Постанова

від 09.04.2024 по справі 908/710/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/710/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро Кратт"

на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.06.2023 (суддя Горохов І. С.)

і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2023 (головуючий суддя Коваль Л. А., судді Мороз В. Ф., Чередко А. Є.)

у справі № 908/710/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро Кратт"

до Концерну "Міські теплові мережі"

про визнання договору дійсним та зобов`язання здійснити перерахунок,

(у судовому засіданні взяли участь представники позивача - Плецька Ю. В., Полєтаєв В. Є.)

ВСТУП

1. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, відповідач безпідставно вважає припиненим укладений між сторонами у 2016 році договір купівлі-продажу теплової енергії №600807 та здійснює нарахування позивачу за спожиту теплову енергію на підставі положень Типового індивідуального договору №76205281 про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

2. Верховний Суд у цій справі розглядав касаційну скаргу позивача, який не погоджувався із висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у вимозі про визнання договору купівлі-продажу теплової енергії № 600807 дійсним (у зв`язку із припиненням дії цього договору внаслідок законодавчих змін), а також відсутності підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості відповідно до цього договору.

3. За результатом розгляду касаційної скарги, Верховний Суд прийшов до висновку про необхідність залишення оскаржуваних рішення та постанови судів попередніх інстанцій без змін, про що детально викладено нижче.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюро Кратт" (далі - ТОВ "Бюро Кратт", позивач) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Концерну "Міські теплові мережі" (далі - Концерн "МТМ", відповідач) про визнання дійсним договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 14.06.2016 № 600807 (далі також - договір № 600807), укладеного між відповідачем та позивачем, та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок наявної у ТОВ "Бюро Кратт" заборгованості за договором №600807 за теплову енергію станом на день ухвалення судового рішення у справі.

5. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилався на порушення відповідачем вимог чинного законодавства щодо розірвання договору № 600807 та порядку укладення нового договору про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води №76205281 (далі також - договір №76205281).

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

6. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.06.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2023, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

7. Судові рішення в частині розгляду вимоги про визнання дійсним договору №600807 мотивовано з посиланням на те, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом і такий спосіб захисту фактично не призведе до відновлення порушеного права, що, у свою чергу, виключає можливість задоволення заявлених вимог.

8. Щодо вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок наявної у позивача заборгованості за договором № 600807, суди дійшли висновку про необґрунтованість позову в цій частині та недоведення позивачем обставин, які б давали підстави для зобов`язання відповідача здійснити таке перерахування.

Касаційна скарга

9. ТОВ "Бюро Кратт" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

10. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на неправильне застосування судами статей 3-6, 203, 207, 208, 626-629, 651, 714, 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 179-181, 188, 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування таких норм права у правовідносинах, де:

- теплопостачальна організація та споживач теплової енергії у гарячій воді є юридичні особи/господарюючі суб`єкти;

- об`єктом постачання теплової є нежитлове приміщення у багатоквартирному будинку;

- сторони визначили строк дії договору та підстави розірвання або його припинення, що відноситься до обов`язкових істотних умов договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, який укладений у письмовій формі відповідно до статей 19, 24-25 Закону України "Про теплопостачання".

11. За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій не врахували, що договір № 600807 (договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді) укладено між сторонами спору для нежитлового приміщення. Вказаний договір є чинним в силу положень статті 10 Закону України "Про теплопостачання" і підпадає під правове регулювання положень статті 714 ЦК України та цього Закону, а тому не є тотожним договору про надання комунальної послуги з постачання теплової енергії, який підпадає під правове регулювання положень статей 901-907 ЦК України та Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 №2189-VІІІ (далі також - Закон № 2189-VІІІ). У цьому контексті скаржник вважає, що між положеннями частини п`ятої статті 13 Закону № 2189-VІІІ та нормами статей 626-629, 633, 634, 638- 654 ЦК України існує юридична колізія. Скаржник вказує, що на відміну від частини п`ятої статті 13 Закону № 2189-VІІІ, ЦК України не визначено такого виду договору як "публічний договір приєднання", а тільки або "публічний договір" (стаття 633 ЦК України), або "договір приєднання" (стаття 634 ЦК України). На думку скаржника, оскільки в нежитлових приміщеннях знаходяться юридичні особи, такі особи зобов`язані узгоджувати всі істотні умови та укладати договір тільки в письмовій формі згідно зі статтями 79-181 ГК України, що узгоджується зі статтями 626-629, 638-654 ЦК України.

12. Отже, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованих висновків про те, що договір № 600807 припинив свою дію з 01.11.2021, оскільки не взяли до уваги, що цей договір сторонами спору не було розірвано у відповідності до вимог статті 188 ГК України, статті 651 ЦК України та положень пункту 8 і 10 Договору, а тому його умови продовжують діяти.

13. При цьому позивач звертає увагу, що за теплову енергію в опалювальний період 2020-2022 років він сплачував на підставі договору № 600807 як споживач теплової енергії, і заборгованості станом на 01.05.2021 не має.

14. У зв`язку із наведеним вище позивач вважає, що між ТОВ "Бюро Кратт" та Концерном "МТМ" з 01.11.2021 не укладався Типовий індивідуальний договір №76205281 про надання послуг з постачання теплової енергії до нежитлового приміщення позивача, розташованого у житловому будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Аваліані, 15.

15. У контексті зазначених доводів, скаржник наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не застосували норми матеріального права, які за таких обстави справи необхідно було застосувати для вирішення спірних правовідносин, тим самим порушили принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України та не застосували приписи постанови Пленуму Верховного суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 № 9, згідно з якими Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, а тому суд мав би був оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках (за суперечності) застосовувати Конституцію як акт прямої дії. При цьому скаржник звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції зроблено відповідні висновки у справі на підставі закону, норми якого не існувало станом на 14.06.2016 і у повній мірі вони вступили в силу лише 01.10.2021.

16. Крім того, скаржник відзначає, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення на підставі недопустимих доказів, а саме: рішень Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23.10.2021 № 382 та від 29.03.2022 № 124, а також типового договору від 01.11.2021 № 76205281, що свідчить про порушення судами вимог статей 77, 78 ГПК України.

Відзив

17. Концерн "МТМ" не надав відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Узагальнені обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

18. Концерн "МТМ" діє на підставі Статуту. Основною метою діяльності Концерну "МТМ" є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності Концерну "МТМ" є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ та організацій, її збут та інше.

19. 14.06.2016 між Концерном "МТМ" (Теплопостачальна організація) та ТОВ "Бюро Кратт" укладено договір № 600807 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, за умовами пункту 1.1 якого Теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання відпустити теплову енергію в гарячій воді споживачу, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід`ємними частинами.

20. Згідно з пунктом 2.1 договору теплова енергія відпускається споживачу в Гкал згідно з додатком 1 до цього договору в гарячій воді на та потреби: опалення та вентиляцію - на протязі опалювального періоду; підігрів води - за наявної можливості; кондиціювання - по замовленню споживача; інші технологічні потреби - по замовленню споживача.

21. У додатку № 1 до договору визначено, що Теплопостачальна організація відпускає споживачу в поточному році теплову енергію в гарячій воді на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою вул. Аваліані 15, загальною площею 172,9 кв.м в обсягах Q рік = 1,47 Гкал, приєднане теплове навантаження Q = 0,000769 Гкал/годину, максимальні витрати теплоносія не більше G = 0,013 м.куб/годину.

22. Пунктом 3.2.1 договору передбачено, що споживач зобов`язується виконувати умови цього договору. Дотримуватися вимог актів цивільного законодавства України, нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, Правил будови і безпечної експлуатації трубопроводів пари та гарячої води ДНАОП 0.00-1.11-98, Правил технічної експлуатації теплових установах і мереж.

23. Відповідно до пунктів 10.1, 10.4 договору цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до моменту укладення сторонами письмової угоди про його розірвання. Відповідно до статті 631 ЦК України сторони погодилися, що умови договору застосовуються до відносин між споживачем і Теплопостачальною організацією, які виникли до його укладання - з 01.06.2016. Термін дії договору, а також його певні умови, можуть бути переглянуті за узгодженням сторін на підставах та відповідно до чинного законодавства України.

24. За умовами пункту 10.2 договору, договір припиняє свою дію у випадках: прийняття відповідного рішення судом; ліквідації однієї із сторін.

25. Судами встановлено, що 07.10.2021 Концерн "МТМ" оприлюднив на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування - Запорізької міської ради - (знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет за посиланням http://zp.gov.ua/uk/articeles/item/10370/ukladannya-publichnih-dogovoriv-z-koncernom-miski-teplovi-merezhi-) та на власному офіційному веб-сайті 02.10.2021 (знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет за посиланням http//teploseti.zp.ua/ua/for_consumers/Public_contracts/) індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

26. Вказані договори є публічними договорами приєднання та вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаних договорів будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків.

27. Пунктом 4 Типового індивідуального договору № 76205281 про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води встановлено, що фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги.

28. Згідно з пунктом 5 Типового договору виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та складається з:

- обсягу теплової енергії на палення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загально будинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку;

- та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення.

29. Суди встановили, що об`єкт споживання позивача (нежитлове приміщення №101, поверх цокольний, літ. А-5, загальною площею 172,9 кв.м) розташовано в багатоквартирному будинку за адресою: вул. Аваліані буд. 15.

30. Відповідач вважає, що в силу положень Закону № 2189-VІІІ, Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг" від 03.12.2020 №1060-IX, "Правил надання послуги з постачання теплової енергії", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022), укладений між сторонами спору договір № 600807 припинив свою дію з 01.11.2021.

31. Саме в силу вимог вище наведених норм Закону № 2189-VІІІ з 01.11.2021 правовідносини між сторонами з постачання теплової енергії урегульовано типовим індивідуальним договором № 76205281 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: м. Запоріжжя, вул. Аваліані буд. 15, а тому відповідач з листопада 2021 року здійснював нарахування таких послуг відповідно до умов типового індивідуального договору № 76205281.

32. Позивач, не погоджуючись з таким нарахуванням за спожиту теплову енергію, визначеним Концерном "МТМ" у актах наданих послуг з листопада 2021 року і у рахунках за постачання теплової енергії та вважаючи, що такі нарахування не відповідають умовам договору № 600807, звернувся до суду з вимогами про: визнання дійсним (чиним) договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 600807, укладеного 14.06.2016 та здійснення перерахунку наявної у ТОВ "Бюро Кратт" за цим договором купівлі-продажу теплової енергії заборгованості за теплову енергію, станом на день постановлення судового рішення у справі.

33. Позивач, зокрема, вважає, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства України щодо розірвання договору № 600807 та порядку укладання договору № 76205281.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

34. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

35. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, відповідач безпідставно вважає припиненим договір купівлі-продажу теплової енергії № 600807, укладений між сторонами у 2016 році та здійснює нарахування позивачу за спожиту теплову енергію на підставі положень Типового індивідуального договору № 76205281.

36. Предметом касаційного перегляду є судові рішення попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні вимог про визнання договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді дійсним та зобов`язання вчинити дії.

37. Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання договору дійсним, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що такий спосіб захисту може бути застосований судом виключно в окремо визначених цивільним законодавством випадках (за правилами частини другої статті 215 ЦК України).

38. Суди встановили, що позивач просить визнати дійсним (чинним) договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 600807, який не має ознак нікчемності, оскільки його недійсність законом не встановлена, а тому у цій частині позовних вимог, суд відмовив у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту порушених прав, оскільки позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає змісту правовідносин та не призведене до поновлення його порушеного права.

39. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості, суд виходив з того, що такі вимоги ґрунтуються виключно на положеннях умов договору № 600807, який в силу положень Закону № 2189-VІІІ, Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг" від 03.12.2020 № 1060-IX (далі - Закон № 1060-ІХ) та "Правил надання послуги з постачання теплової енергії", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 (у редакції змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022 та № 1023) припинив свою дію з 01.11.2021.

40. Зокрема, встановивши відсутність рішення позивача про вибір моделі договірних відносин відповідно до вимог Закону № 2189-VІІІ та сплив 30-деного строку з моменту опублікування Концерном "МТМ" відповідно до вимог цього Закону договору про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання (02.10.2021), суди дійшли висновку про те, що в силу положень частини п`ятої статті 13 цього Закону між Концерном "МТМ" та позивачем з 01.11.2021 спірні правовідносини урегульовано типовим індивідуальним договором № 76205281 про надання послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (до нежитлового приміщення цокольного поверху літ. А-5 загальною площею 172,9 кв.м, розташованого у вказаному вище багатоквартирному будинку), що є публічним договором приєднання.

41. За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованих висновків про те, що договір № 600807 припинив свою дію з 01.11.2021. Суди не взяли до уваги, що цей договір сторонами спору не було розірвано у відповідності до вимог ЦК України та положень пункту 8 і 10 Договору, а тому його умови продовжують діяти. Скаржник вказує, що договір № 600807 (договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді) укладено між сторонами спору для нежитлового приміщення, який є чинним в силу положень статті 10 Закону України "Про теплопостачання" та підпадає під правове регулювання положень статті 714 ЦК України та цього Закону, а тому не є тотожним договору про надання комунальної послуги з постачання теплової енергії, яка підпадає під правове регулювання положень статей 901-907 ЦК України та Закону № 2189-VІІІ.

42. З матеріалів цієї справи вбачається, що позовні вимоги ТОВ "Бюро Кратт" упродовж усього розгляду спору зводяться, в основному, до того, що постачання відповідачем теплової енергії здійснювалось та має здійснюватися виключно на підставі договору № 600807 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, а положення Закону № 2189-VІІІ, в свою чергу, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

43. Верховний Суд зазначає, що у преамбулі Закону України 10 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що цей Закон визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.

44. За змістом статті 1 цього Закону "Визначення термінів" :

- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

- споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

- теплова енергія - це товарна продукція, яка виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

- теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

45. Таким чином аналіз наведених вище визначень дає підставою дійти висновку про те, що обов`язковою ознакою споживача теплової енергії, а саме споживачем теплової енергії у розумінні цього Закону може бути особа (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввід приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

46. З огляду на зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі) до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

47. Як встановили суди, об`єкт споживання позивача (нежитлове приміщення №101, поверх цокольний, літ. А-5, загальною площею 172,9 кв.м) розташовано в багатоквартирному будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Аваліані, буд. 15. Тобто, у розумінні Закону України "Про теплопостачання" позивач не є споживачем, а тому цей Закон не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки позивач є споживачем комунальних послуг у розумінні Закону № 2189-VІІІ.

48. Верховний Суд зазначає, що основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом № 2189-VІІІ.

49. За наведеним у пунктах 2, 5 частини першої статті 1 Закону № 2189-VІІІ визначенням: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

50. Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2189-VІІІ предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами.

51. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2189-VІІІ передбачено, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг. До повноважень Кабінету Міністрів України належать: затвердження правил надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком; затвердження типових договорів про надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком.

52. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 затверджено "Правила надання послуги з постачання теплової енергії та типові договори про послуг з постачання теплової енергії" (далі також - Правила), які набули чинності з 04.09.2019, відповідно до яких, ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати. Надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статті 14 Закону (пункт 13 Правил).

53. Відповідно до частин першої, другої статті 14 Закону № 2189-VІІІ за рішенням співвласників багатоквартирного будинку (уповноваженого органу управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку), прийнятим відповідно до закону, договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем відповідної комунальної послуги, визначеним статтею 6 цього Закону: 1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір); 2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір); 3) об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем. Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначену частиною першою цієї статті, за кожним видом комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії).

54. Згідно із Законом № 2189-VІІІ договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постанов Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022 та № 1023.

55. Відповідно до Правил у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022:

- індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем;

- індивідуальний договір з власником індивідуальних (садибних) житлових будинків вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги (фактичне виконання робіт із відключення будинку);

- фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.

- у разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни.

- споживачі у багатоквартирному будинку, які отримують послугу за іншою моделлю договірних відносин, у разі прийняття рішення про припинення такого договору можуть приєднатися до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, вчинивши дії, що засвідчують їх бажання укласти такий договір, відповідно до абзацу шостого цього пункту.

56. Відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону № 2189-VІІІ (у редакції змін внесених Законом № 1060-ІХ) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення його в дію, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

57. Разом з тим, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189-VIII передбачено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто не пізніше 01.05.2020) співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов`язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.

58. Водночас, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189-VIII передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в пункті 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до частини сьомої статті 14 цього Закону.

59. Наведені вище положення спеціального законодавства у сфері надання комунальних послуг свідчать про те, що законодавець унормував обов`язок підприємства теплопостачання з 01.05.2019 (тобто з дати, коли набрав чинності Закон № 2189-VІІІ у новій редакції) укладати договори на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за новими правилами, які в силу вимог Закону мали бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг та споживачами цих послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022, з урахуванням волевиявлення споживача щодо обрання моделі договірних відносин. Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що мало місце у цій справі. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №908/3233/20 та від 14.12.2023 у справі № 908/2078/22.

60. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що: відповідач 02.10.2021 опублікував на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування Запорізької міської ради та на власному офіційному веб-сайті (які знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет) індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води та, встановивши обставини щодо відсутності рішення позивача про вибір моделі договірних відносин протягом 30-деного строку з моменту опублікування Концерном "МТМ" відповідно до вимог Закону № 2189-VІІІ індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання, дійшли висновку про те, що договір № 600807 про купівлю-продаж теплової енергії в гарячій воді припинив свою дію з 01.11.2021 у зв`язку з приєднанням позивача (споживача у розумінні Закону та Правил) до умов Типового індивідуального договору № 76205281 про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

61. Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосувавши норми, які регулюють спірні правовідносини, дослідивши правові підстави, на які посилався позивач заявляючи вимоги про визнання договору дійсним та зобов`язання вчинити дії, а також встановивши обставини щодо фактичного акцептування позивачем умов Типового індивідуального договору № 76205281, шляхом отримання таких послуг та відсутності доказів щодо вчинення позивачем (колективним споживачем послуги у розумінні Закону № 2189-VІІІ) дій, передбачених у пункті 42 Правил № 830, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення таких вимог.

62. Окрім цього, з урахуванням викладеного вище у цій постанові колегія суддів зазначає, що підстави для скасування оскаржених судових рішень у зв`язку з визначеною ТОВ "Бюро Кратт" підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, відсутні, оскільки наведені у касаційній скарзі доводи в цій частині фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

63. Окрім цього, посилання скаржника в цій частині доводів на судову практику, а саме постанову Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/2793/17 щодо застосування постанов Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", від 03.10.2007 № 1198 "Про затвердження Правил користування тепловою енергією", а також Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 № 1875-IV, колегією суддів відхиляється, оскільки: по-перше - скаржник не визначав підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі обставини, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду); по-друге - скаржник не обґрунтував, який саме висновок судами попередніх інстанцій не враховано з зазначеної постанови Верховного Суду, та у чому саме, на його думку, полягає неврахування судами такого висновку.

64. Верховний Суд також не бере до уваги посилання скаржника на правову позицію, викладену у постановах Вищого господарського суду України від 11.06.2015 у справі 918/1617/14, від 27.06.2017 у справі 925/1437/16 та постанові пленуму Верховного суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 № 9, оскільки: по перше - наведені доводи не визначались підставою касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; по друге - за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України та постанови пленуму Верховного суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

65. Щодо касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України, Суд відзначає таке.

66. Доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини належними та допустимими доказами. Важливим фактором того, як сторона користується стандартами доказування виступає її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.

67. Якщо існує певний юридичний факт, який входить до предмету доказування у справі, то мають бути наявні відповідні докази на підтвердження цього факту або об`єктивні причини та розумне пояснення їх відсутності.

68. За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

69. В силу положень статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

70. Відповідно до положень статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

71. Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

72. Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.

73. Верховний Суд зауважує, що належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

74. Однак відповідно до положень пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми права, що містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

75. У той же час ТОВ "Бюро Кратт" взагалі не зазначено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання оцінених судами доказів недопустимими, тобто такими, які не можуть підтверджувати відповідні обставини. Доводи позивача в цій частині зводяться до необхідності вирішення питання щодо належності доказів, тобто переоцінки їх змісту, що виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.

76. Тобто, скаржником взагалі не мотивовано порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, статей 77, 78 ГПК України.

77. Суд зауважує, що в цілому згадані доводи скаржника вирішального значення для правильного вирішення спору у цій справі не мають, адже у спірних правовідносинах судами були установлені обставини обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту порушеного права, а також обставини відповідності дій відповідача вимогам чинного законодавства (спеціальних норм матеріального права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах) щодо його дій із незастосування умов договору № 600807 у зв`язку з припиненням його дії та дій у частині дотримання вимог і порядку укладання нового договору про надання послуги з постачання теплової енергії №76205281, які є самостійними, окремими підставами для відмови у позові.

78. В цій частині висновків судів (щодо способу захисту порушеного права) скаржник посилається на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16.

79. Однак, наводячи такі посилання в частині обраного позивачем способу захисту у цій справі, скаржник знову ж таки не визначає відповідну підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, як і не наводить обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у зазначених справах, в яких Велика Палата Верховного Суду викладала відповідні висновки. При цьому Верховний Суд не бере до уваги такі посилання скаржника ще й тому, що в цій частині доводів касаційної скарги позивач лише цитує відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту, але не обґрунтовує, в чому полягає їх неврахування судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається.

80. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

81. У цьому контексті Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

82. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанції з такої підстави.

83. Отже, оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі, Верховним Судом не було встановлено допущених судами попередніх інстанцій порушень норм матеріального чи процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, відповідно, підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, а відтак і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

84. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

85. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

86. Інші доводи касаційної скарги ТОВ "Бюро Кратт" підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, також направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

87. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

88. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

89. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

90. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "Бюро Кратт" залишити без задоволення, а оскаржувані постанову апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду - без змін.

Розподіл судових витрат

91. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро Кратт" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.06.2023 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2023 у справі № 908/710/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил