Рішення

від 16.04.2024 по справі 916/5222/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5222/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/5222/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІО» (08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Нова, № 31-Б, офіс 126, код ЄДРПОУ 44231911)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лімітед Груп Плюс» (65045, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, № 76, офіс 1, код ЄДРПОУ 45064551)

про стягнення 1 166 090,11 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «УНІО» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джи Ті Оіл», в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар в сумі 1 166 090,11 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки нафтопродуктів № У-10/23-17 від 19.10.2023 в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару.

За ствердженням позивача, на підставі та на виконання договору він надіслав відповідачеві рахунок № 738 від 19.10.2023 на оплату палива дизельного 10 РРМ ЕN590 у кількості 23406 кілограмів на загальну суму 136090,11 грн, включаючи суму податку на додану вартість.

Проте, відповідач, в свою чергу, не здійснив 100% передплати, перерахувавши натомість на рахунок позивача тільки 200000, грн авансу.

При цьому, позивач додає, що скористався правом, наданим йому п. 7.3. договору і, отримавши тільки частину оплати товару, 24.10.2023 належним чином виконав зобов`язання щодо поставки товару у повному обсязі, сподіваючись на належне виконання відповідачем договірних зобов`язань з оплати товару.

Позивач наголошує, що покупець протягом одного календарного дня з дня поставки товару мав сплатити суму у розмірі 1166090,11 грн, тобто решта суми оплати товару мала бути сплачена відповідачем 25.10.2023, однак останній цього не зробив, чим порушив умови п. 7.2. договору.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2023 року позовна заява вх.№ 5805/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

13.12.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІО» надійшла заява (вх. № 2-1843/23) про забезпечення позову, у якій позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Джи Ті Оіл» в межах суми стягнення 1 166 090,11 грн, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських та інших фінансово-кредитних установах.

14.12.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області заява Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІО» (вх.№ 2-1843/23 від 13.12.2023) про забезпечення позову у справі № 916/5222/23 повернута заявнику без розгляду.

Окрім того, 14.12.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІО» (вх. № 5805/23 від 11.12.2023) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня вручення ухвали суду.

18.12.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІО» до суду надійшла заява про усунення недоліків позову (вх.№ 45772/23), із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 18.12.2023 та додані відповідні докази.

Того ж дня, до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІО» надійшла заява (вх. № 2-1876/23 від 18.12.2023) про забезпечення позову, у якій позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Джи Ті Оіл» в межах суми стягнення 1 166 090,11 грн, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських та інших фінансово-кредитних установах.

20.12.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІО» (вх. № 2-1876/23 від 18.12.2023) задоволено та накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Джи Ті Оіл» у межах ціни позову у розмірі 1 166 090 грн 11 коп, які знаходяться на всіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Джи Ті Оіл» в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах до набрання законної сили рішенням суду.

Окрім того, 20.12.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 5805/23 від 11.12.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5222/23. Справу № 916/5222/23 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "16" січня 2024 року об 11:20 год.

03.01.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Щербаковим Ю.С. надіслано до суду супровідним листом (вх. № 301/24) постанову від 26.12.202 про закінчення виконавчого провадження № 73674879 щодо виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 20.12.2023 № 916/5222/23.

10 січня 2024 року за вх.№ 1102/24 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІО» надійшла заява про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена в повному обсязі відповідною ухвалою суду від 10.01.2024.

Підготовче засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.12.2023 у справі № 916/5222/23 на 16.01.2024 об 11:20 год, не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

16.01.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання у справі № 916/5222/23 призначено на "01" лютого 2024 року о 12:00 год.

30.01.2024 через систему «Електронний суд» позивачем подано заяву (зареєстрована ГСОО 31.01.2024 за № 3963/24) про розгляд справи у підготовчому засіданні без участі представника позивача.

01.02.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 916/5222/23 за ініціативою суду на 30 днів та відкладено підготовче засідання на "15" лютого 2024 року о 10:20 год.

З відповіді № 433451 від 02.02.2024, отриманої на запит суду з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, судом встановлено, що за кодом ЄДРПОУ Товариства з обмеженою відповідальністю «Джи Ті Оіл» - 45064551, наразі зареєстроване Товариство з обмеженою відповідальністю «Лімітед Груп Плюс», при цьому, як також вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням вказаної особи лишилась попередня адреса. Державну реєстрацію відомостей щодо зміни найменування юридичної особи здійснено 20.12.2023. Вказана інформація стала підставою для зміни назви відповідача у даній справі № 916/5222/23.

14.02.2024 від позивача до суду надійшла заява (вх. № 6185/24) про розгляд справи №916/5222/23 без участі його представника, де останній відзначив, що прийматиме участь у судовому засіданні у Вінницькому міському суді в якості захисника обвинуваченого, що перебуває під вартою.

15.02.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено підготовче засідання у справі № 916/5222/23 на "29" лютого 2024 року о 12:20 год.

29.02.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області закрито підготовче провадження та призначено справу № 916/5222/23 до судового розгляду по суті. Судовий розгляд по суті призначено на "12" березня 2024 року о 10:20 год.

04.03.2024 від позивача до суду надійшла заява (вх. № 9092/24), якою позивач просив розглянути справу № 916/5222/23 без участі його представника за наявними матеріалами у справі, позовні вимоги позивач підтримав у повному обсязі.

12.03.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено розгляд справи № 916/5222/23, в межах розумного строку, визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на "16" квітня 2024 року о 12:00 год.

Позивач ТОВ «УНІО» про час та місце розгляду справи повідомлений належним, в судове засідання, призначене на 16.04.2024, не з`явився, під час розгляду справи неодноразово звертався із заявами про розгляд справи за відсутності його представника та зазначав, що заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у своїх заявах по суті, та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ТОВ «Лімітед Груп Плюс» (попередня назва ТОВ «Джи Ті Оіл», про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Ухвали суду надсилались відповідачу за місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернуті на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких, зокрема, рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» поштових відправлень суду, які є «Судовими повістками» в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для «Судових повісток» причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвали суду вважаються врученими відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем, а саме на сайті Судової влади України розміщувались відповідні оголошення від 02.02.2024, від 05.02.2024 та від 13.03.2024, а також 02.02.2024 секретарем судового засідання передано телефонограму, яку прийняв керівник відповідача ОСОБА_1 .

Таким чином, судом протягом всього періоду розгляду справи здійснювалися спроби повідомлення відповідача за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем; матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

Отже, суд констатує небажання відповідача протягом майже чотирьох місяців висловити свою правову позицію у даному спорі, незабезпечення відповідачем явки у всі попередні засідання по даній справі.

При цьому у всіх ухвалах суду по справі судом було роз`яснено про те, що інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://od.arbitr.gov.ua.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Для цих цілей існує .

Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, та реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, а також про всі призначені по справі судові засідання, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість взяти участь у судових засіданнях і викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань позивача, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом участі в судових засіданнях, подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Враховуючи незабезпечення відповідачем отримання поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, а також відсутність у вказаному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв`язку з відповідачем, не повідомлення суду інших засобів зв`язку з відповідачем, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем судових повісток (ухвал суду).

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Судом також враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

Суд констатує, що представник відповідача мав можливість в межах строку розгляду справи № 916/5222/23 скористатись процесуальними правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами справи, в тому числі у приміщенні суду, робити з них витяги, копії; подавати докази в межах строку розгляду справи; брати участь у судових засіданнях; надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, тощо.

Зважаючи на вищевикладене, підстав для відкладення розгляду справи в судовому засіданні 16.04.2024, визначених у ч. 2 ст. 202 ГПК України, не встановлено. А тому, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 16.04.2024 за відсутності представників сторін.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 16.04.2024 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

19.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «УНІО» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Джи Ті Оіл» (наразі ТОВ «Лімітед Груп Плюс», покупець) укладено договір № У-10/23-17 поставки нафтопродуктів (далі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити поставлені нафтопродукти (надалі товар).

Найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється згідно з цим договором, визначаються у заявці покупця на відвантаження нафтопродуктів та/або рахунку постачальника (п. 1.3. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору постачальник на ocнoвi заявки надсилає покупцю рахунок на оплату з зазначенням ціни та загальної вapтocтi партii товару. В рахунку також зазначаються параметри якості товару, що буде поставлений постачальником. Якщо протягом 1 (одного) календарного дня, покупець не надсилає заперечення щодо ціни, якості, загальної вартості товару, вважається, що така ціна, якість є узгодженими, а рахунок підлягає оплаті в порядку передбаченому договором.

Згідно п.п. 4.1., 4.2. договору, ціна товару, що поставляється, обумовлюється для кожної партії товару окремо та відображається у рахунках постачальника. Ціна цього договору складається із загальної вартості товару, що поставляється за цим договором протягом терміну його дії.

За результатами поставки товару сторонами підписується видаткова накладна. Обов`язок по складанню видаткової накладної покладається на постачальника (п. 5.8. договору).

Пунктами 7.1. 7.3. договору сторони визначили, що розрахунки між ними здійснюються в українській національній валюті гривнях. Вид розрахунків безготівковий. Форма розрахунків платіжним дорученням. Розрахунки за товар (партію товару) здійснюється покупцем на умовах 100% передплати на підставі рахунку постачальника в день виставлення рахунку.

Постачальник має право здійснити поставку товару без здійснення покупцем передплати, як зазначено в п. 7.2. договору, при цьому покупець зобов`язується оплатити вартість товару протягом одного календарного дня з дня поставки товару.

У відповідності до п. 13.6. договору поставки, він вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та проставляння печаток сторін (за наявності) і діє до 31.12.2023 року, а в частині здійснення розрахунків покупцем за товар, який було відправлено в межах строку дії цього договору, - до повного виконання зобов`язань.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату від 19.10.2023 №738 на оплату дизельного палива 10 РРМ ЕN590 (код за УКТЗЕД 2710194300) в кількості 28161 л на загальну суму 1 366 090,11 грн з ПДВ.

Згідно з платіжною інструкцією №91 від 19.10.2023 відповідачем за договором на підставі рахунку № 738 від 19.10.2023 сплачено 200000,00 гривні.

Матеріали свідчать про те, що на виконання укладеного між сторонами договору № У-10/23-17 поставки нафтопродуктів від 19.11.2023 ТОВ «УНІО» поставило ТОВ «Джи Ті Оіл», а останнє прийняло у власність товар - дизельне паливо 10 РРМ ЕN590 (код за УКТЗЕД 2710194300) в кількості 28161 л на суму 1366090,11 грн, що вбачається з наданої до матеріалів справи копії видаткової накладної № 113 від 24.10.2023.

При цьому факт передання позивачем товару для перевезення за видатковою накладною та отримання його відповідачем також засвідчено у відповідній товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 28 від 24.10.2023 підписами представників вантажовідправника та вантажоодержувача, засвідчених печатками сторін.

Судом встановлено, що зазначені вище договір, видаткова накладна на відпуск ТОВ «УНІО» відповідачу товару та його отримання ТОВ «Джи Ті Оіл» (нова назва ТОВ «Лімітед Груп Плюс») та товарно-транспортна накладна підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб`єктів господарювання, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій.

Як вбачається з довідки АБ «Укргазбанк» № 5-197/15/2063/2023 від 01.11.2023, за період з 19.10.2023 на рахунок позивача грошових коштів від відповідача не надходило. В свою чергу, з довідки ЦВ ПАТ «МТБ Банк» у м. Одесі № 01/441-01/02-Д від 01.11.2023 судом встановлено, що у період з 19.10.2023 по 31.10.2023 ТОВ «УНІО» були отримані грошові кошти від ТОВ «Джи Ті Оіл» на загальну суму 200000,00 грн.

На дату виставлення рахунку на оплату товару та її часткову сплату позивачем складено податкову накладну №32 від 19.10.2022 на суму 200000,00 грн, яку зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкову накладну №32 від 19.10.2022 на суму 200000,00 грн прийнято відповідачем, про що свідчить проставлена на ній відмітка «документ прийнято контрагентом».

01.11.2023 позивачем направлено на адресу відповідача для підписання примірник акту взаємних розрахунків за період з 01.10.2023 по 01.11.2023, згідно якого заборгованість відповідача склала 1166090,11 грн. Доказів його підписання відповідачем матеріали справи не містять.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін - постачальник зобов`язується здійснити поставку товару в порядку та на умовах, визначених договором, а покупець зобов`язується прийняти і здійснити оплату за поставлений товар в порядку передбаченому цим договором.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між ТОВ «УНІО» та ТОВ «Лімітед Груп Плюс» (попередня назва ТОВ «Джи Ті Оіл») носять договірний характер, укладений між ними договір № У-10/23-17 поставки нафтопродуктів від 19.10.2023 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний на час звернення до суду не був.

З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги договір № У-10/23-17 поставки нафтопродуктів від 19.10.2023 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Як встановлено судом, на підставі вищезазначеної видаткової накладної №113 від 24.10.2023 позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 1366090,11 грн.

Надана позивачем видаткова накладна містить посилання на договір поставки та відповідний рахунок на оплату, найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, ціну без ПДВ, загальну вартість з урахуванням ПДВ, підпис директора з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача також міститься підпис директора у графі «отримав» та печатка підприємства, що отримало товар, та інші необхідні реквізити, тобто відповідає вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов`язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

За результатами аналізу вказаної видаткової накладної, остання відповідає вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В даному ж випадку, надана до матеріалів справи товарно-транспортна накладна також оформлена належним чином, у відповідності до вимог законодавства України та містить всі необхідні дані і реквізити. Накладна містить вичерпну інформацію про зміст та обсяг господарської операції, підписи осіб, які приймали участь у здійсненні операції, підписи засвічені печаткою або штампом. Надана до матеріалів справи товарно - транспортна накладна, крім вищезазначеної інформації містить дані про перевізника, автомобіль, водія, місце завантаження і розвантаження, тощо.

В свою чергу, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось. Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначеної видаткової накладної, тим самим погодився із такою його ціною, а отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформленої відповідно до умов договору видаткової накладної.

Відтак, судом встановлено, що позивачем зобов`язання за договором поставки виконано належним чином, здійснення господарської операції підтверджується первинними документами, виконання цих зобов`язань прийнято покупцем належним чином, товар повністю не оплачено, строк виконання обов`язку відповідача з повної оплати товару настав, оскільки оплата здійснюється або на умовах 100% передплати, або протягом одного календарного дня з дня поставки товару.

Суд констатує, що при оцінці дій сторін за критерієм добросовісності слід виходить з такого: чи вчинила кожна із сторін всі дії, спрямовані на полегшення виконання зобов`язання та на запобігання неможливості виконання; чи проявила кожна із сторін турботу щодо власності іншої сторони; чи дійсно сторони діяли спільно для досягнення мети зобов`язання; чи надавали сторони одна одній необхідну інформацію щодо виконання зобов`язання.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

Між тим, як було встановлено судом на підставі наданих позивачем доказів здійснення відповідної передплати, відповідачем було частково сплачено за поставлений товар в сумі 200 000,00 грн.

Суд враховує правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Зважаючи на викладене, господарський суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов правочину в частині виконання зобов`язань з належної оплати за поставлений позивачем товар та встановленим наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки нафтопродуктів № У-10/23-17 від 19.10.2023, з урахуванням здійсненої відповідачем передплати, у розмірі 1166090,11 грн.

Поряд з цим суд враховує позицію, викладену у постанові КГС ВС від 08.06.2022 у справі №913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов`язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов`язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.

У пункті 8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що ці принципи втілюються у нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

У даному контексті суд також зазначає, що безпосередньо сутність справедливості виражається у ментальних уявленнях, що є добро і зло, правда і неправда, а добросовісність означає необхідність сумлінної, чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав, а також дотримання належної турботливості і ставлення до процесу виконання зобов`язання з урахуванням захищених законодавством прав та інтересів іншої сторони.

Отже, зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання, мають ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І напроти, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, котра відіграє роль суб`єктивної умови відповідальності.

Водночас, суд не абсолютизує наведені принципи по відношенню до поведінки відповідача, оскільки вона може бути наслідком не тільки суб`єктивних, але і об`єктивних причин. Проте, з огляду на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України він повинен довести наявність відповідних причин.

У свою чергу, відповідач не надав доказів існування об`єктивних причин та обставин, які б вказували на вжиття ним усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання.

З огляду на викладене суд вважає, що відповідач несумлінно поставився до виконання зобов`язання з оплати товару, проявив необачність стосовно виконання, а тому його дії є несправедливими та недобросовісними по відношенню до позивача.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 433285,50 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за договором поставки нафтопродуктів № У-10/23-17 від 19.10.2023 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за спірним договором підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 1 166 090,11 грн заборгованості.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що судовий збір, відповідно статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як наслідок, судовий збір стягується з відповідача на користь позивача в сумі 17491,35 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лімітед Груп Плюс» (65045, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, № 76, офіс 1, код ЄДРПОУ 45064551) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІО» (08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Нова, № 31-Б, офіс 126, код ЄДРПОУ 44231911) суму основної заборгованості в розмірі 1 166 090 (один мільйон сто шістдесят шість тисяч дев`яносто) грн 11 коп та судовий збір в розмірі 17 491 (сімнадцять тисяч чотириста дев`яносто одна) грн 35 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 18 квітня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський