Постанова

від 18.04.2024 по справі 373/2174/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6833/2024

Справа № 373/2174/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 квітня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на заочне рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області, ухвалене у складі судді Керекези Я.І. в м. Переяслав-Хмельницький 05 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з даним позовом, просили стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за договором позики від 27 вересня 2022 року в розмірі 1500 доларів США, 3 % річних в розмірі 19,11 доларів США та інфляційні втрати в розмірі 120,62 грн. кожному.

Позов мотивували тим, що 27 вересня 2022 року ними, а також ОСОБА_4 з однієї сторони, і відповідачем ОСОБА_3 з іншої сторони укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки та будинку міні-готелю, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Закарпатської області Ковач Н.О. За усною домовленістю між продавцями і покупцем у відповідача перед позивачами залишилась заборгованість кожному по 1500 доларів США, про що вона 27 вересня 2022 року в присутності свідків склала боргову розписку, у якій зобов`язалася вказані кошти повернути до 18 травня 2023 року. 06 вересня 2023 року позивачами вжито заходи досудового врегулювання і відповідачу на адресу її реєстрації та тимчасового проживання направлені листи з вимогою в строк до 30 вересня 2023 року виконати взяте на себе боргове зобов`язання, однак до теперішнього часу коштів вона не сплатила і спілкування уникає, що змушує позивачів звернутися з даним позовом до суду.

Заочним рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2023 року в позові відмовлено.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати заочне рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалися на те, що рішення ґрунтується на аналізі змісту розписки відповідача від 27 вересня 2022 року, тісно пов`язуючи її з договором купівлі-продажу, але як сама розписка, так і ї зміст стосуються інших правовідносин - укладення договору позики, не пов`язаного з договором купівлі-продажу, оскільки фактично укладений за наступних обставин.

Так, після узгодження ціни об`єктів нерухомого майна, перед підписанням договору купівлі-продажу відповідач повідомила, що для повного розрахунку з покупцями їй не вистачає 3000 доларів США, і запропонувала, на що сторони погодились, укласти договір позики, зміст якого полягав у тому, що із наявних коштів, переданих в оплату за придбання нерухомого майна, позичити їй недостатню суму, і ці позичені кошти вона докладе до загальної суми для здійснення повного розрахунку за об`єкти нерухомості, про що вона власноручно, в присутності свідків, склала відповідну розписку, суть якої зводилась до того, що відповідач визнає, що станом на 27 вересня 2022 року вона винна (тобто боргує, і цей борг виник 27 вересня 2022 року) позивачам 3000 доларів США, які зобов`язалася повернути до 18 травня 2023 року (по суті і за змістом повернути ці кошти, які вона раніше отримала у день виникнення боргу). Оригінал розписки знаходиться у ОСОБА_2

Пояснювали, що змістом розписки зафіксовано три обставини: визнання виникнення боргу станом на певну дату, визнання виникнення боргу у чітко визначеній сумі і зобов`язання повернути грошові кошти у певний строк. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року в справі № 756/8630/14-ц. Сама по собі розписка не вказує на момент та дату передачі коштів, проте за змістом ч. 1, 2 ст. 207, ч. 2 ст. 1047 ЦК України письмова форма договору позики вважається дотриманою в тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого випливає як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов`язанням її повернення), так й дати її отримання, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України в постанові від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14.

Вказували, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Вираження волі відповідача відбулось вчиненням певних дій, складанням і підписанням письмового договору (розписки), власноручно про те, що вона винна кошти із зазначенням їх розміру, а також зобов`язанням повернути кошти у визначений строк, охоплюється поняттям договору. Хоча розписка не містить самого визначення, що це позика, разом із тим розписка не виключає підтвердження факту отримання грошей, за відсутності будь-яких інших обставин щодо наявності між сторонами інших відносин, зміст розписки не виключає відносин позики, ніщо не вказує на те, що зазначені в розписці кошти відповідач отримала у позивачів на іншій правовій підставі. Натомість розпискою підтверджується, що мало місце втілення волі відповідача у письмовому вираженні та взятим на себе зобов`язанням повернути кошти до встановленого строку. Зміст зобов`язання в наведеній розписці (договорі позики) викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз договору позики дає підстави для висновку, що справжня воля сторін договору зводилась до необхідності врегулювання договірних відносин, за яких відповідач позичила (фактично отримала) у позивачів кошти в розмірі 3000 доларів США, якими розпорядилася на свій розсуд, використала на свою користь і за які придбала за договором купівлі-продажу земельну ділянку та будинок. З огляду на договірні відносини у відповідача виник обов`язок повернути кошти в розмірі 3000 доларів США.

Умови викладені в письмовому договорі, що оформлений і підписаний відповідачем, якими була погоджена сума і строк повернення коштів, повинні виконуватись належним чином, натомість суд першої інстанції помилково припустив, що між сторонами могли існувати інші відносини, не пов`язані з позикою, і за таких обставини виходив із того, що між сторонами виникли права та обов`язки інші, ніж виникають із змісту розписки - договору позики.

Вказували, що аналіз ч. 2 ст. 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником. Наявність оригіналу розписки у позивача, згідно ст. 545 ЦК України, свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Наголошували, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Посилалися на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19, Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року в справі № 6-996цс17 щодо правової природи договору позики.

Підсумовували, що відповідно до змісту розписки відповідач станом на 27 вересня 2022 року винна позивачам 3000 доларів США (тобто боргує і цей борг виник 27 вересня 2022 року), які зобов`язалася повернути до 18 травня 2023 року (по суті і за змістом повернути ті кошти, які раніше отримала у день виникнення боргу).

Крім того, в мотивувальній частині рішення зазначено, що ухвалою від 25 жовтня 2023 року про відкриття провадження позивачів було зобов`язано надати суду оригінал розписки від 27 вересня 2022 року і ухвала суду в цій частині не виконана. Разом із тим, підставою для відмови в позові суд визнав не ненадання позивачами оригіналу розписки, а недоведеність існування між сторонами договірних правовідносин за договором позики, отримання відповідачем грошових коштів у борг і, як наслідок, обов`язку повернути такі кошти у визначений строк.

Наголошували, що оригінал розписки знаходиться у ОСОБА_2 і в разі необхідності, на вимогу апеляційного суду, буде надана для ознайомлення та приєднання до справи.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами існування між сторонами договірних правовідносин за договором позики, отримання відповідачем грошових коштів у борг і, як наслідок, обов`язку повернути такі кошти у визначений строк, що свідчить про недоведеність порушення відповідачем прав позивачів, за захистом яких мало місце звернення до суду, й відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 27 вересня 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 з однієї сторони як продавці, та ОСОБА_3 як покупець, уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки та будинку міні-готелю, згідно п. 1.1 якого, у відповідності з досягнутою домовленістю та на умовах, передбачених цим договором, продавці передають у власність покупця (продають), а покупець приймає у власність (купує) належний продавцям, в 1/3 частині кожному, об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку (кадастровий номер 2122485201:01:001:0002), що знаходиться на території с. Пилипець Міжгірського району Закарпатської області (урочище Малий лазок), разом з розташованим на ній будинком міні-готелю, адреса якого зареєстрована як АДРЕСА_1 , та сплачує вартість цього об`єкта нерухомого майна за ціною, встановленою в договорі (а. с. 16 - 19).

Згідно п. 2.1 договору, продаж вчинено за 1 503 000 грн., які гроші продавці, в рівних частках кожний, одержали від покупця в повному обсязі до підписання цього договору купівлі-продажу.

Згідно п. 2.2 договору, підписання цього договору сторонами підтверджуватиме відсутність у продавців будь-яких претензій майнового характеру до покупця, які стосувалися питань оплати об`єкту купівлі-продажу, та буде підставою для нотаріального посвідчення цього договору купівлі-продажу. Фінансових або будь-яких інших претензій з приводу проведеного розрахунку сторони одна до одної не мають.

27 вересня 2022 року ОСОБА_3 в присутності свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 склала розписку про те, що станом на 27 вересня 2022 року вона винна гроші в сумі 3000 доларів США ОСОБА_6 , ОСОБА_2 . Вказану суму зобов`язується повернути до 18 травня 2023 року. Їй відомо, що в разі порушення нею умов договору по розписці на неї може бути подана до суду (а. с. 20).

05 вересня 2023 року кожен з позивачів направив на ім`я ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку заяви, в яких позивачі повідомляли, що 27 вересня 2022 року на прохання ОСОБА_3 ними надано в борг 1500 доларів США, про що нею власноручно складено розписку, у якій ОСОБА_3 зобов`язалася повернути позичену суму до 18 травня 2023 року, однак до теперішнього часу кошти не повернуті. Просили виконати боргове зобов`язання і у строк до 30 вересня 2023 року повернути борг в сумі 1500 доларів США, попереджували, що у іншому випадку будуть змушені звертатися з позовом до суду (а. с. 21 - 25).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Такі висновки зроблено Верховним Судом в постанові від 22 серпня 2019 року в справі № 369/3340/16, які було належним чином враховано судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, з доказів, наявних в матеріалах справи, повно і всебічно досліджених судом першої інстанції, зроблено обґрунтований висновок, з яким погоджується апеляційний суд, про те, що розписка відповідача ОСОБА_3 від 27 вересня 2022 року містить зазначення про те, що станом на 27 вересня 2022 року вона винна відповідачам 3000 доларів США, і будь-яких даних про те, що ОСОБА_3 отримала ці кошти в позику, розписка не містить.

В свою чергу, позивачами не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі кошти відповідачу.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що наявність у наданій позивачами розписці зобов`язання повернути борг у грошовій сумі не може беззаперечно свідчити про укладення між сторонами саме договору позики, і того, що позивачами було передано позивачу грошові кошти, оскільки даний борг міг виникнути на підставі інших правовідносин.

Доводи апеляційної скарги, що зміст договору позики полягав у тому, щоб із наявних коштів, переданих відповідачем в оплату за придбання нерухомого майна, позичити їй недостатню суму, і ці позичені кошти вона докладе до загальної суми для здійснення повного розрахунку за об`єкти нерухомості, відхиляються апеляційним судом, оскільки такі правовідносини не вважаються позикою в розумінні ст. 1048 ЦК України.

Оцінюючи докази, наявні в справі, у їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що в сукупності з наявним договором купівлі-продажу земельної ділянки та будинку від тієї ж дати 27 вересня 2022 року, та обставинами, зазначеними самими позивачами у позові, що 3000 доларів США не були надані позивачами в борг ОСОБА_3 , а є коштами, які остання не доплатила згідно договору купівлі-продажу.

Отже, суд першої інстанції, враховуючи правові висновки, викладені в постанові від 22 серпня 2019 року в справі № 369/3340/16, виявив справжню правову природу правовідносин сторін, незважаючи на найменування розписки, та, залежно від установлених результатів, зробив відповідні правові висновки про те, що надана позивачами розписка не підтверджує укладення сторонами договору позики, оскільки з неї не вбачається факту отримання в борг певної грошової суми, тобто відсутній обов`язковий елемент договору позики.

Враховуючи зазначене, є неспроможними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції помилково припустив існування між сторонами інших відносин, не пов`язаних з позикою, і за таких обставини виходив із того, що між сторонами виникли права та обов`язки інші, ніж виникають із змісту розписки - договору позики.

Апеляційний суд враховує, що на наявність таких же правовідносин, пов`язаних з укладенням договору купівлі-продажу нерухомості, посилаються самі позивачі в апеляційній скарзі, зазначаючи, що справжня воля сторін договору зводилась до необхідності врегулювання договірних відносин, за яких відповідач фактично отримала у позивачів кошти в розмірі 3000 доларів США, якими розпорядилася на свій розсуд, використала на свою користь і за які придбала за договором купівлі-продажу земельну ділянку та будинок.

Разом із тим, апеляційний суд звертає увагу, що в розписці відсутнє посилання на отримання відповідачем від позивачів 3000 доларів США будь-яким чином, в тому числі у борг.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не може погодитися з помилковими доводами апеляційної скарги, що договір, оформлений і підписаний відповідачем, в якому була погоджена сума і строк повернення коштів, повинен виконуватись належним чином, зважаючи, що за відсутності встановлення судом всіх обов`язкових елементів позики, примушування відповідача до виконання зобов`язання позики в натурі не може вважатись правомірним.

Доводи апеляційної скарги, що по суті і за змістом розписки відповідач зобов`язалася повернути ті кошти, які раніше отримала у день виникнення боргу, і що в розписці зафіксовано визнання виникнення боргу станом на певну дату, відхиляються апеляційним судом, оскільки суперечать змісту розписки від 27 вересня 2022 року, в якій підтверджено існування зобов`язання, але не вказано початок та підстави його виникнення, та є нічим не підтвердженими припущеннями, що прямо заборонено ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

Посилання позивачів в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19, Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року в справі № 6-996цс17 щодо правової природи договору позики, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції щодо недоведеності та необґрунтованості позову, а навпаки підтверджують їх.

Судом першої інстанції також враховано, що в ухвалі про відкриття провадження від 25 жовтня 2023 року було зобов`язано позивачів надати суду оригінал розписки від 27 вересня 2023 року, який в установлений судом строк наданий суду для огляду не був.

Враховуючи відсутність розписки в матеріалах справи, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що наявність оригіналу розписки у позивача, згідно ст. 545 ЦК України, свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Посилаючись на знаходження оригіналу розписки у позивача ОСОБА_2 , позивачами до апеляційної скарги вказаний оригінал також не прикладається, а зазначено про можливість його надання за умови витребування такого оригіналу апеляційним судом, що суперечить ст. 12, 81 ЦПК України, з огляду на те, що на вже наявну вимогу суду першої інстанції оригінал розписки так і не було надано позивачами.

Апеляційний суд враховує, що позивачі були обізнані про таку вимогу суду в ухвалі про відкриття провадження, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про отримання поштових відправлень.

При цьому позивачами не обґрунтовано поважних причин, які унеможливлювали подання цього доказу до суду першої інстанції на його безпосередню вимогу.

Доводи апеляційної скарги, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, неправильного тлумачення позивачем норм матеріального та процесуального права та незгоди з правильним судовим рішенням.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 7, 367, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.