Постанова

від 16.04.2024 по справі 344/9198/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/9198/23

Провадження № 22-ц/4808/407/24

Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)

суддів: Максюти І.О., Василишин Л.В.

секретаря Гудяк Х.М.

з участю представника ОСОБА_1 адвокатки Харченко Г.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Цехмейструка Миколи Дмитровича на рішення Івано-Франківського міського суду від 13 грудня 2023 року, постановлене в складі судді Мелещенко Л.В. в м. Івано-Франківську, повний текст складено 22 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітніх дітей,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , Третя особа: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітніх дітей.

Позовні вимоги, з врахуванням зміни підстав позову, мотивовані тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 21 червня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Між позивачем та відповідачем поступово погіршувалося сімейне життя, що в кінцевому результаті призвело до понад трьох останніх років фактичного припинення шлюбних відносин, у зв`язку із цим сторни не проживають протягом зазначеного часу, жодні шлюбно-сімейні відносини не підтримують. Сторони мають протилежні погляди на шлюб та сім`ю, життя, що і призвело до фактичного розірвання шлюбних стосунків. Спільного господарства вони не ведуть. Сімейні відносини між сторонами припинені та подальшого сенсу підтримувати їх немає. Примирення та спільне проживання між сторонами є неможливим. Позивач проживає з неповнолітніми дітьми за місцем його реєстрації. Крім того, позивач зазначає, що спір стосовно місця проживання неповнолітніх дітей відсутній. Просить шлюб розірвати, залишити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_2 за фактичним місцем проживання та реєстрації дітей за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Відділ по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району як орган опіки та піклування про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітніх дітей задовольнити частково. Шлюб між ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , зареєстрований 21 червня 2008 року Хортицьким відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, Україна, актовий запис №301, розірвати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 адвокат Цехмейструк М. Д. подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у залишенні проживання неповнолітніх дітей з батьком, посилаючись на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому постановив незаконне рішення. Вказує, що судом фактично не враховано позовну вимогу, яка була встановлена позивачем, а саме залишення місця проживання неповнолітніх дітей. Натомість, суд за власного ініціативою змінив позовну вимогу позивача щодо залишення місця проживання неповнолітніх дітей на позовну вимогу про визначення місця проживання неповнолітніх дітей. За відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залежить проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. При цьому, відповідач згідно заяви від 13 грудня 2023 року не заперечує про залишення проживання дітей з позивачем та визнала позов в повному розмірі.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 визнала доводи апеляційної скарги, не заперечує про задоволення апеляційної скарги.

Представник ОСОБА_2 адвокат Цехмейструк М.Д. подав заяву про розгляд справи у його відсутності, просить задовольнити апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу та відмови у визначенні місця проживання неповнолітніх дітей з позивачем, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів створення перешкод відповідачем у проживанні дітей із батьком до дати подання позову, і сторони таких доказів до справи не надавали. Зважаючи на те, що сторони не позбавлені звернутися із вимогою про визначення місця проживання дітей у разі наявності спору до суду або ж до органу опіки та піклування, що відповідатиме вимогам статті 161 Сімейного кодексу України, а наявність спору з даного приводу на даний час жодними доказами не підтверджено, то позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Враховуючи межі апеляційного оскарження, колегія суддів перевіряє правильність вирішення судом спору у частині вимог про відмову у визначенні місця проживання малолітніх дітей.

В частині оскаржування рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону й матеріалам справи.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що 21 червня 2006 року у Хортицькому відділі реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управляння юстиції, України, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_8 (а.с. 5, 30).

У вказаному шлюбі народились ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яких є батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_1 (а.с. 15,16).

Згідно довідки від 25 квітня 2023 року № 2615-7001770236, ОСОБА_1 взята на облік внутрішньо переміщеної особи та фактично проживає АДРЕСА_2 (а.с.8).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Водночас у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

Суд першої інстанції встановив, що між сторонами на момент розгляду справи був відсутній спір між батьками щодо місця проживання дитини. Відтак, згідно частин першої, другої статті 161 СК України дійшов вірного висновку відмовивши у задоволенні позову щодо визначення місця проживання малолітніх дітей.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та не врахував, що позивачем ставилась вимога про залишення місця проживання неповнолітніх дітей з ним, а суд за власного ініціативою змінив його позовну вимогу на визначення місця проживання неповнолітніх дітей, оскільки спростовуються заявою позивача про зміну підстав позову від 31.07.2023 (а.с.56) та ухвалою суду першої інстанції від 01.08.2023, яка ним не оскаржується разом з рішенням суду.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Цехмейструка Миколи Дмитровича залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 13 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 18 квітня 2024 року.

Судді: В.Д.Фединяк

Л.В.Василишин

І.О.Максюта