Постанова

від 28.10.2024 по справі 240/10522/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/10522/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Роман Миколайович

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

28 жовтня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області, як відокремлений підрозділ ДПС України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

у вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (ГУ ДПС у Житомирській області) в якому просила:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 20 травня 2019 року №0111470-5113-0608, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за податковий період - 2018 рік - у розмірі 49407,93 грн.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 20 травня 2019 року №0111470-5113-0608 в частині визначення суми податкового зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за податковий період 2018 рік у розмірі 8234,65 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Однак, постановою Верховного Суду від 14.07.2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Справу №240/10522/19 у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року залишено без змін.

За результатами нового розгляду, 17 квітня 2024 року Житомирський окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі договору дарування виробничих приміщень від 20.12.2011 ОСОБА_3 (дарувальник) передав майно у власність ОСОБА_1 (обдарованої) безоплатно (п. 1 договору).

Згідно п. 2 вказаного договору виробничі приміщення комплексу, що відчужуються за даним договором, розташовані в АДРЕСА_1 . Виробничі приміщення комплексу складаються з: приміщення "А, А1" металево-каркасного, обкладеного цеглою, контори, котельної, майстерні і для працівників гаража, столярного цеху камінного "Б", складу будівельних та сипучих матеріалів металевого "В, В1", столярного цегляного цеху "Г", складу будівельних матеріалів металевого "Д". Виробничі приміщення комплексу загальною площею 1327,10 кв.м. розташовані на земельній ділянці площею 0,4879 га, кадастровий номер 1810136300:03:018:0013.

Рішенням Житомирської міської ради 47 сесії VI скликання від 10.06.2015 №932 "Про місцеві податки та збори" внесено зміни до п. 1 рішення Житомирської міської ради від 03.03.2011 №61 "Про встановлення податків і зборів на території м. Житомира відповідно до Податкового кодексу України" та вирішено затвердити Положення про порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з додатком 1.

Відповідно до п. 6.1, п. 6.4 цього Положення ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості комерційного призначення встановлюється, в т. ч. на 2015 рік, у розмірі 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування.

Так, податковим органом в порядку пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2019 №0111470-5113-0608, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" за податковий період - 2018 рік - у розмірі 49407,93 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи", (набрав чинності 01.01.2015), викладено у новій редакції ст.266 Податкового кодексу України (ПК України), якою запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно із пп. 266.3.1- 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Згідно п. 266.6 ст. 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Тобто, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є однією зі складових податку на майно, а платником такого податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, відповідно до п. 30.1. ст. 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2. цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПК України).

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення шляхом введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, cамостійно, специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням.

Тобто, застосування пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, від 22.04.2021 у справі №0640/4296/18.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем відповідне виробниче приміщення за функціональним призначенням не використовувалось, а тому у зв`язку з недотриманням другої умови надання податкової пільги за пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України - використання у промисловому виробництві, належні позивачу виробничі приміщення є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а позивач не є адресатом означеної податкової пільги.

Щодо визначення суми податкового зобов`язання за спірним податковим повідомленням-рішенням, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є встановлення місцевих податків і зборів, затвердження їх ставок, а також прийняття рішень щодо надання пільг з їх сплати відповідно до вимог ПК України.

Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України cільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

При цьому, практика Верховного Суду з розгляду податкових спорів виходить з того, що у спорах про визнання протиправними рішень про визначення грошових зобов`язань предметом судової перевірки також має бути розрахунок податкового зобов`язання, а також іншої інформації, необхідної для визначення грошового зобов`язання, а саме застосовані контролюючим органом розмір ставки податку, база оподаткування якщо платник податку заперечує правильність податкового нарахування.

Так, Податковим кодексом України визначено перелік норм, які передбачають обов`язок органів місцевого самоврядування щорічно приймати рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до п.п. 12.3.5. п. 12.3. ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю. (Редакція норми Закону чинна на момент спірних правовідносин).

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у м. Житомирі був встановлений рішенням Житомирської міської ради від 10.06.2015 року №932, зі змінами та доповненнями прийнятими рішенням від 14.07.2016 року №253.

У подальшому, будь-які рішення чи зміни до нього про встановлення ставки податку на нерухоме майно міською радою не приймалися.

Враховуючи те, що Житомирська міська рада не виконала свій обов`язок щодо щорічного встановлення ставки податку не нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у т.ч, на 2018 рік, ставка такого податку за 2018 рік становить мінімальну ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки 0%, що у повній мірі узгоджується з положеннями п.п.12.3.5. п.12.3. ст,12 ПК України у редакції чинній на момент існування спірних правовідносин.

Крім того, відповідно до п. 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1791-VІІІ з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

Вказаною правовою нормою визначено початок її дії (з 1 січня 2017 року) та момент закінчення її дії (до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків та зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону).

Враховуючи те, що Житомирська міська рада не приймала рішень про встановлення ставок місцевих податків та зборів на 2017 рік відповідно до цього закону, вказана правова норма має застосовуватися і в 2018 році.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення від 20 травня 2019 року №0111470-5113-0608 в частині визначення позивачу суми податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" за податковий період 2018 рік у розмірі 41 173,28 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.