Рішення

від 11.04.2024 по справі 295/5888/23

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/5888/23

Категорія 15

2/295/1090/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира

в складі: головуючого судді Лєдньова Д.М.

при секретарі Кучер Т.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, запису про державну реєстрацію, витребування земельної ділянки, скасування відомостей про право власності,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суд із позовом, в якому зазначив, що його батькові ОСОБА_4 , на підставі Державного акту на право приватної власності на землю належала земельна ділянка загальною площею 0,0600 га, розташована на території АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При здійсненні процедури оформлення спадкових прав та пов`язаної із цим необхідності формування земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номеру позивачем встановлено, що межі ділянки в повному обсязі накладаються на земельну ділянку з кадастровим номером 1822083000:07:002:2016 площею 0,0894 га., що передана у власність відповідачу ОСОБА_2 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 20.09.2017 року.

Позивач вказує на порушення майнових прав та просить визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» № 6-5950/14-17-СГ від 20.09.2017 року (зі змінами, внесеними наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-6321/14-17-СГ від 05.10.2017 року), скасувати рішення про державну реєстрацію права власності та запис про проведену державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку кадастровий номер 1822083000:07:002:2016 площею 0,0894 га за ОСОБА_2 , витребувати з володіння ОСОБА_3 земельну ділянку та скасувати відомості про речове право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою суду від 26.05.2023 року по справі відкрите загальне позовне провадження.

Відповідачем ОСОБА_3 подано відзив на позовну заяву, в якому викладено заперечення відносно заявлених вимог.

Так, наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області 6-5950/14-17-СГ від 20.09.2017 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва гр. ОСОБА_2 на території Житомирського району за межами населених пунктів Іванівської сільської ради сільськогосподарського призначення державної власності.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області № 6-6321/14-17-СГ від 05.10.2017 року внесено зміну до п.2 наказу Держгеокадастру у Житомирській області 5950/14-17-СГ від 20.09.2017 року, замінено слова «загальною площею 0,0450 га» на слова «загальною площею 0,0894 га».

В подальшому, Державним реєстратором Тетерівської сільської ради Житомирської області проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0894 га., кадастровий номер 1822083000:07:002:2016 з адресою розташування: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 відчужено земельну ділянку ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 01.11.2017 року.

Відповідач зауважує на безпідставності заявлених вимог, оскільки, на думку особи, видача наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області здійснювалась в межах встановлених вимогами чинного законодавства повноважень, з визначенням місця розташування земельної ділянки відповідно до систем координат.

При цьому, за твердженням учасника, земельна ділянка площею 0,06 га., яка належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, не була сформована як об`єкт цивільних прав, а матеріали позову не містять докази на підтвердження її точного місця розташування.

Відповідач додає, що в разі накладення земельних ділянок, слід вирішувати питання законності прийнятого виконкомом Житомирської міської ради народних депутатів рішення від 24.04.1997 року № 214. При передачі земельної ділянки за межами м. Житомира на території Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області міською радою було порушено вимоги законодавства, перевищено повноваження щодо розпорядження земельними ділянками.

Звертаючи увагу на принципах непорушності права власності, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідачем - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, подано відзив на позов, у якому із посиланням на існуючу судову практику вказується на неефективність обраного позивачем способу захисту порушених прав. Оскільки визнання наказів ГУ Держгеокадастру не призводитиме до фактичного поновлення порушених прав позивача, захист невизнаних інтересів може забезпечуватись через витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Посилаючись на відповідні обставини, відповідач просить відмовити у задоволені позову.

Ухвалою суду від 09.11.2023 року по справі призначено судову земельно-технічну експертизу.

В судовому засіданні від 11.04.2024 року представник позивача, представник відповідача ОСОБА_3 , представник ГУ Держгеокадастру у Житомирській області підтримали заявлені вимоги та заперечення з підстав, викладених у письмових заявах по суті спору.

Судом встановлено наступні обставини.

На підставі рішення виконкому Житомирської міської ради народних депутатів від 24.04.1997 року № 214 ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0.0600 га, розташовану на території АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку ті господарських будівель.

На ім`я особи видано державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЖТ № 043534, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2369.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач є спадкоємцем особи, звернувся до Житомирської державної нотаріальної контори з питанням оформлення спадкових прав та видачі свідоцтва про право на спадщину.

Постановою нотаріуса від 28.03.2023 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з відсутністю даних про формування земельної ділянки та присвоєння кадастрового номеру згідно вимог ЗК України, положень Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Судом встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області 6-5950/14-17-СГ від 20.09.2017 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва гр. ОСОБА_2 на території Житомирського району за межами населених пунктів Іванівської сільської ради, надано у власність особи земельну ділянку загальної площею 0,0450 га. (кадастровий номер 1822083000:07:002:2016) для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Іванівської сільської ради.

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області № 6-6321/14-17-СГ від 05.10.2017 року внесено зміну до п.2 наказу Держгеокадастру у Житомирській області 5950/14-17-СГ від 20.09.2017 року, замінено слова «загальною площею 0,0450 га» на слова «загальною площею 0,0894 га».

Право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 1822083000:07:002:2016) з адресою розташування: АДРЕСА_2 , зареєстровано державним реєстратором Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області 24.10.2017 року за № 23023513.

На час вирішення спору земельна ділянка належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 01.11.2017 року, номер відомостей про речове право згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23129165.

Вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позивачем вимог, суд виходить з таких міркувань.

Згідно частини першоїстатті 3Земельного кодексуУкраїни (учинній редакції) земельні відносини регулюютьсяКонституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другоїстатті 4 ЗК Українизавданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормамиЗК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 17 ЗК України (в редакції від 1992 року) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

Згідно зі ст. 22 ЗК України (у відповідній редакції) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

За змістом ч.1 ст. 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до п.1.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 15.04.1993 N 28, державні акти, що посвідчують право власності на землю або право постійного користування землею, яка перебуває у державній власності, видаються на підставі рішень Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів.

Згідно з п. 2.2 Інструкції межі наданих (переданих) земельних ділянок переносяться у натуру (на місцевість) і закріплюються межовими знаками, а межі ділянок, що знаходяться у власності та користуванні і проходять по визначених в натурі контурах, звіряються з наявними планами ділянок.

Державні акти на право колективної власностіна землю,право приватноївласності наземлю,право постійного користуванняземлею реєструютьсявідповідно: у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю (п.3.2 Інструкції).

Зі змісту дослідженого судом акту про право приватної власності на землю слідує, що відповідний документ видано на підставі рішення Ради народних депутатів, на території якої вважалась розташованою земельна ділянка, тобто по АДРЕСА_3 .

Оскільки земельна ділянка набута в порядку реалізації особою права на безоплатне отримання земельної ділянки, а рішення про її передачу прийнято повноважним органом з подальшою видачею державного акту на право приватної власності на землю та його реєстрацією в Книзі реєстрації державних актів, слід визнати безпідставними твердження сторони відповідача про порушення вимог законодавства під час вирішення питання передачі земельної ділянки, право власності на яку виникло як на відповідний об`єкт цивільних прав з врахуванням діючих нормативних положень.

Згідно зіст.14Закону України«Про власність»(чинногона періоднабуття ділянкиу власність)громадяни України маютьправо наодержання увласність земельнихділянок для: будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка).

Порядок набуття у власність земельних ділянок на час прийняття оспорюваного наказу та передачі земельної ділянки у власність відповідача ОСОБА_2 визначався, зокрема. положеннями ст.ст. 81, 116-118 ЗК України (у відповідній редакції).

Так, за змістом ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Як зазначалось вище, відповідачем ОСОБА_2 отримано у власність земельну ділянку на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність».

Висновком судової земельно-технічної експертизи № 6 від 29.01.2024 року земельна ділянка громадянина ОСОБА_3 з кадастровим номером 1822083000:07:002:2016 накладається на земельну ділянку загальною площею 0,0600 га. що розташована на території АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на землю від 19.05.1997 року, площа накладки становить 0,0511 га.

Частинами першою-другоюстатті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У пункті 7постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК Українишляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту.

Слід заначити, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього».

Оскільки за результатами судового розгляду отримали підтвердження обставини накладення земельної ділянки, що передана у власність відповідач ОСОБА_2 на підставі оспорюваного наказу, із земельною ділянкою, передбаченою у запиті на захист, заявленому позивачем як спадкоємцем ОСОБА_4 , суд вважає необхідним надати оцінки критеріям відповідності обраного способу захисту вимогам закону, ефективності заявлених вимог, балансу інтересів учасників у відповідних правовідносинах.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив висновок, який зводиться до того, що вимога про визнання рішення суб`єкта владних повноважень я незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Норми процесуального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким, визначеним на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.

Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У виниклому спорі з урахуванням встановлених обставин, що полягають у набутті ОСОБА_4 земельної ділянки у власність на підставі рішення повноважного органу, правомірність якого не спростована належними і достатніми доказами, суд приходить до переконання про необхідність захисту порушених прав особи як спадкоємця ОСОБА_4 , що протягом тривалого часу не лише усвідомлював відповідне майно земельну ділянку, як власне за суб`єктивними критеріями, але й заявив про це у визначений вимогами діючого у відповідний проміжок часу законодавства спосіб з метою визнання становища та забезпечення реалізації властивих для власника правомочностей.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 388 ЦК України закріплено право власника на витребування майна від добросовісного набувача у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

На думку суду, обставини спору не виявляють можливість поновлення порушених прав позивача через витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки, як зазначалось вище, на земельну ділянка, належну ОСОБА_4 , відбулось накладення земельної ділянки, переданій ОСОБА_2 , в частині 0,0511 га. з загальної 0,0600 га. В разі такого витребування згідно з точками координат виникатимуть ознаки правової невизначеності у складі земельної ділянки більшої площі 0,0894 га., що слід визнати неефективними діями, а витребування земельної ділянки за кадастровим номером суперечитиме обсягу набутих прав ОСОБА_4 відносно самого об`єкта сформованої земельної ділянки, її розміру та розташування.

Не є таким, що передбачено вимогами закону і заявлена у позові вимога про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, оскільки починаючи з 16.01.2020 року в контексті ст. 26 Закону України «Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» № 1952-IV виконанню підлягають судові рішення: про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За змістом ч.3 ст. 26 Закону України № 1952-IV у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченомупунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Оскільки речове право на нерухоме майно не було зареєстровано згідно приписів Закону України № 1952-IV за ОСОБА_4 , слід визнати ефективним спосіб захисту, за якого скасовуватиметься державна реєстрація речового права за ОСОБА_3 відповідна вимога за лексичним значенням речень фактично заявлена позивачем через намір скасувати відомості про речове право. Одночасно підлягає скасуванню наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» № 6-5950/14-17-СГ від 20.09.2017 року (зі змінами, внесеними наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-6321/14-17-СГ від 05.10.2017 року) як такий, що покладався в основу рішення про державну реєстрацію за первісним власником.

На думку суду, скасування рішення державного реєстратора здійснюється у випадках допущених порушень саме державним реєстратором в межах процедури здійснення реєстрації прав. З огляду на ту обставину, що відповідні обставини судом не підтверджені, а рішенням суду згідно з вимогами ст. 26 Закону України № 1952-IV скасовано наказ про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність - скасування рішення про державну реєстрацію не потребується, а відповідні правовідносини призводимуться у первісний стан.

За таких обставин, суд вважає необхідним задовольнити позов частково з мотивів, наведених у відповідній частині рішення, стягнути з відповідачів - ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір пропорційно до задоволених вимог в сумі по 1252,53 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 141, 258-273 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» № 6-5950/14-17-СГ від 20.09.2017 року (зі змінами, внесеними наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-6321/14-17-СГ від 05.10.2017 року).

Скасувати державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 23129165 від 01.11.2017 року.

Стягнути з ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір пропорційно до задоволених вимог в сумі по 1252,53 грн. з кожного.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 17.04.2024 року.

Суддя: Д.М.Лєдньов