Постанова

від 17.04.2024 по справі 914/133/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/133/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Самбіравтотранс" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 (колегія суддів: Гриців В. М., Зварич О. В., Кравчук Н. М.) у справі

за позовом Приватного підприємства "Самбіравтотранс" до відповідачів: 1) Самбірської міської ради Львівської області, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Самбірське автотранспортне підприємство-14608" про визнання нечинним та скасування пункту рішення,

за участю представників:

позивача - Стецяк В. М.,

відповідача - 1 - Янів М. І.,

відповідача - 2 - Цімко П. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У 2017 році Приватне підприємство "Самбіравтотранс" (далі - Підприємство) звернулося до суду з позовом до Самбірської міської ради Львівської області (далі - Міськрада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Самбірське автотранспортне підприємство-14608" (далі - АТП) про визнання нечинним і скасування пункту 2.5 рішення Міськради від 14.03.2006 № 18 "Про затвердження матеріалів відведення та матеріалів інвентаризації земельних ділянок та надання їх в оренду" у частині затвердження технічної документації з інвентаризації земельних ділянок і надання в оренду терміном на п`ять років АТП земельних ділянок площею 1,0151 га (у тому числі ділянки № 1 площею 0,7485 га - приміська автостанція, ділянки № 2 площею 0,2666 га - міжміська автостанція), розташованих на АДРЕСА_1 для обслуговування будівель і споруд автостанції і платної автостоянки.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що це рішення прийнято з порушенням законодавства про порядок надання в оренду земельної ділянки на конкурсній основі та прав позивача, оскільки на спірній земельній ділянці розміщено належне йому на праві власності нерухоме майно, що призвело до порушення прав та законних інтересів останнього.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. На підставі договору купівлі-продажу приміщення від 31.01.2002 Відділ комунального майна Самбірської міської ради продав Підприємству приміщення - будівлю автостанції у АДРЕСА_1 загальною площею 76,1 кв. м.

4. Земельна ділянка площею 1,07 га належала на праві постійного користування для використання як землі автомобільного транспорту Самбірській автобусній станції Львівського територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту (ВАТ "Львівавтотранс") на підставі рішення Виконавчого комітету Самбірської міської ради від 21.01.2000 № 14. Вона складалася з двох земельних ділянок, які розділені вулицею Завокзальною, межі ділянки площею 1,07 га виділені у натурі.

5. До Міськради із заявами про надання в оренду або користування земельної ділянки площею 1,07 га зверталися як позивач після набуття будівлі автостанції у власність (лист від 10.04.2002 № 001, який Міська рада отримала 18.04.2002, та лист від 10.07.2002 №003), так і АТП (листи від 02.01.2002 №2 і від 25.02.2002 № 21), яке, зі свого боку, також надавало згоду постійного землекористувача (ВАТ "Львівавтотранс") на відчуження йому цієї ділянки.

6. У відповідь позивачу Міськрада повідомила про те, що надання земельної ділянки може бути розглянуто після її вилучення у ВАТ "Львівавтотранс", тоді як за зверненням АТП Міськрада прийняла рішення від 26.12.2002 № 17 про скасування рішення від 21.01.2000 № 14, на підставі якого земельна ділянка була передана у постійне користування ВАТ "Львівавтотранс", і надала її в оренду АТП строком на десять років.

7. Підприємство не погоджується з цим рішенням Міськради, посилаючись на те, що, крім використання земельної ділянки під придбаною ним будівлею, воно мало намір надавати автостанційні послуги населенню, і тому претендувало на земельну ділянку, яка погоджена для передачі в оренду АТП, тоді як, на його думку, Міськрада незаконно надала перевагу АТП.

8. У 2003 році на замовлення АТП розроблено технічну документацію з інвентаризації земельної ділянки у АДРЕСА_1 . Передана в оренду земельна ділянка складається з двох, які розділені між собою вулицею Завокзальною, кадастровий номер 4610900000:11:048:0013 площею 7 491,36 кв. м та кадастровий номер 4610900000:11:048:0014 площею 2 665,93 кв. м. Площа ділянки по відводу 1,05 га, фактично 1,0151 га.

9. 14.03.2006 Міськрада ухвалила рішення № 18, яким вирішила затвердити технічну документацію по інвентаризації земельних ділянок і надала в оренду терміном на п`ять років АТП земельну ділянку площею 1,0151 га (у тому числі ділянка № 1 площею 0,7485 га приміська автостанція, ділянка № 2 площею 0,2666 га міжміська автостанція) на АДРЕСА_1 для обслуговування будівель і споруд автостанції і платної автостоянки (пункт 2.5. рішення).

10. 20.03.2006 на підставі цього рішення Міськрада та АТП уклали два договори оренди землі строком на п`ять років площами 0,7485 га 0,2666 га.

11. З метою дослідження, чи розташовано нерухоме майно, власником якого є позивач (придбане позивачем за договором купівлі-продажу приміщення від 31.01.2002), саме у межах спірної земельної ділянки, наданої в оренду АТП згідно з оспорюваним рішенням, суд першої інстанції призначив судову земельно-технічну експертизу. Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 14.01.2022 № 2-14/01:

- нежитлова будівля площею 76,1 кв. м, яка придбана Підприємством (станом на час дослідження фактична площа будівлі становить 116 кв. м) знаходиться поза межами земельної ділянки загальною площею 1,0151 га (1,0063 га);

- - нежитлова будівля загальною площею 76,1 кв. м, яка придбана Підприємством (станом на час дослідження фактична площа будівлі становить 116 кв. м) знаходиться поза межами земельної ділянки загальною площею 1,05 га (1,0157 га) на АДРЕСА_1 , яка надана Міськрадою в оренду АТП згідно з рішенням Міськради від 26.12.2002 № 17;

- нежитлова будівля загальною площею 76,1 кв. м, яка придбана АТП (станом на час дослідження фактична площа будівлі становить 116 кв. м) знаходиться поза межами земельної ділянки площею 1,07 га на АДРЕСА_1, яка належала на праві постійного користування ВАТ "Львівавтотранс" на підставі державного акта на право постійного користування від 25.04.2001 серії І-ЛВ № 000172.

12. Згодом судовий експерт повідомив суд про виявлену технічну помилку у цьому висновку щодо питання 3, де помилково вказано, що нежитлова будівля знаходиться поза межами земельної ділянки площею 1,07 га. Зазначив, що правильним є пункт 3 у такій редакції: "Нежитлова будівля загальною площею 76,1 кв. м, яка придбана Підприємством (станом на час дослідження фактична площа будівлі становить 116 кв. м) знаходилася у межах земельної ділянки площею 1,07 га на АДРЕСА_1, яка належала на праві постійного користування ВАТ "Львівавтотранс" на підставі державного акта на право постійного користування від 25.04.2001 серії І-ЛВ № 000172".

13. Згідно з висновком експерта за результатами проведення додаткової судової земельно-технічної експертизи від 11.07.2022 № 2-11/07 нежитлова будівля загальною площею 76,1 кв. м, яка придбана Підприємством за договором купівлі-продажу приміщення від 31.01.2002, розташована у межах земельної ділянки площею 1,07 га на АДРЕСА_1, яка належала на праві постійного користування ВАТ "Львівавтотранс" на підставі державного акта на право постійного користування від 25.04.2001 серії І-ЛВ № 000172.

14. Отже нежитлова будівля загальною площею 76,1 кв. м, яка придбана Підприємством, за договором купівлі-продажу приміщення від 31.01.2002:

- розташована у межах земельної ділянки площею 1,07 га на вулиці Завокзальнів, 3 у м. Самборі, яка належала на праві постійного користування ВАТ "Львівавтотранс" на підставі державного акта на право постійного користування від 25.04.2001 серії І-ЛВ № 000172.

- розташована поза межами земельної ділянки площею 1,0151 га, про надання якої в оренду АТП Міськрада ухвалила рішення від 14.03.2006 № 18 (пункт 2.5 ), яке є предметом оскарження у цій справі.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

15. Справа розглядалася судами неодноразово.

16. 05.01.2023 Господарський суд Львівської області ухвалив рішення про задоволення позову внаслідок недотримання Міськрадою приписів Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України "Про оренду землі", зокрема, щодо обов`язку орендодавця за наявності двох і більше заяв на оренду однієї і тієї ж земельної ділянки провести аукціон (конкурс), оскільки на отримання спірної земельної ділянки претендували і позивач і АТП. Суд не брав до уваги аргументи Міськради та АТП щодо неефективності обраного Підприємством способу захисту з тих підстав, що вони містилися у рішенні Господарського суду Львівської області від 07.06.2017 під час попереднього розгляду цієї справи та згодом з ними не погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, скасувавши таке рішення.

17. 14.09.2023 Західний апеляційний господарський суд прийняв постанову про скасування цього рішення та ухвалив нове - про відмову у позові на тій підставі, що оскаржуване рішення Міськради не порушує прав Підприємства, позаяк нерухоме майно, власником якого воно є, не перебуває у межах земельної ділянки, переданої в оренду АТП. Суд апеляційної інстанції також послався на те, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним і не призведе до захисту його права чи інтересу на користування спірною земельною ділянкою, оскільки на підставі оскаржуваного рішення Міськради між нею та АТП укладені два договори оренди земельних ділянок за названою адресою площами 0,7485 га та 0,2666 га строком на п`ять років, що вказує на те, що оскаржуване рішення Міськради вичерпало свою дію виконанням (укладенням цих договорів оренди) і його скасування не дозволить позивачу отримати у користування (оренду) земельну ділянку, на яку воно претендує.

Короткий зміст касаційної скарги

18. Підприємство у касаційній скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

19. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник наполягає на ухваленні оскаржуваної постанови без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, оскільки йому не відповідає висновок апеляційного господарського суду про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права та законного інтересу шляхом оскарження лише рішення органу місцевого самоврядування без правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку. Тобто доводи касаційної скарги зводяться до незаконної відмови суду апеляційної інстанції у позові з підстави обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права та законного інтересу.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

20. Міськрада та АТП у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, повністю погоджуючись із мотивуванням апеляційного господарського суду.

Позиція Верховного Суду

21. Як зазначалося раніше, Підприємство оскаржує рішення Міськради у частині затвердження технічної документації по інвентаризації земельних ділянок і наданні в оренду АТП земельної ділянки на тій підставі, що воно також є претендентом на неї, тоді як конкурс не проводився.

22. В оскаржуваній постанові апеляційний господарський суд відмовив у позові на підставі обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права та законного інтересу, оскільки оскаржуване рішення Міськради вичерпало свою дію виконанням шляхом укладення відповідного договору оренди, і його скасування не дозволить позивачу отримати у користування (оренду) спірну земельну ділянку.

23. Натомість Підприємство наполягає на тому, що такий висновок суду зроблений без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, зробленого у постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17.

24. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

25. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

26. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (пункт 63 постанови від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 6.13 постанови від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20).

27. Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

28. Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу (далі - ЗК України) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Відповідно до частин другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

29. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

30. Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

31. Отже, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

32. У постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки: "Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу (позивача) не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення". Тобто у цій справі Велика Палата Верховного Суду спростувала висновки суду апеляційної інстанції про необхідність пред`явлення позову, де були би об`єднанні вимоги про визнання скасування рішення ради та про скасування правовстановлюючих документів, виданих на підставі цього рішення, і виснувала про те, що розгляд позову про визнання рішення ради недійсним без заявлення вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цього рішення щодо права користування земельною ділянкою, вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувачів спірної земельної ділянки.

33. Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, в яких самостійно оскаржується рішення органу місцевого самоврядування без оскарження правовстановлюючих документів, складених на підставі цього рішення.

34. Водночас, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 68)). Велика Палата Верховного Суду не може формулювати свої висновки абстрактно, а лише в контексті конкретних обставин справи, яка розглядається (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 149)).

35. Згодом позиція Великої Палати Верховного Суду, що сформульована у постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, була вдосконалена і за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц). Вимога ж про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору оренди, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (постанови від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 та від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21).

36. У постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що: "незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду".

37. Як убачається з обставин справи, що переглядається, позивач прагне укладення договору оренди земельної ділянки. Разом з тим, задоволення вимоги про визнання нечинним та скасування пункту рішення Міськради не призведе до укладення такого договору і не забезпечить відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, а саме з вимогою про визнання укладеним з позивачем договору оренди землі. У разі, якщо такому укладенню заважає зареєстроване право оренди іншої особи, то зазначена позовна вимога має поєднуватися з вимогою про визнання права оренди такої іншої особи відсутнім (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 55)). Якщо право оренди іншої особи зареєстроване на підставі оспорюваного договору оренди, то має одночасно заявлятися вимога про визнання такого договору недійсним.

38. Тому за встановлених судами конкретних обставин саме цієї справи, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про, що не відповідає критерію ефективності обраний Підприємством спосіб захисту порушеного права та законного інтересу, оскільки самостійне оспорення рішення Міськради як окремий спосіб захисту у цій справі без заявлення вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення, не призводить до поновлення порушених прав позивача, оскільки спірна земельна ділянка вже передана у користування АТП за договорами оренди.

39. Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 2 ГПК України основною засадою (принципом) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність.

40. Диспозитивність є одним з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в яких межах.

41. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом (частина друга статті 13 ГПК України).

42. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 14 ГПК України).

43. При цьому самим позивачем з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстави та позовні вимоги, а тому тягар їх доказування покладається також на нього.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що в ході касаційного розгляду не виявлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, тому і підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у касаційному провадженні, яке відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

45. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати

46. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Самбіравтотранс" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі № 914/133/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач