Постанова

від 16.04.2024 по справі 532/2125/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 532/2125/23 Номер провадження 22-ц/814/1275/24Головуючий у 1-й інстанції Омельченко І.І. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,

секретар Стеценко В.С.,

з участю представника відповідача адвоката Рак А.С., позивачки та її представника адвоката Галушко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олеся Гончара Кобеляцької міської ради»

на рішення та ухвалу Кобеляцького районного суду Полтавської області від 13 листопада 2023 року, постановлені суддею Омельченко І.І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олеся Гончара Кобеляцької міської ради» про визнання незаконним звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

03.10.2023 ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що наказом №23-к від 31.08.2021 призначена на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олеся Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області», про що 01.09.2021 до трудової книжки внесено відповідний запис.

Наказом роботодавця №24-к від 28.08.2023 її звільнено з посади із 31.08.2023, у зв`язку із закінченням строку трудового договору відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України. Із таким наказом вона ознайомилася лише 30.08.2023, оскільки у період із 28.08.2023 по 30.08.2023 та із 31.08.2023 по 08.09.2023 перебувала на лікарняному.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки укладення строкового трудового договору було вимушеним, зумовленим змінами у законодавстві, зокрема, статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», якою передбачалося, що педагогічні працівники державних та комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років. Проте рішенням Конституційного Суду України від 07.02.2023 у справі №1-5/2020 (118/20) визнано неконституційним абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», а тому строкові трудові договори, які були укладені з такими педагогічними працівниками повинні були бути приведені у відповідність із чинним трудовим законодавством навіть без подання працівником відповідної заяви.

Усупереч викладеному відповідач, грубо порушуючи її права, здійснив незаконне звільнення, без приведення у відповідність трудових відносин шляхом її переведення на роботу за безстроковим трудовим договором.

Із підстав викладеного, з метою захисту порушеного права, просить суд:

- визнати неправомірним звільнення з посади заступника директора з навчально-виховної роботи опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олесі Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області»;

- скасувати наказ №24-к від 28.08.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з навчально-виховної роботи опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олесі Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олесі Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області» із 01.09.2023;

- зобов`язати опорний заклад «Кобеляцький ліцей №2 імені Олесі Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області» здійснити ОСОБА_1 виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, із 01.09.2023 у розмірі 30971,32 грн., із розрахунку: 1068,08 грн. х 29 дні;

- стягнути з опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олесі Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн., яка полягала в душевних стражданнях, вимушеному лікуванні, необхідності прикладати додаткових зусиль для організації свого життя.

13.11.2023 представник відповідача - адвокат Рак А.С. звернувся в суд із заявою про відвід судді на підставі п.3 та п.5 ч.1 ст.36 ЦПК України. В обґрунтування заявленого відводу вказує на те, що син судді ОСОБА_2 навчається у опорному закладі «Кобеляцький ліцей №2 імені Олесі Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області», а його викладачем ОСОБА_3 . В ході навчального процесу під час викладання предмету між сином судді та викладачем виник конфлікт, після чого ОСОБА_3 була піддана критиці з боку судді ОСОБА_4 .

Наведене, на думку відповідача, підтверджує наявність реального конфлікту інтересів, оскільки дана цивільна справа стосується рішення, яке було прийняте відповідачем в особі ОСОБА_3 .

Як на підстави відводу судді також указує на те, що судове засідання у справі було призначено на 24.10.2023 без погодження з відповідачем, у якого були заплановані інші засідання, обмеживши його у праві на подання відзиву, строк подачі, якого спливав лише 31.10.2023, за наявності поданої відповідачем скарги до Вищої ради правосуддя на протиправні дії судді.

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 13.11.2023 у задоволенні заяви адвоката Рака А.С. про відвід судді - відмовлено.

При постановленні такої ухвали, районний суд визнав заявлений відвід необґрунтованим та поданим з пропуском строку.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 13.11.2023 позов ОСОБА_1 - задоволено.

Визнано неправомірним звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з навчально-виховної роботи опорного закладу «Кобеляцький ліцей № 2 імені Олеся Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області».

Скасовано наказ №24-к від 28.08.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з навчально-виховної роботи опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олеся Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олеся Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області» з 01.09.2023.

Стягнуто з опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олеся Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2023 по дату винесення рішення 13.11.2023 у розмірі 64084,80 грн.

Стягнуто з опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олеся Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олеся Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області» на користь держави судовий збір у розмірі 2147,20 грн.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що як на момент укладання строкового трудового договору позивача ОСОБА_1 з відповідачем, так і на момент її звільнення абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був не чинним, отже її звільнення з посади було неправомірним, а порушене право підлягає відновленню згідно заявлених вимог позову.

При визначенні розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд керувався вимогами Закону України «Про оплату праці» та правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, постановивши до стягнення 64084,80 грн. із розрахунку: 60 робочих днів (період вимушеного прогулу) х 1068,08 грн. (середньоденна зарплата).

Вирішуючи позов в частині моральної шкоди, суд виходив із того, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Відтак, установивши факт порушення трудових прав позивачки, суд дійшов висновку, що вона має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі заявленому та стягнення та не спростованому відповідачем.

Відповідач оскаржив указані судові рішення в апеляційному порядку. Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Зазначає, що наказом роботодавця №37 від 24.04.2020 ОСОБА_1 , як особу, яка отримує пенсію за віком, було попереджено про припинення трудових відносин на умовах безстрокових трудових договорів з одночасним укладенням з нею строкового трудового договору на 1 рік із 01.07.2020 по 30.06.2021, що підтверджується її підписом у наказі.

Заявою від 27.04.2020 ОСОБА_1 надала згоду на її переведення на строкову форму трудового договору. Подальше продовження строку трудового договору здійснювалося на підставі відповідних заяв позивачки з проханням його продовжити та видачі відповідних наказів роботодавцем. Зокрема, за заявою позивачки від 31.08.2022 відповідачем було видано наказ №27-к, яким продовжено строк дії трудового договору до 31.08.2023, що відповідає змісту заяви. Упродовж дії такого наказу, позивачка, будучи ознайомленою з його змістом, наказ не оскаржувала, а тому подальше її звільнення у зв`язку із закінченням строку трудового договору відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України відбулося із дотриманням трудового законодавства.

06.06.2023 від позивачки на ім`я директора закладу надійшла заява про її переведення зі строкового трудового договору на безстроковий у відповідності до рішення Конституційного суду України №1-р/2023 від 07.02.2023. У відповідь на таку заяву позивачці було повідомлено, що трудові відносини за трудовим договором згідно наказу №27-к від 31.08.2022 будуть припинені на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Наголошує на відсутності у відповідача наміру продовжувати з позивачкою трудові відносини, про що останню було повідомлено засобами поштового зв`язку.

Із підстав раніше викладених представником відповідача у заяві про відвід судді, вважає оскаржуване рішення постановленим упередженим складом судом в умовах реального конфлікту інтересів. Тоді як сам факт недовіри особи може створити враження необ`єктивності та упередженості судді при розгляді справи, а відтак, в майбутньому стане причиною недовіри до об`єктивності, справедливості, неупередженості та законності судового рішення і сумніву щодо реалізації права на справедливий суд.

Зазначає, що при постановленні рішення судом першої інстанції не було враховано позицію відповідача, а саме, поданий ним відзив на позов, залишений без розгляду з підстав пропуску строку на його подачі. Вважає такі висновки суду помилковими, оскільки відповідач спростовує факт отримання ним позовної заяви 05.10.2023 показаннями допитаного в суді свідка ОСОБА_3 , директора закладу, яка не пам`ятає коли отримала позовну заяву та ухвалу про відкриття провадження та не підтвердила факт того, що особисто за них розписалася 05.10.2023.

Звертає увагу, що у мотивувальній частині рішення суд не обґрунтував чим доведено свідоме не приведення у відповідність трудових відносин відповідача з позивачем. Тоді як у справі відсутні будь-які докази на підтвердження викладеного.

Наголошує, що трудовий договір не був укладений у письмовій формі по причині того, що укладення строкового письмового трудового договору між закладом повної середньої освіти (роботодавця) та найманим працівником (педагогом) не є обов`язковим. Тоді як з боку відповідача суду першої інстанції були надані достатні докази на підтвердження добровільності згоди позивачки щодо переведення її на строкову форму трудового договору. А чинне трудове законодавство України не передбачає обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту.

Доводить, що починаючи з 07.02.2023 чинне законодавство не містить вимоги, яка б забороняла або обмежувала власника закладу освіти на укладення безстрокового трудового договору з педагогічним працівником - пенсіонером. Одночасно з тим, уже укладені строкові трудові договори зберігають свою чинність і якщо його сторони не досягли згоди щодо зміни його умов, то такий договір зберігає свою чинність до закінчення його дії.

Просить врахувати практику Верховного Суду у справі №607/3393/18 від 25.10.2021, за змістом якої припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Звертає увагу, що позивачка не оскаржувала письмову відмову роботодавця щодо переведення її на безстрокову форму трудового договору, тоді як заявлена до стягнення моральна шкода не підтверджена належними доказами, як підстави її стягнення, так і розмір відшкодування, який є надмірним.

До апеляційної скарги відповідачем доданої заперечення на ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про відвід судді, наполягаючи на упередженості судді Омельченко І.І. та необ`єктивному розгляді справи.

15.04.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшло клопотання відповідача про доручення доказів, які не становили предмет дослідження суду першої інстанції, а тому за правилами частини третьої статті 367 ЦПК України апеляційним судом до уваги не приймаються.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У суді апеляційної інстанції представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні та скасуванні оскаржуваних судових рішень. Позивача та її представник заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити без змін судові рішення першої інстанції, як законні та обґрунтовані.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що із 31.08.2021 ОСОБА_1 призначена на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олеся Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області», що підтверджується записом у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ./а.с.11-19/

27.04.2020 ОСОБА_1 , заступник директора з навчально-виховної роботи та вчитель зарубіжної літератури, звернулася до директора ОСОБА_5 із заявою про надання згоди на переведення її з безстрокової форми трудового договору на строковий трудовий договір строком на 1 (один) рік з 01.07.2020 по 30.06.2021./а.с.85/.

Наказом директора закладу від 31.08.2022 №27-к ОСОБА_1 ,заступника директора з навчально-виховної роботи опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олеся Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області», продовжено строковий трудовий договір на 1 ставку з 01.09.2022 по 31.08.2023. Підстава: заява ОСОБА_1 від 31.08.2022./а.с.20/

06.06.2023 ОСОБА_1 , заступник директора з навчально-виховної роботи, подала на ім`я директора ОСОБА_3 заяву про переведення її зі строкового трудового договору на безстроковий у відповідності з рішенням Конституційного Суду України №1-р/2023 від 07.02.2023 щодо визнання неконституційним абз.3 ч. 2 ст.22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 №463-ІХ та прохала надати їй офіційну відповідь згідно законодавства./а.с.88/.

Листом датованим 28.06.2023директор опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олеся Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області» позивачці надано відповідь про те, що трудові відносини за трудовим договором, згідно наказу №27-К від 31.08.2022 будуть припинені на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України./а.с.89-90/.

Наказом директора закладу від 28.08.2023 №24-к звільнено ОСОБА_1 , заступника директора з навчально-виховної роботи опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олеся Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області» 31.08.2023, у зв`язку із закінченням строку трудового договору відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України. Підстава: наказ №27-к від 31.08.2022, заява ОСОБА_1 від 31.08.2022; відомості про ознайомлення працівника з таким наказом відсутні./а.с.19/

30.08.2023 ОСОБА_1 ознайомлена з наказом №24-к від 28.08.2023, який вона відмовилася підписувати, про що відповідачем складено відповідний акт./а.с.94/.

Згідно довідки начальника відділу освіти, головного бухгалтера №135 від 13.09.2023, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становить 30 238,74 грн.; заробітна плата за період із січня по червень 2023 року складала 181 432,44 грн./а.с.21/

Заборгованість підприємства на червень 2023 року перед ОСОБА_1 відсутня; усього нараховано та утримано 63216,70 грн./а.с.22/

13.11.2023 у судовому засіданні суд ухвалив залишити без розгляду відзив адвоката Рак А.С., який надійшов до суду 30.10.2023, оскільки згідно ч.7 ст.178 ЦПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а ухвалу про відкриття провадження від 04.10.2023 відповідач отримав 05.10.2023./а.с.32/.

13.11.2023 представник відповідача - адвокат Рак А.С. звернувся в суд із заявою про відвід судді на підставі п.3 та п.5 ч.1 ст.36 ЦПК України. В обґрунтування заявленого відводу вказує на те, що син судді ОСОБА_2 навчається у опорному закладі «Кобеляцький ліцей №2 імені Олесі Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області», а його викладачем ОСОБА_3 . В ході навчального процесу під час викладання предмету між сином судді та викладачем виник конфлікт, після чого ОСОБА_3 була піддана критиці з боку судді ОСОБА_4 .

Наведене, на думку відповідача, підтверджує наявність реального конфлікту інтересів, оскільки дана цивільна справа стосується рішення, яке було прийняте відповідачем в особі ОСОБА_3 . Як на підстави відводу судді також указує на те, що судове засідання у справі було призначено на 24.10.2023 без погодження з відповідачем, у якого були заплановані інші засідання, обмеживши його у праві на подання відзиву, строк подачі, якого спливав лише 31.10.2023, за наявності поданої відповідачем скарги до Вищої ради правосуддя на протиправні дії судді./а.с.111-115/

До заяви про відвід судді додано довідку про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно навчається в опорному закладі «Кобеляцький ліцей №2 імені Олеся Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області» у 9-В класі 2023-2024 навчального року./а.с.116/

У судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_6 /а.с.124/

Визнаючи заявлений відвід необґрунтованим, суд першої інстанції виходив із того, що свідку ОСОБА_3 відомі обставини конфлікту зі слів ОСОБА_6 , коли саме це було свідок не пам`ятає. Ні з суддею ні з її сином свідок не спілкувалася. Тоді як недружнє відношення свідка ОСОБА_6 до судді ОСОБА_4 не доводить її упередженість до відповідача.

Посилання представник відповідача - адвоката Рак А.С. на те, що з ним не було погоджено дату судового засідання суд відхилив, вказавши, що визначення дати судового засідання відбувається з урахуванням уже складеного графіку судових засідань і тих конкретних дат, вказаних адвокатом у заяві або клопотанні, коли він не може прибути до суду. Проте адвокатом Рак А.С. цього не було зроблено, в зв`язку з чим погодити з ним дату наступного судового засідання в інший спосіб не вбачалося за можливе.

Твердження відповідача щодо порушення його процесуального права на подачу відзиву на позовну заяву, суд відхилив спростувавши їх наявними у справі доказами на підтвердження отримання директором закладу ОСОБА_3 копії позовної заяви та ухвали суду 05.10.2023, а отже подачі відзиву на неї з порушенням процесуального строку. При цьому, стороною відповідача не надано доказів подання скарги та прийнятого за результатами її розгляду рішення, а тому на цей час такі посилання сторони свідчать лише про намагання здійснити тиск на суд з метою отримання результату вирішення справи.

При постановленні рішення по суті спорку, районний суд виходив із того, що позивачка досягла пенсійного віку та отримує пенсію за віком, а її посада заступника директора з навчально-виховної роботи відноситься до посад педагогічних працівників, тому з нею міг бути укладений строковий трудовий договір. При цьому, судом установлено, що сам строковий договір із позивачкою не укладався, тобто істотні умови, що стосуються умов праці, в тому числі, строку дії договору між сторонами не погоджені, що виключає підстави вважати, що такий договір зберігає свою чинність після змін у законодавстві.

Також суд дійшов висновку, що як на момент укладання строкового трудового договору, так і на момент звільнення позивачки абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» визнані не чинним. Відтак, укладення з позивачкою строкового трудового договору та звільнення за закінченням строку його дії, без переведення зі строкової форми трудового договору на безстрокову, суд визнав незаконними та такими, що безпідставно обмежують право позивачки на працю та підлягають захисту згідно заявлених вимог позову.

При визначенні розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд керувався вимогами Закону України «Про оплату праці» та правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, постановивши до стягнення 64084,80 грн. із розрахунку: 60 робочих днів (період вимушеного прогулу) х 1068,08 грн. (середньоденна зарплата).

Вирішуючи позов в частині моральної шкоди, суд, установивши факт порушення трудових прав позивачки, дійшов висновку, що вона має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі заявленому та стягнення та не спростованому відповідачем.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на наступне.

Стосовно правомірност ухвали про відмову у задоволенні заяви адвоката Рака А.С. про відвід судді Омельченко І.І., колегія суддів зазначає наступне.

Підстави для відводу (самовідводу) судді передбачені статтею 36 ЦПК України, за змістом якої, серед іншого, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи (п.3 ч.1); є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді (п.5 ч.1).

Стаття 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Конвенційні норми-принципи зобов`язують суд у межах своїх повноважень бути безстороннім, не мати жодної упередженості або упереджень, суб`єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами.

Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (рішення ЄСПЛ у справі «Хаушильд проти Данії»).

За суб`єктивним критерієм беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України»).

Щодо суб`єктивної складової безсторонності суду заявнику необхідно подати докази фактичної наявності упередженості судді для відводу його від справи, оскільки презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з`являться докази на користь протилежного. І тільки якщо з`являються об`єктивні сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, або його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі (постанови Верховного Суду у справі №903/88/20від 25.02.2021 та у справі №910/8115/19 від 21.06.20222).

У контексті об`єктивного критерію, крім поведінки судді, слід визначити, чи існують переконливі факти, які можуть викликати сумніви щодо його безсторонності. Це означає, що вирішуючи, чи є у відповідній справі обґрунтована причина побоюватися, що конкретний суддя або орган, який засідає в якості суду, є небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, проте не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати таке побоювання об`єктивно обґрунтованим («Моріс проти Франції»). Об`єктивний критерій, головним чином, стосується ієрархічних або інших зав`язків між суддею та іншими учасниками провадження.

У цій справі підставами відводу судді відповідач вважає: 1) заінтересованість судді у розгляді справи, через конфлікт інтересів, пов`язаний із тим, що син судді навчається у Опорному закладі «Кобеляцький ліцей №2 імені Олеся Гончара Кобеляцької міської ради», із викладачем якого ОСОБА_3 , нині директор закладу, у судді був конфлікт з приводу викладення предмету; 2) суддя призначив судове засідання у справ без погодження з відповідачем, представник якого був зайнятий в іншій справі; 3) відповідач не реалізував процесуальне право на подачу відзиву; 4) про наявність конфлікту інтересу відповідач подав скаргу до Вищої ради правосуддя.

Надаючи оцінку викладеному, колегія суддів враховує наявні у справі докази на підтвердження, що син судді є учнем опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олесі Гончара Кобеляцької міської ради Полтавської області». Проте належних та допустимих доказів на підтвердження конфлікту інтересів між суддею та відповідачем, останнім не надано, такими доказами могли бути письмові звернення та скарги зі змісту яких можливо було б встановити як характер конфлікту (чи впливає він на спір в цій справі), так і час таких подій. Проте таких доказів у справі не має, а показання свідків, зацікавлених у розгляді справи на користь відповідача, є малоінформативними та недостатніми для того, щоб визнати заінтересованість судді у розгляді справи.

Твердження відповідача, що суддя призначив судове засідання у справ без погодження з відповідачем ні за об`єктивним ні за суб`єктивним критеріям не свідчать про упередженість судді; тоді як його посилання на порушення права подачі відзиву на позов, зумовлені власною поведінкою відповідача, оскільки директор закладу отримав копію позовної заяви та ухвали суду 05.10.2023, що підтверджується розпискою суду; доказів на спростування викладеного відповідачем також не надано, а подальше постановлення ухвали про повернення відзиву без розгляду є незгодою і процесуальним рішенням, що у розумінні ч.4 ст.36 ЦПК України не є підставою для відводу.

Натомість посилання відповідача на факт звернення зі скаргою на дії суддя до Вищої ради правосуддя не ґрунтуються на доказах та спростовуються даними Реєстру автоматизованого розподілу матеріалів Вищої ради правосуддя, з яких убачається, що така скарга зареєстрована 05.02.2024, тобто на момент постановлення такої ухвали будь-які скарги, як і рішення Вищої ради правосуддя, були відсутніми.

По суті вимог позову, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 24Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності (частини перша, друга статті 43 Конституції України).

У рішенні Конституційного Суду України від 07.07.2004 за №14-рп/2004, суд зазначив, що свобода праці означає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей; реалізація права громадянина на працю здійснюється в спосіб укладення ним трудового договору і виконання кола обов`язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, що визначено структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації.

Укладаючи трудовий договір з роботодавцями, громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків; трудовий договір є основним юридичним фактом, із яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин (рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 №12-рп/98).

Згідно зі статтею 23КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що його укладають на невизначений строк; на визначений строк, установлений за погодженням сторін; таким, що його укладають на час виконання певної роботи (частина перша); строковий трудовий договір укладають у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, визначених законодавчими актами (частина друга).

Відповідно до частини другої статті 22Закону України «Про повну загальну середню освіту» в редакції від 16.01.2020, педагогічні працівники закладів освіти приймаються на роботу за трудовими договорами відповідно до вимог цього Закону та законодавства про працю. Педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Пунктом 2 частини третьої частини розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №463-IXпередбачалося, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України.

До 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язувалися припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік.

Зазначено, що у разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.

Рішенням КонституційногоСуду України від 07.02.2023№1-р/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону №463-ІХ, згідно з яким педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років, унаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників.

Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного СудуУкраїни від07.02.2023№1-р/2023 абзац третій частини другої статті 22 Закону №463-IX, визнаний неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, на час звільнення позивачки 28 серпня 2023 року, у зв`язку із закінченням строку трудового договору абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» втратив чинність, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність звільнення позивачки з посади.

При цьому, апеляційний суд враховує, що 06.06.2023 ОСОБА_1 зверталася до роботодавця із заявою про переведення її зі строкового трудового договору на безстроковий у відповідності з рішенням Конституційного Суду України №1-р/2023 від 07.02.2023 щодо визнання неконституційним абз. 3 ч. 2 ст.22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 №463-ІХ, а отже мала легітимні очікування, що трудові правовідносини між сторонами будуть унормовані відповідно до чинного законодавство України.

Наведене, як і категоричні твердження про відсутність у відповідача наміру продовжувати з позивачкою трудові відносини, спростовують доводи апеляційної скарги щодо недоведення належними доказами свідомого не приведення у відповідність до вимог чинного законодавства трудових взаємовідносин між сторонами.

Доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність обов`язку роботодавця укладати з працівником строковий письмовий трудовий договір, не звільняє його від обов`язку погодити із працівником істотні умови праці та керуватися чинними нормами закону.

Тоді як посилання відповідача на наявність добровільної згоди позивачки щодо переведення її на строкову форму трудового договору, судом під сумнів не ставиться, оскільки такі вимоги визначені статтею 22Закону України «Про повну загальну середню освіту» в редакції від 16.01.2020. Проте із 07.02.2023 такі вимоги закони визнано неконституційними, а діючи вимоги закону зобов`язують приймати педагогічних працівників закладів освіти на роботу за трудовим договором; а теза «у тому числі строкових, стосується засновників приватних та корпоративних закладів освіти.

Доводи апеляційної скарги, що укладені строкові трудові договори зберігають свою чинність, не ґрунтуються на законі та порушують конституційне право особи на працю.

При цьому неспроможними є твердження відповідача, що позивачка не оскаржувала письмову відмову роботодавця щодо переведення її на безстрокову форму трудового договору. Оскільки позивачка, диспозитивно розпорядившись належними їй правами, задля забезпечення ефективного способу відновлення порушеного права, звернулася в суд із позовом, який судом першої інстанції обґрунтовано задоволено.

Доводи апеляційної скарги, що при постановленні рішення судом першої інстанції не було враховано позицію відповідача, колегія суддів відхиляє. Оскільки надані відповідачем докази були враховані при постановлення рішення, а представник відповідача в судовому засіданні надав заперечення по суті спору, які були детально викладені у мотивувальній частині рішення.

Посилання представника відповідача про безпідставне залишення судом без розгляду поданого ним відзиву спростовуються матеріалами справи, зокрема, розпискою суду про отримання 05.10.2023 директором закладу ОСОБА_3 копії ухвали про відкриття провадження та позовної заяви./а.с.32/ Натомість відзив на позовну заяву подано засобами поштового зв`язку 25.10.2023, тобто із пропуском процесуального строку, що за встановлених обставин, жодним чином не порушує право особи бути почутим, що є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Доводи апеляційної скарги відповідача, що ОСОБА_3 , директор закладу, будучи допитаною у якості свідка, суду повідомила, що не пам`ятає, коли отримала позовну заяву та ухвалу про відкриття провадження, а також не підтвердила факт того, що особисто за них розписалася 05.10.2023, колегія суддів відхиляє як неспроможні. Така поведінка відповідача не відповідає принципу добросовісності, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконання своїх процесуальних обов`язків та здійсненні процесуальних прав.

Натомість наведена відповідачем позиція Верховного Суду у справі №607/3393/18 від 25.10.2021, сформована з відмінних фактичних обставин, а тому до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

При цьому колегія суддів враховує, що обов`язок доказування при вирішенні трудових спорів покладений на роботодавця, який останнім не виконаний, а тому за правилами ч.4 ст.12 ЦПК України відповідач несе ризик настання наслідків із цим пов`язаних.

Відтак, установивши протиправність дій відповідача, які мали наслідком порушення конституційних прав позивачки на працю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту спричинення моральної шкоди, за встановленої протиправності дій відповідача, колегія суддів відхиляє, а також зазначає, що незаконне звільнення з роботи завжди викликають негативні емоції.

Доводів на спростування викладеного відповідачем не надано, як і не спростовано розмір стягнення моральної шкоди. Тоді як розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з моральними стражданнями, яких зазнала позивачка, втрату усталеного способу життя та переживання через поведінку відповідача.

Практика Європейського Суду з прав людини з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної особі компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Із урахуванням обставин цієї справи, апеляційний суд погоджується із розміром грошового відшкодування позивачці моральної шкоди у 20000,00 грн., який відповідає характеру порушеного права та узгоджується із критеріями розумності та справедливості.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що подана відповідачем апеляційна скарга на рішення та заперечення на ухвалу, яка не підлягає окремому від рішення оскарженню, задоволенню не підлягають, а судові рішення першої інстанції слід залишити без змін

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Опорного закладу «Кобеляцький ліцей №2 імені Олеся Гончара Кобеляцької міської ради» - залишити без задоволення.

Рішення та ухвалу Кобеляцького районного суду Полтавської області від 13 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18.04.2024.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак