Постанова

від 16.04.2024 по справі 910/14552/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2024 р. Справа№ 910/14552/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Корсака В.А.

Євсікова О.О.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023

у справі № 910/14552/23 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техностиль-Про»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА»

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техностиль-Про» (надалі - позивач; ТОВ «Техностиль-Про») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (далі - відповідач; ТОВ «ДІЄСА») про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за Договором № ТХП03122021 від 03.12.2021 у загальному розмірі 98 759,84 грн, що складається з суми основної заборгованості - 96 766,20 грн, пені - 1 866,39 грн та 3% річних - 124,25 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/14552/23 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техностиль-Про» основний борг - 96 766 грн 20 коп., пеню - 1 866 грн 39 коп., 3% річних - 127 грн 25 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 грн.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи та не спростовано відповідачем, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 96 766,20 грн. При цьому, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та пені суд вирішив, що останні є обґрунтованими та арифметично вірними, а тому вимоги в цій частині є правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «ДІЄСА» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/14552/23 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Техностиль-Про» відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права, що судом не було встановлено чи настав строк оплати за товар поставлений позивачем, наявність відкладальних обставин, відповідно до приписів ст. 212 Цивільного кодексу України, за підписами якої особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну обов`язків обставиною щодо якої не відомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). На думку апелянта, з урахуванням ст.ст. 530, 538, 212 Цивільного кодексу України позов є передчасним, та не підлягає задоволенню у зв`язку з відсутністю підтвердження передачі документів, передбачених п. 2.9. Договору позивачем.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2023 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» у справі № 910/14552/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.12.2023 вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 відкладено до надходження матеріалів справи № 910/14552/23 до Північного апеляційного господарського суду та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14552/23.

11.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва, на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 25.12.2023, надійшли матеріали справи № 910/14552/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/14552/23, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/14552/23, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/14552/23, справу № 910/14552/23 призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

13.02.2024 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обґрунтовує тим, що ТОВ «ДІЄСА» підписано без зауважень усі видаткові накладні з ТОВ «Техностиль-Про», тим самим підтверджено факт прийняття виконаних належним чином зобов`язань за договором поставки товарів. Всупереч взятих на себе зобов`язань відповідачем було перераховано на рахунок позивача лише частину грошових коштів у сумі 112 556,64 грн, а решту коштів у розмірі 96 766,20 грн сплачено не було.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, що 03.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техностиль-Про» (надалі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (далі - покупець) укладено договір № ТХП03122021 (по тексту - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити і передати у власність покупця товари народного споживання, а саме електропобутові товари (побутові холодильники, морозильники, машини і прилади для механізації побутових робіт, побутові прилади для очищення, зволоження, кондиціонування повітря, електроосвітлювальну арматуру і електролампи, електронагрівальні прилади, провідникові вироби і т.д.), телерадіотовари (електропрогравальну, звукозаписувальну апаратуру, апаратуру для відеозапису та відтворення зображення і звуку, носії для запису звуку, платівки, телевізійні приймачі, частини, вузли, а також деталі до них і т.д.), комп`ютерну техніку (комп`ютерна техніка та її комплектуючі, носії інформації, очищуючі засоби) (далі по тексту - товар), а покупець зобов`язався прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору товар поставляється партіями. Номенклатура партії товару, його кількість і ціна встановлюються за погодженням сторін на підставі заявки покупця на поставку відповідної партії товару, і вказуються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/або у відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які є специфікацією в розумінні статті 266 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 2.4 договору виставлення постачальником покупцеві рахунку-фактури, прийняття покупцем відповідної партії товару (підписання сторонами відвантажувальних документів (видаткових накладних) і подальша його оплата вважається досягненням сторонами згоди в частині номенклатури (предмета і асортименту), кількості, ціни товару.

Умовами п.п. 2.7, 2.8 Договору передбачено, що датою поставки вважається дата підписання сторонами відвантажувальних документів (видаткових накладних, ТТН) на товар. Право власності на товар від постачальника до покупця переходить у момент підписання відвантажувальних документів (видаткових накладних, ТТН) покупцем.

Згідно з п. 2.9 Договору постачальник разом з товаром зобов`язується передати покупцеві наступні документи:

- оригінал рахунку-фактури із зазначенням товару, кількості, ціни за одиницю та вартості всієї партії товару. Рахунок-фактура, який виставляється постачальником, якщо дозволяють технічні можливості постачальника, повинен містити посилання на номер та дату укладення цього Договору (пункт 2.9.1);

- товарно-супровідну накладну або інший рівнозначний транспортний документ (пункт 2.9.2);

- видаткову накладну (при розбіжностях у фактичній кількості прийнятого товару з кількістю товару, зазначеного в супровідній документації, невід`ємною частиною видаткової накладної є акт приймання товару, складений за формою, погодженою сторонами в додатку № 1 до Договору) (пункт 2.9.3);

- копію декларації відповідності та/або сертифіката відповідності продукції вимогам технічних регламентів (по кожному найменуванню товару). При наступних поставках таких найменувань товару допускається надання додатків до товаросупровідних первинних документів, що містять відомості про реєстрацію декларації (реєстраційний номер, дата видачі, інформація про термін дії, орган видачі), паспорт товару відповідно до законодавства України (пункт 2.9.4);

- інформацію про продукцію (гарантійний талон на кожну одиницю товару, інструкцію з експлуатації українською мовою на кожну одиницю товару; документи, які підтверджують якість товару та інші документи, необхідні відповідно до чинного законодавства України) (пункт 2.9.5).

Відповідно до п. 3.2 Договору загальна ціна цього договору визначається виходячи з фактичної вартості поставленого постачальником покупцеві товару та складається із сум, зазначених у видаткових накладних, підписаних обома сторонами. Орієнтована вартість товару за цим Договором складає 990 000,00 грн.

Ціна на товар, який поставляється постачальником, є вільною відпускною на даний вид товару та узгоджується сторонами в порядку, передбаченому пунктами 2.2-2.4 цього договору. Зміна ціни після її узгодження з покупцем в установленому в Договорі порядку без попередньої згоди покупця не допускається (п. 3.3. Договору).

Покупець оплачує кожну партію фактично прийнятого товару протягом 14 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару, але в кожному разі, не раніше дати отримання повного комплекту документів на товар (партію товару), зазначеного в пункті 2.9 Договору. Форма оплати - безготівковий розрахунок (п. 3.5 Договору).

Даний Договір відповідно до п. 9.1 набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2025.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов Договору постачальник протягом серпня 2022 року - липня 2023 року поставив відповідачу товар на загальну суму 218 291,40 грн, на підставі відповідних видаткових накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплених їх печатками.

Місцевий господарський суд правильно зазначив, що відповідач будь-яких претензій та повідомлень про порушення постачальником своїх зобов`язань за Договором на адресу позивача не направляв.

При цьому, відповідачем було повернуто товар на суму 8 968,56 грн, що підтверджується накладними про повернення товару № 1816 від 23.09.2022 на суму 2 916,78 грн та № 1396 від 22.08.2023 на суму 6 051,78 грн, та частково оплачено товар на суму 112 556,64 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача. У зв`язку з чим, у відповідача утворився борг перед позивачем у сумі 96 766,20 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 23.08.2023 позивачем направлялась вимога про сплату заборгованості на адресу відповідача, яка була залишена без реагування з боку остатнього.

Звертаючись із позовом, позивач також просив суд стягнути з відповідача 3% річних - 127,25 грн та пені - 1 866,39 грн, нарахованих у період з 27.08.2023 по 11.09.2023 на суму основного боргу - 96 766,20 грн.

Предметом апеляційного оскарження є висновок суду першої інстанції про настання строку виконання зобов`язання відповідача щодо оплати товару відповідно до умов Договору.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов`язань, до яких, зокрема, належить господарський договір.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вже зазначалось, пунктом п. 3.5. Договору встановлено, що покупець оплачує кожну партію фактично прийнятого товару протягом 14 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару, але в кожному разі, не раніше дати отримання повного комплекту документів на товар (партію товару), зазначеного в пункті 2.9 цього Договору.

В обґрунтування відсутності підстав для сплати коштів апелянт вказує, що позивач не виконав умови договору щодо передачі відповідачу повного комплекту документів на товар (партію товару), вказаного в п. 2.9. Договору.

Відповідно до статті 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Вказівка у договорі на те, що відповідач здійснює оплату не раніше дати отримання повного комплекту документів на товар (партію товару), зазначеного в пункті 2.9 цього Договору, - не може бути відкладальною обставиною в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки відкладальною є та обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та, яка обумовлює настання чи зміну і прав і обов`язків, при чому для обох сторін правочину, тобто сторони в момент укладення договору можуть визначити обставину, у випадку настання якої виникне зобов`язання між сторонами, тобто права і обов`язки у обох сторін.

Таким чином, відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина; при цьому сторони не можуть впливати на настання такої обставини. Обумовлення сторонами виникнення між ними певного господарсько-правового зобов`язання настанням певної обставини може здійснюватись саме на етапі укладення договору, тобто сторони визначають, що при умові настання погодженої умови між сторонами виникнуть відповідні правовідносини за договором. Однак, настання такої умови впливає на настання прав і обов`язків у обох сторін договору.

В свою чергу, згідно з частиною 2 статті 662 Цивільного кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Згідно з частиною 1 статті 235 Господарського кодексу України за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 237 Господарського кодексу України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання.

Системний аналіз положень статей 175, 235, 237 Господарського кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що оперативно-господарські санкції можуть бути застосовані стороною господарських відносин, яка потерпіла від правопорушення (з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання) до сторони, яка вчинила правопорушення.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у контексті спірних правовідносин продавцем виконано зобов`язання як продавця за Договором та складено видаткові накладні, підписані уповноваженими представниками сторін, що свідчить про отримання та прийняття покупцем товару. Будь-які заперечення чи зауваження з боку покупця щодо комплектності товару та щодо витребування додаткових документів не висловлювались.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач оплатив отриманий товар частково, а саме на суму 112 556,64 грн, а також повернув товар згідно накладним про повернення товару № 1816 від 23.09.2022 на суму 2 916,78 грн та № 1396 від 22.08.2023 на суму 6 051,78 грн.

Відповідач в свою чергу не надав до матеріалів справи будь-яких доказів, які б спростували викладені вище обставини та свідчили б про обставини неприйняття товару в повному обсязі.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи та не спростовано відповідачем, а відтак висновок суду про наявність підстав для про стягнення основного боргу в сумі 96 766,20 грн є обґрунтованим та правомірним.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 7.4 Договору передбачено, що за прострочення оплати за поставлений товар Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який оплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожний день прострочення, але не більше 20% від вартості поставленої партії товару.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок заборгованості, здійснений в межах позовних вимог за період з 27.08.2023 по 11.09.2023, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що сума пені, зазначена позивачем, становить 1 866,39 грн.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що 3% річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, нарахованих за період з 27.08.2023 по 11.09.2023, апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки розрахунок позивача є арифметично вірним.

В свою чергу, відповідач в апеляційній сказі правильність здійснених розрахунків 3% річних та пені не заперечує і не спростовує.

Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов`язок доказування тих або інших обставин справи визначається предметом спору.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/14552/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у справі).

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/14552/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/14552/23 - залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений стороною у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА».

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 у справі № 910/14552/23.

5. Справу № 910/14552/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.А. Корсак

О.О. Євсіков