Постанова

від 17.04.2024 по справі 381/3266/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 381/3266/22 Головуючий у суді І інстанції Осаулова Н.А.

Провадження № 22-ц/824/6488/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» в особі Васильківського відділення акціонерного товариства «Київоблгаз» Фастівська ділянка, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут», товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», про захист прав споживачів, визнання неправомірними та скасування актів про відключення об`єкту (газових приладів) від газопостачання,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що вона є добросовісним споживачем природного газу за адресою: АДРЕСА_1 та не має заборгованості з оплати послуг за спожитий газ.

11 лютого 2022 року її чоловік - ОСОБА_2 прибув до Васильківського відділення АТ «Київоблгаз» з метою проведення звірки показників лічильника газу, але йому повідомили, що таку звірку можна провести лише в період до 26 травня 2021 року, так як відповідно до акту про відключення об`єкту (газових приладів) від 26 травня 2021 року будинок відключено від газопостачання, про що йому було вручено відповідний акт, в якому зазначено, що перевірку було проведено за її присутності, однак вона у цей час перебувала на роботі у м. Києві.

Цього ж дня, коли її чоловік повернувся додому, приїхали працівники відповідача і склали акти про порушення № 799, про усунення порушення та про відключення об`єкту (газових приладів) від 11 лютого 2022 року.

15 лютого 2022 року вона отримала листи з копіями актів від 11 лютого 2022 року та викликом на засідання комісії по розгляду акту про порушення вимог Кодексу газорозподільних систем на 21 березня 2022 року. На цьому засіданні бути присутньою вона можливості не мала у зв`язку із військовими діями на території Київської області, результати розгляду акту про порушення їй невідомі.

Оскільки позивачка свої права, як споживача природного газу, вважає порушеними з боку АТ «Київоблгаз», просила суд визнати неправомірними та скасувати: акт про відключення об`єкту (газових приладів) від газопостачання від 26 травня 2021 року; акт про порушення № 799 від 11 лютого 2022 року; акт про усунення порушення від 11 лютого 2022 року; акт про відключення об`єкту (газових приладів) від газопостачання від 11 лютого 2022 року.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити і стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не доведено причинно-наслідковий зв`язок між відсутністю івентарної заглушки/встановленої пломби з можливістю використання газу для не облікованих витрат в приміщенні житлового будинку в обхід газового лічильника і судом не встановлено факту споживання природного газу через несанкціонований газовий відвід поза лічильником обліку газу. Крім того, суд не врахував, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для продовження строку на подання відзиву на позовну заяву.

Відзиви відповідача та третіх осіб на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли. В силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачки за довіреністю - ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просив зобов`язати відповідача відновити газопостачання.

Представник відповідача за довіреністю - адвокат Мордатенко К.Л. в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції в силі, посилаючись на те, що позивачка обрала невірний спосіб захисту.

Треті особи явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнитиз таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення в повній мірі не відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» (далі - АТ «Київоблгаз»), яке до 05 червня 2019 року мало найменування ПАТ по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», є оператором газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ), що на підставі ліцензії АГ № 507469 від 01 вересня 2015 року здійснює господарську діяльність з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

26 травня 2021 року представниками Васильківського відділення АТ «Київоблгаз» в присутності споживача ОСОБА_1 складено акт про відключення об`єкту (газових приладів), згідно якого у будинку АДРЕСА_1 , було проведено відключення газопостачання об`єкту споживача у зв`язку з порушенням останнім Правил безпеки систем газопостачання, що створює загрозу виникнення аварійної ситуації, а саме виток газу на контргайці, яка потребує заміни. Перекрито подачу газу на відключаючому пристрої на газопроводі-вводі, встановлено пломбу № 00556416 та зафіксовано показники лічильника на рівні 35 925,87 м3. Підпис позивачки у вказаному акті відсутній (а.с. 6).

11 лютого 2022 року представниками Васильківського відділення АТ «Київоблгаз» у присутності чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_2 складено акт про порушення № 799, відповідно до якого у житловому будинку АДРЕСА_1 , виявлено порушення вимог підпункту 2 пункту 1 глави 2 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем у вигляді несанкціонованого відновлення газопостачання, що було виявлено при перевірці відключених об`єктів, а саме відсутня охоронна пломба на відключеному крані, газопостачання самовільно відновлено. Показники лічильника на дату складання акту становили 36 823,24 м3 (а.с. 4).

Згідно із актом про відключення об`єкту (газових приладів) від 11 лютого 2022 року представниками Васильківського відділення АТ «Київоблгаз» у присутності чоловіка позивачки - ОСОБА_2 в зазначеному вище будинку проведено відключення від газопостачання у зв`язку із самовільним використанням газу споживачем, порушення споживачем Правил безпеки систем газопостачання, що створює загрозу виникнення аварійної ситуації, вид відключення - від`єднання відводу газопроводу із встановлення інвентарної заглушки на ввідному газопроводі. Встановлено пломбу № R33628623 та зафіксовано показники лічильника на рівні 36 823,24 м3 (а.с. 7).

Відповідно до акту про усунення порушення від 11 лютого 2022 року, складеного представниками відповідача у присутності чоловіка позивачки, виявлене порушення у вигляді несанкціонованого відновлення газопостачання усунуто шляхом повторного відключення на видимий розрив із встановленням інвентарної заглушки на газовому стояку, про що складено акт про відключення від 11 лютого 2022 року (а.с. 5).

Оскаржувані акти від 11 лютого 2022 року містять підписи чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і були направлені позивачці Васильківським відділенням АТ «Київоблгаз» листом від 15 лютого 2022 року (а.с. 9).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи встановлено наявність усіх складових правопорушення з боку споживача, а дії Оператора ГРМ щодо виявлення і фіксації порушення з боку споживача були правомірними, тому наведені позивачкою доводи не приймаються до уваги, оскільки не спростовують фактичних обставин порушення споживачем вимог Кодексу газорозподільних систем.

Проте колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

Правовідносини між газорозподільними підприємствами та споживачами природного газу (населенням) урегульовано Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність», Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс ГРС), а також договорами про приєднання споживача до газорозподільної системи.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

За змістом статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

Як правило, особа, право якої порушене, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц (провадження № 14-503цс18) зроблено висновок, що складений працівниками електропостачальної організації акт про порушення ПКЕЕ є лише фіксацією такого порушення, що було виявлено під час проведення перевірки дотримання цих Правил, тому оскарження лише факту складення такого акта, який не встановлює для споживача будь-яких обов`язків і є різновидом претензії, не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав. Зазначений акт може бути визнаний як доказ (із наданням йому відповідної оцінки судом під час вирішення іншого спору), зокрема щодо відшкодування матеріальних збитків, при вирішенні якого суд зобов`язаний дати оцінку щодо дійсності цього акта. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що такі вимоги не підлягають розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, але і взагалі не підлягають судовому розгляду.

Зазначеного правового висновку також дійшов Верховний Суд України у постанові від 12 вересня 2011 року у справі № 6-25цс11.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними та скасування акту про порушення № 799 від 11 лютого 2022 року та акту про усунення порушення від 11 лютого 2022 року з підстав того, що дії Оператора ГРМ щодо виявлення і фіксації порушення з боку споживача на території домоволодіння позивачки були правомірними, суд першої інстанції не врахував, що зазначені акти про порушення та усунення порушення вимог Кодексу ГРС безпосередньо не встановлюють для ОСОБА_1 будь-яких обов`язків, а лише є фіксацією виявленого порушення, а тому їх оскарження не передбачено чинним законодавством, як спосіб захисту порушених прав.

Крім того, суду завжди необхідно враховувати, до яких наслідків призведе застосування того чи іншого способу захисту: чи призведе це до тієї кінцевої мети, яку прагне досягнути позивач, звертаючись до суду.

Тобто, для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19), а також, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).

З урахуванням предмета та підстав позову суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19)).

Усправі, яка переглядається, позивачка пред`явила позовні вимоги на захист порушеного, на її думку, права споживача послуг з газопостачання, однак суд першої інстанції не врахував, що саме по собі визнання неправомірними та скасування актів про відключення об`єкту (газових приладів) від газопостачання від26 травня 2021 року та від 11 лютого 2022 року жодним чином не призведе до поновлення прав позивачки, які вона вважає порушеними, а тому вказані вимоги не є ефективним способом захисту, оскільки, навіть у разі задоволення, потребуватимуть додаткових заходів судового втручання з огляду на те, що не зобов`язують відповідача відновити подачу природного газу до житлового будинку позивачки.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що заявлені в цій справі позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Київоблгаз» про визнання неправомірними та скасування актів про відключення об`єкту (газових приладів) від газопостачання не відповідають належному і ефективному способу захисту, а тому не підлягають застосуванню.

При вирішенні даного спору у суду першої інстанції не було підстав досліджувати доводи позивачки в частині правомірності складання відповідачем зазначених актів, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із застосуванням ефективного способу захисту.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними та скасування актів: про відключення об`єкту (газових приладів) від газопостачання від26 травня 2021 року; про порушення № 799 від 11 лютого 2022 року; про усунення порушення від 11 лютого 2022 року; про відключення об`єкту (газових приладів) від газопостачання від 11 лютого 2022 року, однак помилився щодо мотивів такого висновку, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з мотивів, наведених в цьому рішенні, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат позивачки у цій справі немає, оскільки як і в суді першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено, а змінюються лише мотиви такої відмови.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 квітня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній