Постанова

від 17.04.2024 по справі 752/10560/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2149/2024

Справа 752/10560/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 квітня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Мазура Ю.Ю. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про стягнення додаткових витрат на дитину та стягнення заборгованості,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В серпні 2022 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти в загальній сумі 3 748 381 грн., що складаються зі суми боргу за шлюбним договором від 23 вересня 2013 року, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н.С., зареєстрований в реєстрі за № 945, яка становить 3 656 000 грн., та суми додаткових витрат на дитину, що випливає з договору про надання освітніх послуг від 10 січня 2022 року № 1-36/2021 та становить 92381 грн., покласти на відповідача судові витрати.

Заявлені вимоги мотивувала тим, що сторони з 28 вересня 2013 року перебували в шлюбі, в якому народжено дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2022 року шлюб розірвано.

До укладання шлюбу сторонами було укладено шлюбний договір 23 вересня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н.С., відповідно до п. 6 якого сторони домовились, що у випадку розірвання шлюбу та наявності спільних малолітніх та/або неповнолітніх (усиновлених) дітей, ОСОБА_1 зобов`язується протягом тривання процедури судового розлучення забезпечити житловою площею дітей шляхом набуття права власності на нерухоме майно на ім`я однієї та/чи обох дітей. Вартість нерухомого майна не повинна бути нижчою ніж 733300 грн., що еквівалентно 100000 доларів США по курсу НБУ на день укладення шлюбного договору. Вибір нерухомості повинен бути узгоджений з ОСОБА_3 . Також сторони домовились, що ОСОБА_1 на умовах даного пункту має право і на придбання житла дітям і під час перебування в шлюбі, що буде вважатися виконанням умов п. 6 цього договору. У разі з будь-яких поважних причин неможливості виконання ОСОБА_1 ч. 1 п. 6 цього договору, останній зобов`язався перераховувати протягом тривання процедури судового розірвання шлюбу грошові кошти на рахунок ОСОБА_3 у національній валюті України в розмірі, що має бути еквівалентно 100000 доларів США по курсу НБУ на день перерахування коштів.

Однак відповідач без достатніх правових підстав та будь-яких поважних причин не виконав обов`язок, встановлений п. 6 шлюбного договору, який полягає у забезпеченні дитини житлом, при цьому він був повністю обізнаний про початок процедури судового розірвання шлюбу та щодо ухвалення рішення. Відтак у позивача на підставі абз. 2 п. 6 шлюбного договору виникає право отримати грошові кошти у національній валюті України в розмірі, що має бути еквівалентно 100000 доларів США по курсу НБУ на день перерахування коштів.

Внаслідок невиконання відповідачем обов`язку із забезпечення дитини житлом вона була змушена забезпечити її житлом самостійно, а саме на підставі договору оренди (найму) нерухомого майна від 23 червня 2022 року вона наразі тимчасово володіє та користується квартирою за адресою АДРЕСА_1 зі сплатою орендної плати 15000 грн. щомісяця. Внаслідок порушення відповідачем обов`язку вона змушена нести витрати, що наразі становлять 15000 грн., без права зворотної вимоги до відповідача на компенсацію таких витрат.

Вказувала, що процес виховання дитини обопільно узгоджувався нею з відповідачем. З метою розвитку дитини в напрямку вивчення іноземних мов нею та відповідачем було прийняте рішення організувати освітній процес дитини в спеціалізованому навчальному закладі з поглибленим вивченням іноземних мов, для вказаних цілей нею було укладено договір про надання освітніх послуг від 10 січня 2022 року з приватним закладом загальної середньої освіти ТОВ «Міжнародна американська школа і університет», щомісячна вартість послуг в розмірі 534 долара США сплачується як попередня оплата. ОСОБА_3 за рахунок власних коштів на виконання умов договору було сплачено грошову суму 96000 грн., однак відповідач ухиляється від компенсації їй 50 % від суми вже сплачених грошових коштів.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за шлюбним договором в розмірі 3656000 грн., понесені додаткові витрати на дитину в розмірі 92381 грн. та судові витрати 12504 грн.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що судом не встановлено, в чому саме полягає невиконання відповідачем зобов`язання та про яке саме зобов`язання йде мова.

Вказував, що за змістом рішення про розірвання шлюбу ініціатором процесу розірвання шлюбу була сама ОСОБА_3 , яка мала намір створити нову сім`ю.

Як вбачається з п. 6 шлюбного договору, він за своїм змістом спрямований на забезпечення інтересів дитини шляхом придбання на її ім`я нерухомого майна під час тривання судової процедури розлучення, однак вибір нерухомості мав бути узгоджений з позивачем. ОСОБА_1 пропонував різноманітні варіанти придбання нерухомого майна, які позивачем були проігноровані. В матеріалах справи не міститься жодного доказу на підтвердження звернень позивача в інтересах дитини з метою забезпечення її майнових прав на майно, що остання потенційно могла б отримати відповідно до домовленостей батьків. ОСОБА_3 звернулась виключно після завершення судового розгляду розірвання шлюбу з вимогою про виконання договірного обов`язку шляхом перерахування на картковий рахунок останньої грошових коштів. Тобто непридбання нерухомого майна на ім`я дитини зумовлене виключно небажанням матері, відсутністю її згоди, неприязним ставленням до відповідача та вирішенням особистих образ всупереч інтересам дитини. Позовна заява була подана нею 12 серпня 2022 року після того, як в липні 2022 року до ЄРДР були внесені відомості за його заявою за ч. 1 ст. 162 КК України в зв`язку з проникненням ОСОБА_3 до його будинку та її агресивного поводження на території його житла.

Зазначав, що за змістом ч. 2 п. 6 договору обов`язок перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_3 виникає у нього у разі будь-яких поважних причин неможливості виконання ч. 1 п. 6 договору. Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_3 не зазначила жодної поважної причини неможливості виконання ним взятих на себе зобов`язань, щоб мати правову підставу звертатись з такою вимогою. Суд при ухваленні рішення такої причини не встановив, позивач жодних доказів на її існування не зазначила і в матеріалах справи такі докази відсутні.

Наголошував, що органи опіки самоусунулись від висловлення позиції у справі, де мали захищати інтереси дитини.

Звертав увагу на практику Верховного Суду щодо свободи договору та неможливості втручання суду у досягнуті сторонами домовленості, що викладена в постанові від 29 березня 2023 року в справі № 757/50591/16.

Вважав, що в задоволенні вимог про стягнення заборгованості за шлюбним договором має бути відмовлено, оскільки такі вимоги є безпідставними, не передбачені домовленостями, що були досягнуті сторонами, ставлять відповідача в суттєво невигідне становище і у випадку їх задоволення будуть порушені інтереси дитини, які б могли бути захищені при обранні іншого способу захисту.

Щодо стягнення додаткових витрат на дитину, вказував, що в матеріалах справи відсутні докази спільного рішення сторін про організацію освітнього процесу дитини в спеціалізованому навчальному закладі, відповідач в судовому засіданні вищевказаного не підтвердив, що не завадило суду ухвалити рішення про стягнення 100 % суми, сплаченої позивачем за навчання, яке остання обрала на власний розсуд. На підтвердження понесених нібито додаткових витрат позивача останньою надано копію договору про надання освітніх послуг та довідку про сплату 64883 грн. за їх надання та 27498 грн. благодійного внеску, при цьому фіскальний чек на підтвердження таких оплат відсутній. Крім того, благодійний внесок є добровільною сплатою та не стосується витрат на утримання дитини. З урахуванням цього внеску загальна сума начебто понесених витрат становить 92381 грн., тобто на нього покладено всю суму цих витрат, а не 50 %. Жодного обґрунтування таких висновків судове рішення не містить, як і мотивації, чим суд керувався, коли відніс навчання у приватному закладі до особливих обставин всупереч сталій практиці Верховного Суду щодо додаткових витрат на утримання дитини.

Звертав увагу, що в матеріалах справи наявні квитанції про переведення грошових коштів на картковий рахунок позивача для задоволення потреб дитини в сумах, що значно перевищують обопільні домовленості сторін, а оскільки позивач не звернулась з позовом про стягнення аліментів, фактично сплачені суми грошових коштів, які щомісячно сплачуються для забезпечення потреб дитини, є достатніми.

Повідомляв про очікуваний розмір витрат, понесених ним на правничу допомогу під час розгляду справи в апеляційному суді.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що 23 вересня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , маючи намір вступити у шлюб, уклали шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н.С., зареєстрованим в реєстрі за № 945 (а. с. 8 - 10).

Згідно п. 6 шлюбного договору, сторони домовились між собою, що у випадку розірвання шлюбу та наявності спільних малолітніх та/або неповнолітніх (усиновлених) дітей, ОСОБА_1 зобов`язується протягом тривання процедури судового розлучення забезпечити житловою площею дітей шляхом набуття права власності на нерухоме майно на ім`я однієї та/чи обох дітей. Вартість нерухомого майна не повинна бути нижчою від 733300 грн., що еквівалентно 100000 доларів США по курсу НБУ на день укладення цього договору. Вибір нерухомості повинен бути узгоджений з ОСОБА_3 . Також сторони домовились, що ОСОБА_1 на умовах даного пункту має право на придбання житла дітям і під час перебування у шлюбі, що буде вважатися виконанням умов п. 6 цього договору. У разі будь-яких поважних причин неможливості виконання ОСОБА_1 ч. 1 п. 6 цього договору, останній зобов`язується перерахувати протягом тривання процедури судового розірвання шлюбу грошові кошти на рахунок ОСОБА_3 у національній валюті України у розмірі, що має бути еквівалентна 100000 доларів США по курсу НБУ на день перерахування грошових коштів.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 28 вересня 2013 року (а. с. 5 т. 1) і є батьками ОСОБА_4 , 08 вересня 2015 року (а. с. 6 т. 1).

10 січня 2022 року ОСОБА_3 уклала з Приватним закладом загальної середньої освіти ТОВ «Міжнародна американська школа і університет» договір про надання освітніх послуг № 1-36\2021, за умовами якого виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника надати дитині замовника ОСОБА_4 освітні послуги у сфері початкової освіти, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві визначені послуги. Послуги надаються виконавцем протягом навчального року з 10 січня 2022 року по 20 червня 2023 року відповідно до календаря роботи школи (а. с. 14 - 17 т. 1).

Згідно п. 4.1 договору про надання освітніх послуг вартість освітніх послуг за 2021/2022 та 2022-2023 навчальні роки складає 8544 доларів. Оплачуваний період складає 6 місяців 2021- 2022 навчальних років (січень - червень) та 10 місяців 2022-2023 навчальних років (вересень - червень). Оплата здійснюється в гривнях по курсу НБУ на день оплати/або за рахунком без ПДВ. Вступний внесок у розмірі 1000 доларів без ПДВ замовник зобов`язаний сплатити протягом трьох робочих днів з дня підписання договору. Вступний внесок є безповоротною фінансовою допомогою на розвиток закладу освіти і може бути повернутий, на вимогу замовників послуг, за умови невиконання закладом освіти своїх зобов`язань. Щомісячну вартість послуг в розмірі 534 доларів на місяць замовник зобов`язується сплачувати як попередню оплату у строк до 5 числа місяця, який оплачується шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, зазначений у цьому договорі.

Згідно довідки ТОВ «Приватний заклад загальної середньої освіти «Міжнародна американська школа (університет)» від 09 серпня 2022 року № 02-02/96, згідно з договором про надання освітніх послуг № 1-36/2021 від 10 січня 2022 року товариством в період з 10 січня 2022 року по 30 червня 2022 року було надано освітні послуги учениці ОСОБА_4 на загальну суму 64883 грн. В період з 11 січня 2022 року по 02 серпня 2022 року зараховано коштів на користь закладу 64883 грн. Крім того, 11 січня 2022 року було сплачено благодійний внесок на розвиток закладу в розмірі 27498 грн. (а. с. 18 т. 1).

На а. с. 78 т. 1 знаходиться копія квитанції від 02 серпня 2022 року про сплату ОСОБА_1 23883 грн. на користь ТОВ ПЗЗСО «Міжнародна американська школа (університет)», призначення платежу - «Оплата за навчання ОСОБА_4 ».

На а. с. 79 - 90 т. 1 знаходяться квитанції про переказ ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_3 грошових коштів: 07 вересня 2022 року в розмірі 6000 грн., 15 вересня 2022 року в розмірі 10000 грн., 07 вересня 2022 року в розмірі 5000 грн. (призначення: «На виховання дитини»), 08 серпня 2022 року в розмірі 12000 грн., 09 червня 2022 року в розмірі 10000 грн., 18 травня 2022 року в розмірі 7000 грн., 01 травня 2022 року в розмірі 10000 грн., 24 травня 2022 року в розмірі 5000 грн., 13 травня 2022 року в розмірі 8000 грн. (призначення: «Оплата на утримання дитини»), 04 квітня 2022 року в розмірі 10000 грн., 05 березня 2022 року в розмірі 10000 грн., 03 березня 2022 року в розмірі 2000 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу позов задоволено, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (а. с. 7 т. 1).

23 червня 2022 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_7 договір найму (оренди) нерухомого майна, предметом якого є тимчасова передача в найми (оренду) на оплатній основі, що належить наймодавцю житлового приміщення у вигляді 3-кімнатної квартири, загальною площею 116,9 кв.м., житловою 61,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , з усіма невід`ємними технічними пристроями і з предметами домашньої обстановки відповідно до додатка № 1 до даного договору. За домовленістю сторін орендна плата за користування об`єктом нерухомості вноситься наймачем у грошовій формі і складає 15000 грн., термін дії договору по 25 грудня 2022 року з переважним правом наймача на укладення договору на новий строк (а. с. 12 - 13 т. 1).

Згідно акту обстеження умов проживання, затвердженого начальником Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної державної адміністрації в м. Києві 24 жовтня 2022 року, спеціалістами служби проведено обстеження умов проживання за адресою АДРЕСА_1 , встановлено, що за цією адресою проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , 08 вересня 2015 року, умови для проживання дитини створені належним чином (а. с. 126 т. 1).

Згідно довідки ОСББ «МІЙ ДІМ-22» від 11 жовтня 2022 року № 25, ОСОБА_3 дійсно без реєстрації разом із своєю малолітньою донькою з червня 2022 року по теперішній час фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 127 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

У постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року в справі № 6-230цс14, постанові Верховного Суду від 10 травня 2022 року в справі № 755/5802/20 (провадження № 61-17477св21) зазначено, що стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя. Оскільки договір, в тому числі шлюбний договір, передусім є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Відповідно до частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Таким чином, особам надається право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

В постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 760/18875/20 (провадження № 61-5195св23) викладено правовий висновок, згідно якого принцип свободи договору відповідно до статті 6, частини першої статті 626, статті 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Разом з тим сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства, заборона випливає зі змісту акта законодавства, така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 93 СК України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов`язки подружжя як батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 СК України шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Відповідно до ст. 526, 533 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відтак, судом першої інстанції беззаперечно встановлено і доводами апеляційної скарги не спростовано, що за умовами ч. 1 п. 6 шлюбного договору, який станом на час ухвалення даного рішення розірваний не був і недійсним в судовому порядку не визнавався, сторони у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 домовились, що у випадку розірвання шлюбу та наявності спільних малолітніх та/або неповнолітніх (усиновлених) дітей, ОСОБА_1 зобов`язується протягом тривання процедури судового розлучення забезпечити житловою площею дітей шляхом набуття права власності на нерухоме майно на ім`я однієї та/чи обох дітей, погодивши вартість нерухомості з ОСОБА_3 , і при цьому вартість нерухомого майна не повинна бути нижчою від 733300 грн., що еквівалентно 100000 доларів США по курсу НБУ на день укладення цього договору.

В порушення даних умов шлюбного договору ОСОБА_3 не було виконано своїх зобов`язань щодо придбання нерухомого майна за вказаними характеристиками вартістю не нижчою від 733300 грн., що еквівалентно 100000 доларів США, та в термін, зазначений в даному пункті, а саме протягом тривання процедури судового розлучення, яка була завершена ухваленням рішення 16 травня 2022 року Київського районного суду м. Одеси.

Аргументи відповідача в апеляційній скарзі щодо звернення з даним позовом як способом вирішення позивачем особистих образ, з посиланням на те, що напередодні 28 липня 2022 року до ЄРДР було внесено відомості за ч. 1 ст. 162 КК України за його заявою, а 01 серпня 2022 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області в справі № 509/2751/22 вжито заходи забезпечення позову і заборонено ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, направлені на проникнення до житлового будинку ОСОБА_1 , ґрунтуються на припущеннях, що прямо заборонено п. 6 ст. 81 ЦПК України, не доводять відсутності реального майнового інтересу ОСОБА_3 у даній справі, яке підлягає судовому захисту, та не приймаються апеляційним судом.

Доводи апеляційної скарги, що ініціатором розірвання шлюбу стала сама ОСОБА_3 , яка вирішила створити нову сім`ю, не впливають на обов`язковість виконання умов договору, погоджених сторонами, та відхиляються апеляційним судом.

Апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані доводи ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, що невиконання даної умови шлюбного договору обумовлена діями самого позивача, яка не погоджувалась з жодним варіантом квартири, які пропонувались для придбання на ім`я дитини, що, на його думку, свідчило про її незацікавленість у виконанні умов шлюбного договору, неприязним ставленням до відповідача і вирішенням особистих образ всупереч майновим інтересам дитини.

Апеляційний суд приймає до уваги, що оскільки саме на ОСОБА_1 покладено виконання вказаного обов`язку, тобто вчинення активних дій, саме він повинен був доводити під час розгляду справи судом першої інстанції, що ним пропонувались позивачу будь-які варіанти придбання нерухомого майна, яке б відповідало вказаним в договорі характеристикам, однак були б безпідставно відхилені нею. Водночас, доказів вчинення дій на виконання умов шлюбного договору ним надано не було і в апеляційній скарзі вони також відсутні.

Враховуючи наведене, є неспроможними доводи апеляційної скарги, що в матеріалах справи не міститься жодного доказу, спрямованого на підтвердження звернень позивача в інтересах дитини з метою забезпечення її майнових прав на житло, а вимога ОСОБА_3 від 06 липня 2022 року, наявна в матеріалах справи, не містить доказів її направлення та/або вручення відповідачу, з огляду на те, що відповідні звернення мали бути спрямовані від відповідача до позивача, і саме в межах, обумовлених п. 6 шлюбного договору - до завершення процедури судового розлучення, тобто до 16 травня 2022 року.

При цьому апеляційний суд враховує, що про наявність процедури судового розлучення відповідач був обізнаний, що підтверджується змістом рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2022 року, згідно якого відповідач та його представник безпосередньо брали участь в судових засіданнях (а. с. 7 т. 1).

Апеляційний суд також враховує, що в поясненнях, наданих 16 травня 2023 року у судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 визнав, що запропонував позивачу придбати однокімнатну квартиру в м. Києві за меншу суму, ніж в договорі, в зв`язку з фінансовими складнощами (а. с. 210 т. 1), тобто невиконання договору з його боку обумовлене особистими причинами майнового характеру.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про необхідність застосування положень ч. 2 п. 6 шлюбного договору, відповідно до яких, у разі з будь-яких поважних причин неможливості виконання ОСОБА_1 ч. 1 п. 6 цього договору, останній зобов`язується перерахувати на рахунок ОСОБА_3 грошові кошти в національній валюті України в розмірі, що має бути еквівалентно 100000 доларів США за курсом НБУ на день перерахування грошових коштів.

Апеляційний суд не погоджується з необґрунтованими доводами апеляційної скарги, з посиланням на судову практику Верховного Суду щодо свободи договору та неможливості втручання суду у досягнуті сторонами домовленості, викладену в постанові від 29 березня 2023 року в справі № 757/50591/16, про відсутність в позові ОСОБА_3 посилань на будь-яку поважну причину неможливості виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, щоб мати правову підставу звертатись із вимогою про стягнення боргу в розмірі 100000 доларів США, і що із зазначеного пункту договору вбачається, що умови, за яких позивач має право звернення з відповідною позовною вимогою про стягнення грошових коштів, не настав.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність поважних причин виконання ним ч. 1 п. 6 умов шлюбного договору входить в логічну суперечність з його ж доводами про те, що непридбання ним нерухомого майна обумовлюється виключно небажанням ОСОБА_3 узгоджувати будь-які запропоновані ним варіанти придбання нерухомого майна, а також з наданими в судовому засіданні 16 травня 2023 року поясненнями щодо неможливості придбання нерухомості вартістю не менше 100000 доларів США фінансовими труднощами, та відхиляються апеляційним судом.

Крім того, апеляційний суд враховує, що посилаючись на невстановлення судом будь-якої поважної причини невиконання ОСОБА_1 ч. 1 п. 6 шлюбного договору, і що докази існування таких поважних причин в матеріалах справи відсутні, відповідач не пояснює, які, на його думку, причини непридбання ним нерухомого майна у встановлений договором строк можуть вважатися поважними.

Апеляційний суд звертає увагу, що з урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Апеляційний суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 14 липня 2021 року в справі № 740/2904/17, згідно яких тлумачення змісту договору не може бути таким, що призводитиме до неможливості виконання договірного зобов`язання взагалі і ніколи.

Враховуючи наведене, апеляційний суд не приймає як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що суд не встановив, в чому саме полягає невиконання відповідачем зобов`язання та про яке саме зобов`язання йде мова, і також що у задоволенні вимог про стягнення суми грошових коштів має бути відмовлено в зв`язку з їх безпідставністю і невідповідністю домовленостям, що були досягнуті сторонами.

Є нічим не підтвердженими припущеннями і не можуть бути використані як спосіб доказування доводи ОСОБА_1 , що у випадку задоволення вимог про стягнення заборгованості за шлюбним договором будуть порушені інтереси дитини.

Апеляційний суд враховує, що саме у випадку задоволення позову та стягнення грошових коштів з відповідача на користь позивача, яка є законним представником дитини і з якою дитина проживає, ОСОБА_3 отримає можливість придбати нерухоме майно відповідно до його вартісних характеристик, які були погоджені сторонами в шлюбному договорі, однак яке всупереч умов цього договору не було придбане відповідачем.

Відтак, апеляційний суд розцінює маніпулювання майновими інтересами дитини як спосіб ухилення відповідача від виконання шлюбного договору, та відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги, що станом на день звернення ОСОБА_3 з відповідним позовом у відповідача може бути невиконаним тільки зобов`язання з придбання нерухомого майна дитині, що прямо залежить від надання згоди позивачем, і спроби незаконного збагачення за рахунок відповідача і зловживанням правом з її боку та обранням неефективного способу захисту.

Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення додаткових витрат на дитину, в сукупності з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За змістом статті 180 СК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Одним із різновидів аліментних зобов`язань між батьками і дітьми є зобов`язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України): той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення.

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону, брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 127/16614/15-ц (провадження № 61-2371св18) Верховний Суд дійшов висновку, що «вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі».

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17) та постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18), в постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 201/15248/16-ц, від 25 березня 2020 року в справі № 165/2594/17 (провадження № 61-44526св18).

Системне тлумачення частини другої статті 185 СК України і статті 182 СК України дозволяє констатувати, що розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Так, вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати особливі обставини, якими обумовлені ці додаткові витрати і які є індивідуальними у кожній конкретній справі, а також стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав.

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).

Задовольняючи вимоги ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на дитину у вигляді плати за надання освітніх послуг у ТОВ ПЗЗСО «Міжнародна американська школа (університет)» в розмірі 92381 грн., суд першої інстанції залишив поза увагою, що докази понесення вказаних витрат саме позивачем в матеріалах справи відсутні, оскільки згідно довідки даного освітнього закладу від 09 серпня 2022 року № 02-02/96, згідно з договором про надання освітніх послуг № 1-36/2021 від 10 січня 2022 року в період з 11 січня 2022 року по 02 серпня 2022 року зараховано коштів на користь закладу 64883 грн., а 11 січня 2022 року було сплачено благодійний внесок на розвиток закладу в розмірі 27498 грн. (а. с. 18 т. 1), разом із тим, у довідці не зазначено, від кого саме ці кошти надійшли.

Суд першої інстанції також не врахував, що загальна сума коштів, отриманих навчальним закладом в порядку виконання договору про надання освітніх послуг № 1-36/2021 від 10 січня 2022 року, становить 92381 грн., в той час як згідно позовних вимог ОСОБА_3 зазначено про понесення додаткових витрат на більшу суму 96000 грн., однак з чого складається різниця цих витрат в розмірі 3619 грн., в позові не пояснюється і доказів понесення цих витрат не надано.

Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишилась обставина, що частина отриманих ТОВ ПЗЗСО «Міжнародна американська школа (університет)» сум в розмірі 27498 грн. є благодійним внеском, що свідчить про добровільність його сплати, даний внесок не стосується витрат на утримання дитини і компенсація його сплати не може покладатися на відповідача.

Також суд першої інстанції не врахував, що витрати на оплату навчання дитини в розмірі 92381 грн., заявлені позивачем до стягнення, становлять повну вартість такої оплати, а не часткову компенсацію їх батьком, і жодного обґрунтування стягнення з відповідача 100 % вартості оплати за навчання дитини в приватному навчальному закладі та здійснення позивачем благодійного внеску на розвиток даного закладу рішення суду першої інстанції не містить.

Судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що 02 серпня 2022 року відповідачем ОСОБА_1 було сплачено 23883 грн. на користь ТОВ ПЗЗСО «Міжнародна американська школа (університет)», призначення платежу - «Оплата за навчання ОСОБА_4 », крім того, відповідачем надано квитанції, якими підтверджується здійснення регулярних переказів ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_3 грошових коштів: 07 вересня 2022 року в розмірі 6000 грн., 15 вересня 2022 року в розмірі 10000 грн., 07 вересня 2022 року в розмірі 5000 грн. (призначення: «На виховання дитини»), 08 серпня 2022 року в розмірі 12000 грн., 09 червня 2022 року в розмірі 10000 грн., 18 травня 2022 року в розмірі 7000 грн., 01 травня 2022 року в розмірі 10000 грн., 24 травня 2022 року в розмірі 5000 грн., 13 травня 2022 року в розмірі 8000 грн. (призначення: «Оплата на утримання дитини»), 04 квітня 2022 року в розмірі 10000 грн., 05 березня 2022 року в розмірі 10000 грн., 03 березня 2022 року в розмірі 2000 грн. (а. с. 79 - 90 т. 1), і що позивач не була позбавлена можливості спрямувати отримані кошти, в тому числі, на оплату навчання дитини в обраному нею навчальному закладі.

Суд першої інстанції також не встановив, чи є в даному випадку навчання дитини в платному навчальному закладі нагальною потребою, яка викликана особливими здібностями дитини, і чи відповідні витрати взагалі слід віднести до додаткових витрат на дитину.

Саме по собі укладення позивачем договору з ТОВ ПЗЗСО «Міжнародна американська школа (університет)» не вказує на розвиток здібностей дитини, які мають підтримуватись саме у цьому навчальному закладі.

Відтак, зазначені витрати на отримання освітніх послуг дитиною не є крайньою необхідністю чи особливими обставинами в розумінні положень статті 185 СК України.

Апеляційним судом враховуються правові висновки Верховного Суду щодо покладення на позивача обов`язку доведення існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини при наявності можливості здобуття безоплатної освіти, викладені в постановах від 26 серпня 2020 року в справі № 336/1488/19 (провадження № 61-19103св19), від 09 вересня 2019 року в справі № 344/5315/18 (провадження № 61-6722св19), від 26 червня 2019 року в справі № 601/740/16-ц (провадження № 61-15361св18).

Сама по собі можливість здійснення оплати додаткових витрат на дитину без доведення позивачем особливих обставин, якими вони викликані, що передбачено ст. 185 СК України, не є підставою для задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивач не довела існування особливих обставин, які зумовили б необхідність навчання дитини в ТОВ ПЗЗСО «Міжнародна американська школа (університет)», при наявності можливості отримання дитиною безкоштовної середньої освіти, гарантованої державою, а також не довела понесення відповідних витрат на навчання дитини саме нею, і не обґрунтувала стягнення з відповідача повної вартості цих витрат замість їх часткової компенсації, апеляційний суд приходить до висновку, що в даній частині позов є недоведеним і необґрунтованим, і суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на дитину в розмірі 92381 грн.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення додаткових витрат на дитину ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині, а також в частині стягнення судових витрат, із прийняттям нової постанови про відмову в позові в цій частині.

В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і не підлягає зміні або скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 12405 грн., за наслідками апеляційного перегляду позов задоволено на 98 %, і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених вимог в розмірі 12156,90 грн. При поданні апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір в розмірі 20130 грн., апеляційну скаргу задоволено на 2 %, і з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених вимог в розмірі 402,60 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та остаточно стягує з позивача на користь відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 11754,30 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року в частині стягнення додаткових витрат на дитину, а також в частині стягнення судових витрат скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

Відмовити ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про стягнення додаткових витрат на дитину.

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 11754,30 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 18 квітня 2024 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.