Постанова

від 09.04.2024 по справі 910/7113/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/7113/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" - Щербатюка Р. І. (адвокат),

Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" - Сербулова О. В. (адвокат),

Приватного підприємства "Будівельна компанія "Рідний дім" - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 (суддя Красота О. І.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2024 (судді: Кощеєв І. М. - головуючий, Дармін М. О., Чус О. В.) у справі

за первісним позовом Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"

до Державного підприємства "Адміністрація річкових портів",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство "Будівельна компанія "Рідний дім",

про стягнення заборгованості та звільнення складського майданчику (вимощення)

та за зустрічним позовом Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"

до Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"

про визнання договору недійсним та стягнення 84 526, 20 грн.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У квітні 2021 року Приватне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (далі - ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот") звернулося до господарського суду з позовом до Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" (далі - ДП "Адміністрація річкових портів") і просило суд (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) стягнути з відповідача (позивача за зустрічним позовом) борг з орендної плати у сумі 14 087,70 грн, пеню за несвоєчасну сплату орендної плати у сумі 623,20 грн, штраф за несвоєчасну сплату орендної плати у сумі 14 087,70 грн, неустойку за незвільнення об`єкта оренди у сумі 222 708,90 грн; зобов`язати відповідача (позивача за зустрічним позовом) звільнити частину складського майданчику (вимощення) інв. № 370, площею 72,0 м2, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Амур-Гавань, 11, від судна т/х "Натан Рибак".

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна від 30.12.2019 № 010120/9-А в частині повної та своєчасної оплати орендованого майна, а також своєчасного звільнення об`єкта оренди після припинення терміну дії договору.

2. Від відповідача до суду надійшла зустрічна позовна заява до ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" про (з урахуванням клопотання про уточнення зустрічних позовних вимог) визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 30.12.2019 № 010120/9-А, укладеного між сторонами; стягнення з ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" збитків у сумі 84 526,20 грн.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" не мало достатнього обсягу цивільної дієздатності на укладення спірного договору, оскільки право власності на об`єкт оренди за ним не зареєстровано в установленому законом порядку, а знаходження цього об`єкта на балансі останнього не є достатньою правовою підставою для розпорядження ним, зокрема й передачі в оренду.

Крім того, ДП "Адміністрація річкових портів" стверджує, що протягом строку дії договору не мало можливості використовувати ані об`єкт оренди, ані теплоходи, зазначені у договорі, оскільки доступ на територію був обмежений ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот". Тобто об`єкт оренди фактично не передавався і не приймався в оренду ДП "Адміністрація річкових портів". Отже, договір не був направлений на дійсне настання наслідків, що витікають із суті правочину. Водночас, ДП "Адміністрація річкових портів" сплатило ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" орендну плату у розмірі 42 263,10 грн, у зв`язку з чим, враховуючи положення частини 2 статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), розмір збитків ДП "Адміністрація річкових портів" складає 84 526,20 грн.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 первісний позов задоволено частково: стягнуто з ДП "Адміністрація річкових портів" на користь ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" борг з орендної плати у сумі 14 087,70 грн, пеню у сумі 623,20 грн, штраф у сумі 14 087,70 грн, неустойку у сумі 222 405,94 грн; зобов`язано ДП "Адміністрація річкових портів" звільнити складський майданчик (вимощення) інв. № 370, площею 72,0 м2, розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Амур-Гавань, 11, від судна т/х "Натан Рибак"; у решті позову відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованість ДП "Адміністрація річкових портів" з орендної плати за період з жовтня по грудень 2020 року, а також обґрунтованість нарахування пені, штрафу, неустойки, крім неустойки у сумі 302,96 грн, у стягненні якої відмовлено через помилки у розрахунку.

Відмову у задоволені зустрічного позову мотивовано тим, що нерухоме майно, яке перебуває в орендному користуванні ДП "Адміністрація річкових портів", було набуте ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" у власність у результаті приєднання до Компанії Дочірнього підприємства "Дніпропетровський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот", що спростовує твердження ДП "Адміністрація річкових портів" про відсутність у ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" достатнього обсягу цивільної дієздатності на укладення договору оренди.

4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 у справі № 910/7113/21 залишено без змін.

Постанову суду мотивовано тим, що з тексту (прохальної частини) апеляційної скарги орендаря у цій справі убачається, що рішення суду першої інстанції ним оскаржувалося лише в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, а тому, враховуючи, що рішення в частині часткового задоволенні вимог за первісним позовом сторонами не оскаржувалося, згідно з частиною 1 статті 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядалося. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що при апеляційному перегляді не було встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині часткового задоволенні вимог за первісним позовом.

Висновок суд першої інстанції про відмову у задоволенні вимог за зустрічним позовом суд апеляційної інстанції визнав правильним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі ДП "Адміністрація річкових портів" просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 1 статті 614, частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладених у постановах Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17. Скаржник наголошує, що особа, яка порушила зобов`язання, відповідно до частини 1 статті 614 ЦК України несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом, а обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у виді неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК, що кореспондується з пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник вважає, що в порушення частини 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не дослідив докази, що стосуються фактів, на які скаржник посилався в апеляційній скарзі, та не надав їм належної оцінки, а саме:

- листу-відповіді ДП "Адміністрація річкових портів" від 30.12.2020 № 01/05-1113 на лист ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (23.12.2020 за № А-40/23-12) з якого вбачається, що ДП "Адміністрація річкових портів" вимушено залишати судна на території товариства і не може повернути об`єкт оренди саме через бездіяльність орендодавця;

- листам орендаря: від 11.08.2020 № 01/03-577, від 06.10.2020 № 01/01-802, 05.11.2020 № 01/05-914, від 16.12.2020 № 01/05-1070;

- листам орендаря (від 05.11.2020 № 01/05-917, від 15.12.2020 № 01/01-1055, від 22.12.2020 № 01/05-1078, від 09.03.2021 № 01/01-302) з точки зору підстав відмови орендаря у підписанні актів, а також того, що орендар наголошував на неможливості повернення об`єкта оренди з підстав, що залежали виключно від орендодавця. Зі змісту зазначених листів вбачається, що відповідач звертався до позивача з метою передислокації теплоходів "Натан Рибак" та "Полісся", просив погодити строк та надати доступ на територію позивача для переміщення теплоходів, натомість позивач так і не надав дозвіл.

Скаржник також наголошує на тому, що:

- жодних доказів наявності у Дочірнього підприємства "Дніпропетровський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" прав власності на об`єкт нерухомого майна - відкритий складський майданчик (інв. № 370) позивач не надав і матеріали справи їх не містять, що свідчить про відсутність підстав для виникнення у ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" права власності на об`єкт нерухомого майна - відкритий складський майданчик (інв. № 370), розташований за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Амур-Гавань, 11, і безпідставність висновків апеляційного суду з цього приводу. При цьому, інформація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо зазначеного об`єкта з`явилась "заднім числом" вже під час розгляду цієї справи в суді, проте апеляційний суд не надав жодної оцінки відповідним доводам апеляційної скарги;

- суди вийшли за межі заявлених позивачем позовних вимог та зобов`язали відповідача звільнити об`єкт, який останній не отримував відповідно до спірного договору оренди;

- порівняльний аналіз графічної інформації зазначеної у документах (Схеми розташування будівель і споруд, яка є додатком до акта фіксації майна, складеного позивачем, План об`єкта оренди, який є додатком № 1 до договору оренди, "Дані пошукової системи "Google Планета Земля") дає підстави для висновку, що теплоходи відповідача не перебували і не перебувають на об`єкті оренди, а висновки апеляційного суду, що судна займали і займають об`єкт оренди, не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах;

- фактичної передачі об`єкта оренди в користування відповідачу не відбулось, однак апеляційний суд визнав акт прийому-передачі майна достатнім у доведеності того, що об`єкт було передано саме в оренду і не надав оцінку цьому доказу з урахуванням принципу "превалювання сутності над формою".

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

7. ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Адміністрація річкових портів" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 910/7113/21, призначено розгляд справи у судовому засіданні на 09.04.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. 30.12.2019 між ДП "Адміністрація річкових портів" (орендар) та ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (орендодавець) укладено договір оренди нерухомого майна № 010120/9-А, за умовами якого:

- орендодавець зобов`язується передати, а орендар зобов`язується прийняти в строкове оплатне користування об`єкт оренди - відкритий складський майданчик інв. № 370, розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Амур-Гавань, 11, площею 142,3 м2. Мета використання - розміщення суден орендаря: т/х "Натан Рибак", т/х "Полісся" (пункт 1.1);

- плата за користування майном (орендний платіж) розраховується множенням орендної ставки на орендовану площу (пункт 2.1);

- орендна ставка за один квадратний метр оренди - 33,00 грн, у т. ч. ПДВ 5,50 грн (пункт 2.2);

- орендна плата за місяць оренди об`єкта становить 4 695,90 грн, у т. ч. ПДВ 782,65 грн (пункт 2.3);

- комунальні та інші послуги, вартість яких орендар компенсує орендодавцю (оплачує виставлені орендодавцем рахунки) додатково до орендної плати за ціною організації, постачальника послуг: не надаються (пункт 2.4);

- орендар у строк не пізніше 5 робочих днів з дати укладення договору включно сплачує орендодавцю гарантійний платіж у розмірі, зазначеному у пункті 2.3 договору, з урахуванням ПДВ, який виступає як гарантія для покриття будь-якого виду вимог орендодавця за договором (пункт 2.5);

- орендар одержує рахунки та акти наданих послуг до 19 числа поточного місяця за адресою: м. Дніпро, вул. Амур-Гавань, 11 або на електронну пошту office_kiev@arport.com.ua. Рахунки, акти наданих послуг, листи від орендодавця, які надані на руки або направлені на електронну пошту відповідно до пункту 2.7 договору, вважаються належним чином врученими орендарю (пункт 2.7);

- орендар сплачує орендну плату та додаткові платежі за поточний місяць не пізніше 20 числа поточного місяця незалежно від отримання ним рахунків від орендодавця. Комунальні та інші послуги, вартість яких орендар компенсує орендодавцю, сплачуються орендарем щомісячно, не пізніше 20 числа місяця наступного за поточним (пункт 2.8);

- об`єкт передається в оренду на строк з 01.01.2020 до 31.12.2020 (пункт 3.1);

- об`єкт повинен бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем протягом 5 календарних днів після набрання чинності договором (пункт 7.1);

- прийом-передача об`єкта здійснюється двосторонньою комісією, що складається з представників обох сторін з обов`язковим підписанням сторонами акта прийому-передачі об`єкта не пізніше строку, зазначеного в пункті 7.1 договору (пункт 7.2);

- об`єкт вважається переданим в оренду з дня підписання сторонами акта прийому-передачі (пункт 7.3);

- об`єкт є власністю орендодавця та перебуває на його балансі. Передача об`єкта в оренду не призводить до переходу права власності на цей об`єкт до орендаря, останній користується ним протягом строку оренди (пункт 7.4);

- повернення орендодавцю об`єкта повинно бути здійснено орендарем протягом 5 календарних днів з моменту закінчення строку оренди, або з моменту дострокового припинення дії, або розірвання договору (у т. ч. внаслідок відмови від договору) (пункт 7.6);

- протягом строку, зазначеного в пункті 7.6 договору, орендар зобов`язаний звільнити об`єкт та підготувати його до передачі орендодавцю (пункт 7.7);

- повернення об`єкта здійснюється двосторонньою комісією, що складається з представників обох сторін (пункт 7.8);

- об`єкт вважається фактично поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта здачі-приймання (повернення) орендованого об`єкта (пункт 7.9);

- у разі відмови орендаря (у т. ч. неможливості знайти орендаря, відсутності відповіді на листи тощо) від підписання акта здачі-приймання (повернення ) об`єкта у строки, зазначені у пункті 7.6 договору, та при фактичному звільненні орендарем об`єкта вважається, що об`єкт прийнятий орендодавцем в день підписання ним акта здачі-приймання (повернення) орендованого об`єкта в односторонньому порядку із зауваженнями до стану приміщення, зазначеними в акті (пункт 7.10);

- з моменту підписання акта здачі-приймання (повернення) об`єкта орендодавцем в односторонньому порядку (у випадку відмови орендаря від підпису), орендодавець має право самостійно звільнити орендований об`єкт від майна орендаря та не несе відповідальності за збереження, а також можливу втрату, псування або пошкодження такого майна орендаря (пункт 7.11);

- якщо орендар не звільняє об`єкт після закінчення орендних відносин згідно з договором, то орендодавець має право безперешкодно заходити до об`єкта, а також дати користуватись об`єктом іншій особі або використовувати самостійно. У будь-якому разі орендар зобов`язаний вчасно звільнити об`єкт у строк, зазначений у пункті 7.6 договору (пункт 7.14);

- орендна плата за поточний місяць згідно з пунктом 2.3 договору сплачується не пізніше 20 числа поточного місяця незалежно від отримання ним рахунків від орендодавця (пункт 8.1);

- орендна плата та додаткові платежі сплачуються орендарем щомісячно, авансом, не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця, на рахунок орендодавця, зазначений у розділі 5 договору. Компенсація вартості комунальних та інших послуг (якщо вони передбачені пунктами 2.4 - 2.6), сплачуються орендарем щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, наступного за поточним на рахунок орендодавця, зазначений у розділі 5 договору (пункт 8.2);

- у випадку неотримання та/або несвоєчасного отримання орендарем рахунків у строки, передбачені пунктом 2.7 договору, оплата має бути здійснена не пізніше 20 числа поточного місяця незалежно від отримання рахунку (розрахунок компенсації вартості комунальних послуг має бути на рівні не нижче ніж у попередньому місяці). У подальшому, після отримання рахунку та акта наданих послуг у випадку, якщо орендарем була сплачена більша сума, ніж зазначена у рахунку та акті, переплата зараховується орендодавцем при виставленні рахунку за наступний період, якщо ж орендар сплатив меншу суму, ніж зазначена у рахунку та акті наданих послуг, орендар зобов`язаний доплатити несплачену частину платежу протягом 3 робочих днів з дати отримання рахунку та акта наданих послуг (пункт 8.3);

- орендна ставка не включає в себе компенсацію вартості комунальних послуг, послуг зв`язку (якщо інше не передбачено пунктом 2 договору). Сума відшкодування комунальних послуг (електроенергії, послуг по водовідведенню, водопостачанню та ін.) визначається орендодавцем на підставі показників лічильників або формуються розрахунковим шляхом (якщо інше не передбачено пунктом 2 договору). Після проведення звірки розрахунків з постачальниками комунальних послуг в кінці кожного календарного року орендодавець має право виставити орендарю додаткові рахунки та акти наданих послуг на сплату компенсації вартості комунальних послуг, які орендар зобов`язаний оплатити не пізніше 20 числа місяця, наступного за поточним (пункт 8.4);

- рахунок та акт наданих послуг складаються орендодавцем у двох примірниках, підписуються орендодавцем та передаються орендарю (рахунок в одному примірнику, акт у двох примірниках) відповідно на оплату і підписання не пізніше 19 числа поточного (звітного) місяця. Орендар зобов`язаний сплатити зазначені в рахунку платежі та підписати акт наданих послуг останнім днем поточного (звітного місяця), повернувши орендодавцю один екземпляр акта наданих послуг не пізніше 05 числа місяця, наступного за звітним. Якщо надісланий поштою акт наданих послуг не повертається орендодавцю від орендаря та орендодавець не отримав від орендаря письмових заперечень до акта протягом 10 днів з дати направлення акту, сума вважається узгодженою, а підставою для розрахунків та відображенню у бухгалтерському обліку господарської операції з надання послуг вважається належним чином оформлений рахунок-фактура (інвойс) (пункт 8.5);

- у випадку дострокового припинення/розірвання договору (у т. ч. відмови від договору) орендодавець складає рахунок та акт наданих послуг на дату припинення/розірвання договору (у т. ч. відмови від договору) і направляє його орендарю (поштою або вручає під розпис уповноваженій особі орендаря). Орендар зобов`язується оплатити такий рахунок та повернути орендодавцю підписаний акт надання послуг протягом 05 днів з дати направлення рахунку та акта. Якщо у зазначений строк орендар не поверне орендодавцю підписаний акт наданих послуг та орендодавець не отримає від орендаря письмових заперечень до акта - сума вважається узгодженою, а акт наданих послуг - належним чином оформленим (пункт 8.6);

- орендар сплачує орендодавцю орендну плату, додаткові платежів та відшкодовує витрати на комунальні послуги, обумовлені договором, з дня фактичної передачі об`єкта в оренду і до дня повернення об`єкта. Останнім днем, за який проводяться відповідні нарахування орендної плати, компенсації комунальних послуг та додаткових платежів вважається день підписання акта прийому-передачі (повернення) об`єкта з оренди, у т.ч. підписання акта орендодавцем в односторонньому порядку у випадку, передбаченому пунктом 7.10 договору (пункт 8.7);

- орендодавець зобов`язаний (пункт 9.1):

1) передати орендарю в оренду об`єкт, зазначений у розділі 1 договору, в стані, придатному для використання;

3) для забезпечення пропускного режиму для робітників орендаря, третіх осіб, транспортних засобів орендаря та транспортних засобів, які його обслуговують, надати орендарю перепустки відповідно до письмової заявки і за плату (якщо надання відповідних перепусток передбачено розділом 2 договору);

- орендар зобов`язаний (пункт 9.3):

1) прийняти в оренду об`єкт, зазначений у розділі 1 договору;

5) своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендодавцю орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором. Якщо орендар повертає орендодавцю об`єкт в неналежному стані, орендар зобов`язаний оплатити останній місяць оренди;

7) у разі припинення дії та/або розірванні договору, повернути орендодавцю об`єкт в належному стані за актом здачі-приймання.

- орендар у разі прострочення внесення орендної плати та інших платежів, передбачених договором, сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобов`язання. У випадку прострочення орендарем більше ніж на 10 календарних днів граничних строків сплати місячних платежів з орендної плати, орендар зобов`язаний додатково сплатити орендодавцю штраф у розмірі місячної орендної плати (100% від суми орендної плати за місяць) за кожне таке прострочення (пункт 11.2);

- у разі не підписання орендарем у строк, встановлений пунктом 7.6 договору, акта здачі-приймання об`єкта (незалежно від того, звільнив орендар об`єкт чи ні) або не звільнення об`єкта після підписання акта здачі-приймання, орендар сплачує орендодавцю неустойку у розмірі подвійної плати за користування об`єктом (орендна плата та всі передбачені договором платежі) за час прострочення підписання акта здачі-приймання або звільнення об`єкта (пункт 11.5);

- договір набирає чинності з дати його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (пункт 14.1);

- договір припиняється негайно у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено (пункт 14.3);

- закінчення строку дії договору або визнання його окремих умов недійсними не звільняє сторони від відповідальності за порушення умов договору, яке сталось під час його дії (пункт 14.9);

- договір діє без права автоматичної пролонгації (крім випадків, передбачених пунктом 15.1), оскільки орендодавець наперед заперечує проти того, щоб орендар продовжував користуватись об`єктом після закінчення строку оренди (пункт 14.10).

10. Факт передачі об`єкта в оренду підтверджується підписаним сторонами актом прийому-передачі від 01.01.2020.

11. Нерухоме майно, яке перебувало в орендному користуванні ДП "Адміністрація річкових портів", було набуте ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" у власність в результаті приєднання до компанії Дочірнього підприємства "Дніпропетровський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот". В результаті такого приєднання до ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" перейшло все майно, всі майнові та немайнові права. В результаті цього ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" стало єдиним та повним власником майна, майнових та немайнових прав Дочірнього підприємства "Дніпропетровський річковий порт".

12. Право власності на переданий в оренду об`єкт підтверджується такими документами: передавальним актом від 30.11.2012, затвердженим рішенням Наглядової ради Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот", оформленого протоколом позачергового заочного засідання Наглядової ради від 30.11.2012; актом прийому-передачі об`єктів нерухомості від 30.11.2012, що передані згідно з передавальним актом від 30.11.2012.

Так, під порядковими номерами 25 та 58 акта зазначено, зокрема такі об`єкти нерухомості, що передаються від ДП "Дніпропетровський річковий порт" до ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот": "Майданчики складські (склад № 2)", інвентарний номер 370, дата введення в експлуатацію 30.09.2003; "Вантажний майданчик Амур-Гавань", інвентарний номер 420, дата введення в експлуатацію 30.09.2003. Відповідні об`єкти зазначено також і в додатку 5 до передавального акта від 30.11.2012.

13. 12.07.2015 на комплекс будівель і споруд, розташованих за адресою: м. Дніпро, вул. Амур-Гавань, 11, було виготовлено технічний паспорт. Відповідно до "Експлікації будівель та споруд" технічного паспорту від 2015 року, інвентаризаційна справа № 02285-15 відносно об`єктів нерухомого майна, розташованих за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Амур-Гавань, 11, під порядковим номером 79 міститься запис про об`єкти: "Вимощення І, ІІ" за інвентарними номерами: 370, 420, 60946.

14. 01.08.2016 підписано акт прийому-передачі нерухомості, що передані згідно з додатком № 5/5 до передавального акта від 01.08.2016 (уточненого до передавального акта від 30.11.2012). В акті уточнено та зазначено, що ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" було передано такі об`єкти нерухомого майна, як "Вимощення ІІ", за інвентарними номерами: 370 і 420 та "Вимощення І", за інвентарним номером: 60946.

15. ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" стверджує, що надавало ДП "Адміністрація річкових портів" акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.10.2020 № 31543 на суму 4 695,90 грн, від 30.11.2020 № 35562 на суму 4 695,90 грн, від 31.12.2020 № 39738 на суму 4 695,90 грн.

16. ДП "Адміністрація річкових портів" листами від 05.11.2020 № 01/05-917, від 15.12.2020 № 01/01-1055, від 22.12.2020 № 01/05-1078, від 09.03.2021 № 01/01-302 відмовилось від підписання актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), оплату орендних платежів за період з жовтня по грудень 2020 року не здійснило.

17. Надалі, у зв`язку із закінченням строку дії договору, листом від 23.12.2020 № А-40/23-12 ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" направило ДП "Адміністрація річкових портів" додаткову угоду № 2 про продовження строку дії договору на 2021 рік.

18. ДП "Адміністрація річкових портів" примірник підписаної додаткової угоди № 2 про продовження строку дії договору на 2021 рік на адресу ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" не надало, що свідчить про закінчення строку дії договору. Не заважаючи на зазначене, ДП "Адміністрація річкових портів" свої зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди не виконало, майно за відповідним актом прийому-передачі ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" не повернуло, об`єкт оренди не звільнило, що підтверджується, зокрема й актом огляду об`єкта нерухомого майна від 02.03.2021 № 1 та фотоматеріалами до зазначеного акта.

19. 09.02.2021 ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" надіслало ДП "Адміністрація річкових портів" претензію від 09.02.2021 № 1-1-23/39 про сплату заборгованості з орендної плати та штрафних санкцій, а також про звільнення причалу від суден (плавзасобів) останнього.

20. У відповіді від 12.03.2021 № 01/01-325 на претензію ДП "Адміністрація річкових портів" відмовило у її задоволенні, оскільки договір не відповідає вимогам законодавства.

21. ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" зазначає, що договір припинив свою дію з 01.01.2021 і судна (плавзасоби) ДП "Адміністрація річкових портів" розташовуються на раніше орендованому об`єкті без наявних правових підставо, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом. ДП "Адміністрація річкових портів", у свою чергу, з урахуванням клопотання про уточнення зустрічних позовних вимог, просить суд визнати недійсним договір оренди нерухомого майна від 30.12.2019 № 010120/9-А, укладений між сторонами, та стягнути з ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" збитки.

Позиція Верховного Суду

22. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.

24. Предметом первісного позову в цій справі є вимоги ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" до ДП "Адміністрація річкових портів" про стягнення боргу з орендної плати, пені за несвоєчасну сплату орендної плати, штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати, неустойки за незвільнення об`єкта оренди та зобов`язати відповідача (позивача за зустрічним позовом) звільнити орендоване майно; предметом зустрічного позову є вимоги ДП "Адміністрація річкових портів" до ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" визнати недійсним договір оренди, укладений між сторонами, та стягнути збитки.

25. Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

26. Частинами 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

27. У частині 1 статті 284 ГК України законодавець серед істотних умов договору оренди визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди, орендну плату з урахуванням її індексації, умови повернення орендованого майна або викупу.

28. Частиною 1 статті 763 ЦК України визначено загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором. Аналогічні за змістом положення містить частина 4 статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

29. Відповідно до частини 2 статті 291 ГК України закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України (частина 4 статті 291 ГК України).

30. Частиною 1 статті 785 ЦК України визначено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

31. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

32. Частиною 2 статті 785 ЦК України визначено, що коли наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

33. Таким чином, після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

34. Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

35. Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

36. Частиною 1 статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

37. Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, враховуючи текст (у т. ч. прохальну частину) апеляційної скарги та суму судового збору, сплачену за подачу апеляційної скарги, ДП "Адміністрація річкових портів" до суду апеляційної інстанції оскаржувалося рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, а тому, зважаючи на те, що рішення в частині часткового задоволенні вимог за первісним позовом сторонами не оскаржувалося, згідно з частиною 1 статті 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядалося.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що під час апеляційного перегляду не встановив порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині часткового задоволенні вимог за первісним позовом.

38. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Таким чином, виходячи з положень наведеної вище норми процесуального права, оскарженим у касаційному порядку може бути виключно рішення суду першої інстанції після його перегляду в апеляційному порядку.

39. ДП "Адміністрація річкових портів" в касаційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

40. Водночас у постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що судове рішення в частині часткового задоволенні вимог за первісним позовом сторонами не оскаржено, отже, у апеляційному господарському суді переглядалися лише вимоги в частині відмови у задоволенні зустрічного позову.

41. Ураховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені положеннями статті 300 ГПК України, предметом касаційного перегляду є дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині розгляду зустрічних позовних вимог про визнання договору недійсним та стягнення 84 526,20 грн, оскільки саме в цій частині справа переглянута господарським судом апеляційної інстанції.

42. ДП "Адміністрація річкових портів", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

43. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

44. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

45. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

46. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладений у пунктах 96, 97, 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

47. У касаційній скарзі скаржник наголошує на тому, що Верховний Суд у постановах від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 сформував висновок з приводу застосування положень частини 1 статті 614, частини 2 статті 785 ЦК України, а саме, що особа, яка порушила зобов`язання, відповідно до частини 1 статті 614 ЦК України несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом, а обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у виді неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України.

48. У справі № 910/11131/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зазначив, що задоволення апеляційним судом позовних вимог у повному обсязі суперечить положенням частини 2 статті 785 ЦК України, тоді як суд першої інстанції дійшов правильного висновку, ухваливши рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення сум неустойки, правильність розрахунків якої сторонами не заперечується і перевірена судами першої та апеляційної інстанцій. Суд зазначив про наявність підстав для відступу від протилежної правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17, відповідно до якої зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди. Водночас, дійшов висновків про відсутність підстав для відступу як від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах: від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, а також в постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, прийнятій Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, так і від правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду від 30.07.2020 у справі № 925/1223/17 та від 11.12.2019 у справі № 904/527/19, з урахуванням правового регулювання за наслідками, що настають для сторін у разі припинення договору, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору, та щодо способу захисту у цьому разі порушеного права орендодавця.

49. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про стягнення 830 068,47 грн. У зазначеній постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна. Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України".

Аналогічна за змістом правова позиція наведена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі.

50. Разом з тим, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на зазначені висновки Верховного Суду, як такі, що виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені положеннями статті 300 ГПК України, оскільки вони стосуються застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у формі неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України, тобто первісних позовних вимог, у той час як предметом касаційного перегляду є рішення та постанова судів попередніх інстанцій в частині розгляду зустрічних позовних вимог про визнання договору недійсним та стягнення 84 526, 20 грн.

51. Колегія суддів установила, що у касаційній скарзі також наявні посилання на постанови Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 908/2337/19, від 31.10.2023 у справі № 910/823/22, від 24 .01.2020 у справі № 910/10987/18, від 06.09.2023 у справі № 906/452/22.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 29.09.2020 у справі № 908/2337/19, на яку посилається скаржник, ухвалену за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Соцкомуненергія" Запорізької міської ради в особі голови комісії з припинення Остащенко Н. М. про зобов`язання включити кредиторські вимоги до передавального акта, зробив такі висновки:

"53. Системний аналіз норм статей 106, 107 Цивільного кодексу України, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" дає підстави стверджувати, що передавальний акт призначений для забезпечення обліку прав та обов`язків, які передаються при реорганізації, і його затвердження як юридичний факт не має самостійного значення для виникнення універсального правонаступництва".

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 31.10.2023 у справі № 910/823/22, на яку посилається скаржник, ухвалену за позовом Національного банку України до Державної іпотечної установи в особі комісії з реорганізації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Кабінет Міністрів України, Приватне акціонерне товариство "Українська фінансова житлова компанія", про зобов`язання вчинити дії, зробив такі висновки:

"48. У цій справі Верховний Суд зауважує, що за наслідками реорганізації Відповідача шляхом його приєднання до іншої юридичної особи - Товариства - останнє в результаті універсального правонаступництва переймає усі права та обов`язки Відповідача. Зважаючи на відсутність повної визначеності у складі майна, правонаступник спрямовує свою волю не на набуття окремих прав або обов`язків, а на набуття усієї їх сукупності. У результаті він вступає навіть у такі правовідносини, про існування яких навіть міг не знати.

Відсутність у передавальному акті певного майна чи зобов`язань не свідчить про те, що Товариство не стає правонаступником за ними, оскільки Товариство як єдиний правонаступник приймає усе майно та усі зобов`язання Відповідача, який припиняється шляхом приєднання.

Зворотне могло б призвести до виключення, втрати певної частини майна юридичної особи, яка припиняється, та/або припинення майнових вимог кредиторів, що є неприпустимим".

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, на яку посилається скаржник, ухвалену за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонас", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство "Укрпідшипник", Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Актив-Банк", 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "БСД-1", про звернення стягнення на предмет іпотеки, зробила такі висновки:

"За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає".

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 06.09.2023 у справі № 906/452/22, на яку посилається скаржник, ухвалену за позовом Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" до Фізичної особи-підприємця Веселовського Геннадія Павловича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Коростишівська міська рада, Комунальне підприємство "Міський ринок" Коростишівської міської ради, про звільнення торгових місць та стягнення 186 948, 00 грн, зробив такі висновки:

"Разом з тим колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач з 18.12.2018 не мав будь-яких речових прав на земельну ділянку за адресою: м. Коростишів, вул. Шевченка, 40 із асфальто-бетонним покриттям, в тому числі користування та розпорядження, а відповідно й не мав права вимагати звільнення її частини та нараховувати неустойку у розмірі подвійної плати. При цьому суд апеляційної інстанції послався на приписи частини 1 статті 761 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, а згідно з принципом приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet" ніхто не може передати більше прав, ніж має сам".

52. Проаналізувавши зміст перелічених скаржником постанов Верховного Суду у наведених вище судових справах за критеріями подібності, з огляду на предмет спору, підстави, правове регулювання та фактичні обставини справ, які встановлені судами та доказами на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками у справі, що розглядається, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а зазначені для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

53. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

54. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК, що кореспондується з пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник вважає, що в порушення частини 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не дослідив докази, що стосуються фактів, на які скаржник посилався в апеляційній скарзі, та не надав їм належної оцінки.

55. Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, не дослідив чи є факт неповернення відповідачем орендованого майна позивачу у погоджений в договорі оренди строк наслідком недобросовісної поведінки позивача, чи вчинялись відповідачем дії, спрямовані на свідоме уникнення повернення об`єкту оренди орендодавцю та чи порушив орендар внаслідок неповернення спірного майна право орендодавця на мирне володіння належним йому майном в розумінні пункту 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та його права як власника майна, оскільки апеляційний суд переглядав рішення у межах апеляційної скарги, тобто в частині розгляду зустрічних позовних вимог про визнання договору недійсним та стягнення 84 526,20 грн.

56. Скаржник також наголошує на тому, що:

- жодних доказів наявності у Дочірнього підприємства "Дніпропетровський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" прав власності на об`єкт нерухомого майна - відкритий складський майданчик (інв. № 370) позивач не надав і матеріали справи не містять, що доводить відсутність підстав виникнення у ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" права власності на об`єкт нерухомого майна - відкритий складський майданчик (інв. № 370), розташований за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Амур-Гавань, 11, і безпідставність висновків апеляційного суду з цього приводу. При цьому, інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зазначеного об`єкта з`явилась "заднім числом" вже під час розгляду цієї справи в суді, проте апеляційний суд не надав жодної оцінки відповідним доводам апеляційної скарги;

- суди вийшли за межі заявлених позивачем позовних вимог та зобов`язали відповідача звільнити об`єкт, який останній не отримував відповідно до спірного договору оренди;

- порівняльний аналіз графічної інформації зазначеної у документах (Схеми розташування будівель і споруд, яка є додатком до акта фіксації майна, складеного позивачем, План об`єкта оренди, який є додатком № 1 до договору оренди, "Дані пошукової системи "Google Планета Земля") дає підстави для висновку, що теплоходи відповідача не перебували і не перебувають на об`єкті оренди, а висновки апеляційного суду, що судна займали і займають об`єкт оренди, не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах;

- фактичної передачі об`єкта оренди в користування відповідачу не відбулось, однак апеляційний суд визнав акт прийому-передачі майна достатнім у доведеності того, що об`єкт було передано саме в оренду і не надав оцінку цьому доказу з урахуванням принципу "превалювання сутності над формою".

57. Зі змісту статті 328 ЦК України вбачається, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

58. Судами попередніх інстанцій встановлено, що нерухоме майно, яке перебуває в орендному користуванні ДП "Адміністрація річкових портів", було набуте ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" у власність в результаті приєднання до Компанії Дочірнього підприємства "Дніпропетровський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот". В результаті такого приєднання до ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" перейшло все майно, всі майнові та немайнові права.

При цьому право власності на переданий в оренду об`єкт підтверджується такими доказами: передавальним актом від 30.11.2012, затвердженим рішенням наглядової ради Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот", оформленим протоколом позачергового заочного засідання наглядової ради від 30.11.2012; актом прийому-передачі об`єктів нерухомості від 30.11.2012, що передані згідно з передавальним актом від 30.11.20124; актом прийому-передачі нерухомості від 01.08.2016, що передані згідно з додатком № 5/5 до передавального акта від 01.08.2016 (уточненого до передавального акта від 30.11.2012).

59. Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до положень статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

60. Скаржник також посилається на те, що інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зазначеного об`єкта з`явилась "заднім числом" вже під час розгляду цієї справи в суді, проте апеляційний суд не надав жодної оцінки відповідним доводам апеляційної скарги.

61. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

62. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (постанова від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (пункт 123)).

63. Водночас у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

64. Отже, у цій справі державна реєстрація права власності на об`єкт оренди - відкритий складський майданчик інв. № 370, розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Амур-Гавань, 11, площею 142,3 м2, нерухомого майна за ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття права власності на таке майно за відповідним господарським товариством.

65. Водночас ДП "Адміністрація річкових портів" (позивач за зустрічним позовом) стверджує про відсутність доказів щодо наявності у Дочірнього підприємства "Дніпропетровський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" прав власності на об`єкт нерухомого майна - відкритий складський майданчик (інв. № 370).

66. Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палата Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц). Право власності зареєстроване за ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" ніким не оспорюється.

67. До того ж Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

68. Про суперечливість поведінки позивача за зустрічним позовом свідчать такі його дії, як: з одного боку, укладання спірного договору оренди, користування об`єктом оренди, а з іншого боку - оспорення договору оренди після закінчення строку його дії і вимоги орендодавця про звільнення об`єкта оренди та стягнення коштів за користування орендованим майном.

69. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що така непослідовна поведінка ДП "Адміністрація річкових портів" є суперечливою, не відповідає принципам добросовісності та розумності. Очевидно, що позовні вимоги ДП "Адміністрація річкових портів" за зустрічним позовом у цій справі спрямовані на уникнення останнього від обов`язків, передбачених договором, та відповідальності за порушення ним умов такої угоди, що не відповідає засадам добросовісності.

70. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. Наведені правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 902/1038/21, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

71. Стаття 77 ГПК України визначає, що допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Верховний Суд відзначає, що чинний ГПК України не містить таке поняття як "достатність" доказів, натомість законодавцем запроваджено новий стандарт доказування "вірогідність доказів".

Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

72. У справі, що переглядається, судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних і допустимих доказів встановлено те, що нерухоме майно, яке перебуває в орендному користуванні ДП "Адміністрація річкових портів", було набуте ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" у власність в результаті приєднання до Компанії Дочірнього підприємства "Дніпропетровський річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот", у результаті цього ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" стало єдиним та повним власником майна, майнових та немайнових прав Дочірнього підприємства "Дніпропетровський річковий порт".

73. Водночас скаржник у касаційній скарзі не спростував таких висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду - у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

Колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам статей 73-80, 86 ГПК України.

74. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Колегія суддів зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.

75. Однак під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість такої підстави касаційного оскарження.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 30.12.2019 № 010120/9-А, укладеного між сторонами.

76. Доводи скаржника, що об`єкт оренди фактично не передавався і не приймався в оренду ДП "Адміністрація річкових портів", також спростовуються матеріалами справи і зокрема актом прийому-передачі від 01.01.2020.

77. Отже, Суд касаційної інстанції не вважає за необхідне повторно надавати оцінку відповідним доводам скаржника, а посилання на них у касаційній скарзі визнає таким, що спрямоване на переоцінку обставин покладених судами в основу судових рішень в якості підстав для відмови у задоволені зустрічних позовних вимог, що як уже було зазначено вище, до повноважень суду касаційної інстанції не відноситься.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

78. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

79. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

80. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

81. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування останніми норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

82. З огляду на викладене касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ДП "Адміністрація річкових портів" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Розподіл судових витрат

83. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 910/7113/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай