Рішення

від 10.04.2024 по справі 161/21645/23

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/21645/23

Провадження № 2/161/1196/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2024 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого судді Філюк Т.М.

за участю секретаря судового засідання Октисюк С.В.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вмісті Луцьку цивільнусправу запозовом 1Державного пожежно рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про втрату права користування службовою квартирою та виселення, -

в с т а н о в и в :

11грудня 2023року 1Державний пожежно рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про втрату права користування службовою квартирою та виселення.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення виконкому міської ради народних депутатів міста Луцька від 27 лютого 1986 року № 74 ОСОБА_4 , який на той час працював робочим пожежної техніки та обладнання ДПЧ-2 ЗТС ДПО м. Луцька, видано ордер № 170 на зайняття 1 кімнати в квартирі АДРЕСА_1 . До складу сім`ї ОСОБА_4 входили члени його сім`ї дружина ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_6 .. 26 листопада 2001 року ОСОБА_4 видано ордер на право зайняття житлового приміщення, яке складається з 2 кімнат в службовій квартирі АДРЕСА_2 . Згідно з вказаним ордером його дружина та дочка мали право на проживання у даній квартирі. Крім того, 19 квітня 2004 року між ДПЧ-2 ЗТС ДПО та ОСОБА_4 було укладено договір про надання жилого приміщення для тимчасового проживання загальною площею 59,8 м.кв. (квартира АДРЕСА_1 . Вказаній квартирі відповідно до рішення Луцької міської ради від 17.05.2007 №315-1 було надано статус службової житлової площі ГУ МНС України у Волинській області. Також встановлено, що станом на жовтень 2022 року ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 і донька ОСОБА_6 померли, у вищезазначених квартирах АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 проживають його зять ОСОБА_1 та двоє його повнолітніх внуків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У зв`язку із тим, що відповідачі не є членами сім`ї померлого працівника, не мають права користуватись та проживати в спірних квартирах, просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_3 та квартирою АДРЕСА_4 ) та виселити без надання іншого жилого приміщення.

Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 січня 2024 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Станом на 10 квітня 2024 року відзив на позов від відповідачів до Луцького міськрайонного суду Волинської області не надійшов.

Від представника позивача надійшла заява, в якій просить справу розглядати за її відсутності, не заперечує щодо ухвалення заочного рішення.

Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились, про причини неявки суду не повідомили.

Як визначено у частині першійстатті 280 Цивільного процесуального кодексу України(далі -ЦПК України), суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, однак не з`явились в судове засідання, відзиву на позов не подали та враховуючи, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

У відповідності до вимог ч.2ст.247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради № 315-1 від 17 травня 2007 року вирішено надати статус службової житлової площі ГУ МНС України у Волинській області квартирі АДРЕСА_3 та квартирі АДРЕСА_2

На підставі свідоцтва про право власності від 16 серпня 2010 року будівля пожежного депо /літер Г-2/, яка розташована за адресою АДРЕСА_5 належить державі Україна в особі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи /Луцьке міське управління Головного управління МНС України у Волинській області/.

Згідно з довідкою на балансі ДПРЧ 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області рахується Пожежне депо ( інвентарний номер 101310001) за адресою: АДРЕСА_5 , балансова вартість якого складає 235352,90 грн.

Відповідно до Положення, затвердженого наказом ДСНС № 331 від 24.05.2013, 1 Державний пожежно-рятувальний загін Державної служби з надзвичайних ситуацій у Волинській області є державним пожежно-рятувальним підрозділом зі статутом державної аварійно-рятувальної служби. Має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в установах Державної казначейської служби України, в установах банків України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, іншу власну атрибутику й символіку, що реєструється відповідно до чинного законодавства; є бюджетною установою, утримується за рахунок коштів Державного бюджету (загального та спеціального фондів), має право укладати договори та угоди, набувати майнові і особисті немайнові права та обов`язки, бути позивачем і відповідачем у суді відповідно до вимог чинного законодавства.

Також встановлено, що на підставі рішення виконкому міської ради народних депутатів міста Луцька від 27 лютого 1986 року № 74 ОСОБА_4 , видано ордер № НОМЕР_1 на зайняття 1 кімнати в квартирі АДРЕСА_1 ). До складу сімі`ї ОСОБА_4 входили члени його сім`ї дружина ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_6 ..

26 листопада 2001 року ОСОБА_4 видано ордер № 31 на право зайняття службового житлового приміщення, яке складається з 2 кімнат в службовій квартирі АДРЕСА_2 . Згідно з вказаним ордером складу сім`ї входили дружина ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_6 ..

Крім того, 19 квітня 2004 року між ДПЧ-2 ЗТС ДПО та ОСОБА_4 було укладено договір про надання жилого приміщення для тимчасового проживання загальною площею 59,8 м.кв. ( квартира АДРЕСА_1 .

Вказаній квартирі відповідно до рішення Луцької міської ради від 17.05.2007 №315-1 було надано статус службової житлової площі ГУ МНС України у Волинській області.

Відповідно до інформації про осіб, які задекларували або зареєстрували своє місце проживання в житлі станом на 09.11.2023 року за адресою: АДРЕСА_6 зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Статтею 121 ЖК України визначено, що порядок надання службових жилих приміщень установлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об`єднання.

На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення (стаття 122 ЖК України).

Відповідно до статті 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві,в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років (пункт 2 частини першої статті 125 ЖК України).

Відповідно до правової позиції Великої палати Верховного Суду, викладеної пунктах 49, 63 постанови від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, з моменту,коли пересталиіснувати правовіпідстави длякористування службовимжитлом,особа,якій вонобуло надане,володіє нимнезаконно,і власникмає правовимагати усуненняперешкод укористуванні тарозпорядженні такиммайном шляхомвиселення.Отже,позов провиселення єнегаторним. Звернуто увагу на те, що ЄСПЛ, розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім`ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували житло у зв`язку зі службою (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» («Karakutsya v. Ukraine»), заява № 18986/06,§ 71).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

В основу тимчасовості проживання в службовому житловому приміщенні покладено право власності на нього як на нерухоме майно, що належить державі в особі уповноважених підприємства чи установи або громадській чи кооперативній організації. Відповідно до положень ст. 124 ЖК, робітники і службовці, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню зі службового житлового приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого житлового приміщення. Тим самим єдиною підставою для виселення зі службового житла законодавство України визначає припинення трудових (службових) відносин наймача з власником службового житлового приміщення.

Попри те, що в Україні виселення зі службового житла закон чітко пов`язує з припиненням трудових або службових відносин наймача з власником цього житла, ст. 8 Конвенції визнає правомірним втручання органів державної влади у право особи на повагу до свого приватного й сімейного життя та свого житла, якщо воно не лише здійснюється у зв`язку із законом, але є необхідним в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Аналізуючи легітимну (у розумінні ст. 8 Конвенції) мету виселення особи зі службового житла, після припинення її трудових відносин із роботодавцем, який надав це житло, вона повинна повернути службове приміщення, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники. Звідси мета виселення полягає саме в забезпеченні прав інших громадян і прав державних і громадських організацій, які є власниками службових житлових приміщень або за якими останні закріплені на праві оперативного управління.

Наявність конкретних працівників, характер трудових чи службових відносин із роботодавцем яких потребує проживання в зазначеному службовому приміщенні, та їх важливість і необхідність для інтересів підприємства, установи, організації, яким належить службове житло, є вагомим аргументом на підтвердження вказаної суспільної потреби.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові у справі № 653/1096/16-ц від 04 липня 2018 року, службове житло надається особі тимчасово, допоки не припиняться з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.

Позивач вказує на те, що незаконне утримання відповідачами вказаних службової квартири позбавляє можливості державу забезпечити житловою площею інших працівників (осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту) Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області, які потребують поліпшення житлових умов, чим спричиняється шкода їх законним інтересам та правам, а також інтересам держави в частині можливості забезпечення останніх службовими житловими приміщеннями.

Суд встановив, що службове приміщення надано ОСОБА_4 Управлінням ДСНС у Волинській області, а відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не є членами його сім`ї.

З врахуванням викладеного, оцінивши в контексті положень статті 8 Конвенції пропорційність виселення відповідача відповідній легітимній меті, суд дійшов висновку, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які не є членами сім`ї працівника, якому дана квартира надавалась, не перебувають у трудових відносинах з позивачем, а тому не мають права на зайняття службової квартири АДРЕСА_1 та підлягають виселенню з службової квартири без надання іншого житла.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Разом з тим, суд прийшов до висновку, що в частині визнання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_2 слід відмовити, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили, що відповідачі займають дану житлову площу, чи зареєстровані за вказаною адресою.

Також не підлягають до задоволення вимоги про визнання таким, що втратив право користування житлом та виселення відповідача ОСОБА_1 , оскільки в матеріалах справи наявна інформація з УДМС України у Волинській області від 11.01.2024, про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_7 . Доказів того, що відповідач ОСОБА_1 користується спірними квартирами матеріали справи не містять.

Крім того, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2684 гривні, по 1342 гривні з кожного.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст.2-5,11-13,141, 226, 279,352,354,430 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування службовою квартирою АДРЕСА_1 .

Виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зі службової квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь 1 Державного пожежно рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області судовий збір в розмірі 2684 ( дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні, по 1342 ( одна тисяча триста сорок дві) гривні з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Дата складання повного тексту рішення 18 квітня 2024 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Т.М.Філюк