Рішення

від 04.04.2024 по справі 905/1513/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.04.2024 Справа № 905/1513/20

Суддя - Говорун О.В.

Секретар судового засідання Блохіна Ю.В.

Позивач Селянське (фермерське) господарство "Діоніс".

Відповідач Званівська сільська рада Бахмутського району Донецької області.

Про визнання незаконним та скасування рішення Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області від 22.11.2019 №7/11-199 "Про проведення земельних торгів з продажу права оренди земельної ділянки" в частині продажу права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1420981500:01:039:0001 площею 52,4466 га.

Представники учасників справи:

від позивача не з`явився;

від відповідача не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство "Діоніс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області від 22.11.2019 №7/11-199 "Про проведення земельних торгів з продажу права оренди земельної ділянки" в частині продажу права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1420981500:01:039:0001 площею 52,4466 га.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 на праві постійного користування були надані земельні ділянки площею 33,85 га та 7,05 га. На базі цих земельних ділянок ОСОБА_1 було засноване Селняське (фермерське) господарство "Діоніс". На підставі рішень Верхньокамянської сільської ради від 20.02.2000, від 28.04.2000 та від 25.10.2000 наведені земельні ділянки обміняні на рівноцінні. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Частка ОСОБА_1 у статутному капталі фермерського господарства була успадкована ОСОБА_2 . У листопаді 2019 року відповідач повідомив позивача про втрату права користування земельними ділянками, у зв`язку з смертю засновника селянського (фермерського) господарства. На думку позивача, припиненням права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такого господарства, а не смерть засновника фермерського господарства. 22.11.2019 відповідачем було прийнято рішення про проведення земельних торгів з продажу права оренди земельної ділянки загальною площею 52,4466 га, кадастровий номер 1420981500:01:039:0001, яка за твердженням позивача була сформована за рахунок земельних ділянок, які перебували в постійному користуванні позивача. Відтак, позивач просить скасувати рішення відповідача від 22.11.2019.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву не подав, просив розглядати справу без його участі.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до п.1.2 рішення Артемівської районної ради від 12.08.1998 №ХХІІІ/2-10 "Про надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства", ОСОБА_1 було надано в постійне користування земельну ділянку площею 40,9 га за рахунок земель запасу у межах території Верхньокам`янської сільської ради (т.1 а.с.40-41).

Згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 295201, 18.02.1999 зареєстровано юридичну особу Селянське (фермерське) господарство "Діоніс", ідентифікаційний код юридичної особи 30335516; місцезнаходження вул. Шевченко, 13, с. Званівка, Артемівський район, Донецька область, 84528, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру 112371200000000211 (т. 1 а.с.51).

Селянське (фермерське) господарство "Діоніс" створено ОСОБА_1 (т.1 а.с.88-91).

Відповідно до рішення Верхньокам`янської сільської ради від 23.02.2000 № ХХІІІІ/10-6 "Про згоду на складання проекту рівноцінного обміну земельними ділянками селянських (фермерських) господарств на землі колективної власності КСП Дружба", вирішено дати згоду на складання проекту рівноцінного обміну земельними ділянками загальною площею 81,0 га ріллі земель селянських (фермерських) господарств "Ювента", "Діоніс" на 81,0 га ріллі земель колективної власності КСП "Дружба" в межах території Верхньокам`янської сільської ради (т.1 а.с.26).

На підставі рішення Верхньокам`янської сільської ради від 28.04.2000 №ХХІІІ/11-16 "Про рівноцінний обмін земельними ділянками" селянських (фермерських) господарств на землі колективної власності КСП "Дружба", вирішено провести рівноцінний обмін земельними ділянками площею 81,0 га ріллі земель селянських (фермерських) господарств "Ювента", "Діоніс" на 81,0 га ріллі земель колективної власності КСП КСП "Дружба" в межах території Верхньокам`янської сільської ради (т.1 а.с.23).

Відповідно до рішення Верхньокам`янської сільської ради від 25.10.2000 №ХХІІІ-13/5 "Про затвердження меж земельних ділянок селянських (фермерських) господарств", вирішено затвердити матеріали встановлення меж земельних ділянок після обміну земель селянських (фермерських) господарств гр. ОСОБА_3 , загальною площею 40,8 га та гр. ОСОБА_1 , загальною площею 40,9 га в межах території Верхньокам`янської сільської ради; зобов`язано ОСОБА_4 ОСОБА_1 у місячний термін замовити відділу земельних ресурсів виготовлення документів що посвідчують право постійного користування землею (т.1 а.с.168).

Згідно з Державним актом від 25.01.2001 1-ДН №006025 на право постійного користування землею виданого громадянину ОСОБА_1 , на підставі рішення від 25.10.2000 № ХХІІІ-13/5 в постійне користування надана земельна ділянка площею 40,9 га для ведення селянського (фермерського) господарства (т.1 а.с.14).

Відповідно до інформації, яка міститься в Спадковому реєстрі, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, ОСОБА_2 успадкував частку в статутному капіталі селянського (фермерського) господарства "Діоніс" в розмірі 100%, податковий номер 30335516, місцезнаходження якого, АДРЕСА_1 , від свого батька ОСОБА_1 (т.1 а.с.52-55).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.08.2020, земельна ділянка площею 52,4466 га з кадастровим номером 1420981500:01:039:0001 належить до земель комунальної власності, цільове призначення - 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель землі сільськогосподарського призначення. Власник Званівська сільська рада (т.1 а.с.83-84).

Рішенням Званівської сільської ради від 22.11.2019 № 7/11-199 "Про проведення земельних торгів з продажу права оренди земельної ділянки", вирішено провести земельні торги з продажу права оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, за кадастровим номером - 1420981500:01:039:0001, площею 52,4466 га (т.1 а.с.8-9).

Позивач зазначає, що земельна ділянка площею 52,4466 га, кадастровий номер 1420981500:01:039:0001, була сформована за рахунок земельних ділянок наданих позивачу в постійне користування.

Згідно з ухвалою суду від 24.09.2020, у справі було призначено земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса (61177, м.Харків, вул.Золочівська, 8-А).

На вирішення земельно-технічної експертизи поставлено наступне питання:

- чи було утворено земельну ділянку кадастровий номер 1420981500:01:039:0001 площею 52,4466 га за рахунок земельної ділянки 40,9 (складається з двох земельних ділянок площею 33,85 га та 7,05 га), наданої засновникові Селянського (фермерського) господарства "Діоніс" ОСОБА_1 в постійне користування на підставі державного акту на право постійного користування землею від 25.01.2001 серія І-ДН №006025 для створення фермерського господарства?

За результатами проведення вказаної судової експертизи, судовим експертом Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" Опарою О.С. складений висновок №17876/28600, відповідно до якого, земельна ділянка за кадастровим номером 1420981500:01:039:0001 (площею 52,4466 га) на 61,43 % (32,2181 га) утворена за рахунок земельної ділянки площею 33,85 га, наданої засновникові Селянського (фермерського) господарства "Діоніс" ОСОБА_1 в постійне користування на підставі державного акту на право постійного користування землею від 25.01.2001 серія І-ДН №006025 для створення фермерського господарства (т.2 а.с.5-23).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

За змістом ч.3 ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Оскаржуване позивачем рішення відповідача не містить фактичних обставин, які були підставою для прийняття цього рішення. Рішення відповідача від 22.11.2019, як підставу для його прийняття, містить лише посилання на норми законодавства.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, підставою для ухвалення відповідачем рішення № 7/11-199 "Про проведення земельних торгів з продажу права оренди земельної ділянки" щодо продажу права оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1420981500:01:039:0001, площею 52,4466 га, частина з якої перебувала в користуванні позивача, стало те, що позивач втратив право на користування земельною ділянкою внаслідок смерті засновки фермерського господарства _ Тимчака Михайла Михайловича.

Згідно із частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (Закон № 561-ХІІ, у редакції станом на дату створення позивача), громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень ч.ч.1,5 ст. 7 Земельного кодексу України України (Закон № 561-ХІІ, у редакції станом на дату створення позивача), користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (Закон № 561-ХІІ, у редакції станом на дату створення позивача), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відтак, на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції станом на дату створення позивача), після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи…

Законодавством, чинним на момент створення позивача, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV, право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Отже, після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року) було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Однак, Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Таким чином, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент смерті ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення позивача, так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

А отже, у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постановах від 23.06.2020 (справа №922/989/18) та від 01 квітня 2020 року (справа № 320/5724/17).

Виходячи з викладеного вище, смерть засновника селянського фермерського господарства "Діоніс" ОСОБА_1 не може бути підставою для припинення права позивача щодо постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.ч.1,3,4 ст.791 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

В той же час, згідно з висновком судового експерта, земельна ділянка з кадастровим номером 1420981500:01:039:0001, щодо якої відповідачем прийнято рішення про проведення земельних торгів, на 61,43% утворена за рахунок земельної ділянки наданої засновникові позивача ОСОБА_1 в постійне користування, а отже така земельна ділянка не може бути предметом земельних торгів.

Після смерті ОСОБА_1 відповідні права щодо цієї земельної ділянки зберігаються за юридичною особою селянським фермерським господарством "Діоніс".

За таких обставин, прийняття відповідачем рішення про проведення земельних торгів щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1420981500:01:039:0001 не може вважатись законним.

Вказане рішення вочевидь порушує право позивача на мирне володіння своїм майном, а саме земельною ділянкою на праві постійного користування.

Доказів фактичного проведення відповідачем земельних торгів щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1420981500:01:039:0001 та вимкнення у третіх осіб прав щодо цієї земельної ділянки суду надано не було.

Згідно приписів ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, рішення відповідача від 22.11.2019 в частині проведення земельних торгів щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1420981500:01:039:0001 не відповідає наведеним вище нормам законодавства, порушує права законного землекористувача, а відтак вимога позивача про визнання незаконним та скасування такого рішення є такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати, за приписами статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 129, 236-238 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати рішення Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області від 22.11.2019 №7/11-199 "Про проведення земельних торгів з продажу права оренди земельної ділянки" в частині продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1420981500:01:039:0001 площею 52,4466 га.

Стягнути з Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області (просп. Перемоги, 1, с. Званівка, Бахмутський район, Донецька область, 84528, ідентифікаційний код юридичної особи - 04341074) на користь Селянського (фермерського) господарства "Діоніс" (вул. Шевченка, 13, с. Званівка, Бахмутський район, Донецька область, 84528, ідентифікаційний код юридичної особи - 30335516) витрати з оплати судового збору у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15.04.2024.

Суддя О.В. Говорун