Рішення

від 15.04.2024 по справі 922/3921/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2024м. ХарківСправа № 922/3921/21 (922/1335/22)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

секретар судового засідання Кончаренко В.Ю.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва" (63030, Харківська область, Валківський район, село Шарівка, код ЄДРПОУ 14344275) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олівіт" (61046, м. Харків, вул. Високогірна, буд. 2А, код ЄДРПОУ 30429969) 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Айленд" (61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, буд. 12, код ЄДРПОУ 33066943) про стягнення 1 800 000,00грн в межах справи про банкрутство Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва"

за участю представників:

позивача - Третьякова Н.Ю. (адвокат за ордером ВІ №1027250 від 09.12.2020), Дукер Л.О. (учасник товариства згідно витягу)

відповідача -Лебідь О.П. (довіреність від 19.08.2022) в режимі відеоконференції

третьої особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

ХІД СПРАВИ

Позивач, Торгівельно-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олівіт", в якій просить суд стягнути з відповідача неустойку за прострочення виконання зобов`язання за контрактом № 1405/2018 від 14.05.2018 в розмірі 1800000,00 грн.

Ухвалою суду від 12.09.2022 (суддя Аюпова Р.М.) відкрито провадження у справі № 922/1335/22 та вирішено здійснювати її розгляд в межах справи № 922/3921/21 про визнання Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва" банкрутом, згідно норм Господарського процесуального кодексу України, в порядку загального позовного провадження. У справ призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 04.08.2023 заяву судді Аюпової Р.М. про самовідвід по справі № 922/3921/21 (922/1371/22) задоволено; справу №922/3921/21 (922/1371/22) передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2023, для розгляду справи № 922/3921/21 (922/1371/22) визначено суддю Яризька В.О.

Ухвалою суду від 16.08.2023 (суддя Яризько В.О.) призначено підготовче засідання у справі № 22/3921/21(922/1335/22) на 14.09.2023.

Ухвалою суду від 08.09.2023 заяву судді Яризька В.О. про самовідвід по справі № 922/3921/21 (922/1371/22) задоволено. Справу №922/3921/21 (922/1371/22) передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2023, для розгляду справи № 922/3921/21 (922/1371/22) визначено суддю Усатого В.О.

Ухвалою суду від 11.10.2023 почато у справі № 922/3921/21 (922/1335/22) підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 09.11.2023 о 12:30год.

Цією ж ухвалою залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Айленд".

Ухвалою суду від 02.11.2023 задоволено заяву судді Усатого В.О. про самовідвід у справі № 922/3921/21 (922/1371/22); справу № 922/3921/21 (922/1371/22) передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2023, для розгляду справи № 922/3921/21 (922/1371/22) визначено суддю Лавренюк Т.А.Ухвалою суду від 18.01.2024 задоволено заяву судді Лавренюк Т.А. про самовідвід у справі № 922/3921/21 (922/1371/22); справу № 922/3921/21 (922/1371/22) передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2024, для розгляду справи № 922/3921/21 (922/1371/22) визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою суду від 24.01.2024 прийнято справу до провадження, розгляд справи почато спочатку.

21.02.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх. №4768) в якому він заперечує проти позовну та просить застосувати до вимог позивача наслідки пропуску строків позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового засідання.

Протокольною ухвалою, постановленою в підготовчому засіданні 21.02.2024 було закрито підготовче провадження у справі №922/3921/21 (922/1335/22) та призначено справу до розгляду по суті на 11 березня 2024 року

У зв`язку з повітряною тривогою судове засідання у справі перенесено на 10.04.2024.

У судовому засіданні 10.04.2024 судом оголошено перерву до 15.04.2024 з виходом до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Враховуючи положення ст.ст. 13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами по суті.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

15.04.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом, після виходу з нарадчої кімнати, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який триває на теперішній час.

Враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, у тому числі в м. Харкові та Харківській області, а також особливого (дистанційного) режиму роботи господарського суду, обмеження доступу та відвідування працівниками та суддями будівлі господарського суду з міркувань безпеки, та постійними повітряними тривогами, розгляд даної справи по суті здійснений судом у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач, в обґрунтування своїх вимог зазначає про те, що з боку відповідача відбулося порушення строку виконання зобов`язання з поставки обладнання, внаслідок чого у позивача виникло право на стягнення штрафних санкцій за договором. Зазначає, що судовими рішеннями по справі №910/11651/19 встановлено, що зобов`язання із поставки товару ТОВ «Олівіт» станом на 10.11.2018 не виконано, що не заперечувалось відповідачем.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, вказує на те, що ТОВ «ОЛІВІТ» належним чином виконало свої зобов`язання перед ТК ТОВ фірма «ХАРКІВ-МОСКВА» щодо поставки обладнання за Контрактом постачання обладнання №1405/2018 від 14.05.2018р., що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 р. у справі №910/11651/19, залишеним в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2021р. в цій справі.

Також, відповідачем подано заяву (вх. №30821 від 10.11.2023 про застосування до вимог позивача наслідків пропуску строку позовної давності.

Третя особа - правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомила. Пояснень щодо обставин справи не надала. Про розгляд справи третю особу повідомлений належним чином, у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН І ВИСНОВОК СУДУ.

14.05.2018 між ТОВ "ОЛІВІТ" (відповідач у справі), ТОВ "АЙЛЕНД" (третя особа у справі), як постачальниками, та ТК ТОВ фірма «ХАРКІВ-МОСКВА» (позивач у справі), як покупцем було укладено контракт поставки обладнання № 1405/2018 (далі - Контракт).

Строк дії контракту сторонами не встановлений.

Згідно з пунктом 1.1 контракту постачальники зобов`язуються виготовити та передати в строк до 31.07.2018 у власність покупцеві авторське (ексклюзивне) обладнання: 2 (дві) лінії по виробництву високоякісних аналогів імітованої чорної і червоної ікри, а також капсульованих продуктів харчування (кетчупів, соусів, майонезів, гірчиці, джемів, меду, соків та ін.) в термостабільних капсулах з метою подальшого їх використання в якості продуктів харчування і смакових наповнювачів для продуктів харчування, потужністю 200 (двісті) кг/год (чорна ікра) або 240 (двісті сорок) кг/год (червона ікра) кожна лінія, а всього 2 лінії потужністю 400 (чотириста) кг / год - чорна ікра або 480 (чотириста вісімдесят) кг/год - червона ікра (далі - обладнання), а покупець зобов`язується прийняти обладнання та оплатити його.

Умовами пункту 2.2 контракту строк поставки обладнання встановлений до 31.07.2018 року.

Пунктом 2.3 контракту передбачено, що при поставці обладнання, однак не пізніше 14 календарних днів з дати поставки, постачальники своїми силами здійснюють остаточну зборку та установку (монтаж) обладнання, а також перевірку (випробування) працездатність обладнання в об`ємі, необхідним для повного, всебічного та безперебійного використання обладнання у відповідності до його цільового призначення. Покупець має забезпечити дотримання норм та правил по охороні праці, правил пожежної безпеки, санітарних норм та правил безпеки при проведенні вказаних робіт. Постачальники несуть відповідальність за їх порушення.

Згідно з пунктом 2.4 контракту зобов`язання постачальників по поставці обладнання вважається виконаним з моменту передачі постачальниками обладнання та супровідної документації на обладнання покупцю, випробування працездатності обладнання представником постачальників в пункті поставки, що знаходиться за адресою: м. Зміїв, вул. Залізнична, 117.

Покупець відповідно до пункту 3.2 контракту оплачує за обладнання в наступному порядку:

10 % від вартості виготовлення обладнання покупець оплачує на умовах попередньої оплати протягом 7 (семи) днів з моменту підписання цього контракту;

35 % від вартості виготовлення обладнання покупець оплачує протягом 20 (двадцяти) днів з дати першого платежу;

35 % від вартості устаткування покупець оплачує протягом ЗО (тридцяти) днів з дати другого платежу;

20 % від вартості виготовлення обладнання покупець оплачує постачальникам після установки, випробування, виходу на проектні режими Обладнання, навчання персоналу.

Відповідно до пункту 6.3. контракту приймання обладнання за кількістю проводиться за товаросупровідними документами (рахунком-фактурою, видатковою товарною накладною, товарно- транспортної накладної та ін.) постачальників. У разі відсутності зазначених документів, покупець має право прийняти його і скласти акт про фактичну наявність обладнання, в якому вказується, які документи відсутні. Відповідно до п.2.5. Контракту передання обладнання оформлюється шляхом проставлення відмітки про отримання обладнання на екземплярі накладної, скріпленої підписом уповноваженої особи покупця та печаткою покупця. Відповідно до п.2.6. постачальники зобов`язуються в момент поставки товару надати наступні документи на обладнання, що поставляється: податкову накладну; сертифікат відповідності; технічну документацію на обладнання (керівництво з експлуатації обладнання, інструкцію з техніки безпеки, гарантійний талон, та ін).

Специфікацією № 1 до контракту визначено, що вартість товару за 1 лінію становить 1800000 грн., з яких: 180000 грн. - авансовий платіж (10 % до 14.05.2018), 630000 грн. - авансовий платіж (35 % до 01.06.2018), 630000 грн. - авансовий платіж (35 % до 01.07.2018), 360000 грн. - останній платіж (20 % по готовності, перед відвантаженням).

12.07.2018 сторонами укладено доповнення до контракту, за яким внесені наступні зміни: строк поставки встановлено до 15.08.2018 при забезпеченні фінансування покупцем (пункт 2.2 контракту); платежі здійснюються з відстрочкою в 15 днів (пункт 3); останній платіж здійснюється після запуску лінії протягом 3 днів (специфікація № 1). При зриві поставки лінії постачальники сплачують покупцю штраф у розмірі 7% за кожний день прострочення.

Позивач звертався до Відповідача з листом від 12.11.2018 № 239-18 щодо не здійснення поставки товару станом на 10.11.2018; з листом від 21.02.2019 № 8/19 щодо нез`явлення на прийом-передачу обладнання та проханням погодити відповідне питання до 23.02.2019 року.

Листом від 22.02.2019 № 9/19 Позивач у доповнення до листа від 21.02.2019 направив Відповідачу копію акту виявлених недоліків лінії та просив у строк до 01.03.2019 здати обладнання по контракту.

Відповідно до вказаного акту виявлених недоліків у процесі роботи лінії капсулювання комісією виявлений ряд недоліків, визначений на 10 пунктів. Акт було складено одним із постачальником за контрактом, а саме ТОВ «АЙЛЕНД», який повідомив про неможливість запуску лінії виробництва у зв`язку із виявленими недоліками.

В подальшому між ТОВ «ОЛІВІТ» та ТК ТОВ фірма «ХАРКІВ-МОСКВА» виник спір щодо сплати ТК ТОВ фірма «ХАРКІВ-МОСКВА» останнього платежу за Контрактом постачання обладнання №1405/2018 від 14.05.2018р. (далі - Контракт) та за матеріали для монтажу такого обладнання.

В вересні 2019 року ТОВ «ОЛІВІТ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «ІНТЕГРА ЛАЙН» та ТК ТОВ фірма «ХАРКІВ-МОСКВА», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «АЙЛЕНД» про стягнення 1016501,78 грн.

23.02.2021 року Господарським судом м. Києва за результатами розгляду справи №910/11651/19 за позовом ТОВ «ОЛІВІТ» до ТОВ «ІНТЕГРА ЛАЙН», ТК ТОВ фірма «Харків-Москва», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ТОВ «АЙЛЕНД» про стягнення заборгованості було винесено рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕГРА ЛАЙН» та Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "ХАРКІВ-МОСКВА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІВІТ" 689483 (шістсот вісімдесят дев`ять тисяч чотириста вісімдесят три) грн. 65 коп. основного боргу, 55819 (п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот дев`ятнадцять) грн. 84 коп. пені, 4816 (чотири тисячі вісімсот шістнадцять) грн. 94 коп. трьох процентів річних, а також 11251 (одинадцять тисяч двісті п`ятдесят одну) грн. 81 коп. витрат зі сплати судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 рішення суду першої інстанції без змін.

Суди в зазначеному вище рішенні зазначають, що доказами виконання постачальниками обов`язків із поставки товару після виправлення недоліків обладнання є листи ТОВ «Олівіт» від 12.03.2019 № 1203-1, яким повідомлено покупця про усунення недоліків та готовність до приймання-передачі обладнання на 14.03.2019 року, а також листи ТОВ «Олівіт» щодо приймання - передачі обладнання на 20.03.2019 та 29.03.2019 року.

Також, при розгляді справи 910/11651/19 судом були встановлені наступні обставини:

"Із матеріалів справи слідує, що 10.08.2018 позивачем складено лист № 1008-2 щодо витратної частини, не передбаченої контрактом, на суму 149483,65 грн., у т.ч. ПДВ 20 %. До вказаного листа позивач надані товарно-транспортні накладні від 16.08.2018 та 17.08.2018 за підписом позивача та водія/експедитора щодо відправлення на адресу відповідача-2 товару згідно з наведеним переліком.

У свою чергу, відповідач-2 звертався до позивача з листом від 12.11.2018 № 239-18 щодо не здійснення поставки товару станом на 10.11.2018; з листом від 21.02.2019 № 8/19 щодо нез`явлення на прийом-передачу обладнання та проханням погодити відповідне питання до 23.02.2019 року.

Листом від 22.02.2019 № 9/19 відповідач-2 у доповнення до листа від 21.02.2019 направив позивачу копію акту виявлених недоліків лінії та просив у строк до 01.03.2019 здати обладнання по контракту.

Відповідно до вказаного акту виявлених недоліків у процесі роботи лінії капсулювання комісією виявлений ряд недоліків, визначений на 10 пунктів.

У відповідь на вищевказаний лист від 22.02.2019 № 9/19 позивач листом від 12.03.2019 № 1203-1 повідомив про усунення недоліків та готовність до приймання-передачі обладнання на 14.03.2019 року. Надалі, відповідні листи позивача щодо приймання-передачі обладнання наявні про здійснення передачі на 20.03.2019 та 29.03.2019 року.

02.05.2019 позивач звернувся до відповідача-2 з претензією-вимогою № 1 щодо оплати залишку боргу за поставлений товар у сумі 540000 грн. та 149483,65 грн. за матеріали при проведенні монтажу обладнання. Відтак, позивач просив відповідача-2 сплатити у семиденний строк заборгованість у розмірі 689483,65 грн. Дана претензія відповідно до відомостей з веб-сайту АТ «Укрпошта» вручена 07.05.2019 року.

Спір у справі виник щодо сплати відповідачем-2 останнього платежу за контрактом та за матеріали для монтажу такого обладнання."

"Із умов укладеного контракту від 14.05.2018 № 1405/2018 із доповненням від 12.07.2018 та специфікацією слідує, що відповідач-2 мав сплатити за обладнання з відстрочкою в 15 днів 180000 грн. - авансовий платіж (10 % до 14.05.2018), 630000 грн. - авансовий платіж (35 % до 01.06.2018), 630000 грн. - авансовий платіж (35 % до 01.07.2018), та 360000 грн. - останній платіж (20 % після запуску лінії протягом 3 днів).

У той же час, заперечення відповідача-2 проти настання строку оплати зводяться до відсутності доказів запуску лінії виробництва.

Разом із цим, матеріали справи містять лист від 22.02.2019 № 9/19 відповідача-2, в якому останній повідомляв позивача про виявлені недоліки в процесі роботи лінії капсулювання та надавав відповідний акт виявлення недоліків, а також просив здати обладнання по контракту в строк до 01.03.2019 року.

У свою чергу, позивач листом від 12.03.2019 № 1203-1 повідомляв відповідача-2 про усунення недоліків та готовність до приймання-передачі обладнання на 14.03.2019 року.

Щодо доводів відповідача-2 про виправлення недоліків та запуск лінії за допомогою залучення іншої підрядної організації -ТОВ «Будівельна компанія Харків-Москва», суд зауважує, що відповідний акт здачі-прийняття робіт датований 27.08.2019, тобто після листа позивача від 12.03.2019 № 1203-1 про усунення ним недоліків обладнання. Відтак, відповідачем-2 не доведено, що відповідні ремонтні роботи здійснені іншою організацією саме замість позивача для запуску лінії виробництва.

Отже, із наявного в матеріалах справи листування сторін слідує, що відповідачем-2 виявлені недоліки обладнання саме в процесі роботи лінії, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про доведеність відповідної обставини щодо запуску роботи такої лінії та настання строку для здійснення за контрактом остаточного розрахунку. Одночасно, судом визнаються обґрунтованими вимоги щодо стягнення витрат позивача на матеріали при проведенні монтажу обладнання.".

Враховуючи погодження сторонами строку виконання зобов`язання постачальниками, одним з яких є ТОВ «Олівіт», постачання товару за договором до 15.08.2018, прострочення настало з 16.08.2018.

Рішенням по справі №910/11651/19 встановлено обставини того, що зобов`язання із поставки товару ТОВ «Олівіт» станом на 10.11.2018 не виконано, тобто встановлено сам факт прострочення постачальниками за контрактом виконання зобов`язання із поставки товару.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до статті 6 Господарського кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько- господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і не господарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: 1) вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; 2) примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; 3) типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; 4) договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно- правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 7 ст. 180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Стаття 265 Господарського кодексу України передбачає, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно загальних положень Цивільного кодексу України про купівлю- продаж, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. ст. 662, 663).

Покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу, та оплатити товар за ціною, зокрема, встановленою в договорі купівлі-продажу, після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. ст. 689,691, 692).

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692).

У відповідності до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю- продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

В спірних правовідносинах підстави для застосування ч. 4 ст. 612 ЦК України відсутні, оскільки рішенням у справі №910/11651/19 спір вирішувався саме щодо сплати ТК ТОВ фірма "Харків-Москва" саме останнього платежу та за матеріали для монтажу такого обладнання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Пунктами 7.2 та 7.3 Контракту сторони встановили наступне:

В разі прострочення поставки Обладнання Постачальники сплачують Покупцеві неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості не поставленого Обладнання за кожен день прострочення. Нарахування неустойки та збитків провадиться протягом усього періоду прострочення виконання, незалежно від його тривалості.

Сплата штрафу (пені) не звільняє Сторони від обов`язку відшкодування заподіяних збитків у повному обсязі та від виконання своїх зобов`язань за цим контрактом.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), за згодою Сторін, застосовується позовна давність 3 (три) роки.

В подальшому, сторонами були підписані доповнення до контракту від 12.07.2018, згідно п. 1 та п. 4 яких сторони дійшли згоди про строк поставки обладнання - 15.08.2018 та встановили, що при зриві поставки лінії постачальники сплачують покупцю штраф в розмірі 7% за кожен день прострочення.

Враховуючи погодження сторонами строку виконання зобов`язання з постачання товару за договором до 15.08.2018, а рішеннями по справі №910/11651/19 встановлено, що зобов`язання із поставки товару станом на 10.11.2018 не виконано, прострочення у постачальників за контрактом настало з 16.08.2018.

Таким чином, суд дійшов висновку що у позивача виникло право на стягнення з ТОВ "ОЛІВІТ" як з постачальника за контрактом штрафних санкцій.

Вартість невчасно поставленого товару згідно умов договору становить 1800000, 00 (один мільйон вісімсот тисяч) гривень.

7% від суми невчасно поставленого товару становить відповідно 126000.00(сто двадцять шість тисяч) гривень за кожен день прострочення.

Загальна сума штрафу за прострочення зобов`язання становить: 87 днів X126000.00гривен = 10962000,00 (десять мільйонів дев`ятсот шістдесят дві тисячі) гривень.

Однак позивач, враховуючи, що сума неустойки значно перевищує вартість товару за договором поставки, заявляє до стягнення суму неустойки в розмірі вартості товару за договором поставки, а саме 1800000,00 (один мільйон вісімсот тисяч) гривень.

Згідно ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Таким чином, суд дійшовши висновку про наявність підстав стягнення з ТОВ "ОЛІВІТ" на користь ТК ТОВ фірма "Харків-Москва" штрафних санкції, надає оцінку наявності підстав стягнення з ТОВ "ОЛІВІТ" саме їх розміру - 1 800 000,00 грн.

З цього приводу суд зазначає, що доповненнями до контракту від 12.07.2018 сторони дійшли згоди про те що при зриві поставки лінії ПОСТАЧАЛЬНИКИ сплачують покупцю штраф в розмірі 7% за кожен день прострочення.

Розмір зазначеного штрафу позивачем визначено 1 800 000,00 грн.

Згідно умов контракту вбачається, що постачальниками за контрактом є ТОВ "АЙЛЕНД" та ТОВ "ОЛІВІТ".

Згідно ст. 540 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у РІВНІЙ ЧАСТЦІ, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Таким чином, обов`язок щодо сплати штрафу позивачу (розмір якого визначено останнім в сумі 1 800 000,00 грн) виник у постачальників за контрактом ТОВ "АЙЛЕНД" та ТОВ "ОЛІВІТ" в рівних частках, а тому вимоги позивача до ТОВ "Олівіт" є обґрунтованими та такими, що можуть бути задоволеними лише в розмірі 900 000 грн.

Однак суд приймає до уваги наступні обставини.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати саме штрафних санкцій.

Розмір штрафних санкцій становить 50 % від вартості самого обладнання, яка була визначена контрактом.

Факт поставки обладнання за Контрактом постачання обладнання №1405/2018 від 14.05.2018р., підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 р. у справі №910/11651/19,залишеним в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2021р.

Доказів понесення збитків у зв`язку з несвоєчасною поставкою товару, позивачем до матеріалів справи надано не було.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати саме штрафних санкцій.

Таким чином, суд дійшов висновку про зменшення розміру штрафних санкцій на 80% від суми перерахованої судом (900 000 грн) та часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 180 000 грн.

В задоволенні позову в частині стягнення 720 000 грн штрафу (суми на яку було зменшено штраф) суд відмовляє.

Відносно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Статтею 258 Цивільного кодексу України, визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Стаття 259 ЦК України передбачає, що Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

П. 7.3 Контракту, позовна давність збільшена на 3 роки за письмовим погодженням сторін Тобто, строк звернення із позовом про стягнення неустойки розпочався 16.08.2018 та за звичайних умов мав закінчитись 15.08.2021.

Разом з тим, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки позовної давності розраховуються з урахуванням заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-ІХ. Вказаним законом розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (зі змінами та доповненнями) та Постановою КМУ "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09.12.2020 № 1236 (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12.03.2020. наступними змінами до Постанови карантин неодноразово продовжувався

З огляду на те, що позивач звернувся до суду із позовом в серпні 2022 року, враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків позовної давності на строк дії карантину, слід дійти висновку, що звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача пені та штрафу (неустойки) відбулось в межах строку позовної давності .

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Положення глави 19 ЦК України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому: 1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права; 2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення ст.266, ч.2 ст.258 ЦК України про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується. Позивачем штрафні санкції були нараховані в межах 6 місяців.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно вимогам які визнані судом обґрунтованими.

Інших судових витрат позивачем заявлено не було.

Враховуючи викладене та керуючись статтями статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, ст. ст. 236-239 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олівіт" (61046, м. Харків, вул. Високогірна, буд. 2А, код ЄДРПОУ 30429969) на користь Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва" (63030, Харківська область, Валківський район, село Шарівка, код ЄДРПОУ 14344275) неустойку за прострочення виконання зобов`язання за контрактом № 1405/2018 від 14.05.2018 в розмірі 180 000,00 грн та 13 500,00 грн судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

Учасники справи:

Позивач - Торгівельно-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва" (63030, Харківська область, Валківський район, село Шарівка, код ЄДРПОУ 14344275).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Олівіт" (61046, м. Харків, вул. Високогірна, буд. 2А, код ЄДРПОУ 30429969).

3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Айленд" (61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, буд. 12, код ЄДРПОУ 33066943).

Повне рішення складено "19" квітня 2024 р.

СуддяС.А. Прохоров