Постанова

від 21.03.2024 по справі 908/3781/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2024 року м.Дніпро Справа № 908/3781/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Зелецький Р.Р.

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області

на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 18.09.2023 (суддя Ніколаєнко Р.А.)

у справі № 908/3781/21 про банкрутство Державного підприємства "Лікувально-оздоровчий пансіонат "Агарський мис" Національної академії наук України

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд Запорізької області здійснює провадження у справі про банкрутство Державного підприємства Лікувально-оздоровчий пансіонат «Агарський мис» Національної академії наук України, яке відкрив ухвалою від 01.09.2022 у справі № 908/3781/21. Розпорядником майна боржника ДП ЛОП «Агарський мис» НАН України суд призначив арбітражного керуючого Нікітенка Микиту Олександровича.

14.08.2023 до суду надійшла заява ініціюючого кредитора - Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Запорізькій області про грошові вимоги (вих.№ 17715/6/08-01-13-03-04 від 08.05.2023), якою кредитор просить визнати вимоги до боржника в розмірі 331 110,63 грн, з яких 288 950,54 грн - зобов`язання, 2 923,10 грн - штрафні санкції та 39 236,99 грн пеня та включити ці вимоги до реєстру вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.09.2023 у справі № 908/3781/21 визнано грошові вимоги Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Запорізькій до боржника в розмірі 189 088,11 грн основної заборгованості, 2 923,10 грн штрафних санкцій та 39 236,99 грн пені. В іншій частині (99 862,43 грн основного боргу) вимоги відхилено.

Не погодившись з вказаною ухвалою Головне управління ДПС у Запорізькій області подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 18.09.2023 у справі № 908/3781/21 в частині відмови в задоволенні грошових вимог - 99 862,43 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали порушив норми матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що згідно пп. 37.3.1 п. 37.3 ст. 37 ПКУ підставами для припинення податкового обов`язку, крім його виконання, є: ліквідація юридичної особи. Відповідно до п. 101.1 ст. 101 Податкового кодексу України списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. За приписами п. 1 ст. 101.2 Податкового кодексу України під терміном "безнадійний" розуміється: податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв`язку з недостатністю майна банкрута. Як встановлено п. 2 розд. II Порядку безнадійним податковим боргом є: податковий борг платника податків, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв`язку з недостатністю майна банкрута, - станом на дату набрання законної сили ухвалою суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу (у разі банкрутства боржника - юридичної особи) або ухвалою суду про завершення процедури погашення боргів боржника та закриття провадження у справі про неплатоспроможність (у разі банкрутства боржника - фізичної особи). Станом на дату заявлення конкурсних грошових вимог провадження у справі №908/3781/21 перебуває на стадії процедури розпорядження майном. Господарський суд не ухвалював постанову про визнання боржника Державне підприємство Лікувально- оздоровчий пансіонат Агарський мис Національної академії наук України (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Макарова, 12, код ЄДРПОУ 05447585) банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Апелянт заперечує проти застосування до заявлених вимог контролюючого органу у цій справі приписів ст. 102 ПК України та необхідність застосування під час розгляду кредиторських вимог податкового органу пріоритетності норм КУзПБ над положеннями ПК України.

На підставі вищевикладеного вважає, що грошові вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області до боржника Державного підприємства Лікувально-оздоровчий пансіонат Агарський мис Національної академії наук України (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Макарова, 12, код ЄДРПОУ 05447585) у розмірі 99 862,43 грн (основне зобов`язання) є правомірними та обґрунтованими.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Учасники справи про банкрутство ДП Лікувально-оздоровчий пансіонат "Агарський мис" НАНУ своїм правом на подання відзиву не скористалися.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 21.03.2024 приймав участь представник Головного управління ДПС України в Запорізькій області. Інші учасники провадження у справі про банкрутство, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи, які не з`явилися.

Представник апелянта у судовому засіданні 21.03.2024 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржувану ухвалу у відповідній частині відхилених вимог скасувати та прийняти нове судове рішення, яким визнати грошові вимоги ГУ ДПС України в Запорізькій області до боржника у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р..

Згідно ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 9 КУзПБ).

За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 14.08.2023 до суду надійшли заява ініціюючого кредитора - Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Запорізькій області про грошові вимоги (вих.№ 17715/6/08-01-13-03-04 від 08.05.2023), якою кредитор просить визнати вимоги до боржника в розмірі 331 110,63 грн, з яких 288 950,54 грн - зобов`язання, 2 923,10 грн - штрафні санкції та 39 236,99 грн пеня та включити ці вимоги до реєстру вимог кредиторів.

Як слідує з матеріалів заяви Кредитора - Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Запорізькій області заявлені до визнання грошові вимоги до Боржника в загальному розмірі 331 110,63 грн складаються з суми заборгованості Боржника з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування у розмірі 45 194,33 грн та з суми заборгованості із земельного податку з юридичних осіб - 285 916,30 грн.

Згідно з матеріалами справи зазначені вимоги не заявлялися до визнання разом з поданням Кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника.

Розпорядник майна направив суду повідомлення про розгляд вимог кредитора (б/н від 11.09.2023), згідно з яким вимоги кредитора визнав, зазначивши, що ці вимоги із заборгованості з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування у розмірі 45 194,33 грн та з земельного податку з юридичних осіб у розмірі 285 916,30 грн не були предметом судового розгляду під час відкриття провадження у справі №908/3781/21 про банкрутство ДП ЛОП «Агарський мис» НАН України та не входять до суми вимог, визнаних ухвалою підготовчого засідання по справі; вимоги виникли на підставі самостійного нарахування платником податкових розрахунків сум доходу, нарахованих на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску та самостійного подання платником податкового розрахунку земельного податку, що свідчить про визнання боржником заборгованості; вимоги є конкурсними, однак не надають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Відносно грошових вимог Кредитора, що являють собою заборгованість Боржника зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування, господарський суд встановив наступне та дійшов таких висновків.

Представленими Кредитором інтегрованою карткою платника Боржника з єдиного соціального внеску за 2022, звітністю Боржника підтверджується, що заборгованість останнього виникла на підставі самостійного нарахування Боржником та подання контролюючому органу податкових розрахунків сум доходу, нарахованих на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, а саме:

- № 9430415203 від 08.02.2022 (термін сплати 09.02.2022) на суму 13 853,13 грн,

- № 9052172299 від 10.05.2022 (термін сплати 10.05.2022) на суму 10 074,23 грн,

- № 9052234886 від 10.05.2022 (термін сплати 10.05.2022) на суму 1 291,05 грн,

- № 9120024888 від 12.07.2022 (термін сплати 09.08.2022) на суму 11 133,69 грн.

У зв`язку з простроченням Боржником термінів сплати єдиного внеску у періоді з 21.05.2019 до 26.08.2021 Кредитор рішенням №0198592407 від 23.12.2021 застосував до Боржника штрафні санкції у розмірі 7997,35 грн, а також нарахував пеню у сумі 5 919,13 грн. З урахуванням сплати/переплати штрафних санкцій у розмірі 5 074,25 грн залишок несплаченого штрафу складає 2 923,10 грн.

Вимоги Кредитора до Боржника із зобов`язань зі сплати єдиного внеску в розмірі 36352,10 грн основного боргу, 2 923,10 грн штрафних санкцій та 5 919,13 грн пені є правомірними та обґрунтованими, у зв`язку з чим суд ці вимоги визнав.

Стосовно грошових вимог Кредитора, що являють собою податковий борг з земельного податку з юридичних осіб, суд встановив наступне та дійшов таких висновків.

Представленими Кредитором розрахунком боргу, інтегрованою карткою платника Боржника з земельного податку з юридичних осіб за 2015 2023 роки, податковими деклараціями Боржника підтверджується, що вимоги в розмірі 252 598,44 грн, що заявлені до визнання, виникли на підставі самостійного подання Боржником податкових розрахунків земельного податку:

- № 9020788208 від 22.02.2015 (термін сплати щомісячних зобов`язань 30.08.2015; 30.09.2015; 30.10.2015; 30.11.2015; 30.12.2015; 30.01.2016) на суму 25 830,73 грн,

- № 1600004849 від 22.02.2016 (термін сплати щомісячних зобов`язань 01.03.2016; 30.03.2016; 30.04.2016; 30.05.2016; 30.06.2016; 30.07.2016; 30.08.2016; 30.09.2016; 30.10.2016; 30.11.2016; 30.12.2016; 30.01.2017) на суму 74 031,70 грн.

- № 8596892 від 07.02.2021 (термін сплати щомісячних зобов`язань 30.03.2021; 30.04.2021; 31.05.2021; 30.06.2021; 30.07.2021; 30.08.2021; 30.09.2021; 01.11.2021; 30.11.2021; 30.12.2021; 31.01.2022) на суму 89 844,72 грн,

- № 11728868 від 18.02.2022 (термін сплати щомісячних зобов`язань 02.03.2022; 30.03.2022; 03.05.2022; 30.05.2022; 30.06.2022; 01.08.2022; 30.08.2022) на суму 62 891,29 грн.

Грошові вимоги Кредитора, заявлені на підставі самостійно визначених Боржником зобов`язань та поданих до контролюючого органу податкових деклараціях з плати за землю №8596892 від 07.02.2021 на суму 89 844,72 грн та № 11728868 від 18.02.2022 на суму 89844,72 грн є правомірними, обґрунтованими та належно підтвердженими поданими доказами, а тому в цій частині (загалом 152 736,01 грн) визнані судом.

Крім того, за змістом постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 25.04.2013 у справі № 808/3186/13-а суд встановив, що в період з 14.02.2013 по 20.02.2013 Бердянською об`єднаною державною податковою інспекцією Запорізької області ДПС було проведено позапланову невиїзну перевірку ДП ЛОП «Агарський мис» НАН України з питань дотримання податкового законодавства в частині плати за землю за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року по земельній ділянці площею 3,4393 га, розташованій за адресою: м. Бердянськ, вул. Макарова, 12, за результатами якої складено Акт від 27.02.2013 року № 56/22-14/05447585.

На підставі акту перевірки 14.03.2013 податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000071502, яким було збільшено суму грошового зобов`язання з земельного податку з юридичних осіб на 425 250,05 грн (основний платіж 352 359,47 грн, штрафні санкції 72 890,58 грн).

Податкове повідомлення-рішення №0000071502 від 14.03.2013 оскаржувалось в судовому порядку. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.04.2013 у справі № 808/3186/13-а у задоволенні позову ДП ЛОП «Агарський мис» НАН України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.03.2013 року № 0000071502 відмовлено повністю. Рішення набрало законної сили 20.03.2014.

У відповідності до підпункту 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПК України, згідно якого нарахування пені розпочинається, при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом, Кредитор нарахував та заявив до визнання пеню, розмір якої склав 33 317,86 грн.

В цій частині грошові вимоги Кредитора є також є правомірними, обґрунтованими, зважаючи в тому числі на узгодження податкового зобов`язання з прийняттям та набранням чинності судовим рішенням, внаслідок чого визнані судом.

Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання заявлених Кредитором грошових вимог, у підставу яких покладені податкові декларації з плати за землю № 9020788208 від 22.02.2015 та № 1600004849 від 22.02.2016.

Таким чином, частково задовольнивши заяву Кредитора, господарський суд визнав грошові вимоги Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Запорізькій до Боржника в розмірі 189 088,11 грн основної заборгованості, 2 923,10 грн штрафних санкцій та 39 236,99 грн пені, а вимоги в розмірі 99862,43 грн відхилив.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт оскаржує ухвалу господарського суду Запорізької області від 18.09.2023 у справі № 908/3781/21 лише в частині відхилених грошових вимог, відтак апеляційне провадження здійснюється в межах вимог апеляційної скарги і судом не перевіряється законність та обґрунтованість ухвали в іншій (неоскаржуваній) частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Суб`єктний склад учасників господарського процесу за ГПК України є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Водночас, перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Коло осіб (в позовному провадженні), які мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, а також оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції визначено приписами статей 254, 255 ГПК України. У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Відповідна правова позиція сформована суддями судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі № Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі № 916/3206/17, від 03.06.2020 у справі № 910/18031/14, від 19.05.2020 у справі № 908/2332/19, від 03.03.2020 у справі № 904/7965/16, від 20.02.2019 у справі № 5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі № 911/5186/14, та підтримана Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19.

Відповідно до ст. 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Названою статтею визначено, що:

- сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут);

- кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов`язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку.

Відповідний висновок наведений Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2021 у справі №916/4181/14, а також Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13, від 21.09.2020 у справі № 916/2878/14, від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16.

Абзацом 11 ч. 1 ст. 1 КУзПБ до кредиторів боржника віднесено контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати ЄСВ у межах своїх повноважень, який має вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; у разі виникнення вимог податкового органу до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника-платника податків та відсутності їх забезпечення заставою майна боржника, такі вимоги є конкурсними за своєю правовою природою (див. п. 37 постанови Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 916/177/17).

Як передбачено п. 14 ст. 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Частиною 4 ст. 45 КУзПБ визначено, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Таким чином, законодавцем у ч. 1 ст. 45 КУзПБ визначено строк для подання конкурсними кредиторами письмових заяв з грошовими вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують, протягом 30-ти днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Пропуск кредитором зазначеного строку зберігає за ним статус конкурсного кредитора у разі обґрунтованості його вимог до боржника, однак, в силу абз. 3 ч. 4 ст. 45 КУзПБ позбавляє його права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Крім того, за приписами ч. 6 ст. 45 КУзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Виходячи з вимог Кодексу України з процедур банкрутства обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у постановах від 07.06.2018 у справі № 904/4592/15, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15).

При цьому заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги, адже законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Водночас, покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора кореспондує його праву на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18).

Відтак, саме на кредитора покладений обов`язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про банкрутство, який передбачає подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. Неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора (див. постанови Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21, від 27.02.2024 у справі №902/1406/15).

Натомість обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 01.12.2022 у справі №918/1154/21, від 27.02.2024 у справі № 902/1406/15).

Так, предметом розгляду є заява ГУ ДПС України в Запорізькій області з кредиторськими вимогами до ДП ЛОП «Агарський мис» НАН України.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою виникнення заявлених Кредитором грошових вимог є, зокрема, податкові декларації з плати за землю № 9020788208 від 22.02.2015 та № 1600004849 від 22.02.2016, за якими Боржником самостійно визначено грошове зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) на суму 99 862,43 грн (узгоджене зобов`язання).

Розпорядник майна направив суду повідомлення про розгляд вимог кредитора (б/н від 11.09.2023), згідно з яким вимоги кредитора визнав в повному обсязі, зазначивши, що ці вимоги із заборгованості з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування у розмірі 45194,33 грн та з земельного податку з юридичних осіб у розмірі 285916,30 грн не були предметом судового розгляду під час відкриття провадження у справі №908/3781/21 про банкрутство ДП ЛОП «Агарський мис» НАН України та не входять до суми вимог, визнаних ухвалою підготовчого засідання по справі; вимоги виникли на підставі самостійного нарахування платником податкових розрахунків сум доходу, нарахованих на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску та самостійного подання платником податкового розрахунку земельного податку, що свідчить про визнання боржником заборгованості; вимоги є конкурсними, однак не надають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Водночас, колегія суддів наголошує, що вирішуючи вимоги щодо визнання кредиторської заборгованості та внесення вимог до реєстру вимог кредиторів, господарський суд перевіряє обґрунтованість та законність дій розпорядника майна боржника і боржника, щодо розгляду грошових вимог, про що за результатами розгляду виносить ухвалу, в якій зазначає розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна або ліквідатором до реєстру вимог кредиторів, та розмір грошових вимог кредиторів, які підлягають відхиленню.

Визнання ліквідатором кредиторських вимог не є безумовною підставою для їх визнання судом, позаяк під час розгляду кредиторських вимог, суд з`ясовує правову природу таких вимог, надає правову оцінку доказам, поданим кредитором на підтвердження його грошових вимог до боржника, перевіряє дійсність заявлених вимог та з огляду на встановлене доходить вмотивованого висновку про наявність чи відсутність підстав для їх визнання.

Тобто, обставини визнання чи заперечення кредиторських вимог ліквідатором не є вирішальним фактором при розгляді заявлених вимог.

Згідно з матеріалами справи зазначені вимоги на суму 99 862,43 грн основного боргу не заявлялися до визнання разом з поданням Кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника.

Апеляційний суд зауважує, що розгляд та визнання грошових вимог податкових органів у процедурах банкрутства здійснюється судами з врахуванням особливостей виникнення (припинення) податкових зобов`язань боржника згідно з вимогами ПК України, які є спеціальними нормами права, що регулюють ці питання, якщо такі зобов`язання виникають до моменту порушення справи про банкрутство

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом пп. 14.1.39. п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Підпунктом 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Верховний Суд у постанові від 08.08.2023 у справі № 908/1954/21 підтримав позицію контролюючого органу, що для визначення статусу кредиторських вимог у справі про банкрутство має враховуватися насамперед момент виникнення вимоги, а не строк її виконання, відтак, вимоги кредиторів, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, є конкурсними незалежно від строку виконання грошових зобов`язань боржника. Верховний Суд з аналізу приписів податкового законодавства, в тому числі положень підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 56.18 статті 56, пункту 57.3 статті 57 та інших положень Податкового кодексу України, дійшов висновку, що грошове зобов`язання платника податків для цілей здійснення адміністрування податків та зборів може існувати як узгоджене зобов`язання, набувши статусу податкового боргу після настання моменту його сплати, що надає податковому органу можливість здійснення заходів щодо стягнення суми такого зобов`язання, а також як неузгоджене зобов`язання, коли грошове зобов`язання існує, але заходи щодо адміністрування податків та зборів податковими органами не вживаються. При цьому неузгодженість суми грошового зобов`язання не означає, що зобов`язання не існує або може не враховуватися при зверненні із заявою про визнання кредиторських вимог відповідно до приписів законодавства про банкрутство.

Разом з тим, ст. 102 ПК України визначає спеціальні строки давності для нарахування контролюючим органом податкових зобов`язань та стягнення податкового боргу.

Зокрема, п. 102.1 ст. 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 392 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно п. 102.4 ст. 102 ПК України у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

У п. 101.1 ст. 101 ПК України унормовано, що списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

За приписами пп. 101.2.3 п. 101.2 ст. 101 ПК України під терміном "безнадійний податковий борг" розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, у тому числі податкового агента, стосовно якого минув строк давності, встановлений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу.

Системний аналіз зазначених норм дозволяє зробити висновок про те, що ПК України встановлено універсальний граничний строк давності для стягнення контролюючим органом податкового боргу, який становить 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Цей строк є спеціальним строком давності для звернення податкового органу до платника податків з вимогою про погашення податкового боргу та застосовується імперативно (в силу закону). Списання безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, щодо якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2018 у справі № К/9901/99/17 (807/2097/16), від 04.09.2018 у справі №813/4430/16, від 19.09.2019 у справі № 910/11620/18, від 31.10.2019 у справі № 925/1242/15, від 05.12.2019 у справі № 910/1678/19, від 27.07.2021 у справі № 911/388/20.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 у справі №910/8428/18 підтримав вказану позицію та наголосив, що Податковим кодексом України встановлений граничний строк для визначення контролюючим органом розміру податкового боргу, який починається за наслідком прийняття рішення податкового органу або самостійного декларування боржником податкових зобов`язань, та не може перевищувати 1095 календарних днів з моменту самостійного декларування податкових зобов`язань або прийняття відповідного рішення про нарахування податкового боргу контролюючим органом, по закінченню яких він уже не може вживати заходів до стягнення податкової заборгованості у будь-якому порядку (судовому чи позасудовому), оскільки за наслідком закінчення цього строку податкове зобов`язання визнається безнадійним в силу статті 101 Податкового кодексу України, а борг підлягає списанню.

В свою чергу, як зауважив Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 у справі №480/340/20 податковий борг, який виник унаслідок несплати платником податків самостійно визначених у податковій декларації грошових зобов`язань, може бути стягнутий контролюючим органом протягом і в межах строку давності, який становить 1095 календарних днів із дня виникнення податкового боргу. Відповідно, після спливу строку давності для стягнення такого боргу останній набуває ознак безнадійного податкового боргу в тлумаченні підпункту 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 Податкового кодексу України.

Тому при розгляді грошових вимог контролюючого органу до боржника, як платника податків належить перевірити дотримання контролюючим органом спеціального строку давності заявлення до стягнення з боржника податкового боргу, який у пункті 102.4. статті 102 ПК України встановлено у 1095 календарних днів з дня його виникнення та застосування якого є імперативним (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 923/1092/16, від 17.04.2019 № 43/75-15/7-б, від 19.09.2019 №910/11620/18, від 24.10.2019 у справі № 906/665/17, від 27.07.2021 у справі № 911/388/20).

У разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції нараховані на такий борг, а відтак з того часу в контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 807/2097/16 (К/9901/99/17), від 13.05.2021 у справі № 913/84/20, від 27.07.2021 у справі № 911/388/20).

Наведені вище висновки достатньою мірою враховані господарським судом, який встановив, що Кредитор заявив грошові вимоги на підставі самостійно визначених та задекларованих Боржником зобов`язань та поданих до контролюючого органу декларацій з плати на землю № 9020788208 від 22.02.2015 з кінцевим строком сплати 30.01.2016 та №1600004849 від 22.02.2016 з кінцевим строком сплати 30.01.2017.

Заяву з грошовими вимогами до Боржника Кредитор подав (направив) до суду 11.08.2023, тобто за спливом встановленого ст.102 ПК України 1095-денного строку.

На цей час у контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення цієї суми боргу, в тому числі шляхом заявлення грошових вимог у справі про банкрутство, адже п. 102.3 ст. 102 ПК України передбачені випадки та обставини, за яких строк давності зупиняється і у даній справі такі випадки та обставини відсутні.

При цьому апеляційний суд відхиляє заперечення скаржника проти застосування до заявлених вимог контролюючого органу у цій справі приписів ст. 102 ПК України, оскільки у правовідносинах зі стягнення податкового боргу, зокрема у випадку заявлення таких грошових вимог у справі про банкрутство, спеціальним і присічним є саме строк давності для стягнення контролюючим органом податкового боргу визначений у п. 102.4 ст. 102 ПК України, що відповідає принципам справедливості та розумного балансу між приватними і публічними інтересами.

Щодо доводів апелянта про необхідність застосування під час розгляду кредиторських вимог податкового органу пріоритетності норм КУзПБ над положеннями ст. 102 ПК України, оскільки з моменту відкриття провадження у справі зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію у справі, в тому рахунку строки давності стягнення грошових зобов`язань, визначені спеціальними законами щодо окремих видів грошових зобов`язань, зокрема податкових, колегія суддів зазначає наступне.

За своєю правовою природою строки позовної давності, передбачені статтями 256, 257, 267 ЦК України, відрізняються від строку давності стягнення податкового боргу згідно ст. 102 ПК України, який є строком існування відповідного податкового зобов`язання, по закінченню якого воно припиняється в силу закону та є неможливим вжиття будь-яких заходів з його погашення. В той час, як строк позовної давності, правова природа якого полягає у тому, що протягом цього часу особа може звернутися до суду за захистом порушеного права, однак, збіг цього строку не зумовлює припинення відповідного зобов`язання, суд може захистити порушене право, якщо дійде висновку про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності.

Спеціальний строк давності для звернення податкової інспекції до платника податків з вимогою про погашення податкового боргу, встановлений податковим законодавством, застосовується імперативно (в силу закону), на відміну від визначеної ст. 256 ЦК України позовної давності, наслідки спливу якої застосовуються лише за заявою сторони спору згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України.

Відтак, різна правова природа строку позовної давності та строку давності стягнення податкового боргу не дає підстав для висновку щодо зупинення перебігу строку до вимог кредитора, поданих з пропуском строку, передбаченого статтями 101, 102 ПК України, по аналогії до норм цивільного законодавства (подібний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 910/8428/18, від 27.07.2021 у справі № 911/388/20).

За сукупністю вищенаведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що грошові вимоги Кредитора за зобов`язаннями Боржника в сумі 99 862,43 грн, які засновані на податкових деклараціях з плати за землю № 9020788208 від 22.02.2015 та № 1600004849 від 22.02.2016 слід відхилити як необґрунтовані.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для визнання грошових вимог ГУ ДПС у Запорізькій області на суму 99 862,43 грн.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, наслідком чого є відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 18.09.2023 у справі № 908/3781/21.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 18.09.2023 у справі № 908/3781/21 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 18.09.2023 у справі № 908/3781/21 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 18.04.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко