Постанова

від 17.04.2024 по справі 300/5085/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/5085/23 пров. № А/857/25281/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПліша М.А.,

суддів Курильця А.Р.. Гінди О.М.,

за участю секретаря судового засіданняГриньків І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року (головуючий суддя Бобров Ю.О., м. Івано-Франківськ, повний текст складено 30.10.2023) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Південно-Західного міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови відповідача №99/09-19-09-01/2419220736 від 26.08.2022, про накладення штрафу в сумі 65000,00 гривень.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , просить його скасувати.

В апеляційній скарзі зазначає, що заявлені вимоги він обґрунтовував наступним:

а)відсутність факту торгівлі ним пальним, чи використання для цього найманого працівника без укладення трудового договору, зокрема ОСОБА_2 ;

б)за обставинами викладеними у оскаржуваній постанові відповідача на підставі п.4 висновку до акту перевірки Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 26 серпня 2022 року №99/09-19-09-01/2419220736 де зазначено про використання ним праці найманих працівників без укладення трудової угоди, а саме 17.08.2022р. продавцем (оператором) ОСОБА_2 реалізовано паливо на АЗС, яка знаходиться по АДРЕСА_1 без укладення трудової угоди з суб`єктом господарювання ОСОБА_1 , він не може вважатись суб`єктом даного правопорушення, оскільки не є суб`єктом господарювання на АЗС по АДРЕСА_1 .

Для підтвердження викладених обставин ним подано у тому числі й для огляду ряд письмових доказів.

Існуючий у п.4 висновок про використання праці найманих працівників без укладення трудової угоди є вигаданим та надуманим, не підтверджується належними, допустимими, переконливими та достовірними доказами.

Отже, суд першої інстанції повинен був зрозуміти, що він не оспорює проведення фактичної перевірки 17.08.2022 на АЗС, а оспорює факт використання праці саме ним ОСОБА_2 без укладення трудового договору через те, що не він вів господарську діяльність на АЗС з 2016 року, а зовсім інша особа.

Про належність, допустимість, достовірність поданого відповідачем відеодоказу, що 17.08.2022 продавцем (оператором) ОСОБА_2 реалізовано паливо на АЗС, яка знаходиться по АДРЕСА_1 без укладення трудової угоди саме з ним, як суб`єктом господарювання ним викладено у письмових поясненнях поданих до справи від 26.09.2023.

Він господарську діяльність на території АЗС за адресою АДРЕСА_1 давно не вів, що підтверджується договором оренди майнового комплексу автозаправної станції від 20.05.2016, який діє до 20.05.2027.

З яких саме причин відображено при демонстрації відеозапису, що ОСОБА_2 знаходиться біля автомашини на АЗС йому не відомо, для нього особисто як підприємця, вона жодних послуг, які б мали трудовий характер не вчиняла.

Відеозапис відображає, що ОСОБА_2 намагається заправити автомобіль газом, однак це зовсім не підтверджує, що саме він був її роботодавцем без оформлення трудового договору, як зазначено у оскаржуваній постанові.

Вважає, що відео складено у загальному, а не про порушення ним законодавства про працю.

Файли відеозапису у магазині дійсно відтворюють його присутність у приміщенні.

Але, він є чоловіком підприємця, яка веде господарську діяльність на території АЗС як фактично, так і документально, що підтверджується письмовими доказами. За відсутності дружини, він і з`явився у приміщення магазину, де вів розмову з перевіряючими особами, що не є протиправним та підставою для накладення штрафу. ОСОБА_2 зателефонувала саме йому через те, що знала, що дружина, яка є суб`єктом господарювання на АЗС цього дня знаходилась у місті Вижниця Чернівецької області.

Неправильність та неповнота висновку суду першої інстанції, як підстави для відмови у задоволенні позову, полягає в тому, що допитана в якості свідка громадянка ОСОБА_3 доказів стажування чи оформлених трудових відносин з ОСОБА_2 суду не подала, про обставини оформлення стажування чи оформлених трудових відносин суду не повідомила.

Про оформлення чи не оформлення трудових відносин між суб`єктом господарювання на АЗС ОСОБА_4 та ОСОБА_2 він не знав.

Вважаю, що це надумана підстава суду для відмови у задоволенні позову.

Також, неправильним є висновку суду першої інстанції, як підстава для відмови у задоволенні позову, що згідно Договору оренди від 20.05.2016 року він передав для провадження господарської діяльності орендарю ФОП ОСОБА_3 тільки частину будівлі для керування АЗС; ємності для палива 4 шт.; паливо розливну колонку на 8 рукавів. Даних щодо передачі в оренду приміщення магазину та газової заправної станції судом не здобуто.

Суд першої інстанції повинен був взятий до уваги, що у письмовому поясненні від 23.10.2023 він доводив, що відповідач не заперечує реальність укладення договору оренди приміщень, які знаходяться на території АЗС за адресою АДРЕСА_1 .

Реальність такого договору підтверджується численними документами про ведення господарської діяльності на цьому об`єкті. Зокрема, крім договору, також Витягом з реєстру платників акцизного збору з реалізації пального за 2019 та 2021 роки, звітами за результатами експертиз стану охорони праці за 2019-2020 роки із зазначенням місця розташування орендованого устаткування, Книгою обліку доходів і витрат з 2016 по 2021 роки.

Відповідно до копії заяви на одержання ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами саме підприємець ОСОБА_4 зверталась за отримання такого дозвільного документу для торгівлі в магазині на АЗС площею 60 м.кв. колишня АДРЕСА_2 . Дана обставина підтверджує, що магазин, переданий в оренду разом із автозаправною станцією та саме ОСОБА_4 вела у цьому приміщенні господарську діяльність.

Однак, суд із цих документів вибрав тільки окремі, решту сказав, що не потрібно і як вбачається за результатами розгляду вибрав тільки ті докази, якими йому стало легше обрунтовувати відмову у задоволенні мого позову.

У п.4 висновку до акту перевірки Головного управління ДПС в Івано-Франківській його звинувачують та притягнуто до відповідальності, за те що використовував найману працю без укладення трудової угоди на АЗС, а не у приміщенні магазину, а суд першої інстанції чомусь обґрунтовує одну із підстав відмови у задоволенні позову, що даних щодо передачі в оренду приміщення магазину та газової заправної станції судом не здобуто.

Крім цього, пунктом 1.2.1. передбачено, що об`єктом оренди є частина будинку для керування АЗС. Ця частина будинку і є приміщення магазину на першому поверсі. Зазначено у договорі тільки частина будинку через те, що на другому поверсі розташовані житлові приміщення та не передавались у оренду.

Крім того, неправильним є висновку суду першої інстанції, що досліджені в судовому засіданні Книги обліку доходів і витрат та обліку розрахункових операцій не спростовують факту порушення вимог трудового законодавства.

Зазначивши таку підставу для відмови у задоволенні позову, суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував її, не навів мотивів, чому саме Книга обліку доходів і витрат та обліку розрахункових операцій, яка ведеться підприємцем ОСОБА_4 , та відображає вчинення господарських операцій на АЗС з 2016 по 2021 роки не є доказом про належного суб`єкта господарювання на АЗС.

Якщо ж суд не заперечив, що суб`єктом господарювання на АЗС є інша особа, то чому залишив без уваги доводи, що він не можу вважатись суб`єктом відповідальності за абзацом 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України.

У позовній заяві та письмових поясненнях він посилався на ряд постанов апеляційного суду при розгляді скарг у порядку КУпАП. Зокрема, постанову апеляційного суду від 15.11.2022, якою постанову Косівського районного суду від 28 вересня 2022 року про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за ч.1 ст. 155-1 КУпАП скасовано. Цією постановою прийнято нову постанову, якою закрито провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч. 1ст. 155-1 за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, постанову судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду від 20.12.2022, якою його апеляційну скаргу задоволено, постанову судді Косівського районного суду Івано-Франківської області від 14.09.2022 року скасовано, провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо нього за ч. 1 ст. 161-1 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

На підстави поданих первинних документів доведено, що господарську діяльність на АЗС яка знаходиться по АДРЕСА_1 вів не він, а інший підприємець, тому не може нести відповідальність за оскаржуваною постановою відповідача, яка повинна бути скасована.

У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.08.2022 працівниками Головного управління ДПС в Івано-Франківській області відповідно до вимог підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України проведена фактична перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за місцем здійснення ним господарської діяльності на АЗС, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У ході фактичної перевірки вказаної АЗС працівниками податкового органу, серед іншого, виявлено факт використання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 праці неоформленого працівника громадянки ОСОБА_2 , яка 17.08.2022 реалізувала пальне автомобільний бензин та газ. За результатами перевірки складений акт від 26.08.2022 №99/09-19-09-01/2419220736, який у подальшому був направлений до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці для прийняття рішення щодо виявленого порушення законодавства про працю. У ході перевірки проводилася відео-зйомка. Факт реалізації пального підтверджується, окрім вказаного акта, також матеріалами відео (6-7, 93-94).

28.09.2022 виконуючим обов`язки начальника Південно-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці прийнято рішення №99/09-19-09-01/2419220736/ФС/Р32 прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за порушення ним вимог статей 21-24 Кодексу законів про працю України. Підставою для прийняття рішення слугував акт фактичної перевірки податкового органу від 26.08.2022 за №99/09-19-09-01/ НОМЕР_1 . Розгляд справи призначено на 28.09.2022 (а.с. 99, 167).

28.09.2022 виконуючим обов`язки начальника Південно-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці прийнята постанова №10-ФС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення. Відповідно до постанови, за порушення вимог статей 21-24 Кодексу законів про працю України на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладений штраф в розмірі 65000 (шістдесят п`ять тисяч) грн. (а.с. 100, 167-168).

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Відповідно до частини 1 статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Згідно ч. 4 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Частиною 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю і занятість населення, затверджений постановою Кабінеті Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі Порядок №509) визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами третьою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення».

Відповідно до пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Штрафи, серед іншого, накладаються на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Пунктом 3 Порядку №509 встановлено, що справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку. Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка (пункт 4 Порядку №509).

У разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб`єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим пункту 3 цього Порядку (абзац 5 пункту 4).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вірно виходив з того, що факт використання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 праці неоформленого працівника громадянки ОСОБА_2 та порушення ним вимог статей 21-24 КЗпП України підтверджується відеофіксацією фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , якою підтверджено факт реалізації ОСОБА_2 пального автомобільного бензину та скрапленого газу. Після повідомлення працівниками податкового органу про фактичну перевірку, ОСОБА_2 зателефонувала саме ОСОБА_1 , а не іншій особі.

При цьому, колегія судів вважає за необхідне зауважити, що в процесі проведення фактичної перевірки, яка зафіксована вказаним вище відеозаписом, позивач не заперечував виконання ОСОБА_2 функціональних обовґязків з обслуговування клієнтів АЗС.

Крім того, допитана судом першої інстанції, в якості свідка, громадянка ОСОБА_4 , показала суду, що ОСОБА_2 проходила стажування саме у неї як фізичної особи-підприємця, однак доказів стажування чи оформлених трудових відносин з цією громадянкою не надала. При цьому, суд критично оцінив такі покази свідка ОСОБА_4 , оскільки у позовній заяві ОСОБА_1 вказав, що ОСОБА_2 проходила стажування у підприємця ОСОБА_5 , а не у ФОП ОСОБА_4 .

Також, суд першої інстанції слушно відхилив посилання позивача на те, що він згідно Договору оренди від 20.05.206 року передав майновий комплекс для провадження господарської діяльності орендарю ФОП ОСОБА_4 , оскільки, з вказаного Договору вбачається, що в оренду передано: частину будівлі для керування АЗС; ємності для палива 4 шт.; паливо розливну колонку на 8 рукавів, однак даних щодо передачі в оренду приміщення магазину та газової заправної станції не надано і судом не здобуто.

Також суд першої інстанції вірно вважав, що надані Книги обліку доходів і витрат та обліку розрахункових операцій не спростовують факту порушення ФОП ОСОБА_1 вимог трудового законодавства.

З огляду на зазначене вище, суд дійшов підставного висновку, що оскаржувана постанова від 28.09.2023 №10-ФС про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу в розмірі 65000 (шістдесят п`ять тисяч) грн. за порушення ним вимог статей 21-24 Кодексу законів про працю України, винесена відповідачем на підставі акта фактичної податкової перевірки Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 26.08.2022 за №99/09-19-09-01/2419220736 є правомірною, обґрунтованою, прийнята в межах повноважень контролюючого органу та у спосіб, встановлений законом. Тому, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року по справі №300/5085/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді А.Р. Курилець

О.М. Гінда

повний текст складено 18.04.2024