Постанова

від 17.04.2024 по справі 826/17720/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 826/17720/14

адміністративне провадження № К/9901/45384/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2017 (суддя Качур І.А.) та Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 (головуючий суддя - Безименна Н.В., судді Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.) у справі №826/17720/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КСБ" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КСБ» (далі - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.11.2014 №0007932202, яким нараховано грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 129601,00 грн, та №0007942202, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 123413,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про невмотивованість висновків податкового органу, викладених в акті перевірки від 17.10.2014 №5882/26-56-22-02-08/31752004, оскільки останні, на його думку, зроблені без надання належної оцінки первинним документам, на підставі яких формувались показники бухгалтерського і податкового обліку, й які, у свою чергу, підтверджують рух активів внаслідок господарських операцій, що відбулися у відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Скандинавія» (далі - ТОВ «Торговий дім «Скандинавія») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інсайт-Ін» (далі - ТОВ «Інсайт-Ін»).

Справа розглядалась судами неодноразово й при первинному її розгляді суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, у задоволенні позову відмовив.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.07.2016 за результатами розгляду касаційної скарги відповідача постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.02.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вищий адміністративний суд України, направляючи справу на новий розгляд виходив з того, що для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами судам слід було з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції; водночас вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів; при цьому суд касаційної інстанції відмітив, що суди попередніх інстанцій, формуючи висновок про відсутність господарських операцій, зазначили про відсутність у рахунках-фактурах у графі «підстава» посилань на договори, укладені між Товариством та його контрагентами, однак це може свідчити про недолік, який по суті не впливає на право платника відображати в податковому обліку наслідки реально здійснених операцій, у той час, як відвантажувальна декларація не є обов`язковим первинним документом, а відсутність специфікацій не може свідчити про недосягнення істотних умов договору.

За результатом повторного судового розгляду справи Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 31.10.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018, позов задовольнив; визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 04.11.2014 №0007932202 та №0007642202.

Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, надавши правову оцінку обставинам справи з урахуванням наявних у ній матеріалів та норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшли переконання, що придбання позивачем товару у ТОВ «Торговий дім «Скандинавія» та ТОВ «Інсайт-Ін» безпосередньо пов`язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення процесуальних норм з вказівкою на неповне з`ясування усіх обставин справи, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи; насамперед посилається на відсутність фактичного здійснення операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «Торговий дім «Скандинавія», ТОВ «Інсайт-Ін», а також про непідтвердження платником податку їх здійснення належними і допустимими доказами, які б свідчили про фактичне виконання контрагентами своїх зобов`язань, наявність ознак фіктивності господарської діяльності вказаних товариств.

Позивач у письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Як встановлено судами, з 07.10.2014 по 10.10.2014 ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (правонаступником якого є Інспекція) проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Торговий дім «Скандинавія» та ТОВ «Інсайт-Ін» за період з 01.10.2012 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт від 17.10.2014 №5882/26-56-22-02-08/31752004, яким зафіксовано порушення Товариством підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 137.1 статті 137, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 103 681,00 грн., та порушення пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 98 744,00 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на оформленні фінансово - господарських операцій, спрямованих на надання податкової вигоди шляхом штучного формування валових витрат та податкового кредиту без їх фактичного здійснення.

Так, у акті перевірки податковий орган зазначив, що згідно матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32014100100000030 від 28.02.2014, за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ «Мега-шоу», за пособництвом громадянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та громадянина ОСОБА_3 на загальну суму 2 886 855,00 грн., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, встановлено організацію схеми незаконної діяльності суб`єктів підприємницької діяльності, серед яких, зокрема, ТОВ «Торговий дім «Скандинавія», ТОВ «Інсайт-Ін»; в межах проведення оперативно-розшукових заходів в рамках вказаного кримінального провадження були допитані як свідки директори ТОВ «Торговий Дім «Скандинавія» - ОСОБА_4 та ТОВ «Інсайт-Ін» - ОСОБА_5 , які показали, що участі в реєстрації підприємств в органах державної влади не приймали, відношення до їх фінансово-господарської діяльності не мають, документів фінансово-господарської діяльності не складали, не підписували та нікого на це не уповноважували; крім того до перевірки не надано документів на підтвердження транспортування товару та проведення взаєморозрахунків.

На підставі акту від 17.10.2014 №5882/26-56-22-02-08/31752004 були прийняті податкові повідомлення - рішення від 04.11.2014 №0007932202, яким визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в розмірі 103681,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 25920 грн., та №0007642202, яким збільшено суму грошового зобов`язання за основним платежем - 98744,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 24 686,00 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями, позивач скористався правом звернення до суду із цим позовом.

В частині другій статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (пункт 44.2 статті 44 ПК України).

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Підпунктом 14.1.17 пункту 14.1 статті 14 ПК встановлено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Як встановлено пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об`єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт,наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункту 198.2 статті 198 ПК України).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За положенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що визначальною ознакою господарської операції, яка зумовлює наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника та бути відображеною у належним чином оформлених первинних документах, які зазвичай супроводжують операцію певного виду. Для підтвердження даних податкового обліку можуть враховуватися лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись господарські операції. Однак критерієм можливості відображення операцій у податковому обліку є забезпечення засвідчення дійсного руху активів на підставі наявних доказів. З цією метою первинні документи мають містити достатній обсяг інформації щодо змісту та суті спірних операцій, розкривати їх господарську доцільність.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що між Товариством (покупець) та ТОВ «Торговий дім «Скандинавія» (постачальник) укладено договір №7/1-12 від 01.11.2012, предметом якого є здійснення поставки товару.

На підтвердження отримання товару за вказаним договором позивачем надано суду копії видаткових накладних від 01.11.2012 №7, від 02.11.2012 №20, від 12.11.2012 №79, від 15.11.2012 №88, №153 від 21.11.2012, рахунків-фактур від 01.11.2012 №31, від 02.11.2012 №4, від 12.11.2012 №112, від 15.11.2012 №115, від 21.11.2012 №121 та податкових накладних від 01.11.2012 №7, від 02.11.2012 №20, від 12.11.2012 №79, від 15.11.2012 №88, від 21.11.2012 №153, а оплати - банківських виписок.

Також позивачем підписано з ТОВ «Інсайт-Ін» аналогічні договори від 01.10.2012 № 33 та від 01.11.2012 № 9/11-12, поставка товару за якими підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних від 01.10.2012 №7, від 02.10.2012 №13, від 05.10.2012 №3, від 16.10.2012 №80, від 18.10.2012 №86, від 22.10.2012 №97, від 24.10.2012 №106, від 30.10.2012 №116, від 31.10.2012 №119, від 01.11.2012 №15, від 22.11.2012 №98, від 26.11.2012 №125, від 27.11.2012 №41, від 28.11.2012 №138, від 11.12.2012 №44, від 26.12.2012 №77, рахунків-фактур від 01.10.2012 №1, від 02.10.2012 № 2, від 05.10.2012 №5, від 18.10.2012 №18, від 22.10.2012 №22, від 24.10.2012 №24, від 30.10.2012 №30, від 31.01.2012 №31, від 01.11.2012 №2, від 22.11.2012 №22, від 26.11.2012 №26, від 27.11.2012 №27, від 28.11.2012 №28, від 11.12.2012 №11, від 26.12.2012 №26; податкових накладних від 01.10.2012 №7, від 02.10.2012 №13, від 05.10.2012 №31, від 16.10.2012 №80, 18.10.2012 №86, від 22.10.2012 №97, від 24.10.2012 №106, від 30.10.2012 №116, від 31.10.2012 №119, від 01.11.2012 №15, від 22.11.2012 №98, від 26.11.2012 №125, від 27.11.2012 №41, від 28.11.2012 №138, від 11.12.2012 №44, від 26.12.2012 №77; в підтвердження здійснення оплати за поставлені товари позивачем надано копії виписок з банку.

За результатом аналізу вище зазначених документів судами встановлено, що договори містять всі істотні умови, тобто є укладеними, первинні документи мають обов`язкові реквізити та відображають суть спірних операцій, а відтак вони можуть належним чином засвідчувати фактичне здійснення зафіксованих в них господарських операцій.

Крім того, суди зауважили, що дійсне отримання позивачем товару від контрагентів ТОВ «Торговий дім «Скандинавія» та ТОВ «Інсайт-Ін» також підтверджується подальшою його реалізацією ТОВ «Аксіома-Техно», ТОВ «Фірма «Рубіж», ТОВ «Еріс», ТОВ «Л.Т.В», УДСО Полтава, Київський національний університет культури і мистецтв, ТОВ «Волтек», ПАТ «Престиж Груп», ТОВ «Бріз-Інвест», ТОВ «Фірма Аллан», ПАТ «Київський вітамінний завод», ТОВ «Безпека-ЛТД, що зафіксовано в наявних в матеріалах справи копіях відповідних договорів та складених до них первинних документів.

При цьому суди визнали як неприйнятні посилання відповідача на ненадання до перевірки та суду транспортних накладних, з огляду на те, що наявні первинні документи дають можливість визначитися із суттю, змістом та обсягом господарських операцій, у той час, як відсутність вказаних документів, в контексті даної справи, не може свідчити про нереальність господарських операцій; при цьому суди відзначили, що представником позивача у судовому засіданні було зазначено про здійснення самовивозу товару власним транспортом засобом директора Товариства.

Щодо доводів відповідача відносно дефектів в первинних документах, складених в ході взаємовідносин позивача з контрагентами ТОВ «Торговий дім «Скандинавія» та ТОВ «Інсайт-Ін», а саме відсутність у рахунках-фактурах у графі «підстава» посилань на договори, за якими їх було складено, то судами попередніх інстанцій відмічено, що незначні недоліки в оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій, не повинні розцінюватись, у даному випадку, як підстава для їх визнання такими, що не відбулись.

Крім того, суди відхилили посилання відповідача на матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32014100100000030 від 28.02.2014, та складені в його рамках протоколи допиту як свідків директорів ТОВ «Торговий Дім «Скандинавія» і ТОВ «Інсайт-Ін», оскільки відповідачем не зазначено про наявність та не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або його контрагентів за спірними операціями, якими би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди.

При цьому суди зауважили, що згідно поданого в матеріали справи вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 10.11.2014 у справі №761/31117/14-к громадянок ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та громадянина ОСОБА_7 визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України.

Суд кваліфікував дії обвинувачених, як фіктивне підприємництво, тобто створення ними і придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), а саме ТОВ "Віртуал Консалтинг", ТОВ "Бізнес тайм ЛТД", ТОВ "Норт бізнес альянс", ТОВ "Інвест-стратегія, ТОВ "Вега-Сервіс Про", ТОВ "Ноллос", ТОВ "Меридіан Інтернешенл", ТОВ "Селіст Групп", ТОВ "Броуд Інвест" з метою прикриття незаконної діяльності, та вчинене повторно у складі організованої групи.

Разом з тим, зі змісту вказаного вироку вбачається, що він не містить відомостей ні про правовідносини позивача з підприємствами, зазначеними в ньому, ні про проходження посадових осіб позивача чи його контрагентів по кримінальному провадженні як свідків, та ним не надавалась оцінка фінансово-господарським відносинам між Товариством та його контрагентами ТОВ "Торговий Дім "Скандинавія" і ТОВ "Інсайт-Ін".

Також, Верховний Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі N 160/3364/19 (провадження N 11-200апп21) підтвердила вже сформовану Верховним Судом правову позицію, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Також у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зібрані у кримінальному провадженні докази не є доказами в адміністративній справі, а вирок може мати преюдиційне значення для адміністративної справи, якщо в ньому встановлені обставини щодо позивача в адміністративній справі. Так само Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що посилання контролюючого органу на аналіз зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації не є допустимим доказом у розумінні процесуального закону.

Враховуючи наведене вище в сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли цілком об`єктивних висновків про те, що господарські операції між позивачем та контрагентами ТОВ «Торговий Дім «Скандинавія» і ТОВ «Інсайт-Ін» документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем не надано доказів, які б визначали відсутність у позивача відповідних розрахункових та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, невідповідність господарських операцій цілям та завданням діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності вказували на те, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Відтак, зважаючи на положення частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, дублюють аргументи акту перевірки, заперечень на позовну заяву та апеляційної скарги, належна правова оцінка яким була надана судами першої та апеляційної інстанцій. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 327, 341, 343, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2017 та Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.А. Гончарова