Рішення

від 08.04.2024 по справі 908/3461/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/246/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2024 Справа № 908/3461/23

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Спецмашремонт», (69008, м. Запоріжжя, вул. Штабна, 9)

відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛД Інжиніринг та Будівництво», (69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 78А)

про стягнення 2 537 605,07 грн.

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

За участю представників сторін:

від позивача Загрія Р.О., на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1158849 від 22.01.2024;

від відповідача Острик С.Ю., на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1130263 від 27.06.2023;

21.11.2023 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 20/11-2 від 20.11.2023, сформована в системі «Електронний суд» ЄСІТС 20.11.2023, (вх. № 3803/08-07/23 від 21.11.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Спецмашремонт», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛД Інжиніринг та Будівництво», м. Запоріжжя про стягнення 2 537 605,07 грн. заборгованості за договором поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021, в тому числі 494 241,11 грн. основного боргу за поставлений товар, 234 658,76 грн. 3 % річних та 1 808 705,20 грн. інфляційних втрат.

Згідно з Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.11.2023 вище вказану позовну заяву визначено до розгляду судді Ніколаєнку Р.А., відповідно до Положення про АСДС, ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.11.2023 (суддя Ніколаєнко Р.А.) у зв`язку із скасуванням постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.11.2023 ухвали господарського суду Запорізької області від 27.06.2023 у справі № 908/1890/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛД Інжиніринг та Будівництво» позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Спецмашремонт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛД Інжиніринг та Будівництво» про стягнення 2 537 605,07 грн. з доданими матеріалами передано для розгляду господарським судом Запорізької області в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України для позовного провадження, без урахування особливостей, встановлених статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2023 справу № 908/3461/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.12.2023 після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/3461/23, присвоєний номер провадження справи 4/246/23, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.01.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 24.01.2024 відкладено підготовче засідання на 19.02.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.02.2024 закрито підготовче провадження у справі № 908/3461/23, справу призначено до розгляду по суті, судове засідання призначено на 27.02.2024.

В судовому засіданні оголошувалася перерва до 26.03.2024, про що зазначено в протоколі судового засідання від 27.02.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.03.2024 у зв`язку із перебуванням судді Зінченко Н.Г. з 19.03.2024 по 01.04.2024 включно у відпустці судове засідання у справі № 908/3461/23 перенесено на 04.04.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.04.2024 в судовому засіданні оголошувалася перерва до 08.04.2024.

В судове засідання 08.04.2023 з`явилися представники сторін, здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».

В судовому засіданні 08.04.2024 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та долучених судом до матеріалів справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та ґрунтуються на ст. 193 ГК України, ст., ст. 525, 526, 530, 610, 612, 625, 712, 837 ЦК України. Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що між ТОВ «Завод Спецмашремонт» та ТОВ «АЛД Інжиніринг та Будівництво» укладено договір поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021, за умовами якого позивач зобов`язався поставити відповідачу товар, зазначений в специфікації/-ях, що є невід`ємними додатками до договору, а відповідач зобов`язався прийняти і оплатити товар, найменування, асортимент, одиниці виміру, кількість, ціна за одиницю та строки поставки якого вказуються у специфікації/-ях. В межах договору поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 сторонами були складені і підписані специфікація № 1 на поставку металоконструкцій у кількості 265,00 тон на загальну суму 13 324 200,00 грн. та специфікація № 2 на поставку металоконструкції у кількості 100,00 тон на загальну суму 5 028 00,00 грн. На виконання умов договору поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 та специфікацій № 1 і № 2 до нього позивачем впродовж жовтня 2021 року серпня 2022 року здійснювалася поставка відповідачу обумовлених металоконструкцій, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладеними за вказаний період. Через порушення відповідачем умов договору поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 та положень чинного законодавства в частині оплати за поставлений товар у відповідача утворилася заборгованість в розмірі 494 241,11 грн. У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, позивачем на підставі положень ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу інфляційні втрати в сумі 1 808 705,20 грн. та 3 % річних в розмірі 234 658,76 грн. Враховуючи викладене, позивач просить суд позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача на його користь 494 241,11 грн. основного боргу, 1 808 705,20 грн. інфляційних втрат та 234 658,76 грн. 3 % річних, а всього 2 537 605,07 грн. заборгованості за договором поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати зі сплати судового збору в розмірі 38 064,09 грн. та 35 000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката (згідно попереднього орієнтовного розрахунку).

10.01.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від відповідача на підставі ст. 165 ГПК України надійшов Відзив на позовну заяву вих. № б/н, сформований в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 09.01.2024 (вх. № 538/08-08/24 від 10.01.2024), в якому відповідач проти позову заперечив. Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач зазначив, що умовами п. 5.3 укладеного між сторонами договору поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 передбачено, що обов`язок покупця прийняти та оплатити поставлений товар виникає лише у випадку поставки товару, який повністю відповідає вимогам стосовно якості, передбачених даним договором, додатками до нього стандартам, іншою документацією яка встановлює вимоги до якості такого товару та додатковим вимогам, висунутим покупцем та прийнятим постачальником, а також після подання документів, зазначених у п.3.4 цього договору. Пунктом 3.4 договору поставки встановлено, що постачальник при поставці кожної партії товару зобов`язаний надати покупцю відповідні товаророзпорядчі та товаросупровідні документи: - видаткову накладну, - товарно-транспортну накладну, - рахунок-фактуру, - дозвіл Держпраці на застосування обладнання підвищеної небезпеки, - сертифікат (декларацію, паспорт) відповідності якості підприємства-виробника товару, якщо товар не підлягає обов`язковій сертифікації в Україні, - оригінал або копію довідки з органу сертифікації, завірену печаткою постачальника. Оскільки позивачем не виконано умов п. 3.4 договору поставки та не надано доказів виставлення відповідачу обумовлених рахунків-фактур та інших товаросупровідних документів, відповідач вважає, що строк оплати товару не настав. Крім того, позивачем не надано доказів дотримання умов п. 4.5 договору поставки щодо умов приймання товару за кількістю та якістю. Також відповідач просить суд врахувати, що надані до позовної заяви видаткові накладні та товарно-транспортні накладні заповнені не у відповідності до вимог чинного законодавства. Наданий позивачем розрахунок річних відсотків та інфляційних нарахувань відповідач також вважає необґрунтованим і недоведеним. У зв`язку із викладеним, відповідач просить суд в задоволені позву відмовити повністю. Також у відзиві на позовну заяву відповідач просить суд у разі задоволення позовних вимог, враховуючи наявність надзвичайних обставин, спричинених дією правового режиму воєнного стану в Україні, з огляду на важкий фінансово-господарський стан підприємства відповідача, зменшити суми інфляційних втрат та 3 % річних, що підлягають стягненню до 0,00 грн.

16.01.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області позивачем на підставі ст. 166 ГПК України подана Відповідь на відзив на позовну заяву вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 16.01.2024, (вх. № 1076/08-08/24 від 16.01.2024), в якій позивач заперечив проти доводів відповідача. Зокрема, позивач вважає, що посилання на ненадання постачальником покупцю обумовлених договором товарно-супровідних документів може мати місце тільки до початку приймання товару. Оскільки у спірних правовідносинах товар відповідачем прийнятий без заперечень і зауважень, про що свідчать видаткові накладні, то такі заперечення відповідача є безпідставними. Також позивач просить суд врахувати, що 30.08.2022 між сторонами підписано Акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 становить 7 043 896,80 грн., що підтверджує визнання відповідачем своїх зобов`язань по оплаті за поставлений товар. 22.11.2022 позивач звертався із претензією № 187 до відповідача з вимогою погасити прострочену кредиторську заборгованість, яка останнім була залишена без розгляду та задоволення. При цьому, відповідач не заявляв про не виконання позивачем п. 3.4 договору щодо передання документів. Натомість, у період з грудня 2022 року по червень 2023 року відповідач здійснював погашення заборгованості. Станом на дату подачі позову сума основної заборгованості за договором поставки становить 494 241,11 грн. Твердження відповідач про неналежне оформлення видаткових накладних позивач також вважає недоведеним, оскільки згідно усталеної судової практики відсутність певного документа за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію. За результатами господарських операції, на виконання вимог податкового законодавства позивачем складено та зареєстровано податкові накладні у Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними квитанціями. Стосовно посилань відповідача щодо можливості зменшення судом (звільнення) заявлених до стягнення інфляційних втрат та річних відсотків, то позивач просить суд врахувати, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Крім того, діючим законодавством не передбачено можливості зменшення інфляційних втрат, оскільки за своїми ознаками індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України. З урахуванням наведених доводів позивач просить суд позов задовольнити.

Відповідачем на підстав ст. 167 ГПК України надані Заперечення на відповідь на відзив вих. № б/н, сформовані в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 29.01.2024, (вх. № 2196/08-08/24 від 30.01.2024), в яких відповідач наполягає на доводах, які наведені ним у відзиві на позовну заяву.

19.02.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛД Інжиніринг та Будівництво» надійшла заява (вх. № 3803/08-08/24 від 19.02.2024) про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Ухвалою суду по справі від 19.02.2024 відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «АЛД Інжиніринг та Будівництво» про закриття провадження у справі № 908/3461/23, оскільки ознакою відсутності предмету спору в таких спорах як стягнення заборгованості, є лише факт відсутності такої заборгованості підтверджений відповідними доказами, а суду таких доказів надано не було.

Розглянувши зібрані у справі письмові докази у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ

21.09.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Спецмашремонт», (Постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛД Інжиніринг та Будівництво», (Покупець, відповідач у справі) укладено Договір поставки № 07/2021/240 з відповідними додатками до нього (надалі Договір), відповідно до умов пункту 1.1, 1.2 якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцеві товар, зазначений в специфікації/-ях, що додається/-ються до Договору і є його невід ємною/-ими частиною/-ами, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити такий товар. Найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та строк поставки вказується у специфікації/-ях, яка є невід`ємною частино.

Умовами п., п. 1.7-1.9 Договору визначено, що Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти й оплатити виготовлений Постачальником товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених Договором. Постачальник зобов`язується поставляти товар в кількості та асортименті, визначених специфікаціями, що є невід`ємними частинами Договору. Поставка товару здійснюється Постачальником в узгоджені терміни.

За умовами п., п. 2.1, 2.2 Договору асортимент та ціна на товар, що поставляється, визначаються на підставі Специфікації Постачальника, погодженої Покупцем, які є невід`ємною частиною даного Договору. Загальна вартість даного Договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього Договору, згідно видаткових накладних, що є невід`ємними частинами даного Договору.

Поставка товарів здійснюється у строки, передбачені Специфікацією до Договору. Товар за даним Договором поставляється Покупцю окремими партіями на умовах, визначених в Специфікаціях. Товар може знаходитися на відповідальному збережені Постачальника за домовленістю сторін до моменту його вивезення зі складу Постачальника. Поставка замовленого товару здійснюється Постачальником в строки відповідно до підписаних сторонами Специфікацій. Допускається дострокова поставка товару за умови наявності згоди покупця. Про дату дострокової поставки Постачальник повідомляє Покупця усно або письмово у строк не менше одного дня. Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару, переходять до Покупця в момент підписання відповідальною особою Покупця видаткової накладної. (п., п. 4.1-4.4 Договору)

Відповідно до п. 5.1 Договору Покупець оплачує поставлені товари за цінами, визначеними в кожній окремій Специфікації, на умовах даного Договору в порядку і формах, які не суперечать чинному законодавству України.

Згідно з п. 5.2 Договору розрахунок за поставлену партію товару здійснюється Покупцем на умовах післясплати в розмірі 100 % від вартості партії товару на підставі підписаної обома сторонами видаткової накладної та товарно-транспортної накладної шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару.

Розрахунок здійснюється в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, поступає на розрахунковий рахунок постачальника. (п., п. 5.4, 5.5 Договору)

За умовами п. 6.1 Договору Постачальник зобов`язаний, зокрема, забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим Договором, разом з усіма документами, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до вимог чинного в Україні законодавства та п. 3.4 цього Договору.

У відповідності до п. 6.2 Договору Постачальник має право вимагати від Покупця своєчасної оплати за поставлений товар.

Покупець, в свою чергу, відповідно до п. 6.3 Договору зобов`язаний прийняти та оплатити поставлені товари відповідно до вимог Договору.

Згідно п. 9.1 Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.03.2022

Закінчення строку дії даного Договору не звільняє сторони від виконання своїх обов`язків. (п. 9.2 Договору)

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору 21.09.2021 сторонами складані та підписані Специфікації № 1 і № 2 на поставку товару, що є невід`ємними частинами Договору.

Так, відповідно до умов Специфікації № 1 сторони обумовили поставку металоконструкцій (ч. 819-2021 КМД) в кількості 265,00 тон на загальну суму 13 324 200,00 грн. з ПДВ.

Згідно з п. 1.4 Специфікації № 1 поставка товару здійснюється Постачальником протягом 75 робочих днів з дати підписання сторонами Специфікації.

Умови поставки: EXW склад постачальника, м. Запоріжжя, вул. Штабна, буд. 9, відповідно до правил Інкотермс в редакції 2020 року. (п. 1.5 Специфікації № 1)

За умовами Специфікації № 2 сторони обумовили поставку металоконструкцій (ч. 819-2021 КМД) в кількості 100,00 тон на загальну суму 5 028 000,00 грн. з ПДВ.

Згідно з п. 1.4 Специфікації № 1 поставка товару здійснюється Постачальником протягом 75 робочих днів з дати підписання сторонами Специфікації.

Умови поставки: EXW склад постачальника, м. Запоріжжя, вул. Штабна, буд. 9, відповідно до правил Інкотермс в редакції 2020 року. (п. 1.5 Специфікації № 1)

Як свідчать обставини справи, позивач належним чином виконав свої зобов`язання за Договором, а саме здійснив поставку відповідачу обумовленого Договором товару на загальну суму 12 877 366,67 грн. з ПДВ грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

-№ 226 від 12.10.2021 на суму 283 327,80 грн.;

-№ 233 від 20.10.2021 на суму 473 889,00 грн.;

-№ 237 від 22.10.2021 на суму 549 610,68 грн.;

-№ 244 від 01.11.2021 на суму 449 000,40 грн.;

-№ 245 від 01.11.2021 на суму 242 952,96 грн.;

-№ 253 від 09.11.2021 на суму 7 843,68 грн.;

-№ 254 від 09.11.2021 на суму 178 896,24 грн.;

-№ 258 від 12.11.2021 на суму 24 285,24 грн.;

-№ 259 від 12.11.2021 на суму 44 497,80 грн.;

-№ 268 від 22.11.2021 на суму 53 553,23 грн.;

-№ 269 від 22.11.2021 на суму 171 706,20 грн.;

-№ 271 від 24.11.2021 на суму 1 142 713,56 грн.;

-№ 286 від 03.12.2021 на суму 352 362,24 грн.;

-№ 287 від 03.12.2021 на суму 2 413,44 грн.;

-№ 289 від 07.12.2021 на суму 50 682,24 грн.;

-№ 291 від 07.12.2021 на суму 407 971,92 грн.;

-№ 297 від 17.12.2021 на суму 97 040,40 грн.;

-№ 8 від 10.01.2022 на суму 142 091,28 грн.;

-№ 9 від 10.01.2022 на суму 14 128,68 грн.;

-№ 12 від 12.01.2022 на суму 760 233,60 грн.;

-№ 14 від 17.01.2022 на суму 3 811 777,08 грн.;

-№ 15 від 17.01.2022 на суму 2 247 717,12 грн.;

-№ 18 від 19.01.2022т на суму 1 659,24 грн.;

-№ 19 від 19.01.2022 на суму 1 054 522,44 грн.;

-№ 20 від 20.01.2022 на суму 72 805,44 грн.;

-№ 25 від 28.01.2022 на суму 66 168,48 грн.;

-№ 32 від 08.02.2022 на суму 132 286,68 грн.;

-№ 111 від 03.08.2022 на суму 1 005,60 грн.;

-№ 112 від 03.08.2022 на суму 40 224,00 грн.

Також 16.06.2022 сторонами складена і підписана видаткова накладна-коригування № 19/1 до видаткової накладної № 19 від 19.01.2022 на повернення товару на суму 84 269,28 грн.

Таким чином, всього позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 12 793 097,39 грн.

Зазначені вище видаткові накладні підписані уповноваженими особами Постачальника і Покупцям та скріплені печатками Товариств і містять посилання на Договір № 07/2021/240 від 21.09.2021.

Факт отримання уповноваженими представниками відвідача товару по Договору поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 на загальну суму 12 793 097,39 грн. підтверджується також наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними.

Матеріали справи свідчать, що позивачем до кожної видаткової накладної за спірний період складена податкова накладна щодо поставки товару за Договором № 07/2021/240 від 21.09.2021, які належним чином зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, про що свідчать відповідна квитанції з відміткою: «Документ прийнято».

Отже, як вбачається з матеріалів справи, факт поставки позивачем відповідачу товару згідно умов Договору поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 на суму 12 793 097,39 грн. є доведеним.

Відповідачем оплата отриманого товару за Договором здійснена частково, а саме відповідними платіжними дорученнями (інструкціями) відповідачем всього сплачено 12 298 856,28 грн.:

-№ 7171 від 16.12.2021 на суму 283 327,80 грн.;

-№ 7229 від 21.12.2021 на суму 500 000,00 грн.;

-№ 7330 від 28.12.2021 на суму 300 000,00 грн.;

-№ 164 від 18.01.2022 на суму 178 896,24 грн.;

-№ 167 від 18.01.2022 на суму 173 889,00 грн.;

-№ 168 від 18.01.2022 на суму 449 000,40 грн.;

-№ 169 від 18.01.2022 на суму 242 952,96 грн.;

-№ 170 від 18.01.2022 на суму 49 610,68 грн.;

-№ 171 від 18.01.2022 на суму 7 843,68 грн.;

-№ 172 від 18.01.2022 на суму 24 285,24 грн.;

-№ 173 від 18.01.2022 на суму 44 497,80 грн.;

-№ 174 від 18.01.2022 на суму 53 553,23 грн.;

-№ 175 від 18.01.2022 на суму 171 706,20 грн.;

-№ 176 від 18.01.2022 на суму 2 413,44 грн.;

-№ 177 від 18.01.2022 на суму 50 682,24 грн.;

-№ 178 від 18.01.2022 на суму 407 971,92 грн.;

-№ 179 від 18.01.2022 на суму 97 040,40 грн.;

-№ 864 від 10.02.2022 на суму 1 142 713,56 грн.;

-№ 1022 від 22.02.22022 на суму 352 362,24 грн.;

-№ 1023 від 22.02.2022 на суму 142 091,28 грн.;

-№ 1024 від 10.02.2022 на суму 14 128,68 грн.;

-№ 1025 від 10.02.2022 на суму 760 233,60 грн.;

-№ 1026 від 22.02.2022 на суму 300 000,00 грн.;

-№ 302 від 27.12.2022 на суму 2 820 000,00 грн.;

-№ 200 від 31.01.2023 на суму 37 850,28 грн.;

-№ 355 від 14.03.2023 на суму 1 395 348,84 грн.;

-№ 482 від 10.04.2023 на суму 697 674,42 грн.;

-№ 524 від 20.04.2023 на суму 154 693,86 грн.;

-№ 525 від 10.04.2023 на суму 194 143,35 грн.;

-№ 733 від 05.05.2023 на суму 350 000,00 грн.;

-№ 756 від 10.05.2023 на суму 650 000,00 грн.;

-№ 761 від 10.05.2023 на суму 249 944,94 грн.

Решту суми вартості товару, поставленого за Договором, відповідач станом на час вирішення спору судом не сплатив.

Таким чином, загальна заборгованість відповідача перед позивачем за Договором поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 становить 494 241,11 грн.

24.11.2022 позивач звернувся до відповідача із Претензією № 187 про погашення заборгованості за Договором поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 в сумі 8 628 186,89 грн., в тому числі 7 043 869,80 грн. вартості поставленого товару, що підтверджується підписаним сторонами Актом звірки взаємних розрахунків від 30.08.2022, 1 436 001,36 грн. інфляційних втрат та 148 288,73 грн. 3 % річних.

Відповідачем зазначена претензія залишена без відповіді та задоволення.

Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що на момент його звернення до суду з позовом у даній справі відповідачем товар, поставлений згідно укладеного сторонами Договору поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021, у визначені цим Договором строки та в повному обсязі не оплачений. Заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 494 241,11 грн.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За приписами частини 2 статті 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов`язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України).

Умовами пункту 5.2 Договору сторони погодили, що розрахунок за поставлену партію товару здійснюється Покупцем на умовах післясплати в розмірі 100 % від вартості партії товару на підставі підписаної обома сторонами видаткової накладної та товарно-транспортної накладної шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару.

Отже, з моменту поставки кожної окремої партії товару, враховуючи встановлений пунктом 5.2 Договору строк оплати, кінцевим терміном сплати за поставлений обсяг товару є 30 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару.

Таким чином, сторонами чітко визначений строк оплати отриманого за Договорами поставки товару.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата отриманого товару у повному обсязі та передбачені строки не здійснена.

Станом на час вирішення спору судом заборгованість відповідача перед позивачем за Договором поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 в розмірі 494 241,11 грн. не погашена.

За змістом положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На день розгляду спору відповідач доказів оплати товару в повному обсязі суду не надав.

Доводи відповідача стосовно того, що строк оплати поставленого товару, не настав через невиконання позивачем умов п. 5.3 Договору судом відхиляються як необґрунтовані, з огляду на таке.

Так, умовами п. 5.3 Договору сторони передбачили, що обов`язок Покупця прийняти та оплатити поставлений товар виникає лише у випадку поставки товару, який повністю відповідає вимогам стосовно якості, передбачених даним Договором, додатками до нього, стандартам, іншою документацією, яка встановлює вимоги до якості такого товару та додатковим вимогам, висунутим Покупцем та прийнятим Постачальником, а також після подання документів, зазначених у п. 3.4 цього Договору.

Пунктом 3.4 Договору обумовлено, що Постачальник при поставці кожної партії товару зобов`язаний надати Покупцю відповідні товаророзпорядчі та товаросупровідні документи: - видаткову накладну, - товарно-транспортну накладну, - рахунок-фактуру, - дозвіл Держпраці на застосування обладнання підвищеної небезпеки, - сертифікат (декларацію, паспорт) відповідності якості підприємства-виробника товару, якщо товар не підлягає обов`язковій сертифікації в Україні, - оригінал або копію довідки з органу сертифікації, завірену печаткою постачальника.

Проте, зазначення в Договорі поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 умови про необхідність надання Постачальником Покупцю певних товаросупроводжувальних документів не змінює строку виконання зобов`язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, який чітко встановлений спеціальною нормою права ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зважаючи на те, що умовами п. 5.2 Договору сторонами визначений інший строк оплати, оплату кожної окремо поставленої партії товару відповідач мав здійснити у строк 30 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару.

Крім того, відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, звернення до позивача з питання необхідності надання документів, передбачених п. 3.4 Договору, натомість товар відповідачем прийнятий без заперечень і зауважень, про що свідчать відповідні видаткові накладні за спірний період.

Отже, за встановлених судом фактичних обставин справи, не вбачається порушення позивачем жодного з зобов`язань, прийнятих ним за Договором поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021.

Заперечення відповідача, що, оскільки позивачем не надані докази надання Покупцю рахунків-фактур на оплату товару, то, відповідно, строк оплати товару не настав, спростовуються наступним.

Як вже зазначалося судом раніше, частиною 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, судом досліджено умови Договору поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021, пунктом 3.4 якого визначено, що Постачальник зобов`язаний надати Покупцеві, зокрема, рахунок-фактуру, а обов`язок Покупця по оплаті настає при наданні Постачальником, документів, зазначених в п. 3.4 Договору (п. 5.3 Договору).

Оскільки товар отриманий відповідачем на підставі належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів, тому, відповідно, строк оплати за товар у відповідача настав, і отримання, але нездійснення відповідачем оплати товару є порушенням договірних зобов`язань. Тобто, обов`язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (статті 655, 692, 712 ЦК України, частина 1 статті 265 ГК України) та не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на оплату відповідачем вартості здійсненої поставки товару.

Відповідач, відповідно до умов Договору та оформлених і підписаних, в тому числі зі сторони відповідача видаткових накладних за спірний період, в яких є посилання на Договір поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 та зазначено суму переданого позивачем і отриманого відповідачем товару, був обізнаний про суму оплати, яку мав здійснити за отриманий ним товар. Обставин щодо неможливості здійснення оплати за отриманий товар судом не встановлено.

За таких обставин, хоча в Договорі поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 й зазначено, що оплата здійснюється за умови надання Постачальником рахунку-фактури, однак за змістом статті 692 ЦК України та пункту 5.2 Договору така умова Договору не змінює строк виконання грошового зобов`язання.

Суд звертає увагу, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в численних постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18 та інших.

Стосовно доводів відповідача, що надані до позовної заяви видаткові накладні та товарно-транспортні накладні заповнені не у відповідності до вимог чинного законодавства, суд зазначає наступне.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити, що в постанові Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 29.01.2020 по справі № 916/922/19 викладено правову позицію, що згідно із положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»:

- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9);

- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. (частина друга статті 9);

- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1).

- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (з подальшими змінами):

- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. (абзац другий пункту 2.1);

- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1);

- первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац перший пункту 2.1);

- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. (абзац перший пункту 2.5);

- первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. (пункт 2.15).

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.

Відповідно до статті 58-1 ГК України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 у справі № 915/878/16.

При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Приймаючи до уваги вище викладене, суд вважає доведеним факт поставки позивачем відповідачу товару за видатковими накладними за спірний період.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем порушено строки проведення повної оплати за поставлений товар.

Враховуючи вищевикладене, наведені заперечення відповідача не звільняють його як покупця від обов`язку здійснити повну оплату за поставлений товар.

Також суд звертає увагу, що, статтею 3 ЦК України закріплено, один із основних принципів цивільного права, а саме принцип добросовісності, розумності та справедливості.

Позивач, уклавши Договір поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 і передавши товар відповідачу, розраховує на отримання оплати у розумні строки, а відповідач, уклавши цей Договір, свідомо прийняв на себе зобов`язання щодо своєчасного і повного розрахунку з позивачем за отриманий товар.

Крім того, судом приймається до уваги, що матеріали справи містять Акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2021 по 30.08.2022 по Договору поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021, який підписаний відповідачем та яким сторони засвідчили, що станом на 30.08.2022 відповідач має заборгованість перед позивачем по взаєморозрахункам на загальну суму 7 043 896,80 грн.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та, в окремих випадках, рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Оцінивши представлені письмові докази в їх сукупності, враховуючи відсутність документів, які б спростовували позицію позивача, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 494 241,11 грн. за поставлений товар станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідача 494 241,11 грн. основного боргу підлягає задоволенню судом.

Відповідно до змісту ст., ст. 610, 611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 підтверджено матеріалами справи.

Позивачем також на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача 234 658,76 грн. 3 % річних та 1 808 705,20 грн. інфляційного збільшення боргу за час прострочення, стосовно яких суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати за поставлений товар за Договором поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021, вимоги про стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат заявлено позивачем обґрунтовано.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до розрахунку позивача сума 3 % річних за порушення строків розрахунків за Договором поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 становить 234 658,76 грн., яка розрахована за загальний період з 12.11.2021 по 27.06.2023 за кожною видатковою накладною окремо з урахуванням здійснених відповідачем оплат.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок 3 % річних, які нараховані за порушення відповідачем строків розрахунків за поставлений товар та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 234 658,76 грн. заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Згідно з розрахунком позивача за порушення строків розрахунків за Договором поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 стягненню з відповідача підлягає 1 808 705,20 грн. інфляційних втрат, які розраховані за загальний період листопад 2021 року травень 2023 року за кожною видатковою накладною окремо з урахуванням здійснених відповідачем оплат.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, які нараховані за порушення відповідачем строків розрахунку за поставлений товар, наданий позивачем, та встановлено, що цей розрахунок позивачем виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 1 808 705,20грн. заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення, в тому числі основного боргу, інфляційних нарахувань та 3 % річних, суду не наданий.

Розглядаючи клопотання відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву, щодо зменшення розміру річних відсотків та інфляційних нарахувань до 0,00 грн., суд виходить з наступного.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі № 902/417/18.

Посилання відповідача в обґрунтування необхідності зменшення заявлених до стягнення річних відсотків та інфляційних нарахувань на військову агресію збройних сил Російської Федерації проти України та введення на території України режиму воєнного стану суд вважає безпідставним, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.

Отже, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов`язково щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов`язання.

Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Також суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.

Однак, належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що введення воєнного стану є форс-мажорними обставини саме у випадку, що стосується своєчасного і повного виконання ТОВ «АЛД Інжиніринг та Будівництво» умов Договору поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 відповідач не надав.

Крім того, суд відзначає, що частина 2 статті 617 ЦК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Крім того, згідно усталеної судової практики не вважаються такими, що звільняють від відповідальності, випадками, зокрема, недотримання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Це так звані фактори звичайного комерційного ризику, які не можуть бути підставою для звільнення від обов`язку виконати договір.

Однак, в даній справі відповідачем не доведено, що належні до сплати 3 % є надмірно великі, що відповідач знаходиться в тяжкому майновому стані або що існують будь-які інші обґрунтовані обставини, які обумовлюють необхідність втручання суду щодо розміру встановленої відповідальності за порушення відповідачем зобов`язання, а тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення відсотків річних.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача, надані в обґрунтування заперечень на позов не знайшли свого підтвердження матеріалами справи та визнанні судом безпідставними і необґрунтованими.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними, законними та такими, що підлягають задоволенню судом повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 35 000,00 грн. (згідно попереднього орієнтовного розрахунку), то з цього приводу суд зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).

За таких обставин, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

В позовній заяві зазначено лише (без надання розрахунку), що попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, які позивач очікує понести на правничу допомогу, складає 35 000,00 грн.

В підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем до позовної заяви не надано жодного документа.

У порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України позивачем не надано суду розрахунку витрат на правничу допомогу і з визначенням остаточної суми таких витрат, не подано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Також не подано доказів на підтвердження виконання послуг адвокатом (фактичного надання послуг), зокрема, підписаного акту виконаних робіт із детальним розшифруванням наданих послуг та їх вартості, також позивачем не надано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України унормовано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В судовому засіданні 08.04.2024 в судових дебатах представником позивача усно заявлено суду, що докази понесення судових витрат на правничу допомогу будуть надані позивачем суду у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Враховуючи наведене, заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу до стягнення не присуджуються.

Керуючись ст., ст. 123, 126 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Спецмашремонт», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛД Інжиніринг та Будівництво», м. Запоріжжя про стягнення 2 537 605,07 грн. заборгованості за договором поставки № 07/2021/240 від 21.09.2021 задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛД Інжиніринг та Будівництво», (69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 78А, ідентифікаційний код юридичної особи 43173964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Спецмашремонт», (69008, м. Запоріжжя, вул. Штабна, 9, ідентифікаційний код юридичної особи 331343979) 494 241 (чотириста дев`яносто чотири тисячі двісті сорок одну) грн. 11 коп. основного боргу, 234 658 (двісті сорок чотири тисячі шістсот п`ятдесят вісім) грн. 76 коп. 3 % річних, 1 808 705 (один мільйон вісімсот вісім тисяч сімсот п`ять) грн. 20 коп. інфляційних витрат та витрати на сплату судового збору в розмірі 38 064 (тридцять вісім тисяч шістдесят чотири) грн. 09 коп. Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 18» квітня 2024 р.

Суддя Н.Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.