Постанова

від 15.04.2024 по справі 910/13672/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2024 р. Справа№ 910/13672/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

за участю:

секретаря судового засідання Звершховської І.А.,

від позивача: Драненко Я.В. (в залі суду),

від відповідача-1: не з`явились,

від відповідача-2: Носик Б.М. (поза межами приміщення суду),

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 (повний текст складено 10.01.2024)

у справі № 910/13672/23 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ґербер",

2) ОСОБА_1

про стягнення 714 012,00 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

У серпні 2023 року Акціонерне товариство «Український будівельно-інвестиційний банк» (далі - Банк) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило солідарно стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ґербер" (далі - ТОВ «Ґербер», Товариство) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 702 000,00 грн суми основної заборгованості та 12 012,00 грн заборгованості за відсотками.

На обґрунтування заявлених вимог Банк посилається на невиконання Товариством умов договору про надання гарантії №BGV/UA/03-2-00404 від 21.01.2021 та ОСОБА_2 умов договору поруки №BGV/UA/03-2-00404/Р1 від 21.01.2021.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з Товариства та ОСОБА_1 на користь Банку 702 000,00 грн основної заборгованості, 12 012,00 грн заборгованості за відсотками та 2 684,00 грн судового збору. Стягнуто з Товариства на користь Банку 5 355,09 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку 5 355,09 грн суму судового збору.

Суд встановив, що Банк як гарант виконав своє зобов`язання та сплатив гарантію за укладеним з Товариством договором гарантії. Оскільки зобов`язання принципала (Товариства) перед Банком не виконані, поручитель ( ОСОБА_1 ) як солідарний боржник відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником у тому ж обсязі, що і боржник. На дату звернення позивача з позовом зобов`язання з поруки не припинилися.

Відповідачі належними засобами доказування обставини, на які посилається позивач на обґрунтування своїх позовних вимог, не спростували.

Оскільки позивач довів свої позовні вимоги, а відповідачі не надали суду більш вірогідні докази, ніж ті, що надані позивачем, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача 702 000,00 грн основного боргу та 12 012,00 грн заборгованості за простроченими процентами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 10.01.2024, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 702 000,00 грн кредиту та 12 012,00 заборгованості за простроченими процентами та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Банку до ОСОБА_1 відмовити.

ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки він ( ОСОБА_1 ) не отримував копію позовної заяви та ухвали про відкриття провадження у цій справі.

Скаржник відзначає, що не міг ознайомитись із судовими рішеннями у цій справі, оскільки у Єдиному державному реєстрі судових рішень його персональні дані (ПІБ, РНОКПП) не відображаються.

На думку апелянта, за таких обставин суд розглянув справу за його відсутністю та за відсутності доказів належного його повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

ОСОБА_1 вважає, що сплата Банком суми гарантії на користь третьої особи відбулась без належної правової підстави, а тому у Товариства відсутні підстави для сплати Банку цієї суми. Скаржник зазначає, що недотримання строків виконання робіт за основним договором є наслідком існування обставин непереборної сили, які безпосередньо впливали на виконання основного договору та виключали можливість дотримання встановлених ним строків; про існування вказаних обставин Товариство повідомляло Банк листом (вих. №23-0418) від 14.04.2023 .

ОСОБА_1 посилається на судову практику Верховного Суду, в т.ч. постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, в якій суд зазначив, що у вирішенні спору про існування гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить в першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

До апеляційної скарги скаржник долучив (в копіях): Сертифікат №3200-23-1550 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 28.03.2023 Київської обласної (Регіональної) Торгово-промислової палати та листи Товариства про відсутність підстав для сплати гарантії. Неможливість подання цих доказів суду першої інстанції апелянт мотивував тим, що не отримував позовної заяви та ухвали про відкриття провадження у справі, а тому був позбавлений можливості подати ці докази на обґрунтування своїх заперечень.

Позиції учасників справи.

Від Банку та Товариства відзиви на апеляційну скаргу не надійшли.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2024 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13672/23 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 до надходження матеріалів справи №910/13672/23.

15.02.2024 матеріали справи №910/13672/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/13672/23 залишено без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/13672/23. Розгляд справи призначено на 15.04.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 заяву представника ОСОБА_1 адвоката Носика Б.М. про участь у судовому засіданні, призначеному на 15.04.2024, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про зупинення провадження, у якому просив зупинити апеляційне провадження за поданою ним апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/13672/23 до закінчення розгляду Верховним Судом у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи №910/17772/20.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання, ОСОБА_1 зазначає, що ухвалою 18.08.2023 у справі №910/17772/20 було прийнято на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу №910/17772/20. У мотивувальній частині ухвали від 18.08.2023 колегія суддів зазначила про необхідність відступу від висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, на висновки у якій ОСОБА_1 посилається у апеляційній скарзі.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

21.01.2021 Банк (гарант) та Товариство (принципал) уклали договір №BGV/UA/03-2/00404 про надання гарантії (далі - договір / договір гарантії), за умовами п. 1.1 якого гарант за дорученням принципала надає на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (бенефіціар) забезпечення виконання договору (в подальшому - гарантія) на суму 702 000,00 грн згідно з договором закупівлі, який має бути укладений між принципалом та бенефіціаром згідно з Повідомленням про намір укласти договір, оприлюдненим на авторизованій уповноваженим органом електронній системі закупівель Prozorro UA-2020-10-19-006062-b 18.12.2020 за результатами відкритих торгів: «Послуги з ремонту і технічного обслуговування насосів, клапанів, кранів і металевих контейнерів (Ремонт запірної арматури із заміною дефектних пневмогідроприводів) Єдиний закупівельний словник ДК 021-2015:50510000-3 - Послуги з ремонту і технічного обслуговування насосів, клапанів, кранів і металевих контейнерів».

Згідно з п. 1.2 договору відповідальність гаранта обмежується сумою наданої гарантії.

Відповідно до п. 1.3 договору гарантія надається на термін до 31.03.2022 включно і набуває чинності з дати її надання.

Забезпеченням виконання зобов`язань принципала за цим договором є порука фізичної особи ОСОБА_1 та порука юридичної особи ТОВ "Авгеліт". Договори поруки укладаються одночасно з цим договором (п. 1.8 договору).

За умовами п. 2.1.2 договору гарант зобов`язується у разі настання гарантійного випадку та отримання письмової вимоги бенефіціара розглянути вимогу разом з доданими до неї документами, перевірити достовірність цієї вимоги, а також те, що вона становить належне представлення.

Гарант не пізніше 2 (другого) банківського дня з моменту отримання письмової вимоги бенефіціара, яка становить належне представлення, надіслати принципалу повідомлення про настання гарантійного випадку разом з копією вимоги бенефіціара та документів, якими вона супроводжувалася (п. 2.1.3 договору).

Згідно з п. 2.1.4 договору гарант зобов`язується за умови отримання вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, сплатити бенефіціару кошти за гарантією, сума яких не може перевищувати суму наданої гарантії, у встановлений у гарантії строк та за рахунок грошових коштів, перерахованих принципалом гаранту відповідно до умов п. 2.2.6 договору.

Гарант зобов`язується у разі невиконання принципалом умов п. 2.2.6 цього договору щодо перерахування гаранту суми, належної до сплати за вимогою бенефіціара, сплатити бенефіціару суму вимоги, яка не може перевищувати суму наданої гарантії, за рахунок власних коштів, та повідомити принципала в письмовій формі про виконання зобов`язань за гарантією (п. 2.1.5 договору).

Відповідно до п. 2.2.6 договору принципал зобов`язується протягом 2 (двох) банківських днів з дня отримання повідомлення про настання гарантійного випадку з копією вимоги бенефіціара разом з доданими до неї документами перерахувати гаранту належну до сплати бенефіціару за умовами гарантії суму, згідно з реквізитами, вказаними гарантом у повідомленні про настання гарантійного випадку.

Згідно з п. 2.2.7 договору у разі виконання гарантом зобов`язання за гарантією за рахунок власних коштів відповідно до п. 2.1.5 вважається, що відбулося кредитування принципала і принципал зобов`язаний сплачувати відсотки за платіж за гарантією в розмірі 28% річних від сплаченої гарантом та невідшкодованої принципалом суми, до моменту повного відшкодування на користь гаранта сум, сплачених останнім за гарантією. Строк дії кредиту становить 7 календарних днів. Принципал зобов`язується повернути гаранту суму кредиту та нараховані відсотки не пізніше наступного дня після закінчення строку дії кредиту.

Керуючись п. 2 ст. 625 ЦК України, сторони домовились, що у разі прострочення принципалом повернення суми кредиту за цим договором принципал зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 28% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

За умовами п. 2.3.2 договору гарант має право на зворотну вимогу до принципала в межах суми, сплаченої ним за гарантією, відсотками, нарахованими у випадку кредитування принципала згідно з п. 2.2.7 договору, іншими витратами гаранта, що виникли під час обслуговування гарантії згідно з п. 2.2.2 цього договору, витрат інших банків, що виникли під час обслуговування гарантії згідно з п. 2.2.3 цього договору.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору за невиконання або несвоєчасне виконання умов підп. 2.2.1-2.2.3, 2.2.7, 2.2.8 цього договору принципал сплачує гаранту пеню у розмірі 0,1% процентів від суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення. Керуючись п. 6 ст. 232 ГК України, сторони домовилися, що нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання здійснюється на суму простроченого зобов`язання за весь час прострочення до повного виконання зобов`язання.

Згідно з п. 5.6 договору усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром за зазначеними адресами сторін або вручені уповноваженій особі принципала чи гаранта. Сторони домовилися вважати днем одержання повідомлення (вимоги) четвертий день з дати, вказаної в квитанції, яка надається гаранту відділенням зв`язку або кур`єрській службі при відправленні повідомлення, а в разі особистого вручення уповноваженій особі принципала чи гаранта - дата їх вручення.

Додатком №1 до договору є банківська гарантія №BGV/UA/03-2-00404 від 21.0.2021.

25.01.2022 сторони уклали Додатковий договір №1, яким змінили п. 1.3 договору та виклали його в такій редакції: «Гарантія надається на термін до 06.09.2022 включно і набуває чинності з 25.01.2021 в новій редакції».

Додатковим договором №2 від 02.09.2022 сторони продовжили термін надання гарантії до 06.03.2022 та встановили датою набуття чинності такої гарантії 07.09.2022.

Додатковим договором №3 від 20.02.2023 сторони продовжили термін надання гарантії до 15.04.2023 та встановили дату набуття чинності такої гарантії - з моменту видачі.

21.01.2021 Банк (гарант) та ОСОБА_1 (поручитель) уклали договір поруки №BGV/UA/03-2-00404/Р1 (далі - договір поруки), за умовами п. 2.1 якого за цим договором поручитель зобов`язується перед гарантом у повному обсязі відповідати всім належним йому майном за виконання принципалом зобов`язань, що випливають з договору гарантії, та усіх додаткових договорів до нього (в т.ч. тих, що будуть укладені в майбутньому), а саме погашення: основної суми гарантії у розмірі 702 000,00 грн у строк до 14.04.2022 включно відповідно до умов договору гарантії; процентів у розмірі 28% річних у порядку та строки, що визначені договором гарантії; комісій у розмірах, порядку та строки, що визначені договором гарантії; штрафних санкцій, передбачених договором гарантії, та витрат, пов`язаних зі стягненням заборгованості за договором гарантії.

Згідно з п. 4.1 договору поруки сторони визначають, що у випадку невиконання принципалом взятих на себе зобов`язань за договором гарантії поручитель несе солідарну відповідальність перед гарантом у тому ж обсязі, що і принципал, включаючи сплату повної суми гарантії за договором гарантії, нарахованих відсотків за користування коштами та неустойки, передбачених договором гарантії витрат, що виникають у зв`язку зі стягненням боргу, та інших збитків гаранта, які викликані невиконанням чи неналежним виконанням зобов`язань принципала.

Відповідно до п. 4.2 договору поруки у разі невиконання принципалом зобов`язань за договором гарантії у встановлені ним строки поручитель зобов`язується оплатити заборгованість принципала в десятиденний строк з дати пред`явлення гарантом вимоги. Датою пред`явлення гарантом вимоги про оплату заборгованості принципала є або день вручення гарантом вимоги поручителю особисто, або четвертий день з дня здачі такої вимоги до установи зв`язку. До вимоги гаранта додається розрахунок суми заборгованості. Про одержання вимоги гаранта поручитель зобов`язаний повідомити принципала.

Виконання зобов`язань поручителя за цим договором забезпечується всім належним йому майном, на яке може бути звернено стягнення (п. 4.9 договору поруки).

За умовами п. 6.1 порука, встановлена даним договором, припиняється належним виконанням у повному розмірі принципалом взятих на себе зобов`язань за договором гарантії чи виконанням поручителем своїх зобов`язань згідно з умовами цього договору.

Згідно з п. 7.1 договору поруки всі повідомлення між сторонами цього договору здійснюються шляхом направлення листів (вимог) або телеграм за адресами сторін, вказаними у цьому договорі. Листи (вимоги) повинні бути підписані уповноваженими особами сторін, зареєстрованими та завіреними печатками.

25.01.2022 сторони уклали додатковий договір №1, яким змінили п. 2.1. договору поруки та продовжили строк погашення основної суми гарантії до 20.09.2022.

Додатковим договором №2 від 02.09.2022 сторони продовжили строк погашення поручителем основної суми гарантії до 20.03.2022.

Додатковим договором №3 від 20.02.2023 сторони продовжили строк погашення поручителем основної суми гарантії до 29.04.2023.

12.04.2023 повідомленням про отримання вимоги (вих. №2521/03-2) Банк повідомив Товариство про отримання ключованим SWIFT-повідомленням через банк бенефіціара (АТ «Укргазбанк») від бенефіціара SWIFT-вимоги (suffix 23041211227379) про сплату гарантом 702 000,00 грн за банківською гарантією №BGV/UA/03-2-00404 від 20.02.2023 на вказану суму у зв`язку з настанням гарантійного випадку згідно з умовами зазначеної банківської гарантії, наданої у відповідності до договору № BGV/UA/03-2-00404 про надання гарантії від 21.01.2021 зі змінами та доповненнями.

Для забезпечення компенсації суми вимоги Банк просив Товариство в термін до 17.04.2023 сплатити йому (Банку) суму в розмірі 702 000,00 грн.

13.04.2023 нарочним директор Товариства ОСОБА_1 (він же є поручителем) отримав повідомлення вих. №2521/03-2 від 12.04.2023.

01.06.2023 платіжним дорученням №107866979 Банк перерахував на рахунок бенефіціара (ТОВ «Оператор ГТС України») 702 000,00 грн з призначенням платежу «Сплата суми Гарантії №BGV/UA/03-2-00404 від 21.01.21р. зі змінами, ТОВ «ГЕРБЕР» (SWIFT DEM-12042053/1, Лист ТОВВИХ-23-6506 від 23.05.23р.)».

02.06.2023 Банк листом (вих. №3904/03-2) повідомив Товариство, що 01.06.2023 сплатив на користь ТОВ «Оператор ГТС України» 702 000 грн згідно з вимогою (suffix 23041211227379) від 12.04.2023 у зв`язку з настанням гарантійного випадку за умовами гарантії №BGV/UA/03-2-00404 від 20.02.02023, наданої відповідно до договору №BGV/UA/03-2-00404 від 20.01.2021 зі змінами та доповненнями.

Банк зазначив, що згідно з п. 2.2.7 договору гарантії вважається, що відбулось кредитування принципала строком на 7 календарних днів з нарахуванням у розмірі 28% річних, а тому в строк по 07.06.2023 Товариство повинно сплатити кредит в сумі 702 000,00 грн та 546,00 грн відсотків за користування кредитними коштами.

07.06.2023 Товариство отримало лист Банку вих. №3904/03-2 від 02.06.2023.

Повідомленням (вимогою) про виконання порушених зобов`язань (вих. №4118/03-2 від 09.06.2023) Банк вимагав від Товариства та ОСОБА_1 як солідарних боржників протягом 10 днів з дати пред`явлення цієї вимоги сплатити Банку суму заборгованості, яка станом на 09.06.2023 становить 706 368,00 грн (702 000,00 грн заборгованості за кредитом та 4 368,00 грн - прострочені відсотки за користування кредитними коштами).

Станом на 21.01.2021 заборгованість за договором про надання гарантії №BGV/UA/03-2-00404 складає 714 012,00 грн (702 000,00 грн заборгованості за кредитом + 12 012,00 грн заборгованості за нарахованими та простроченими процентами).

Оскільки Товариство не виконало зобов`язання за договором гарантії №BGV/UA/03-2-00404 від 21.01.2021, а ОСОБА_1 - за Договором поруки №BGV/UA/03-2-00404/Р1 від 21.01.2021, Банк звернувся з позовом у цій справі та просить солідарно стягнути з відповідачів 702 000,00 грн основного боргу та 12 012,00 грн заборгованості за простроченими процентами.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Укладений між Банком та Товариством договір є договором гарантії.

Стаття 560 ЦК України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання (ст. 562 ЦК України).

Згідно зі ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Зобов`язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов`язків за гарантією (ч. 1 ст. 568 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (ч. 2 ст. 200 ГК України).

Умови договору про надання гарантії, укладеного між Банком та Товариством, свідчать, що відносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями параграфу 4 глави 49 ЦК України та спеціальним законодавством у сфері відносин гарантії, а у разі виконання гарантом грошового зобов`язання за гарантією за рахунок власних коштів, то за умовами п. 2.2.7 договору, між сторонами виникають правовідносини кредитування, що врегульовані параграфом 2 глави 71 ЦК України.

Також загальний порядок, умови надання та отримання банками гарантій / контргарантій та їх виконання врегульований Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління НБУ №639 від 15.12.2004 (далі - Положення).

Згідно з підп. 9 п. 3 Розділу І цього Положення гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Гарантійний випадок - це одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин.

За змістом ст. 561 ЦК України, п. 27 Положення гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Згідно з п. 62 Положення бенефіціар для отримання платежу за гарантією подає до банку-гаранта безпосередньо або через банк бенефіціара (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу за гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено).

Відповідно до п. 64 Положення банк бенефіціара (резидент) після отримання від банку-гаранта платежу за гарантією:

1) зараховує кошти на поточний або розподільчий рахунок бенефіціара, якщо в банку відкрито рахунок, або

2) здійснює переказ коштів за реквізитами, отриманими від бенефіціара, або банку бенефіціара, або іншого авізуючого банку, якщо бенефіціару відкрито рахунок в іншому банку.

У п. 11, 12 Положення визначає, що представлення означає доставку документа за гарантією/контргарантією банку-гаранту/банку-контргаранту; належне представлення - представлення документів за гарантією/контргарантією, яке відповідає вимогам і умовам такої гарантії / контргарантії; вимогам правил, яким підпорядковується гарантія / контргарантія.

Суд встановив, що ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» через банк (АТ «Укргазбанк») направило позивачу SWIFT-вимогу (suffix 23041211227379) про сплату 702 000,00 грн за банківською гарантією №BGV/UA/03-2-00404 від 21.01.2021 на вказану суму у зв`язку з настанням гарантійного випадку згідно з умовами зазначеної банківської гарантії, наданої відповідно до договору №BGV/UA/03-2-00404 про надання гарантії від 21.10.2020 зі змінами та доповненнями.

01.06.2023 на виконання цієї вимоги Банк перерахував на рахунок бенефіціара 702 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням, копія якого міститься в матеріалах справи.

За таких підстав відповідно до умов п. 2.2.7 договору гарантії відбулось кредитування Товариства на суму 702 000,00 грн.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу .

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України).

Суд встановив, що 21.01.2021 Банк (гарант) та ОСОБА_1 (поручитель) уклали договір поруки, за умовами п. 2.1 якого (в редакції Додаткового договору №3 від 20.02.2023), за цим договором ОСОБА_1 зобов`язався перед Банком у повному обсязі відповідати всім належним йому майном за виконання Товариством зобов`язань, що випливають з договору гарантії, та усіх додаткових договорів до нього (в т.ч. тих, що будуть укладені в майбутньому), а саме погашення: основної суми гарантії у розмірі 702 000,00 грн у строк до 29.04.2023 включно відповідно до умов договору гарантії; процентів у розмірі 28% річних у порядку та строки, що визначені договором гарантії; комісій у розмірах, порядку та строки, що визначені договором гарантії; штрафних санкцій, передбачених договором гарантії, та витрат, пов`язаних зі стягненням заборгованості за договором гарантії.

У п. 4.1 договору поруки сторони визначили, що у випадку невиконання Товариством взятих на себе зобов`язань за договором гарантії ОСОБА_1 несе солідарну відповідальність перед Банком у тому ж обсязі, що і Товариство, включаючи сплату повної суми гарантії за договором гарантії, нарахованих відсотків за користування коштами та неустойки, передбачених договором гарантії, витрат, що виникають у зв`язку зі стягненням боргу, та інших збитків гаранта, які викликані невиконанням чи неналежним виконанням зобов`язань принципала.

За умовами п. 4.2 договору поруки ОСОБА_1 зобов`язався у разі невиконання принципалом зобов`язань за договором гарантії у встановлені ним строки оплатити заборгованість Товариства в десятиденний строк з дати пред`явлення гарантом вимоги. Датою пред`явлення гарантом вимоги про оплату заборгованості принципала є або день вручення гарантом вимоги поручителю особисто, або четвертий день з дня здачі такої вимоги до установи зв`язку. До вимоги гаранта додається розрахунок суми заборгованості. Про одержання вимоги гаранта поручитель зобов`язаний повідомити принципала.

Оскільки між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір поруки, 02.06.2023 Банк звернувся до Товариства та ОСОБА_1 з повідомленням (вимогою) №3904/03-2 про виконання порушених грошових зобов`язань, в яких вимагав від Товариства та ОСОБА_1 як солідарних боржників упродовж 10 днів з дати пред`явлення цієї вимоги сплатити позивачу суму заборгованості станом на 09.06.2023.

Колегія суддів відзначає, що ОСОБА_1 у поданій апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з нього кредиту у сумі 702 000,00 грн та 12 012,00 грн заборгованості за простроченими кредитами.

Оскільки апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно, апеляційний суд обмежений в т.ч. вимогами апеляційної скарги, які стосуються лише ОСОБА_1 та не стосуються задоволення вимог Банку до Товариства.

А отже суд має перевірити обґрунтованість вимог Банку до ОСОБА_1 щодо стягнення грошових коштів, які присуджено до стягнення з відповідачів солідарно.

Апеляційний суд встановив, що вимоги Банку щодо солідарного стягнення є правомірними та ґрунтуються на укладеному між ОСОБА_1 та Банком договорі поруки.

Водночас за текстом апеляційної скарги ОСОБА_1 наводить доводи, що стосуються гарантійного випадку, тобто доводи, існування яких впливає в першу чергу на Товариство як сторону договору гарантії. Товариство, у свою чергу, рішення суду у цій справі не оскаржувало, чим визнало встановлені у ньому щодо нього обставини.

Апеляційний суд з огляду на обставини справи вважає, що покладені в обґрунтування апеляційної скарги доводи не безпосередньо, а опосередковано стосуються заявлених Банком до ОСОБА_1 вимог як особи, котра поручилась за виконання Товариством забезпеченого банківською гарантією зобов`язання.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 20.08.2020 у справі №914/1680/18).

Тут колегія суддів щодо заявленого ОСОБА_1 клопотання про зупинення провадження зазначає таке.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Оскільки вказаною нормою суду визначено право суду зупинити провадження у разі перегляду у цьому випадку судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку об`єднаною палатою Верховного Суду, відповідно, суд не зобов`язаний вчиняти таку процесуальну дію.

Колегія суддів відзначає, що у справі №910/17772/20 Об`єднана палата зазначила, що колегія суддів не погодилась із висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, згідно з яким при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією та вважала за необхідне від такого висновку відступити, зазначивши, що законодавчі норми (ст. 560, 562, ч. 1, 3 ст. 563, ч. 1, 3 ст. 656 ЦК України та ч. 1, 3 ст. 200 ГК України) слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а має платити, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії.

Тобто у справі №910/17772/20 Об`єднана палата Верховного Суду може дійти висновку про відсутність необхідності дослідження судом наявності чи відсутності виникнення гарантійного випадку. У такому разі у апеляційного суду відсутні підстави надавати оцінку доводом апеляційної скарги щодо гарантійного випадку.

Враховуючи, що ОСОБА_1 взагалі не довів належними доказами відсутність гарантійного випадку, висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у справі №910/17772/20 не мають вирішального впливу на результати розгляду справи №910/13672/23.

Колегія суддів відзначає, що надані ОСОБА_1 з апеляційною скаргою докази не містять інформації та, відповідно, не дають змоги встановити, коли саме (в який строк) мало бути виконане забезпечене банківською гарантією зобов`язання, умови укладеного між Товариством та ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» договору в частині зобов`язань Товариства як щодо надання послуг, так і щодо повідомлення про настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) тощо. Тобто ОСОБА_1 не довів належними доказами обставини, покладені ним в обґрунтування апеляційної скарги, зокрема про те, що у Банку як гаранта були відсутні підстави для сплати гарантії за договором гарантії, укладеним з Товариством.

Заборгованість за договором про надання гарантії №BGV/UA/03-2-00404 станом на 22.06.2023 складає 714 012,00 грн (702 000,00 грн основного боргу + 12 012,00 грн заборгованості за простроченими процентами).

Докази сплати цієї заборгованості повністю чи частково у матеріали справи не надано.

Оскільки зобов`язання принципала - Товариства перед Банком не виконане, поручитель - ОСОБА_1 як солідарний боржник відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником у тому ж обсязі, що і боржник. На дату звернення позивача з позовом зобов`язання з поруки не припинилися.

За таких підстав вимоги Банку про стягнення з відповідачів солідарно суми 702 000,00 грн основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи умови п. 2.2.7 договору гарантії та перевіривши наданий Банком розрахунок заборгованості за простроченими процентами за загальний період з 01.06.2023 по 22.06.2023 за процентною ставкою 28%, суд дійшов висновку, що вимоги Банку про стягнення 12 012,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права апеляційний суд зазначає таке.

Матеріали позовної заяви свідчать, що Банк направив копію позовної заяви на адресу ОСОБА_1 , зазначену у довідці про реєстрацію місця проживання особи, на підтвердження чого надав належні докази. Ця ж адреса зазначена у відповіді №277706 від 18.10.2023 з Єдиного державного демографічного реєстру (на запит суду), а також самим ОСОБА_1 у апеляційній скарзі.

Оскільки суд при вирішенні питання про відкриття провадження за позовною заявою перевіряє наявність у додатках до неї доказів саме направлення копії позовної заяви іншим учасникам справи, а не докази отримання ними (іншими учасниками) позовної заяви, апеляційний суд не вбачає порушення, про яке зазначає позивач.

Направлена Господарським судом міста Києва ОСОБА_1 копія ухвали від 18.10.2023 про відкриття провадження у справі була повернута АТ «Укрпошта» відправнику (суду) з причини «за закінченням терміну зберігання». При цьому, як підтверджується матеріалами справи (т. 1, а. с. 101-103) ухвала суду була повернута відправнику через місяць зберігання у потовому відділенні за адресою ОСОБА_3 .

Колегія суддів відзначає, що встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Водночас отримання поштової кореспонденції за вказаними скаржником адресами перебуває поза межами контролю відправника.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, колегія суддів вважає, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, яку суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ОСОБА_1 за належною адресою, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення органу поштового зв`язку для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Разом з тим, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку із посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17.

При цьому направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому конкретному випадку - суду (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17 та Верховного Суду, викладений у постановах від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20).

За наведених підстав апеляційний суд не вбачає порушення місцевим судом норм процесуального права, про яке зазначає ОСОБА_1 .

Щодо доводів скаржника апеляційної скарги про те, що він не міг ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/13672/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua), оскільки інформація щодо його ПІБ та РНОКПП не відображається у реєстрі, колегія суддів відзначає, що ОСОБА_1 є власником і директором Товариства і відомості щодо Товариства є відкритими у ЄДРСР, а тому були відкриті для перегляду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/13672/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/13672/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №910/13672/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.04.2024.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова