Рішення

від 15.04.2024 по справі 908/219/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/19/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2024 Справа № 908/219/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Дроздова Світлана Сергіївна, розглянувши матеріали

за позовом: Комунального підприємства Полігон екологія (вул. Ю.Шкрумеляка, буд. 36, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200, ідентифікаційний код юридичної особи 13655234)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Оріховський завод сільгосптехніки (вул. Привокзальна, 4, м. Оріхів, Запорізька область, 70501, ідентифікаційний код юридичної особи 44955170)

про стягнененя 400 560 грн 00 коп.

Без виклику представників сторін

УСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Полігон екологія сформувало в системі Електронний суд позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю Оріховський завод сільгосптехніки про стягнення 400 000 грн 00 коп. суми попередньої оплати, 560 грн 00 коп. пені.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2024 позовні матеріали № 908/219/24 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що позовна заява подана без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164 цього Кодексу, що є підставою для залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 01.02.2024 позовну заяву залишено без руху, надано Комунальному підприємству Полігон екологія строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали суду для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі.

06.02.2024 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду.

Ухвалою суду від 12.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/219/24, присвоєно справі номер провадження 27/19/24.

Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 12.02.2024 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 07.03.2024.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: вул. Привокзальна, 4, м. Оріхів, Запорізька область, 70501, що збігається з адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві.

Так, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан 24 лютого 2022 року.

Судом встановлено, що місцезнаходженням відповідача є: м. Оріхів, Запорізька область, що є тимчасово окупованою територією.

Так, пунктом 21 розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України та Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції.

Питання провадження господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях врегульовано Законом України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України.

Відповідно до частини першої статті 12-1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України, якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Суд зазначає, що відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом надсилання на його електронну адресу відповідних ухвал та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, що підтверджується матеріалами справи.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.05.2019 року у справі № 0870/8014/12 щодо того, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Водночас, суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України Про доступ до судових рішень вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин (названу правову позицію висловлено в численних постановах Верховного Суду, у тому числі від 28.01.2019 у справі № 915/1015/16 та від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15).

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи № 908/219/24.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 26.10.2023 Комунальним підприємством Полігон екологія (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Оріховський завод сільгосптехніки (Постачальник) укладено договір поставки товару № 577.

Відповідно до п. 1.1 договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язується прийняти й оплатити товар (надалі іменується «Товар») на умовах, викладених у цьому договорі.

Згідно п. 1.2 договору, предмет закупівлі: ДК 021:2015 34220000-5 «Причепи, напівпричепи та пересувні контейнери» (Тракторні причепи 2ПТС-4).

Ціна, кількість, асортимент, комплектація Товару наведені у Специфікації, що є додатком № 1 і невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.3 договору).

Згідно п. 2.1 договору сума цього договору становить: 400 000 гри. (чотириста тисяч гривень 00 копійок) в і,ч. ПДВ - 66 666,67 гри.» з оплатою і бюджетного рахунку.

Загальна вартість Договору складається з урахуванням податків і зборів, що сплачуються або мають бути сплачені, а також включається вартість тари, пакування та інших усіх витрат (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 2.3 договору оплата вартості Товару Покупцем здійснюється в національній валюті України - гривні, в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 10 (десять) календарних днів з дати поставки Товару, у розмірі 100% від вартості Договору, на підставі видаткової накладної (або акту приймання/передачі товару).

Згідно п. 3.1 договору поставка товару здійснюється на склад Покупця (78303, Україна, Івано-Франківська обл., м. Коломия, вул. Шкрумеляка, 36). Постачальник своїми силами та засобами здійснює розвантаження товару в указане місце Покупцем.

Відповідно до п. 3.2 договору поставка товару здійснюється до 15.11.2023.

Позивач у позові зазначив, що відповідач майже одразу після підписання Договору звернувся в телефонному режимі до позивача про необхідність внесення повної оплати вартості Товару за Договором, а саме 400 000 грн. з ПДВ для того щоб запустити процес виготовлення Товару та пришвидшити його поставку, хоча до підписання Договору та на день підписання Договору відповідач жодного разу не озвучував даної умови. Оскільки Позивач був обмежений у термінах а також для закупівлі даного товару були виділені конкретні бюджетні кошти, Позивач здійснив повну попередню оплату, керуючись Постановою КМУ «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» від 4 грудня 2019 р. № 1070.

Позивач здійснив оплату на розрахунковий рахунок відповідача ( НОМЕР_1 в АТ «УКРСИББАНК») в розмірі 400 000 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 178 від 31.10.2023.

Відповідач тракторні причепи 2ПТС-4 в кількості 2 шт. позивачу не поставив.

Отже, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином та в повному обсязі не виконав та порушив умови договору, не здійснив поставку товару та не повернув суму попередньої оплати, що змусило позивача звернутися з даним позовом до суду.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов`язки.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вище наведене, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні права та обов`язки з поставки товару причепів тракторних 2ПТС-4 в кількості 2 шт., а саме обов`язок позивача на підставі виставленого відповідачем рахунку оплатити грошові кошти за товар на умовах повної попередньої оплати, а обов`язок відповідача передати позивачу товар причепи тракторні 2ПТС-4 в кількості 2 шт.

Фактичні обставини справи свідчать, що зобов`язання відповідача щодо поставки тракторних причепів 2ПТС-4 в кількості 2 шт. не виконані, суму попередньої оплати в розмірі 400 000 грн 00 коп. відповідач позивачу не повернув.

По закінченню терміну поставки згідно договору, уповноважена особа позивача спробувала зв`язатися з представниками відповідача стосовно з`ясування причини не поставки товару у вказаний термін, на що 23.11.2023 на електронну адресу нашого позивача надійшов гарантійний лист № 11 від 21.11.2023 з повідомленням про те, що відповідач гарантує докласти всі зусилля, щоб виправити ситуацію та виконати поставку товару в найкоротший термін, але не пізніше 15.12.2023. У разі неможливості виконання цих умов у строк, відповідач зобов`язався повернути сплачені кошти позивачу. Згідно змісту даного гарантійного листа, причинами невиконання своїх зобов`язань по договору є постійні артобстріли, перебої з електроенергією та повітряні тривоги.

15.12.2023 тракторні причепи 2ПТС-4 в кількості 2 шт. не були поставлені відповідачем, про що позивача не було повідомлено завчасно.

Позивачем були здійснені всі можливі заходи по переговорах в телефонному режимі з відповідачем, за результатами яких позивач отримав чергового аналогічного попередньому гарантійного листа від 21.12.2023 № 09 від відповідача з продовженням терміну поставки товару до 15.01.2024.

Позивач направив відповідачу претензію від 09.01.2024 № 13, в якій йшлося про те, що відповідач у зв`язку з отриманням повної попередньої оплати за товар, повинен в термін до 15.01.2024 поставити товар або ж повернути одержані кошти на розрахунковий рахунок позивача (Р/ НОМЕР_2 в АБ «Укргазбанк», МФО 320478). Позивач повідомив відповідача, що у разі не повернення коштів до 15.01.2024 до основної суми згідно договору поставки № 577 від 26.10.2023 з наступного дня буде нараховуватися пеня згідно п. 6.2 договору «За порушення Постачальником строків виконання зобов`язання з своєчасної поставки Товару, Покупець має право стягнути з Постачальника пеню у розмірі 0,01 відсотка від вартості не поставленого Товару за цим Договором, за кожний день прострочення».

15.01.2024 товар так і не був поставлений відповідачем, 22.01.2024 відповідач надіслав гарантійний лист вих. № 19 про гарантування не пізніше 20.02.2024 повернути кошти, просив обставини вважати форс-мажорними.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивач документально підтвердив здійснення попередньої оплати в розмірі 400 000 грн 00 коп. на розрахунковий рахунок відповідача.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів повернення суми попередньої оплати в розмірі 400 000 грн 00 коп.

Відповідачем не заперечувався факт неналежного виконання умов договору, відповідно до гарантійних листів.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 400 000 грн 00 коп. попередньої оплати за договором № 577 від 26.10.2023 є обґрунтованими та доведеними.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 560 грн 00 коп. пені.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Відповідно до п. 6.2 договору за порушення Постачальником строків виконання зобов`язання з своєчасної поставки товару, Покупець має право стягнути з Постачальника пеню в розмірі 0,01 відсотка від вартості не поставленого Товару за цим договором, за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно п. 8.5 Договору нарахування та стягнення штрафних санкцій за кожен випадок порушення зобов`язання здійснюється протягом трьох років з моменту, коли відповідне зобов`язання повинно було виконано зобов`язаною стороною (ст. 232 Господарського кодексу України).

Наданий позивачем розрахунок пені суд визнав вірним. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідач не спростував доводи позивача.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Комунального підприємства Полігон екологія до Товариства з обмеженою відповіджальністю Оріховський завод сільгосптехніки задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповфідальністю Оріховський завод сільгосптехніки (вул. Привокзальна, 4, м. Оріхів, Запорізька область, 70501, ідентифікаційний код юридичної особи 44955170) на користь Комунального підприємства Полігон екологія (вул. Ю.Шкрумеляка, буд. 36, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200, ідентифікаційний код юридичної особи 13655234) 400 000 (чотириста тисяч) грн 00 коп. попередньої оплати, 560 (п`ятсот шістдесят) грн 00 коп. пені, 6 008 (шість тисяч вісім) грн. 40 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 18.04.2024.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.