Відповідно до статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення.

Згідно із статтею 264 Кодексу митна декларація реєструється та приймається органом доходів і зборів у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.

У випадках, коли з причин, визнаних органом доходів і зборів обґрунтованими, окремі документи, визначені цим Кодексом, не можуть бути представлені разом з митною декларацією, дозволяється подання таких документів протягом часу, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

З моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.

Орган доходів і зборів не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до статей 49, 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно із частиною першою статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та главою 8.

За приписами частини другої цієї статті декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Як встановлено частиною першою статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч.2 ст. 53 МК України).

За правилами частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до частини 5 статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно з частиною першою статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (ч.ч. 2-3 ст. 54 МК України).

Частиною четвертою статті 54 Митного кодексу України встановлено, що орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний: здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування.

Водночас частиною п`ятою статті 54 Митного кодексу України передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Згідно з частиною 6 статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК України за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів.

Відповідно до частини п`ятої статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відтак, в силу приписів статті 55 МК України орган доходів і зборів має право здійснювати коригування митної вартості товару, заявленої декларантом, за відповідних умов, зокрема, якщо ним у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.

Наявність в органу доходів і зборів обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Відтак, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29 січня 2019 року (справа №815/6827/17), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

З наявних в матеріалах справи доказів слідує, що митну вартість імпортованого товару, що вказана у митних деклараціях, декларантом визначено за основним методом.

Зі змісту приписів розділу ІІІ (Митна вартість товарів та методи її визначення) МК України слідує, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості.

Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.

Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Встановлено, що відповідачем під час здійснення контролю правильності визначення декларантом позивача митної вартості імпортованого в Україну товару поставлено під сумнів правильність визначення його митної вартості.

Згідно доводів скаржника, позивачем не надано достатнього пакету документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом.

Зокрема митний орган покликається на те, що митницею було направлено уповноваженій особі декларанта електронним повідомленням вимогу на надання додаткових документів.

Конкретизація переліку документів, які повинен надати платника податків пов`язується із вимогами до суб`єкта владних повноважень під час прийняття рішень (вчинення дій) діяти обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення (п.2 ч.2 ст.2 КАС України), а також забезпечити право особи на участь в процесі прийнятті рішення (п.9 ч.2 ст.2 КАС України).

Оцінивши вимогу митного органу із наведеними вище нормами МК України, судом першої інстанції слушно вказано на те, що надані позивачем докази є вичерпними та підтверджують усі складові митної вартості за першим (основним) методом. Зміст наданих митному органу документів, що кореспондуються між собою, вказує на наявність всіх реквізитів та відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості імпортованих позивачем товарів. Так, зовнішньоекономічний контракт №1 від 12.07.2023 містить усі необхідні відомості щодо сторін договору, комерційних умов поставки (т. 1 а. с. 12-14); кожен з інвойсів від 25.07.2023 №0000000085, №0000000086, №0000000087 та №0000000088 визначає вартість товару 2200,00 Євро (22000 кг за ціною 0,10 Євро) (т.1 а.с. 15-18; переклад: т. 1 а. с. 132 зворот 133, 134 зворот 135, 136 зворот 137, 138 зворот 139).

Пункт 4 частини другої статті 53 МК України зобов`язує декларанта надати банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, якщо рахунок сплачено.

Суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими доводи відповідача про сумніви щодо заявленої митної вартості товару, з підстав неможливості ідентифікувати банківські платіжні інструкції з даними поставками, оскільки сума не відповідає фактурній вартості та у графі 70 наявне посилання виключно на зовнішньоекономічний договір, вартість поставки в якому не зазначена. Виписка з банку за транзакцією № 230727/002256449 підтверджує факт оплати ТОВ «БРОКЕР-ВОРК» на користь Meli Oil LTD 8800,00 євро за поставлені партії товару згідно інвойсів від 25.07.2023 №0000000085, №0000000086, №0000000087 та №0000000088 (т. 1 а.с. 37), та за нею можна ідентифікувати сторін зовнішньоекономічної операції купівлі-продажу, номер контракту №1 від 12.07.2023, при цьому в призначенні платежу (графа 70) вказано, що оплата проводиться на підставі контракту № 1 від 12.07.2023.

Ціна продажу імпортованих товарів - це ціна, зазначена саме відправником у рахунках-фактурах (інвойсах), які згідно з частиною 2 статті 53 МК України є документами, які підтверджують митну вартість товару.

Зазначена у МД №23UA205140061216U4 від 01.08.2023, МД №23UA205140061279U4 від 01.08.2023, МД №23UA205140061965U9 від 03.08.2023, МД №23UA205140062062U0 від 03.08.2023 ціна товару відповідає тій, що зазначена в рахунках-фактурах (інвойсах) від 25.07.2023 №0000000085, №0000000086, №0000000087 та №0000000088 та в кожному випадку становить 2200,00 Євро.

Отже, вказаними документами підтверджується, що вартість оцінюваного товару по МД №23UA205140061216U4 від 01.08.2023, МД №23UA205140061279U4 від 01.08.2023, МД №23UA205140061965U9 від 03.08.2023, МД №23UA205140062062U0 від 03.08.2023 становить 2200,00 Євро, що сумарно складає 8800,00 Євро. Жодних розбіжностей чи суперечностей щодо ціни товару подані позивачем документи не містили.

Щодо покликань митного органу на те, що числове значення, зазначене в деклараціях країни відправлення від 29.07.2023 4302,83 не відповідає ціні товару, зазначеній в інвойсах від 25.07.2023 2200,00 євро, то суд зазначає, що згідно декларацій відправлення MRN: 23BG003010АА108069 (т.1 а.с.22; переклад: т.1 а.с.126 зворот 127), MRN: 23BG003010АА108077 (т.1 а. с. 21; переклад: т.1 а. с. 130 зворот 131), MRN: 23BG003010АА1088530 (т.1 а. с. 20; переклад: т.1, а. с. 124 зворот 125), MRN: 23BG003010АА108548 (т.1 а. с. 19; переклад: т.1 а. с. 128 зворот 129) у графі 46 «Статистична вартість» виражена у валюті країни-члена ЄС, у якій здійснюються експортні формальності та в кожному випадку становить 2200,00 EUR, що відповідає вартості, зазначеній у інвойсах від 25.07.2023 №0000000085, №0000000086, №0000000087 та №0000000088.

Слід зазначити, що митна декларація країни відправлення з врахуванням статті 53 МК України є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів і не відноситься до документів, які підтверджують митну вартість товарів, перелік яких наведено в частині другій статті 53 МК України.

Відповідач безпідставно покликається на те, що прайс-лист товару від 25.07.2023 б/н містить цінову позицію, тоді як відповідно до VII статті ГАТТ прайс-лист повинен бути виданий для загального (широкого) кола покупців та містити весь асортимент продукції, який виробник пропонує для продажу, оскільки позивач закупляв лише один товар кавуни та інформація про даний товар надана митному органу в повному обсязі.

Доводи відповідача про те, що декларантом не було подано на витребування митного органу повного переліку первинних документів є безпідставними, оскільки останнім було надано усі документи передбачені ст. 53 МК України, які дають можливість митному органу однозначно визначити митну вартість задекларованого товару за основним методом.

Судом першої інстанції слушно наголошено, що вимога митного органу про надання виписки з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; платіжні документи згідно даної поставки відповідно до частини третьої статті 53 МК України є обґрунтованою тільки тоді, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про усі числові значення складових митної вартості товарів.

Однак, за обставин цієї справи відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).

Рішеннями про коригування митної вартості товарів митну вартість імпортованого товару визначено за резервним методом згідно ст. 64 МК України.

При прийнятті оскаржуваних рішень відповідачем використано інформацію щодо рівня митної вартості аналогічних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, визначених відповідно до раніше визнаних (визначених) митних вартостей.

Згідно висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 08.02.2019 в справі №825/648/17, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Однак, зміст оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів не дає суду можливості встановити які складові вплинули на формування митним органом саме такої ціни, у ньому не наведено пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У ньому лише зазначено про неможливість застосування другого-п`ятого методів визначення митної вартості у зв`язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари та даних, на підставі яких можливе визначення митної вартості згідно з методами четвертим та п`ятим. Доказів в підтвердження проведення посадовою особою відповідача перевірки наявності чи відсутності відомостей про митне оформлення ідентичних чи аналогічних товарів, як цього вимагають митні процедури, відповідачем суду не надано.

Тобто відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що факт надання достатніх документів на підтвердження заявленої вартості зазначено митним органом в картках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2023/005966 від 03.08.2023 (т.1 а.с.62), №UA205140/2023/005954 від 04.08.2023 (т.1 а. с. 63), №UA205140/2023/005953 від 04.08.2023 (т.1 а. с. 64), №UA205140/2023/005970 від 03.08.2023 (т. 1 а. с. 65).

Таким чином, суд вважає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару було надано повний пакет документів у відповідності до переліку, закріпленого частиною другою статті 53 Митного кодексу України.

Слід також зазначити, що спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 року (справа №805/2713/16-а).

В процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.

Подані декларантом відповідно до частини другою статті 53 МК України документи є вичерпними та підтверджують усі складові митної вартості за першим (основним) методом з урахуванням умов поставки.

Відтак, рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205140/2023/000536/2 від 02 серпня 2023 року, №UA205140/2023/000537/2 від 02 серпня 2023 року, №UA205140/2023/000539/2 від 03 серпня 2023 року, №UA205140/2023/000541/2 від 03 серпня 2023 року не відповідають критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що позовні вимоги ТОВ «БРОКЕР ВОРК» про визнання протиправним та скасування рішень Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205140/2023/000536/2 від 02 серпня 2023 року, №UA205140/2023/000537/2 від 02 серпня 2023 року, №UA205140/2023/000539/2 від 03 серпня 2023 року, №UA205140/2023/000541/2 від 03 серпня 2023 року є підставними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині постанови суду першої інстанції зазначається про розподіл судових витрат.

За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (п.1, п.2 ч.9 ст.139 КАС України).

Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3 статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат відповідно до вимог частини сьомої цієї статті покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України".

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року (справа №826/4466/18), від 29 січня 2021 року (справа № 808/1436/18), від 27 січня 2022 року (справа №813/2241/18).

Суд апеляційної інстанції зауважує також, що у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20 вказано, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. На переконання колегії суддів, зазначені норми (статті 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

З матеріалів справи слідує, що позивачем про понесення судових витрат на професійну правничу допомогу було заявлено у позовній заяві, докази їх понесення було надано із позовною заявою та запереченням на відзив відповідача на позовну заяву, що вказує на дотримання позивачем порядку та строків звернення із такою заявою, що визначені ч.7 ст. 139 КАС України. До стягнення позивачем заявлено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 70000,00 грн.

Із наданих представником позивача доказів судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу надавалася адвокатом адвокатського бюро «Олександра Терлецького" Терлецьким Олександром Миколайовичем на підставі ордеру серії АС №1049671 та договору №295 від 07.08.2023.

Судом першої інстанції, частково задовольняючи вимоги заяви, враховано критерій реальності витрат на правничу допомогу адвоката (встановлення її дійсності та необхідності), а також критерій розумності розміру цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Натомість, відповідачем не спростовано задоволеного судом на користь позивача розміру понесених витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Слід зазначити, що відповідач (суб`єкт владних повноважень) не був позбавлений можливості вчасного звернення до суду із запереченням на спростування розміру понесених позивачем судових витрат, будь-яких перешкод для реалізації такого права матеріали справи не містять. Заперечення на клопотання відповідачем викладено у відзиві на позовну заяву.

З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, з врахуванням наданих позивачем документів, враховуючи критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 5000,00 грн є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції про їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі №140/24852/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний