Рішення

від 17.04.2024 по справі 240/10522/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року м. Житомир справа № 240/10522/19

категорія 111031101

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області, як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач) від 20 травня 2019 року №0111470-5113-0608, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за податковий період - 2018 рік - у розмірі 49407,93 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що належні позивачу виробничі приміщення не є об`єктом оподаткування згідно з пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Також вказує на невірність розрахунку сум податкового зобов`язання за спірним рішенням контролюючого органу, оскільки органом місцевого самоврядування не приймалось рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік та 2018 рік відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20 грудня 2016 року №1791-VIII. Тому вважає, що ставка податку, встановлена рішенням Житомирської міської ради від 10 червня 2015 року №932, має застосовуватись з коефіцієнтом 0,5.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 20 травня 2019 року №0111470-5113-0608 в частині визначення суми податкового зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за податковий період 2018 рік у розмірі 8234,65 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 14.07.2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Справу №240/10522/19 у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року залишено без змін.

Адміністративна справа №240/10522/19 надійшла до Житомирського окружного адміністративного суду 29.07.2021 року та відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2021 передана на новий розгляд судді Шимоновичу Р.М.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.082021 року прийнято до провадження адміністративну справу № 240/10522/19 за позовом ОСОБА_1 доГоловного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 22.09.2021 12:00 із повідомленням учасників справи про його проведення у Житомирському окружному адміністративному суді за адресою: місто Житомир, вулиця Мала Бердичівська, 17, зал № 5.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності Позивача знаходиться об`єкт нерухомості за адресою АДРЕСА_1 , а саме комплекс, загальною площею 1327,10 кв.м., яке в розумінні ст. 266 Податкового кодексу України є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а тому Позивач як його власник зобов`язаний сплачувати вказаний податок відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Відмітив, що рішенням 47 сесії 6 скликання Житомирської міської ради від 10.06.2015 року № 932, зі змінами та доповненнями, встановлено ставки податку для об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Тому, позивачу 20.05.2019 ГУ ДФС у Житомирській області, на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп. 266.7.2 п.266.7.2, п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, прийнято податкове повідомлення-рішення форми Ф № 0100233-5113-0610, №0111470- 5113-0608, визначено ОСОБА_1 зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 49 407,93 грн. (1327,1 х (3723 х 1%/ЮО) за 2018 рік.

22.09.2021 року протокольною ухвалою суду здійснено замінену відповідача на його правонаступника Головного управління ДФС у Житомирській області на Головне управління ДПС у Житомирській області. У підготовчому засіданні оголошено перерву до 20.10.2021 року.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій просить задовольнити позовні вимоги, з мотивів, викладених у позовній заяві. Зауважив, що Житомирська міська рада не виконала свій обов`язок щодо щорічного встановлення ставки податку не нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у т.ч., на 2018 рік, тому ставка такого податку за 2018 рік становить мінімальну ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки 0%.

20.10.2021 року розгляд справи не відбувся, у зв`язку з перебуванням судді у відпустці. Наступне судове засідання призначено на 24.11.2021 року.

24.11.2021 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче засідання та вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі договору дарування виробничих приміщень від 20.12.2011 ОСОБА_2 (дарувальник) передав майно у власність ОСОБА_1 (обдарованої) безоплатно (п. 1 договору).

Відповідно до п. 2 зазначеного договору виробничі приміщення комплексу, що відчужуються за даним договором, розташовані в АДРЕСА_1 . Виробничі приміщення комплексу складаються з: приміщення "А, А1" металево-каркасного, обкладеного цеглою, контори, котельної, майстерні і для працівників гаража, столярного цеху камінного "Б", складу будівельних та сипучих матеріалів металевого "В, В1", столярного цегляного цеху "Г", складу будівельних матеріалів металевого "Д". Виробничі приміщення комплексу загальною площею 1327,10 кв.м. розташовані на земельній ділянці площею 0,4879 га, кадастровий номер 1810136300:03:018:0013.

Рішенням Житомирської міської ради 47 сесії VI скликання від 10.06.2015 №932 "Про місцеві податки та збори" внесено зміни до п. 1 рішення Житомирської міської ради від 03.03.2011 №61 "Про встановлення податків і зборів на території м. Житомира відповідно до Податкового кодексу України" та вирішено затвердити Положення про порядок обчислення та сплати податку па нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з додатком 1.

Відповідно до п. 6.1, п. 6.4 цього Положення ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості комерційного призначення встановлюється, в т. ч. на 2015 рік, у розмірі 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування.

Контролюючим органом в порядку підпункту54.3.3пункту54.3статті54 Податкового кодексу Українита відповідно до підпункту266.7.2пункту266.7статті266 Податкового кодексу Україниприйнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2019 №0111470-5113-0608, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" за податковий період - 2018 рік - у розмірі 49407,93 грн.

Не погоджуючись з рішенням податкового органу, вважаючи його протиправним та прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовані положеннями ПК України, який підлягає до застосування у редакції на момент виникнення спірних правовідносин.

З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі - Закон №71-VIII), яким запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Нормами підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлена податкова пільга (звільнення від оподаткування ) щодо визначених в цих нормах об`єктів нерухомості.

Підпунктом «є» зазначеного підпункту встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення шляхом введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, cамостійно, специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням.

Отже, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17.

У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року (справа №806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Як свідчать встановлені обставини справи, позивачем відповідне виробниче приміщення за функціональним призначенням не використовувалось.

Тому, за недотриманням другої умови надання податкової пільги за підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України - використання у промисловому виробництві, належні позивачу виробничі приміщення є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а позивач не є адресатом означеної податкової пільги.

Разом з тим, позивач наполягає на невірному визначенні суми податкового зобов`язання за спірним індивідуальним актом, зокрема, без урахування норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України, відповідно до якої нарахування податкового зобов`язання має здійснюватися виходячи з його мінімальної ставки. Також, стверджує про застосування коефіцієнта 0,5 до ставки податку, визначеної Житомирською міською радою у 2015 році.

Щодо вказаних доводів позивача, суд зазначає таке.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є встановлення місцевих податків і зборів, затвердження їх ставок, а також прийняття рішень щодо надання пільг з їх сплати відповідно до вимог ПК України.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України cільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Стверджуючи про застосування до ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, коефіцієнту 0,5 позивач посилається на норму пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20 грудня 2016 року №1791-VIII.

В контексті наведених доводів позивача, суд зазначає, що оскарженим актом індивідуальної дії позивачу визначено суму податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік, що не охоплюється сферою правового регулювання цього Закону.

При цьому, практика Верховного Суду з розгляду податкових спорів виходить з того, що у спорах про визнання протиправними рішень про визначення грошових зобов`язань предметом судової перевірки також має бути розрахунок податкового зобов`язання, а також іншої інформації, необхідної для визначення грошового зобов`язання, а саме застосовані контролюючим органом розмір ставки податку, база оподаткування якщо платник податку заперечує правильність податкового нарахування.

Отже, надаючи оцінки доводам позивача слід перевірити порядок визначення грошового зобов`язання позивача по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік згідно зі спірним індивідуальним актом, в тому числі визначення суми податкового зобов`язання із застосуванням мінімальної ставки відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України.

Дослідивши обставини визначення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік, суд зазначає таке.

Податковим кодексом України визначено перелік норм, які передбачають обов`язок органів місцевого самоврядування щорічно приймати рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Так, відповідно до п.п.12.3.5. п.12.3. ст.12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю. {Підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 в редакції Законів N9 71-УІІІ від 28.12.2014, N9 909-УІІІ від 24.12.2015). (Редакція норми Закону чинна на момент спірних правовідносин).

Також, на підтвердження правової позиції щодо обов`язку органів місцевого самоврядування щорічно приймати рішення щодо встановлення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, відповідно до вимог ПК України позивач посилався на лист Міністерства фінансів України від 26.03.2018 року №11230-17-10/8220 та правові позиції викладені у Постановах Верховного суду від 11.12.2018, справа №816/2682/15 та від 25.03.2019, справа №823/225/16.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у м. Житомирі був встановлений рішенням Житомирської міськради від 10.06.2015 року №932, зі змінами та доповненнями прийнятими рішенням від 14.07.2016 року №253.

У подальшому, що також не заперечується та не спростовується відповідачем, будь-які рішення чи зміни до нього про встановлення ставки податку на нерухоме майно міською радою не приймалися.

З огляду на викладене, враховуючи, що Житомирська міська рада не виконала свій обов`язок щодо щорічного встановлення ставки податку не нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у т.ч, на 2018 рік, ставка такого податку за 2018 рік становить мінімальну ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки 0%, що у повній мірі узгоджується з положеннями п.п.12.3.5. п.12.3. ст,12 ПК України у редакції чинній на момент існування спірних правовідносин.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п. 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1791-УІІІ з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

Зазначеною правовою нормою визначено початок її дії (з 1 січня 2017 року) та момент закінчення її дії (до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків та зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону)

Отже, зважаючи на те, що Житомирська міська рада не приймала рішень про встановлення ставок місцевих податків та зборів на 2017 рік відповідно до цього закону, вказана правова норма має застосовуватися і в 2018 році.

Проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 20 травня 2019 року №0111470-5113-0608 в частині визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" за податковий період 2018 рік у розмірі 41 173,28 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч зазначеному, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій, а тому виходячи з меж заявлених позовних вимог та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В силу приписів ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Ю.Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ: ВП 44096781) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 20.05.2019 №0111470-5113-0608 в частині визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" за податковий період 2018 рік у розмірі 41 173,28 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 384,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17 квітня 2024 року.

Суддя Р.М.Шимонович