Постанова

від 16.04.2024 по справі 953/4201/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 квітня 2024 року

м. Харків

справа № 953/4201/23

провадження № 22-ц/818/1626/24;

провадження № 22-ц/818/1902/24

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Бурлака І.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Гаражно- будівельний кооператив «ВЕГА» ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гаражно- будівельного кооперативу «Вега» про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою Гаражно- будівельного кооперативу «Вега» на ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 13 лютого 2024 року та на додаткове рішення Київського районного суду м.Харкова від 28 лютого 2024 року, постановлені під головуванням судді Демченко С.В., -

в с т а н о в и в :

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Гаражно- будівельного кооперативу «ВЕГА» про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 13 лютого 2024 року закрито провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову. Стягнуто з Гаражно-будівельного кооперативу «Вега» на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 гривень. Стягнуто з Гаражно-будівельного кооперативу «Вега» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 гривні 60 копійок.

Додатковим рішенням Київського районного суду м.Харкова від 28 лютого 2024 року у задоволенні заяви представника відповідача адвоката Кузнецової Аліси Андріївни про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу «Вега» про зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

В апеляційній скарзі Гаражно- будівельний кооператив «ВЕГА» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині стягнення з Гаражно-будівельного кооперативу «Вега» судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок та судових витрат понесених на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 (дев`ять тисяч) гривень.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; зазначає, що за приписами ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що у разі відмови позивача від позову до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України встановлено, що у разі відмови позивача від позову, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. У зв`язку з чим, судом першої інстанції порушено норми ч. 1 ст. 142 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України Про судовий збір в частині стягнення з відповідача всієї суми судового збору, оскільки суду необхідно було повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України встановлено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Зазначає, що стаття 142 ЦПК України кореспондує розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, однак відповідач позов не визнавав та заперечував в повному обсязі у задоволенні позовних вимог, просив закрити провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору у зв`язку з продублюванням відповіді яка була направлена неодноразово позивачу. Наголошує, що позивач відмовився від позову саме до початку розгляду справи по суті, а тому суд першої інстанції дійшов до хибного висновку про стягнення з Гаражно-будівельного кооперативу «Вега» на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 (дев`ять тисяч) гривень.

В апеляційній скарзі Гаражно- будівельний кооператив «Вега» просить скасувати додаткове рішення суду та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Гаражно-будівельний кооператив «Вега» 20 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу та 1342 грн витрат на оплату судового збору за перегляд заочного рішення по даній справі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; зазначає, що закриття провадження у справі з підстав відмови позивача від позову надає право відповідачу вимагати відшкодування з позивача понесених ними судових витрат. Крім того, дії позивача свідчать про зловживання процесуальними правами, що також є підставою для стягнення судових витрат на користь відповідача.

У відзивах на апеляційні скарги представник ОСОБА_1 адвокат Негодова Ольга Петрівна просить в апеляційних скаргах ГБК «Вега» відмовити, судові рішення залишити без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали та додаткового рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга на ухвалу суду підлягає задоволенню частково, апеляційна скарга на додаткове рішення задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Ухвала суду в частині закриття провадження у справі не оспорюється, тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення судових витрат суд першої інстанції виходив з того, що у випадку закриття провадження у справі, крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом, однак окрім випадку, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, мають бути враховані судові витрати, які поніс позивач, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку із поданням позову, адже він міг розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку задоволення позову.

Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судові витратискладаються зсудового зборута витрат,пов`язаних зрозглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина перша та друга статті 133 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Питання розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду врегульовано положеннями статті 142 ЦПК України.

Згідно з частиною третьою цієї статті Кодексу у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Частиною п`ятою цієї статті визначено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу (частина шоста статті 142 ЦПК України).

Судовими рішеннямиє: 1)ухвали; 2)рішення; 3)постанови; 4) судові накази (частина перша статті 258 ЦПК України).

Згідно із частиною п`ятою цієї статті у випадках, передбачених цим Кодексом, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали чи видачею судового наказу.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету (частина друга статті 255 ЦПК України).

Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі Закон № 3674-VI) визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Згідно ізпунктом 5частини першоїстатті 7Закону №3674-VIсплачена сумасудового зборуповертається заклопотанням особи,яка йогосплатила заухвалою судув разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (частина третя статті 7 Закону № 3674-VI).

З ухвали суду першої інстанції вбачається, що провадження у справі закрито у відповідності до вимог пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України, а саме у зв`язку із відмовою позивача від позову і прийняття її судом.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо стягнення з ГБК «Вега» на користь ОСОБА_1 судового збору за звернення до суду із позовом є помилковим.

Відповідно дочастини другоїстатті 133ЦПК Українирозмір судовогозбору,порядок йогосплати,повернення ізвільнення відсплати встановлюютьсязаконом.Правові засадисправляння судовогозбору,платників,об`єкти тарозміри ставоксудового збору,порядок сплати,звільнення відсплати таповернення судовогозбору визначаєЗакон України«Про судовийзбір».Відповідно дочастини 3статті 7Закону України«Про судовийзбір» сплаченасума судовогозбору повертаєтьсяза ухвалоюсуду у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, сплачений позивачем судовий збір у сумі 1073,60 грн підлягає частковому поверненню позивачу з державного бюджету в розмірі 536,80 грн, що відповідає вимогам ч.3 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» .

Відтак, доводи апеляційної скарги ГБК «Вега» у цій частині знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.

Виходячи з вищевикладеного судова колегія приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нового судового рішення про повернення ОСОБА_1 з державного бюджету 536,80 грн судового збору, сплаченого при поданні позову відповідно до квитанції від 12 червня 2023 року № 0.0.3041820135.1.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах учасники процесу несуть певні витрати.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

До витрат,пов`язаних зрозглядом справи,належать витрати: 1)на професійнуправничу допомогу; 2)пов`язані іззалученням свідків,спеціалістів,перекладачів,експертів тапроведенням експертизи; 3)пов`язані звитребуванням доказів,проведенням оглядудоказів заїх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 133 ЦПК України).

Частиною першоюта другоюстатті 137ЦПК Українивизначено,що витрати,пов`язані зправничою допомогоюадвоката,несуть сторони,крім випадківнадання правничоїдопомоги зарахунок держави. Зарезультатами розглядусправи витратина правничудопомогу адвокатапідлягають розподілуміж сторонамиразом ізіншими судовимивитратами.Для цілейрозподілу судовихвитрат: 1)розмір витратна правничудопомогу адвоката,в томучислі гонораруадвоката запредставництво всуді таіншу правничудопомогу,пов`язану зісправою,включаючи підготовкудо їїрозгляду,збір доказівтощо,а такожвартість послугпомічника адвокатавизначаються згідноз умовамидоговору пронадання правничоїдопомоги тана підставівідповідних доказівщодо обсягунаданих послугі виконанихробіт таїх вартості,що сплаченаабо підлягаєсплаті відповідноюстороною аботретьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно дочастини другоїстатті 141ЦПК Україниінші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2)у разівідмови впозові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенніпитання пророзподіл судовихвитрат судвраховує: 1)чи пов`язаніці витратиз розглядомсправи; 2)чи єрозмір такихвитрат обґрунтованимта пропорційнимдо предметаспору зурахуванням цінипозову,значення справидля сторін,в томучислі чиміг результатїї вирішеннявплинути нарепутацію сторониабо чивикликала справапублічний інтерес; 3)поведінку сторонипід часрозгляду справи,що призвеладо затягуваннярозгляду справи,зокрема,подання стороноюявно необґрунтованихзаяв іклопотань,безпідставне твердженняабо запереченнястороною певнихобставин,які маютьзначення длясправи,безпідставне завищенняпозивачем позовнихвимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини восьмої зазначеної статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Подання позову потребує відповідної підготовки, зокрема збір доказів, а в подальшому участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи тощо.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Загальні норми ЦПК України спрямовані на відшкодування судових витрат стороні, яка виграла справу, тобто права якої були невизнані, оспорені або порушені іншою стороною та поновлені лише в результаті розгляду справи судом.

ЦПК України містить норми щодо розподілу судових витрат у разі ухвалення судового рішення (частина друга статті 141 ЦПК України) та у випадках, коли вимоги позивача судом по суті не розглядалися, але справа провадженням закінчується у зв`язку із закриттям такого чи залишенням справи без розгляду (стаття 142 ЦПК України).

Однією з підстав закриття провадження у справі є відсутність предмета спору, а за обставинами справи, що переглядається такий став відсутнім у зв`язку із фактичними діями безпосередньо відповідача, які опосередковано свідчать про визнання позову, а саме внесення змін в оспорюваний наказ, які повністю усунули предмет позову.

Із заявою про закриття провадження у справі звернувся позивач, а відповідач проти цього не заперечував.

Тому у випадку закриття провадження у справі, крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом, однак окрім випадку, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, мають бути враховані судові витрати, які поніс позивач, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку із поданням позову, адже він міг розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку задоволення позову. Однак, такий же за своїми наслідками результат позивач отримує і у разі закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору.

Тому у випадку закриття провадження у справі з підстави відсутності предмета спору відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування витрат сторони на професійну правничу допомогу, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. … саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач ОСОБА_1 надав суду такі документи: договір про надання правової допомоги № 1 від 16 травня 2023 року, акт прийому-передачі послуг від 12 лютого 2024 року, ордер на надання правничої парової допомоги серії АХ № 1139754 від 13 червня 2023 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ТР № 000251.

Як слідує зі змісту п. 4.3 договору № 1 про надання правової допомоги від 16 травня 2023 року, гонорар адвоката, з урахуванням впливу вирішення справи на репутацію сторін договору, з урахуванням досвіду та кваліфікації адвоката, з урахуванням співмірності та розміру позовних вимог, погоджується за взаємною згодою сторін у фіксованому розмірі. Попередня вартість правової допомоги адвоката за надання професійної правничої допомоги клієнту визначена у фіксованому розмірі 29000,00 грн. Кінцевий розрахунок суми гонорару може відрізнятися від встановленого раніше за згодою сторін в залежності від обсягу наданих послуг. Сплата гонорару проводиться клієнтом протягом 45 днів з дня набрання законної сили рішенням Київського районного суду м. Харкова у справі за позовом ОСОБА_1 до ГБК «Вега» про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

У суді першої інстанції сторона відповідача заперечувала щодо вимог сторони позивача про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, посилаючись на те, що відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Як вбачається з наданого стороною позивача акту прийому-передачі послуг від 12 лютого 2024 року, наданих за умовами договору про надання парової допомоги № 1 від 16 травня 2023 року, виконавцем наданих послуг зазначено адвоката Чорноткач Н. З., яка надала такі послуги: вивчення та правовий аналіз наявних документів для підготовки позовної заяви, надання клієнту консультацій та роз`яснень з правових питань, пов`язаних з наданням правової допомоги, складання позовної заяви, підготовка додатків до позовної заяви, здійснення з клієнтом ознайомлення, узгодження та підписання позовної заяви, здійснення розрахунку суми, необхідної для сплати судового збору, та надання клієнту інформації щодо реквізитів для її сплати, направлення до канцелярії суду позовної заяви, відслідковування стану розгляду справи, вивчення та правовий аналіз додаткових доказів, наданих клієнтом у справі, складання клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів та долучення доказів до матеріалів справи, направлення клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів та долучення доказів до матеріалів справи, складання заяви про відшкодування судових витрат у справі, направлення заяви про відшкодування судових витрат у справі, складання та направлення через канцелярію суду заяви про проведення судового засідання 19.06.2023 року без здійснення фіксування судового засідання технічними засобами, складання та направлення заяви про надання копії заочного рішення суду та додаткового рішення суду, направлення заперечень на заяву про скасування заочного рішення суду, підготовка до участі у судовому засіданні та участі у судовому засіданні, яке було призначене 19 грудня 2023 року, складання відповіді на відзив та заперечень на клопотання про закриття провадження, направлення та складання заяви про відшкодування судових витрат, складання заяви про зміну предмета позову та відмови від позову.

Тому враховуючи фактичний обсяг наданої позивачу правничої допомоги, їх належне документальне підтвердження, а також з огляду на клопотання представника відповідача про відмову у стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає обґрунтованими висновок суду першої інстанції щодо неспівмірності наданих адвокатом послуг з їх вартістю - 29 000,00 грн, складністю справи, затраченим часом на надання таких послуг.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доцільності здійснення розподілу витрат сторони позивача за надання правової допомоги адвокатом Чорноткач Н. З. у розмірі 9000 грн, що підлягають відшкодуванню на користь позивача з відповідача.

Оскільки положення частини третьої статті 142 ЦПК України, на яку посилається позивач, як на підставу для стягнення судових витрат, застосовується саме у разі, коли позивач відмовився від позову у зв`язку із задоволенням їх відповідачем після пред`явлення позову, що і було підставою для закриття провадження у даній справі тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення клопотання ОСОБА_1 про стягнення з ГБК «Вега» на його користь витрат на правничу допомогу.

Зазначене узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 199/9188/16, провадження № 61-12504св20.

Щодо вимог апеляційної скарги ГБК «Вега» про незгоду з відмовою в задоволенні вимог про ухвалення додаткового рішення у справі, судова колегія зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат, оскільки провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову; при цьому не встановлено зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що у травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Гаражно- будівельного кооперативу «Вега» про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

В подальшому з урахуванням уточнивши вимоги просив зобов`язати відповідача розглянути питання щодо надання письмового дозволу на передачу позивачем як членом ГБК «Вега» у користування гаражного боксу № НОМЕР_1 ГБК «Вега» його сину ОСОБА_2 та видачі на ім`я останнього перепустки встановленого кооперативом зразка для реалізації права на користування гаражним боксом № НОМЕР_1 ГБК «Вега».

У лютому 2024 року позивач позовну заяву про відмову від позову у зв`язку із задоволенням його вимог відповідачем. Посилався на те, що на його адресу надійшов лист ГБК "Вега", в якому повідомлено про розгляд питання щодо надання письмового дозволу на передачу позивачем як членом ГБК «Вега» у користування гаражного боксу № НОМЕР_1 ГБК «Вега» його сину ОСОБА_2 та видачі на ім`я останнього перепустки встановленого кооперативом зразка для реалізації права на користування гаражним боксом № НОМЕР_1 ГБК «Вега».

Таким чином, оскільки позовні вимоги було заявлено щодо зобов`язання розглянути питання щодо надання письмового дозволу на передачу позивачем як членом ГБК «Вега» у користування гаражного боксу № НОМЕР_1 ГБК «Вега» його сину ОСОБА_2 та видачі на ім`я останнього перепустки встановленого кооперативом зразка для реалізації права на користування гаражним боксом № НОМЕР_1 ГБК «Вега», а листом від 08.02.2024 року відповідач повідомив про розгляд зазначеного питання та результати його розгляду, висновок суду про те, що відмова позивача від позову викликана саме задоволенням його вимог відповідачем після пред`явлення позову, є обгрунтованим.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2024 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу «Вега» про зобов`язання вчинити певні дії закрито у зв`язку з відмовою позивача від позовних вимог.

Висновок суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на корсить позивача витрат на професійну правничу допомогу відповідає вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи 27 грудня 2023 року від адвоката Кузнецової А. А., яка діє в інтересах Гаражно-будівельного кооперативу «Вега» на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що докази понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду в порядку, передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Обґрунтовуючи заяву про ухвалення додаткового рішення представник відповідача зазначала, що ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2024 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу «Вега» про зобов`язання вчинити певні дії закрито у зв`язку з відмовою позивача від позовних вимог. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Зауважила на тому, що положеннями вказаної статті передбачений порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду. Разом з тим сторона відповідача позов не визнала та заперечувала щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі, а також просила закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Звернула увагу на те, що відповідно до положень ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Однак, сторона відповідача жодної заяви про визнання позову під час розгляду вищевказаної цивільної справи до суду не подавала. З урахування викладеного просила суд вирішити питання про розподіл судових витрат понесених відповідачем у зв`язку з розглядом вищевказаної цивільної справи.

Статтею 142 ЦПК України визначений порядок розподілу судових витрат, зокрема, у разі відмови позивача від позову.

Частиною 3 ст.142 ЦПК України встановлено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Відповідно до ч. 5 ст.142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

За змістом ст.ст.13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Недобросовісним користування процесуальними правами вважається, зокрема, заявлення численних необґрунтованих відводів суддям, нез`явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, подання необґрунтованих клопотань про вчинення судом процесуальних дій, подання зустрічних позовів без дотримання вимог ЦПК, одночасного оскарження судових рішень в різних видах проваджень, подання апеляційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені тощо. Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

З матеріалів справи убачається, що спір між сторонами щодо зобов`язання Гаражно-будівельного кооперативу «Вега» вчинити певні дії, вирішений наданням 08.02.2024 року відповіді кооперативом на ім`я ОСОБА_1 , яку і мав на меті позивач при зверненні до суду із вищезазначеним позовом (а.с.115 т.2).

Тому відмова ОСОБА_1 від позову у зв`язку із вищезазначеними обставинами, не є підставою для покладення на нього обов`язку по відшкодуванню витрат на правничу допомогу на користь відповідача.

Матеріали справи не містять фактів, які б свідчили про зловживання позивачем своїми процесуальними правами та пред`явлення ним необґрунтованого позову.

Сам факт пред`явлення позову не є безумовною підставою для відшкодування витрат відповідачів на правничу допомогу.

Відмова від позову обґрунтована об`єктивними обставинами, які не залежали від позивача.

Доказів зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами, - відповідачами суду не надано.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Чинний ЦПК України містить норми щодо розподілу судових витрат у разі ухвалення рішення (ч. 2 ст. 141 ЦПК України) та у випадках, коли вимоги позивача судом по суті не розглядалися, але провадження у справі закінчується у зв`язку із закриттям такого чи залишенням справи без розгляду (стаття 142 ЦПК України).

Так у вказаній справі рішення по суті позовних вимог не ухвалювалося, а провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, унаслідок задоволення його вимог відповідачем після пред`явлення позову.

З огляду на те, що у даній справі позивач відмовився від позову та така відмова прийнята судом, тому при вирішенні заяви сторони відповідача про стягнення витрат на правничу (правову) допомогу слід керуватися положеннями ч. 3 ст. 142 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Правовий аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача, за виключенням, якщо позивач не підтримує свої вимоги унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову.

З матеріалів справи убачається, що після відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про відмову від позову у зв`язку із задоволенням відповідачем позовних вимог у вказаній справі після пред`явлення позову. Вказана заява мотивована тим, що 09 лютого 2024 року на адресу позивача надійшов лист від відповідача, в якому повідомлялося про те, що ГБК «Вега» розглянуто питання щодо надання письмового дозволу на передачу позивачем як членом ГБК «Вега» у користування гаражного боксу № НОМЕР_1 ГБК «Вега» його сину ОСОБА_2 та видачі на ім`я останнього перепустки встановленого кооперативом зразка для реалізації права на користування гаражним боксом № НОМЕР_1 ГБК «Вега».

Зі змісту ухвали Київського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2024 року вбачається, що у судовому засіданні суд дослідив зміст заяви позивача про відмову від позовних вимог до ГБК «Вега», надав оцінку доводам та запереченням сторін по справі та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність прийняти відмову позивача від позовних вимог до ГБК «Вега» з підстав задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову та на підставі ст. 255 ЦПК України закрити провадження у справі.

Сторона відповідача, звертаючись до суду із заявою про ухвалення додатково рішення посилається на положення ч. 3 ст. 142 ЦПК України та обґрунтовує своє право на таке звернення тим, що сторона відповідача позов не визнала та заперечувала щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі, окрім того, сторона відповідача жодної заяви про визнання позову під час розгляду вищевказаної цивільної справи до суду не подавала. Таким чином, сторона відповідача фактично заперечує встановлені судом під час розгляду вказаної справи обставин.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що провадження у вказаній справі закрите саме у зв`язку з відмовою позивача від позовних вимог з підстав задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову.

Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість отримання відповідачем компенсації за понесені в ході розгляду справи судові витрати, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції частково спростовують висновки суду.

Доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції не спростовують висновки суду.

11 квітня 2024 року до суду першої інстанції представником ОСОБА_1 адвокатом Негодовою Ольгою Петрівною подано заяву про відшкодування судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, в якій просить стягнути з ГБК «Вега» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000, 00 грн, понесені у зв`язку із оскарженням рішення суду у апеляційній інстанції.

Судова колегіявважає,що зазначеназаява представникаапелянта підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 133ЦПК України визначає види судових витрат.

Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Зі змісту статті 58ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до статті 60ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно статті 15ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 62ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

У відповідності до статті 1Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Судом встановлено, що 29.03.2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір про надання правової ( правничої) допомоги № 29.03/2024-01ц, в якому визначено вартість послуг адвоката щодо представництва інтересів ОСОБА_1 у фіксованому розмірі 10000,00 грн.

Зі змісту договору про надання правничої допомоги вбачається, що встановлена фіксована ставка гонорару 10000,00 грн за: вирішення спірних питань у досудовому порядку з ГБК «Вега» щодо порушення прав Клієнта, наданні консультацій, рекомендацій та роз`яснень щодо суті та юридичних наслідків спору, їх правовому аналізі, для чого Клієнт доручає адвокату представляти його інтереси також у всіх без винятку державних, громадських інстанціях, господарських та інших установах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, ХНІДСЕ ім. Бокаріуса, в органах виконавчої влади та управління, органах Міністерства юстиції тощо, в тому числі Державній виконавчій службі, за всіма питаннями, що будуть стосуватися надання правової допомоги Клієнту. У представництві інтересів Клієнта в судах України, у т.ч. Харківському апеляційному суді при розгляді цивільної справи № 953/4201/23 за апеляційними скаргами ГБК «Вега» на ухвалу та додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова у справі за позовом ОСОБА_1 до ГБК «Вега» про зобов`язанні вчинити певні дії. Наданні інших видів юридичної допомоги.

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.

Для того, щоб суд міг визначити розмір понесених витрат на правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу, сторона по справі повинна подати детальний опис наданих робіт (послуг) та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При відшкодуванні витрат на правничу допомогу розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, акти виконаних робіт тощо). У такому випадку важливо, щоб договір про надання правничої допомоги був з прозорим ціноутворенням, аби суд міг об`єктивно оцінити вартість та обсяги роботи адвоката. Адвокат повинен також надати детальний опис виконаних робіт з наданням доказів (документального підтвердження) факту виконаних адвокатом робіт.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Із змісту договору про надання правничої допомоги від 29.03.2024 року убачається, що вартість наданих послуг за цим Договором становить 10000,00 грн.

При цьому договором передбачені також інші юридичні послуги, які не зазначені в акті прийому - передачі від 10.04.2024 року, та не пов`язані із представництвом інтересів позивача у суді апеляційної інстанції.

Виходячи з вищевикладеного та дослідивши матеріали справи та зміст поданих представником позивача документів, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для стягнення всієї суми, зазначеної у заяві, наразі не вбачається.

Враховуючи характер виконаних адвокатом Негодою О.П. роботи з надання правової допомоги у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, а саме: подання відзивів від імені ОСОБА_1 на ухвалу та додаткове рішення, критерію необхідності подання відповідних документів, значимості таких дій у справі, та витраченого часу представником у даній справі, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в сумі 4000,00 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що заява представника ОСОБА_1 адвоката Негоди О.П. про стягнення судових витрат на правову допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, підлягає частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права.

Тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 13 лютого 2024 року слід задовольнити частково; оскаржувану ухвалу в частині стягнення судового збору скасувати, з постановлення в цій частині нового судового рішення про повернення ОСОБА_1 з державного бюджету 536,80 грн судового збору, сплаченого при поданні позову відповідно до квитанції від 12 червня 2023 року № 0.0.3041820135.1. Ухвалу Київськогорайонного судум.Харковавід 13лютого 2024року вчастині стягненнявитрат направову допомогузалишити беззмін.Апеляційну скаргу на додатковерішення Київськогорайонного судум.Харковавід 28лютого 2024року -залишити беззадоволення.Стягнути зГаражно-будівельного кооперативу«ВЕГА»на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Гаражно- будівельного кооперативу «ВЕГА» на ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 13 лютого 2024 року в частині стягнення судових витрат задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Гаражно- будівельного кооперативу «ВЕГА» на додаткове рішення Київського районного суду м.Харкова від 28 лютого 2024 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 13 лютого 2024 року в частині стягнення судового збору змінити.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 536,80 грн судового збору сплаченого при поданні позову відповідно до квитанції від 12 червня 2023 року № 0.0.3041820135.1.

Ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 13 лютого 2024 року в частині стягнення витрат на правову допомогу залишити без змін.

Додаткове рішення Київського районного суду м.Харкова від 28 лютого 2024 року - залишити без змін.

Стягнути з Гаражно-будівельного кооперативу«ВЕГА»на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: І.В. Бурлака

В.Б. Яцина

Повне судове рішення виготовлено 18.04.2024 року.