Ухвала

від 17.04.2024 по справі 278/1730/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №278/1730/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2024 року м. Житомир

Суддя Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О. М., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Лазор Андрія Олеговича про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Лазор Андрій Олегович, до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні суду перебуває вище вказана цивільна справа, в якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 89000,00 доларів США; судові витрати покласти на відповідача.

Провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

15.04.2024 року від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Лазор А. О. на адресу суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій просить суд:

вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту вмежах суми позову - 89000,00 доларів США, що станом на 21.03.2024 року становить 3483451,10 грн на майно відповідача ОСОБА_2 , у тому числі грошові кошти, які розміщені на рахунках в банках України та за кордоном, рухоме майно та все нерухоме майно, а також на частку в розмірі 100% статутного капіталу ТзОВ «Ековудюа», номінальною вартістю 11457000 грн.

В обґрунтування заяви вказує, що предметом позову у даній справі є стягнення боргу за договором позики від 07.06.2018 року у розмірі 89000,00 доларів США.Вважає, що відповідач має реальну можливість уникнутимайнової відповідальності шляхом відчуження майна на інших осіб, як фіктивно так і здійснити відчуження належного йому майна до ухвалення рішення судом, унаслідок чого буде неможливо виконати рішення суду, крім цього боржник може вільно розпоряджатись належними йому грошовими коштами та на дату виконання судового рішення таких коштів на рахунках у відповідача може не бути взагалі.

Зазначає, що відповідач через свого представника відчужив впродовж двох місяців все належне йому станом на 09.01.2024 року нерухоме майно, а також і переписав частку в статутному капіталі ТОВ «Ековудюа» на третю особу: ОСОБА_3 (Willows Holding SA), юридичною особою, що існує згідно із законодавством Швейцарії.

Натомість станом на 12.04.2024 року саме ОСОБА_2 є кінцевим єдиним бенефіціаром ТзОВ «Ековудюа».

На даний час відсутні будь-які перепони у відповідача щодо відчуження належного йому рухомого та нерухомого майна під час судового розгляду, що явно ускладнить або навіть зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, а також ефективне поновлення прав позивача.Позивач має підстави побоюватись, що відповідач зможе розпорядитися своїм майном, що спричинить порушення його права на повернення грошових коштів.На підставі наведеного, просить заяву задовольнити.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше 2-х днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Вимогами статті 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ст. 150 ч. 3 ЦПК України).

У відповідності до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має зурахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

За змістом позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 89000,00 доларів США та судові витрати.

В той же час, заявляючи вимогу про накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача в межах ціни позову, позивач не вказав на які саме рахунки та в яких банках слід накласти арешт та не надав доказів належності таких рахунків відповідачу, що унеможливлює надання правового аналізу необхідності накладення арешту.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з ЄДР від 21.02.2024 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, а саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Ековудюа»; відсоток частки статутного капіталу: 100. Розмір статутного капіталу становить 11457000,00 грн.

Суд зауважує, що заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку у статутному капіталі товариства, порушують права та майнові інтереси зазначеного товариства, оскільки накладення арешту на частку в статутному капіталі стосується майна, яке належить на праві власності зазначеному товариству, такі заходи забезпечення позову є підставою для відмови в державній реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, в тому числі щодо належної їй частки у статутному капіталі іншого товариства, а також обмежуватимуть його права у користуванні та розпорядженні власним майном.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 листопада 2022 р. у справі №335/1273/22.

Таким чином заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, спрямовані на обмеження прав невизначеного кола осіб, що може призвести до порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не заявлені учасниками судового процесу.

Із наявних в матеріалах справи витягів щодо Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_2 . року вбачається, що об`єкти нерухомого майна, що належать ОСОБА_2 , у переважній більшості обтяжені іпотекою.

Подані представником позивача витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не можуть бути розцінені судом як наведення чіткого переліку рухомого та нерухомого майна, на яке слід накласти арешт, оскільки сама заява про забезпечення позову, у якій позивач на власний розсуд в прохальній частині розпорядився своїм правом визначити її предмет та межі, взагалі конкретизованих відомостей про таке рухоме або нерухоме майно (його перелік та належність його на праві власності відповідачу) не містить.

У відповідності до положень Цивільного процесуального кодексу України, а саме: ст. ст. 12 та 13, суд розглядає справи не інакше як за зверненям особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межахзаявлених вимогі напідставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом.

Крім того, підсумовуючи все вище наведене, слід також зауважити, що суд у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України не може збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, передбачених законодавством.

Проаналізувавши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не обґрунтовано наведено припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у справі та, як вбачається з матеріалів справи, призвести до порушення прав та законних інтересів позивача та третіх осіб, та враховуючи той факт, що суд позбавлений можливості на власний розсуд визначати вимоги сторони та збирати докази, оскільки це прямо заборонено законом, прийшов до висновку, що вказана заява задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст.151,152,153,259,260 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Лазор Андрія Олеговича про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Лазор Андрій Олегович, до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Суддя О. М. Дубовік