Ухвала

від 17.04.2024 по справі 916/1294/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

"17" квітня 2024 р. Справа № 916/1294/24Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., розглянувши заяву (Вх. № 2-616/24 від 16.04.2024) Акціонерного товариства „Банк Кредит Дніпро про забезпечення позову, у справі

за позовом: Акціонерного товариства „Банк Кредит Дніпро (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 32; код ЄДРПОУ 14352406),

до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фермерське господарство „Деметра (57437, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с. Новофедорівка, вул. Приморська, буд. 49-Б; код ЄДРПОУ 36742996)

про стягнення 13756286,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство „Банк Кредит Дніпро звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами у розмірі 13756286,11 грн.

Ухвалою суду від 01.04.2024 прийнято позовну заяву Акціонерного товариства „Банк Кредит Дніпро до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1294/24. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фермерське господарство „Деметра. Підготовче засідання у справі призначено на 07.05.2024 о 10:00 год.

16 квітня 2024 року до Господарського суду Одеської області від Акціонерного товариства „Банк Кредит Дніпро (вх. № 2-616/24 від 16.04.2024) надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно, а саме:

1. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), які знаходяться на всіх рахунках у банківських та фінансово кредитних установах та будуть виявлені виконавцем при виконанні ухвали в межах ціни позову у розмірі 13756286,11 гривень до виконання рішення суду у цій справі;

2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) які знаходяться на всіх рахунках у банківських та фінансово- кредитних установах та будуть виявлені виконавцем при виконанні ухвали в межах ціни позову у розмірі 6878143,06 гривень до виконання рішення суду у цій справі;

3. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухомого майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до виконання рішення суду у цій справі, а саме на:

- частки нерухомого майна - квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 8100650, яка належить ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності, частка власності - 1/2;

4. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухомого майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до виконання рішення суду у цій справі, а саме на:

- частки нежитлових будівель під номером 57 (п`ятдесят сім) загальною площею 1091,35 кв. м. та складається з: літ. «А» - корівник, № 3 - комора, № 2 - насосна, АДРЕСА_4 , які належать на праві власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 );

- частки земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4820983500:06:000:0158, яка знаходиться за адресою: Миколаївська обл., Березанський район, с/рада Новофедорівська, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1336381348209, яка належить на праві власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 );

- частки земельної ділянки площею 11,2525 га для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 4820983900:03:000:0146, яка знаходиться за адресою: Миколаївська обл., Березанський район, с/р Рибаківська, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1231373948209, яка належить на праві власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 );

- частки об`єкта житлової нерухомості, а саме: квартири загальною площею 31.9 кв. м., житловою площею 11,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого. майна: 934775951227, яка належить на праві власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 );

- частки земельної ділянки площею 0,06 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5122786400:01:001:2639, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 638667151227, яка належить на праві власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 );

- частки земельної ділянки площею 0,06 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5122786400:01:001:2640, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 638018351227, яка належить на праві власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що 20 січня 2023 року між Акціонерним товариством „Банк Кредит Дніпро та ОСОБА_3 був укладений Договір поруки №200123-П.

Як зазначає позивач, на даний час поручитель ухиляється від виконання свого обов`язку і не реагує на вимоги банку, хоча майнові ресурси дозволяють йому це зробити. З цього можна зробити висновок, що поручитель не зацікавлений у погашенні боргу і у разі задоволення позову так само ухилятиметься від виконання рішення суду.

Як вказує позивач, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 відчужив власні земельні ділянки за кадастровими номерами 4820983500:04:000:0025, 4820983900:03:000:0134 на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки. Також, 01.11.2023 на підставі Договору дарування подарував нежитлові будівлі під номером 57 загальною площею 1091,35 кв. м. та складається з: літ. «А» - корівник, № 3 - комора, № 2 - насосна, АДРЕСА_4 .

З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 , завчасно спрогнозував для себе, як поручителя настання негативних наслідків у зв`язку з порушенням вимог Кредитних договорів, з метою невиконання договорів поруки, здійснив відчуження власного майна близькому родичу та колезі по роботі, з метою уникнення звернення стягнення на це майно, в тому числі і на виконання судового рішення

У зв`язку з тим, що станом на сьогодні, процедура відчуження нерухомого майна є досить швидкою, ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 розуміючи невідворотність настання майнової відповідальності за рішенням суду, з метою уникнення відповідальності, можуть за дуже короткий проміжок часу здійснити відчуження належних їм об`єктів нерухомого майна, що в подальшому зробить неможливим виконання рішення суду у зв`язку з відсутністю майна боржників.

Звідси, позивач вважає, що є необхідність у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на частки у грошових коштах, які знаходяться на рахунках у банківських установах та на частки власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, оскільки є висока ймовірність відчуження майна та грошових коштів, що призведе до неможливості виконання рішення суду в майбутньому.

Суд, розглянувши заяву Акціонерного товариства „Банк Кредит Дніпро про забезпечення позову (вх. № 2-616/24 від 16.04.2024), дійшов до таких висновків.

Як вбачається з матеріалів, наданих до позовної заяви, предметом позову є вимоги майнового характеру про стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитними договорами у загальному розмірі 13756286,11 грн.

Також, з наданих до позовної заяви матеріалів вбачається, що в якості забезпечення Кредитних договорів № 310821-КНЛ/1 від 31.08.2021, № 310821-КНЛ/2 від 31.08.2021, № 310821-КНЛ/3 від 31.08.2021 та № 200123-КЛН від 20.01.2023, між АТ „Банк Кредит Дніпро і ОСОБА_1 були укладені Договори поруки № 310821-П/1 від 31.08.2021, № 310821-П/2 від 31.08.2021, № 310821-П/3 від 31.08.2021 та № 200123-П від 20.01.2023.

Відповідно до 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; виключено; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; виключено; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Положеннями абз. 1 ч. 6 ст. 140 ГПК України визначено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 138 ГПК України, заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати життєдіяльності фізичної особи.

Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (пункт 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16).

Судом встановлено, що позовні вимоги Акціонерного товариства „Банк Кредит Дніпро обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача ОСОБА_1 прийнятих на себе зобов`язань за умовами договору поруки № 200123-П від 20.01.2023, та направлено на стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 13756286,11 грн.

За змістом норми ст. 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Проаналізувавши надані позивачем докази, суд вважає, що позивачем не забезпечено надання належних доказів того, що відповідач, щодо майна якого заявлено вимоги про накладення арешту, наразі вчиняє дії щодо відчуження свого майна на користь інших осіб. Також позивачем не здійснено забезпечення надання доказів, які б свідчили, що відповідач здійснює якісь дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду.

Суд також звертає увагу, що відповідач відчужуючи своє нерухоме майно в 2023 році, жодним чином не порушував умови договорів поруки, тобто відповідач не діяв всупереч умов договорів поруки.

Крім того, позивач мав усвідомлювати, що надаючи в кредит значні грошові кошти без укладення договору застави, значною мірою збільшується ризик неповернення позичальником та/або поручителем кредитних коштів.

Відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що посилання позивача на наявність простроченої заборгованості за кредитними договорами, не виконання відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань за договором поруки та ігнорування вимоги банку, самі по собі не створюють підстав для накладення наразі арешту на майно, про який просить позивач, оскільки обставини наявності/відсутності заборгованості, належності/неналежності виконання взятих на себе зобов`язань буде встановлюватись судом під час розгляду справи по суті. Позивачем також і не доведено суду вчинення/наміру вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на відчуження об`єктів нерухомості, на які просить накласти арешт позивач.

Крім того, заявником не обґрунтовано належними доказами обставин того, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може призвести до неможливості чи утруднення виконання судового рішення.

Відтак, зважаючи на те, що однією з підстав для вжиття заходів забезпечення, на яку посилається заявник, в даному випадку є твердження, що відповідач ухиляється від виконання обов`язку з повернення кредитних коштів, може свідчити лише про можливе ухилення поручителя від виконання свої обов`язків за договором поруки, проте будь-яким чином не свідчить про можливість ухилення від виконання майбутнього рішення суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Водночас сама наявність судового спору між сторонами за відсутності доведення необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову не може бути підставою для забезпечення позову, самі лише твердження позивача в даному випадку не є достатніми та обґрунтованими підставами для задоволення поданої заяви про забезпечення позову.

Щодо накладення арешту на грошові кошти та майно ОСОБА_2 , суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України, майно, що Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Звідси, майно, набуте одним із членів подружжя на підставі договору дарування є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Тобто, якщо особа перебуваючи у шлюбі отримала в дар від своїх батьків, дідуся чи бабусі квартиру, житловий будинок чи інше майно, то інший з членів подружжя не матиме права претендувати на таке майно при поділі майна подружжя.

Таким чином, нежитлові будівлі під номером 57 (п`ятдесят сім) загальною площею 1091,35 кв. м., які складаються з: літ. «А» - корівник, № 3 - комора, № 2 - насосна, АДРЕСА_4 , є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , на яку суд не має правових підстав накласти арешт.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СКУ). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Сімейного кодексу України).

Таким чином, спільною заборгованістю подружжя може вважатися заборгованість, що виникла внаслідок спільних дій подружжя або одного з них (у тому числі без згоди іншого з подружжя) в інтересах обох членів подружжя або всієї сім`ї в цілому.

Позивачем до суду не надано доказів, що майно ОСОБА_2 , на яке останній просить суд накласти арешт, набуте подружжям за час шлюбу.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

За змістом статей 203, 215, 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/12787/17 зазначила, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Таким чином позивач міг самостійно реалізувати право на судовий захист і звернутись до суду з позовом про визнання недійсним правочину.

Проаналізувавши заяву позивача про забезпечення позову, суд не вбачає посилань на те, які докази вказують на наявність обставин, з якими пов`язується застосування заходу до забезпечення позову та в чому саме вбачається неможливість чи утруднення виконання судового рішення у разі невжиття судом відповідних заходів.

До того ж, суд відзначає, що заходи забезпечення позову не можуть підміняти собою рішення суду по суті позовних вимог, та суд, оцінивши доводи заявника, співмірність заявлених заходів до забезпечення позову, не вбачає підстав для задоволення поданої Акціонерним товариством Банк Кредит Дніпро заяви про забезпечення позову, без доведення заявником відповідних підстав для забезпечення позову, про яке просить заявник.

Відповідно до ст. 140 ГПК України, залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову Акціонерному товариству „Банк Кредит Дніпро у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, підтвердженого належними доказами, не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.

Керуючись статтями 136-138, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1 Відмовити Акціонерному товариству „Банк Кредит Дніпро у задоволенні заяви про забезпечення позову (Вх. № 2-616/24 від 16.04.2024).

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга у відповідності до частини 1 статті 256 ГПК України.

Суддя Нікітенко С.В.