Постанова

від 16.04.2024 по справі 902/954/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року Справа № 902/954/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В. , суддя Грязнов В.В.

секретар судового засідання Соколовська О.В.

за участю представників:

прокурора - Рункевич І.В.

позивача - не з`явився

відповідача - Савенецька-Фурс Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.01.2024 у справі №902/954/23 (ухвалене суддею Нешик О.С., повний текст складений 07.02.2024)

за позовом Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в особі Ладижинської міської ради

до Комунального підприємства "Ладижинський комбінат комунальних підприємств Ладижинської міської ради"

про визнання недійсним Договору про надання послуг та стягнення збережених коштів без достатньої правової підстави в розмірі 400 000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 29.01.2024 у справі №902/954/23 в задоволенні позову Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в особі Ладижинської міської ради у справі №902/954/23 відмовлено повністю. Судовий збір у справі №902/954/23 в розмірі 8684,00 грн залишено за прокурором.

Вказане рішення мотивоване тим, що твердження прокурора, що роботи здійснені з порушенням приписів Закону України "Про публічні закупівлі", укладення Договору по факту проведених робіт, а не до їх початку, виконання було здійснено іншими особами (силами волонтерів) та на шкоду суспільним інтересам, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Місцевий господарський суд врахував існуючу на той момент терміновість виконання робіт, що були предметом спірного Договору, та взяв до уваги пояснення Ладижинської міської ради щодо поважної причини невірного зазначення підписанта Договору, а тому відхилив твердження прокурора щодо підписання Договору неналежною особою. Враховуючи наведене, а також небажання жодної зі сторін у справі та прокурора нести витрати по оплаті послуг з проведення судової почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції повважав, що призначення такої експертизи призвело б до надмірного затягування розгляду справи.

Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки Договір №99 від 11.03.2022 не підписано міським головою Ладижинської міської ради, оскільки міський голова міста Ладижина в цей час перебував за кордоном, а першим заступником міського голови Ладижинської міської ради Анущенком Павлом Дмитровичем, який виконував обов`язки голови на час відсутності останнього, то Договір було підписано належною особою.

Місцевий господарський суд дійшов висновку щодо наявності підстав для відмови в позовних вимогах про визнання недійсним Договору №99 від 11.03.2022, оскільки прокурором не доведено, що зміст договору №99 від 11.03.2022 суперечить Цивільному кодексу України чи іншим актам цивільного законодавства.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що виконання робіт на підставі договору, породжує обов`язок замовника їх оплатити, а тому грошові кошти у сумі 400 000,00 грн не є безпідставно отриманим майном, а є платою позивача відповідачу за виконані роботи на підставі дійсного та фактично виконаного Договору №99 від 11.03.2022, який відповідає вимогам Закону а тому правові підстави для стягнення заявленої суми з відповідача на користь позивача відсутні.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 29.01.2024 у справі №902/954/23, яким відмовлено в задоволенні позовної заяви керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в особі Ладижинської міської ради до Комунального підприємства "Ладижинський комбінат комунальних підприємств Ладижинської міської ради" про визнання недійсним договору та стягнення коштів в сумі 400,00 тис. грн. Постановити нове рішення, яким позовну заяву керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в особі Ладижинської міської ради до Комунального підприємства "Ладижинський комбінат комунальних підприємств Ладижинської міської ради" про визнання недійсним договору та стягнення коштів в сумі 400,00 тис. грн задовольнити в повному обсязі. Стягнути з Комунального підприємства "Ладижинський комбінат комунальних підприємств Ладижинської міської ради" на користь Вінницької обласної прокуратури сплачений судовий збір на розрахунковий рахунок прокуратури. Про дату та час розгляду справи повідомити учасників та Рівненську обласну прокуратуру, якою забезпечуватиметься участь у її розгляді.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скаржник зазначає наступне:

- облаштування блокпостів на території Ладижинської територіальної громади проведено з 25.02.2022 по 09.03.2022, а фактичне проведення закупівлі та підписання договору відбулось лише 11.03.2022;

- надання послуг з облаштування блокпостів не свідчить про негайну потребу в облаштуванні вказаних споруд для потреб оборони та про те, що воно здійснено на виконання Указу Президента "Про введення воєнного стану в Україні". Вищевикладене свідчить про безпідставне проведення закупівлі і протиправність витрат бюджетних коштів;

- в розумінні ст. ст. 87, 88 ГПК України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є свідками, які склали відповідні заяви, де зафіксовано їх пояснення, як безпосередніх осіб, яким відомо про обставини, які мають значення для справи. Зокрема і ті факти, що блокпости, які побудовані на території Ладижинської територіальної громади будувались силами волонтерів, факти надання відповідної техніки іншими організаціями, як і надання самих будівельних матеріалів та засобів необхідних для їх облаштування (військові "їжаки", маскувальні сітки, бензин, дрова, пісок, плити перекриття);

- підставою для виявлення факту облаштування блокпостів не відповідачем, а силами волонтерів, місцевих жителів та інших суб`єктів господарювання слугувало депутатське звернення, яке додане до матеріалів позовної заяви;

- шляхові листи лише підтверджують факт надання послуг з транспортування дров, піску та інших матеріалів необхідних для облаштування фортифікаційних споруд КП "Ладижинський КПП". Однак пісок, дрова та інші будівельні матеріали наданні іншими підприємствами. Водночас шляхові листи про надання послуг з перевезення є єдиними доказами, які долученні до матеріалі закупівлі. Вказані докази не є достовірними у розумінні ст. 77 ГПК України щодо виконання будь яких інженерно-будівельних робіт, а лише підтверджують надання послуг з перевезення будівельних матеріалів. Інших документів та доказів, які доводять саме проведення робіт по облаштуванню блокпостів не встановлено, та відповідачем не надано;

- кошторисна документація у частині копання траншей КП "Ладижинський КПП" складена щодо робіт, які є фіктивними (відповідно до свідчень волонтерів використовувались екскаватори інших підприємств та ін.);

- спірний договір укладено за наслідками проведення закупівлі без застосування електронної системи, однак КП "Ладижинський комбінат комунальних послуг Ладижинської міської ради" закуповував послуги, а отже відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" вказана закупівля мала б проводитись з використанням електронної системи шляхом проведення аукціону, оскільки загальна сума закуплених послуг становила 400 тис. грн, що є вищою від встановленої ст. 3 ЗУ "Про публічні закупівлі" межі 200 тис. грн для проведення закупівель послуг;

- поведінка Ладижинської міської ради та КП "Ладижинський КПП" недобросовісна. Замовнику та виконавцю спірного договору достеменно відомо про виконання робіт волонтерами та іншими суб`єктами господарювання, а також факт укладення спірного договору після виконання робіт. Також, факт здійснення послуг з перевезення ніяк не підтверджує виконання будь яких інженерно-будівельних робіт КП "Ладижинський КПП". Крім того, оскільки облаштування фортифікаційних споруд не узгоджено з військовими, що слугувало в подальшому для розібрання блокпостів Ладижинською міською радою здійснено безпідставну витрату бюджетних коштів, що доводиться матеріалами позовної заяви;

- прокурором надано правильну оцінку спірному договору та застосовано належний спосіб захисту, а тому підстав для зміни предмету або підстав позову не було. У випадку обрання позивачем, на думку суду, неналежного способу захисту, застосовується принцип "суд знає закон";

- лист Управління Північного офісу Держаудислужби у Вінницькій області прокуратурою додано як додаток до позовної заяви для підтвердження факту відсутності правових підстав для звернення із вказаним позовом в інтересах Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області зважаючи на те, що останнє не здійснювало контрольних функцій оскільки проведення закупівлі без електронної системи не дає підстав для здійснення її моніторингу на підставі ст. 8 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому лист є підтвердженням відсутності бездіяльності контролюючого органу і лише засвідчує правильність вибору позивача у даній господарській справі:

- лист Управління Північного офісу Держаудислужби у Вінницькій області не є доказом проведення закупівлі у відповідності до норм діючого законодавства, а лише роз`яснює підстави для проведення моніторингу контролюючим органом;

- оспорюваний договір підписано не уповноваженою особою, оскільки Ладижинський міський голова Коломейцев В.І., на час підписання вищевказаного договору перебував у відпустці за кордоном з 13.01.2022 по 13.03.2022 включно. Тобто, договір як і акти виконаних робіт ним не могли бути підписані 11.03.2022 і 12.03.2022;

- кошти сплачені за умовами недійсного правочину також підлягають до повернення.

Листом суду апеляційної інстанції від 05.03.2024 матеріали справи витребовувалися з Господарського суду Вінницької області.

15.03.2024 матеріали справи №902/954/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.01.2024 у справі №902/954/23 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали та надати Північно-західному апеляційному господарському суду належні докази сплати 13 026,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги та документи на підтвердження повноважень на підписання апеляційної скарги.

01.04.2024 на адресу суду від Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури, на виконання вимог ухвали суду, надійшли докази сплати судового збору та документи на підтвердження повноважень на підписання апеляційної скарги.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.01.2024 у справі №902/954/23. Розгляд апеляційної скарги призначений на 16.04.2024 об 10:45 год.

15.04.2024 на адресу суду, органами поштового зв`язку, від Комунального підприємства "Ладижинський комбінат комунальних підприємств Ладижинської міської ради" надійшов відзив на апеляційну скаргу прокурора на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.01.2024 у справі №902/954/23, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.

До відзиву долучена заява про розподіл судових витрат.

15.04.2024 на адресу суду через систему Електронний суд від представника Комунального підприємства "Ладижинський комбінат комунальних підприємств Ладижинської міської ради" адвоката Савенецької-Фурс Т.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу прокурора на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.01.2024 у справі №902/954/23, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.

До відзиву долучена заява про розподіл судових витрат.

В судовому засіданні прокурор підтримала доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в останній.

В судовому засіданні представник відповідача заперечила доводи апеляційної скарги.

В судове засідання представник позивача не з`явився. Згдіно довідки про доставку електронного листа, ухвала суду від 01.04.2024 про відкриття провадження у справі, отримана позивачем 01.04.2024 об 17:50 год.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю позивача у справі.

Щодо поданих відповідачем відзивів на апеляційні скарги та заяв про розподіл судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З 18.10.2023 введено в дію Закон України від 29.06.2023 № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (з урахуванням змін, внесених Законом України від 19.10.2023 №3424-ІХ).

Статтею 42 ГПК України передбачені права та обов`язки учасників справи, зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, а також виконувати процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частинами п`ятою, шостою статті 42 ГПК України встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням ЄСІТС, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом; процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням ЄСІТС в порядку, визначеному Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до абзаців першого, другого частини шостої статті 6 ГПК України (з урахуванням змін) адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом, у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Приписами частини восьмої статті 6 ГПК України реєстрація в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі; особа, яка зареєструвала електронний кабінет в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Таким чином, обов`язок відповідача зареєструвати електронний кабінет встановлений відповідно до абзацу першого частини шостої статті 6 ГПК України і навіть у випадку, якщо документ від відповідача підписує адвокат, у якого наявний електронний кабінет, що також вбачається з вимог абзацу другого частини шостої статті 6 ГПК України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що реєстрація в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Отже, як позивач, так і адвокат, який представляє інтереси цієї особи у суді, можуть подавати процесуальні документи до суду в електронній формі через електронний кабінет за допомогою ЄСІТС або в паперовій формі.

Водночас ні із відзиву та заяви, які подані 10.04.2024 у паперовій формі, ні з відзиву та заяви, які подані в суд апеляційної інстанції та підписані адвокатом відповідача Савенецькою-Фурс Т.В. 15.04.2024 через систему "Електронний суд" не вбачається, ні матеріали справи не містять документів про те, що відповідач відповідно до вимог статті 6 ГПК України станом на 10.04.2024 та 15.04.2024 зареєстрував електронний кабінет в ЄСІТС. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу, який поданий у паперовій формі, відповідач зазначає про відсутність у нього станом на 10.04.2024 зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС. Крім того, судом отримано відповідь №709226, що станом на 16.04.2024 юридична особа (код ЄДРПОУ 34261117) не має зареєстрованого Електронного кабінету у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань та наслідки недотримання таких вимог визначені у статті 170 ГПК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 ГПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи-підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Відповідно до частини другої статті 170 ГПК України письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником.

Згідно із частиною четвертою статті 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду також у разі, якщо її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

Таким чином, з огляду на те, що станом на дату подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну та заяв про розподіл судових витрат у паперовій формі та через систему "Електронний суд" у відповідача був відсутній електронний кабінет в ЄСІТС, тобто відповідачем не дотримано при поданні заяви вимог статті 6 ГПК України, тому відповідно до положень статті 170 ГПК України такі відзиви і заяви підлягають поверненню відповідачу без розгляду.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, зазначає наступне.

Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Суд враховує і те, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 зі справи №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 зазначено про те, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган, як така сторона, може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Як слідує з матеріалів позовної заяви, останню Керівником Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області подано в особі Ладижинської міської ради у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Відповідно до ст.28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 2 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Як встановив суд, спірний Договір укладено між Ладижинською міською радою та Комунальним підприємством "Ладижинський комбінат комунальних підприємств" Ладижинської міської ради.

Так, Керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області визначив Ладижинську міську раду як компетентний орган, що мав би захищати інтереси держави. Звертаючись із зазначеним позовом у справі яка розглядається, Керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області зазначив, що укладення оспорюваного в цій справі Договору відбулось внаслідок порушення закону позивачем. За твердженнями прокурора, звернення до суду із позовом в інтересах держави в особі Ладижинської міської ради спрямовано на представництво інтересів держави, оскільки Радою заходи судового захисту інтересів держави не вживались, з матеріалів справи наміру позивача на вжиття заходів щодо захисту інтересів держави в судовому порядку не простежується. Вказане за результатами розгляду справи ймовірно може бути розцінено як бездіяльність уповноважених органів в даному випадку.

Тобто, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена позиція позивача щодо відсутності підстав для визнання недійсним Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022, та відповідно повернення коштів, сплачених відповідачу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

У справі, що переглядається, встановлено, що Гайсинською окружною прокуратурою було скеровано Ладижинській міській раді ряд листів, якими повідомлено про наявність порушень при укладенні Договору №99 від 11.03.2022.

Ладижинська міська рада листом від 26.06.2023 №2.1-09/1565 повідомила про те, що заходи представницького характеру щодо розірвання договору №99 від 11.03.2022, визнання його нікчемним, недійсним не вживалися з причин відсутності відстав для вчинення таких дій.

Зважаючи на викладене, наявні підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Ладижинської міської ради, яка є стороною спірного правочину, та звернення до суду із вказаним позовом. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 зі справи №927/366/22.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам щодо визнання недійсним договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022, укладеного між Ладижинською міською радою Вінницької області та КП "Ладижинський комбінат комунальних підприємств", колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що листом №2.1-17/358, 25.02.2022, тобто на наступний день після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації проти України, введення воєнного стану, Виконавчий комітет Ладижинської міської ради звернувся до директора КП "Ладижинський комбінат комунальних підприємств", такого змісту: "...в зв`язку із повномасштабним вторгненням 24.02.2022 Російської Федерації на територію України, прийняттям Указу Президента України №64/22 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року, на виконання положень Постанови Кабінету Міністрів України № 1455 від 29.12.2021 року "Про затвердження Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан", з метою захисту населення Ладижинської територіальної громади та недопущення просування ворожого війська вглиб території нашої держави, враховуючи наявну матеріально-технічну базу очолюваного Вами комунального підприємства прошу Вас в найкоротші терміни розпочати та забезпечити виконання інженерно-будівельних робіт з облаштування блокпостів на території Ладижинськї міської ради" (а.с. 194, т.1).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач правильно визначив термінову необхідність облаштування блокпостів на території Ладижинської міської ради як таку, що пов`язана з протидією вторгненню з 24.02.2022 військ Російської Федерації на територію України, потребою негайного виконання Указу Президента "Про введення воєнного стану в Україні" №64/22 від 24.02.2022 та положень Постанови КМУ "Про затвердження Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзд, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан" №1455 від 29.12.2021.

В подальшому, 11.03.2022 уповноважена особа Ладижинської міської ради Марина Гулько, згідно із Протоколом №42 (а.с.44, т.1), вирішила провести закупівлю за предметом "Послуги з облаштування блокпостів територіальної оборони на території Ладижинської міської територіальної громади, код національного класифікатора ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник" за кодом CVP за ДК 021:2015-45220000-5 Інженерні та будівельні роботи здійснити без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законом України "Про публічні закупівлі" та Законом України "Про оборонні закупівлі", в порядку, передбаченому Постановою КМУ №169 від 28.02.2022.

Відповідно до цього рішення, 11.03.2022 позивачем - Ладижинською міською радою в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №169 від 28.02.2022, було здійснено закупівлю робіт з облаштування блокпостів територіальної оборони на території Ладижинської міської територіальної громади за кодом ДК 021:2015-45220000-5 (СРV) Інженерні та будівельні роботи, на загальну суму 400000,000 грн (UА-2022-03-11-001083-с).

11.03.2022, між позивачем - Ладижинською міською радою та відповідачем - Комунальним підприємством "Ладижинський комбінат комунальних підприємств" Ладижинської міської ради укладено оспорюваний Договір надання послуг №99, предметом якого в пункті 1.1. сторони визначили, що "Виконавець бере на себе зобов`язання своїми силами і засобами надати послуги - Послуги з облаштування блокпостів територіальної оборони на території Ладижинської міської територіальної громади за кодом ДК 021:2015-4522000(-5(СPV) Інженерні та будівельні роботи" (а.с.45-48, т.1).

Строк надання послуг встановлений до 31.12.2022, а у відношенні розрахунків - до повного виконання зобов`язань сторонами.

Сума Договору склала 400000,00 грн згідно з його умовами, локальним кошторисом на будівельні роботи №7-1-1 та зведеним кошторисним розрахунком вартості об`єкта будівництва.

Згідно з долученими до матеріалів справи подорожніми листами вантажного автомобіля від 25.02.2022, 26.02.2022, 27.02.2022, 28.02.2022, 01.03.2022, 02.03.2022, 03.03.2022, 04.03.2022, 05.03.2022, 07.03.2022, 09.03.2022 здійснювалось перевезення вантажів (піску) (а.с. 57-102, т.1).

Відповідно до актів №18 і №22 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2022, роботи виконані відповідачем і прийняті позивачем без зауважень.

Комунальне підприємство "Ладижинський комбінат комунальних підприємств Ладижинської міської ради" здійснило з 25.02.2022 по 09.03.2022 виконання інженерно-будівельних робіт з облаштування блокпостів на території Ладижинської територіальної громади для територіальної оборони.

Факт виконання робіт по облаштуванню блокпостів сторонами не заперечується.

Платіжними дорученнями №1 від 17.03.2022, №76 від 26.05.2022, №35 від 25.04.2022, №2 від 01.04.2022 Ладижинською міською радою було здійснено повний розрахунок з відповідачем за виконані роботи.

Разом з тим, прокурор стверджує, що виконання робіт по облаштуванню блокпостів було здійснено не відповідачем, а силами волонтерів. Так, на підтвердження того, що пісок перевозився не відповідачем, а іншими особами, прокурором разом з позовною заявою подано до суду нотаріально засвідчені пояснення громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 113 - 114, т.1) з яких слідує, зокрема, що: "...Коломієць О.С. на моє прохання привіз камаз піску...", "...паливними матеріалами нас забезпечив штаб оборони...", "...за допомогою бетонних плит, які я попросив у ОСОБА_5 , ми покрили побудовані бліндажі, але звідки дані плити та хто їх оплачував я не знаю...".

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що нотаріально засвідчені пояснення громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 113 - 114, т.1) суд не приймає як докази, оскільки вони не відповідають вимогам, передбаченим статтями 87, 88 ГПК України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 87 ГПК показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків (ч. 2 ст. 87 ГПК).

Принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, який відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України належить до фундаментальних засад господарського судочинства, передбачає, що у разі спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бехеер проти Нідерландів" від 27.10.1993).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20).

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Судом встановлено, що в матеріалах справи наявні Договір №99 від 11.03.2022, подорожні листи на перевезення піску насипом, акти №18 і №22 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2022 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що перевезення піску здійснювалось Комунальним підприємством "Ладижинський комбінат комунальних підприємств Ладижинської міської ради" задля виконання інженерно-будівельних робіт з облаштування блокпостів на території Ладижинської територіальної громади для територіальної оборони.

Однак, прокурором не доведено, що роботи були виконані не відповідачем, а іншими особами (волонтерами).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що між сторонами виникли правовідносини, які мають правові ознаки договору підряду.

Згідно з частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Підряд передбачає виконання певної роботи підрядником на свій ризик з переданням її результату замовнику (створеної, відремонтованої речі), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу, що оформляється актом прийняття передачі виконаних робіт, на підставі яких здійснюється виплата винагороди.

Тобто, за договорами підряду оплачується не процес праці, а його конкретний (кінцевий) результат, що визначається після закінчення роботи й оформляється актом прийняття-передачі виконаних робіт, на підставі яких і здійснюється виплата винагороди.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Судом встановлено, що предметом Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022 сторони визначили: "Послуги з облаштування блокпостів територіальної оборони на території Ладижинської міської територіальної громади за КОДОМ ДК 021:2015-45220000-5 (СРУ) ІНЖЕНЕРНІ ТА БУДІВЕЛЬНІ РОБОТИ." Отже, відповідно до коду ДК 021:2015-45220000-5 (CPV) предметом Договору №99 від 11.03.2022 є виконання інженерних та будівельних робіт, що підтверджується Актом КБ2в №18 від 12.03.2022 "Приймання виконаних будівельних робіт за березень 2022, Актом КБ2в №22 від 29.03.2022 "Приймання виконаних будівельних робіт за березень 2022 р.".

Зі змісту предмету Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022, Актів КБ2в №18 та №22 та фактичних правовідносин, які склались між сторонами, слідує, що по спірному Договору відповідачем фактично виконувались інженерно-будівельні роботи. Предметом зазначеного правочину є інженерно-будівельні роботи з облаштування (спорудження) блокпостів.

Відповідно до пунктів 1-3 частини 1 статті 3 "Сфера застосування Закону" Закону України "Про публічні закупівлі", цей Закон застосовується:

1) до замовників, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень;

2) до замовників, визначених пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень;

3) до замовників, визначених частиною першою статті 2 цього Закону, які здійснюють спрощені закупівлі відповідно до цього Закону та/або укладають договори без використання електронної системи закупівель відповідно до частин другої, третьої і сьомої цієї статті.

Оскільки позивач здійснював закупівлю робіт, а не послуг, вартість робіт не перевищила 1500000,00 грн, суд приходить до висновку, що вимоги статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" не поширились на цивільно-правові відносини, які склались між сторонами у справі внаслідок укладення і виконання Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022. Найменування Договору "Про надання послуг" є таким, що не відповідає фактичній природі правововідносин, що склалися між сторонами Договору та зазначеному у ньому предмету: "Облаштування блокпостів територіальної оборони на території Ладижинської міської територіальної громади за КОДОМ ДК 021:2015-45220000-5 (СРУ) ІНЖЕНЕРНІ ТА БУДІВЕЛЬНІ РОБОТИ".

Суд погоджується із запереченням відповідача, що відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про державні закупівлі" у Ладижинської міської ради не було необхідності здійснювати через "Прозоро" процедуру закупівлі по Договору Про надання послуг" №99 від 11.03.2022, оскільки його предметом є інженерні та будівельні роботи з облаштування блокпостів територіальної оборони на території Ладижинської міської територіальної громади за кодом ДК 021:2015-45220000-5 (СРV) вартістю 400000,00 грн, що є менше граничного розміру у сумі 1 500 000,00 грн, встановленого Законом України "Про державні закупівлі" для обов`язкового проведення закупівлі будівельних робіт через "Прозоро".

Отже, прокурор, звертаючись із цим позовом до суду, невірно визначив його підстави, дав неправильну оцінку Договору, який ним оспорюється. Під час здійснення провадження у справі правом на подання заяви про зміну предмету або підстав позову - не скористався.

Натомість, позивач правомірно ініціював виконання робіт, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №169 від 28.02.2022.

Як слідує з даної постанови, відповідно до статті 64 Конституції України, статті 121 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", пункту 3 частини першої статті 4 Закону України "Про оборонні закупівлі", Указу Президента України №64 від 24 лютого 2022 р. "Про введення воєнного стану в Україні" Кабінетом Міністрів України установлено, що в умовах воєнного стану: оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України "Про публічні закупівлі" та "Про оборонні закупівлі".

Дана постанова КМУ №169 була прийнята для встановлення особливостей здійснення закупівель в умовах воєнного стану з метою максимального спрощення процесу закупівлі, зокрема для скорочення часу на придбання необхідних предметів закупівлі.

Отже, закупівля по Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022 будівельних робіт, а не послуг, не потребувала застосування до даних цивільно-правових відносин положень Закону України "Про публічні закупівлі".

Виконання відповідачем робіт з 25.02.2022, після отримання листа вимоги №2.1-14/358 від 25.02.2022 від Ладижинської міської ради, з наступним укладанням Договору "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022, було спрямовано саме на захист інтересів держави та суспільства з метою захисту від агресії Російської Федерації.

На переконання суду, виконання робіт з облаштування блокпостів відповідно до оспорюваного прокурором Договору, дійсно мало оборонні цілі захисту населення Ладижинської громади від збройної агресії Росії проти України й повністю підпадає під дію зазначеної Постанови КМУ.

Матеріалами справи спростовується твердження позовної заяви про невідповідність оспорюваного правочину інтересам держави та суспільства, наявність у сторін умислу щодо протиправності укладеного договору та свідомого допущення настання протиправних наслідків.

Позивач - Ладижинська міська рада своїм листом №2.1.-09/15665 від 26.06.2023 повідомляла Керівника Гайсинської окружної прокуратури Володимира Гирбу, про те, що Ладижинською міською радою заходи представницького характеру щодо розірвання Договору №99 від 11.03.2022, визнання його нікчемним, недійсним не вживалися з причин відсутності підстав для таких дій (а.с.43, т.1).

Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що Гайсинська окружна прокуратура зверталась з листом №51-1798 вих-23 від 04.05.2023 до начальника управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області Олени Вахновської з вимогою провести моніторинг закупівлі, що є предметом розгляду у даній справі (а.с. 34-34, т.1).

Листом (а.с. 35-36, т.1) "Про розгляд звернень", адресованим Керівнику Гайсинської окружної прокуратури Володимиру Гирбі, Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області повідомило останнього, що Замовником було проведено закупівлю зазначених послуг без застосування процедур закупівель, визначених Законом, проте в Управління відсутні правові підстави для прийняття рішення про здійснення моніторингу вищезазначеної закупівлі.

Отже, аргументи прокурора про те, що роботи мали бути здійснені з порушенням приписів Закону України "Про публічні закупівлі", укладення Договору по факту проведених робіт, а не до їх початку, виконання було здійснено іншими особами (силами волонтерів) та на шкоду суспільним інтересам, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Також прокурор доводить, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022022120000015 від 30.03.2022 за ч. 4 ст. 191 КК України вивчено тендерну документацію, шляхові листи та встановлено, що підписантом у них є саме Ладижинський міський голова Коломєйцев В.І., який на час підписання вищевказаних документів, відповідно до розпорядження №2/к від 06.01.2022, перебував у відпустці з 13.01.2022 по 13.03.2022 та відповідно до інформації з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України (система "Аркан"), перебував за кордоном з 13.01.2022 по 13.03.2022 включно, що свідчить про законність здобуття доказів на підтвердження позовних вимог прокурора.

При цьому, перший заступник міського голови міста Ладижина Анущенко П.Д. не заперечував того факту, що він власноруч підписав з боку замовника Договір про надання послуг №99 від 11.03.2022. Про це виконавчий комітет Ладижинської міської ради повідомив Керівника Гайсинської окружної прокуратури Володимира Гирбу листом № 2.1-09/1308 від 24.05.2023 (а.с. 39-40, т.1.)

Судом встановлено, що Договір №99 від 11.03.2022, акт КБ2в №18 від 12.03.2022, акт КБ2в №22 від 29.03.2022 підписував перший заступник Ладижинського міського голови Анущенко П.Д. Дана обставина стверджується листом Ладижинської міської ради № 2.1-17/2654 від 17.10.2023 (а.с. 192-193).

З цього листа слідує, що Договір №99 від 11.03.2022, локальний кошторис від 11.03.2022, акти виконаних робіт №18 від 12.03.2022, №22 від 29.03.2022 були підписані ОСОБА_6 - першим заступником міського голови Ладижинської міської ради згідно до повноважень покладених на нього розпорядженням "Про вибуття у відпустку міською голови" №2/к від 06.01.2022, виконання обов`язків міського голови з 13.01.2022 по 14.03.2022, що також слідує з витягу з ЄДРГІОУ від 21.12.2020.

Підписи на Договорі №99 від 11.03.2022, локальному кошторисі від 11.03.2022, актах виконаних робіт №18 від 12.03.2022, №22 від 29.03.2022 здійснені власноруч ОСОБА_6 - першим заступником міського голови Ладижинської міської ради.

Щодо відсутності в тексті Договору №99 від 11.03.2022, локальному кошторисі від 11.03.2022, актах виконаних робіт №18 від 12.03.2022 та №22 від 29.03.2022 прізвища ОСОБА_6 , як підписання вказаних документів від імені Ладижинської міської ради, Ладижинська міська рада пояснила, що дана обставина обумовлена відсутністю можливості внести до типових договорів відповідних відомостей друкованим способом.

Враховуючи існуючу на той момент терміновість виконання робіт, що були предметом спірного Договору, суд приймає таке пояснення Ладижинської міської ради як поважну причину невірного зазначення підписанта Договору і відхиляє твердження прокурора щодо підписання Договору неналежною особою.

З огляду на твердження прокурора про те, що оспорюваний Договір підписано невідомою особою, судом досліджувалось питання необхідності призначення почеркознавчої експертизи підпису з боку Замовника, вчиненого на Договорі "Про надання послуг" №99 від 11.03.2022.

Враховуючи наявні у матеріалах справи пояснення Ладижинської міської ради, а також небажання жодної зі сторін у справі та прокурора нести витрати по оплаті послуг з проведення судової почеркознавчої експертизи, та з огляду на встановлені судом обставини, суд вважає, що призначення такої експертизи призвело б до надмірного затягування розгляду справи.

Згідно з розпорядженням "Про вибуття у відпустку міського голови" 2/к від 06.01.2022, міський голова ОСОБА_7 вибув з 13.01.2022 у відпустку на 59 календарних днів. На період відпустки міського голови виконання його обов`язків було покладено на першого заступника міського голови Ладижинської міської ради Анущенка Павла Дмитровича.

Оспорюваний Договір №99 від 11.03.2022 не підписано міським головою Ладижинської міської ради, оскільки міський голова міста Ладижина в цей час перебував за кордоном, а першим заступником міського голови Ладижинської міської ради Анущенком Павлом Дмитровичем.

Так, оцінивши наявні у справі документи, за відсутності, зокрема, висновку почеркознавчої експертизи, з якою слідувало б, що Договір було підписано неповноважною особою, неподання прокурором будь-яких доказів, які б спростовували б твердження ОСОБА_6 про те, що він як повноважна особа особисто підписав цей Договір, будучи першим заступником міського голови Ладижинської міської ради та виконуючим обов`язки голови на час відсутності останнього, суд приходить до висновку, що з боку замовника Договір було підписано ОСОБА_6 - першим заступником міського голови Ладижинської міської ради.

На підставі зазначеного суд приходить до висновку, що Договір підписано належною особою.

Враховуючи вищевикладені висновки місцевого господарського суду, колегія суддів вважає їх обґрунтованими та підставними. Скаржником не спростовано вказані висновки суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Отже, відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

Доводи позовної заяви не ствердили підстави в розумінні статей 203, 215 ЦК України для визнання договорів недійсними, так як не свідчать про суперечність змісту правочину №99 від 11.03.2022 актам цивільного законодавства на момент його укладення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013).

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до положень ч. 2 статті 5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Приймаючи до уваги наведені положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними. Доводи прокурора, що висвітлені у позові, не знайшли свого підтвердження при дослідженні доказів та встановленні обставин справи.

З огляду на викладене та зважаючи на те, що спірний Договір №99 від 11.03.2022 не суперечить положенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, схвалений його сторонами, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, зважаючи на підтвердженість фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення стороною позивача спірного правочину, у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.

З урахуванням викладеного, оскільки прокурором не доведено, що зміст договору №99 від 11.03.2022 суперечить Цивільному кодексу України чи іншим актам цивільного законодавства, суд відмовляє у задоволенні позову за його необґрунтованістю.

Щодо вимог про стягнення з КП "Ладижинський комбінат комунальних підприємств" безпідставно збережених коштів, які сплачені за Договором від 11.03.2022 №99 "Про надання послуг" з облаштування блокпостів територіальної оборони території Ладижинської міської територіальної громади в розмірі 400 000,00 грн шляхом зарахування їх на розрахунковий рахунок Ладижинської міської ради Вінницької області.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст. 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Виконання робіт на підставі договору породжує обов`язок замовника їх оплатити, а тому грошові кошти у сумі 400 000,00 грн не є безпідставно отриманим майном, а є платою позивача відповідачу за виконані роботи на підставі дійсного, відповідаючого вимогам Закону та фактично виконаного Договору №99 від 11.03.2022, а тому правові підстави для стягнення заявленої суми з відповідача на користь позивача відсутні.

Враховуючи те, що прокурором не подано достатньо об`єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Вінницької області від 29.01.2024 у справі №902/954/23 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури - без задоволення.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст. 123, 129 ГПК України та покладає на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.01.2024 у справі №902/954/23 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 29.01.2024 у справі №902/954/23 - без змін.

2. Справу №902/954/23 повернути до Господарського суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "18" квітня 2024 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.