Ухвала

від 03.04.2024 по справі 926/701-б/22

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 926/701-б/22 (926/848/22)

провадження № 12-10гс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткача І. В. ,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 926/701-б/22 (926/848/22)

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-Кераміка»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 (головуючий суддя - Матущак О.І., судді: Плотніцький Б.Д., Скрипчук О.С)

та рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.07.2022 (суддя Гончарук О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-Кераміка»

про визнання договору недійсним та стягнення безпідставно сплачених коштів у сумі 198 000, 00 гривень

у межах у справи № 926/701-б/22

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс»

УСТАНОВИЛА:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» (далі - ТОВ «ЧМЖК», позивач) звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-Кераміка» (далі - ТОВ «Рембудсервіс-Кераміка», відповідач) про визнання договору недійсним та стягнення безпідставно сплачених коштів у розмірі 198 000,00 грн.

2. Вимоги позову обґрунтовані тим, що 02.06.2009 ТОВ «Рембудсервіс-Кераміка» в особі директора Димеда В. В. (продавець) та ТОВ «ЧМЖК» в особі директора Фонарюка А. З. (покупець) уклали договір купівлі-продажу (далі - договір), за умовами якого відповідач взяв на себе зобов`язання продати позивачу цеглу та керамоблоки в кількості 1 000 000 шт. На виконання умов зазначеного договору позивач здійснив оплату за поставлену цеглу на загальну суму 198 000,00 грн.

3. Водночаспозивач стверджував, що станом на дату укладення оспорюваного договору директором ТОВ «ЧМЖК» був ОСОБА_1 , а не Фонарюк А. З., а тому під час вчинення цього правочину сторони порушили вимоги частини другої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки цей договір підписаний неуповноваженою особою та підлягає визнанню недійсним, а перераховані на його виконання кошти в силу приписів статті 1212 цього Кодексу - поверненню позивачу.

4. Господарський суд Чернівецької області рішенням від 19.07.2022 позов задовольнив, визнав недійсним договір та стягнув з ТОВ «Рембудсервіс-Кераміка» на користь ТОВ «ЧМЖК» 198 000,00 грн безпідставно сплачених коштів та 5 240,00 грн судового збору.

5. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладення Фонарюком А. З. договору від імені ТОВ «ЧМЖК» без наявності у нього повноважень директора цього товариства та подальше одноосібне схвалення ним оспорюваного правочину через перерахування грошових коштів на рахунок відповідача не можна вважати справедливою, добросовісною та розумною поведінкою. Реалізація такої поведінки суперечила інтересам позивача як юридичної особи, який до цього часу намагається захистити свої порушені права. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що позивач не мав ані волевиявлення на укладення договору, ані волевиявлення щодо настання реальних правових наслідків укладення цього правочину.

6. За висновками суду, обставини підписання оспорюваного правочину особою, яка станом на 02.06.2009 не була уповноваженим представником ТОВ «ЧМЖК», унеможливлює застосування у цьому випадку статті 241 ЦК України.

7. Суд першої інстанції також відхилив посилання відповідача на встановлені у справі № 727/7059/15-ц обставини перебування Фонарюка А. З. на посаді директора ТОВ «ЧМЖК» на підставі рішення засновників від 06.11.2007 як такі, що спростовуються інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр), згідно з якою станом на 02.06.2009 на посаді керівника ТОВ «ЧМЖК» перебував ОСОБА_1 .

8. Дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання спірного Договору недійсним, місцевий господарський суд вказав про необхідність задоволення вимог про стягнення безпідставно сплачених у порядку виконання цього правочину коштів в сумі 198 000,00 грн.

9. Західний апеляційний господарський суд постановою від 07.09.2023 апеляційну скаргу ТОВ «Рембудсервіс-Кераміка» залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.07.2022 - без змін, констатувавши законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

10. Не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, ТОВ «Рембудсервіс-Кераміка» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.07.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

11. Підставою касаційного оскарження судових рішень відповідач зазначає обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що полягають у неврахуванні судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 92, 241 ЦК України, викладених (висновків) у постановах від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, від 02.04.2019 у справі № 908/6214/14, від 12.06.2019 у справі № 922/2178/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16, від 01.10.2019 у справі № 910/8287/18, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 13.05.2021 у справі № 903/277/20 та від 07.04.2023 у справі № 910/5172/19.

12. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 16.10.2023 відкрив касаційне провадження у справі.

13. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 13.12.2023 передав цю справу на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

14. Підставою для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.01.2019 у справі № 922/4371/17, за змістом якого стаття 241 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже не могла їх і перевищити.

15. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 29.02.2024 справу № 926/701-б/22 (926/848/22) повернув Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.

16. Ухвала мотивована тим, що підставою передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати була необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.01.2019 у справі № 922/4371/17, який узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.06.2018 у справі № 395/465/15-ц (аналогічні висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-2612цс15 та в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 710/2175/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 664/998/17 та від 07.11.2018 у справі № 466/10270/15-ц).

Тому, якщо об`єднана палата погодиться з Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду та знайде підстави для відступу від висновку щодо застосування норм статті 241 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.01.2019 у справі № 922/4371/17, їй доведеться відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-2612цс15 та в постановах Верховного Суду, зокрема, від 27.06.2018 у справі № 395/465/15-ц, від 25.04.2018 у справі № 710/2175/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 664/998/17 та від 07.11.2018 у справі № 466/10270/15-ц, що не належить до компетенції об`єднаної палати.

17. Зважаючи на викладені в ухвалі від 29.02.2024 мотиви, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність передачі справи № 926/701-б/22 (926/848/22) на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

18. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.

19. Предметом позову в цій справі є вимога про визнання недійсним договору у зв`язку з його укладенням неуповноваженою особою та, як наслідок, стягнення безпідставно сплачених на його виконання грошових коштів. За таких обставин основним аргументом касаційної скарги є застосування положень статей 92, 241 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

20. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду прийняв до уваги, що у постанові від 07.04.2023 у справі № 910/5172/19 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що частину 3 статті 92 ЦК України слід розуміти так: по-перше, питання про юридичну силу обмежень повноважень органу або особи, яка виступала від імені юридичної особи, слід вирішувати залежно від обізнаності третьої особи про це саме на час укладення договору (або вчинення інших юридично значимих дій); по-друге,посилатись на таке обмеження повноважень може лише юридична особа, а не третя особа, оскільки дії органу або відповідної особи за межами їх повноважень можуть порушити права лише юридичної особи. Водночас відсутність повноважень органу або особи, яка виступає від імені юридичної особи, є різновидом (граничним випадком) обмеження повноважень.

21. Аналогічні висновки щодо застосування статті 241 ЦК України були сформульовані у низці постанов Вищого господарського суду України, а в подальшому відображені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема у наведених у касаційній скарзі відповідачем постановах від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 02.04.2019 у справі № 908/6214/14, від 12.06.2019 у справі № 922/2178/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16, від 01.10.2019 у справі № 910/8287/18, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 13.05.2021 у справі № 903/277/20.

22. Водночас у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій враховано правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25.05.2016 у справі № 6-2612цс15, згідно з яким норма статті 241 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити. Аналогічний висновок про застосування положень статті 241 ЦК України міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 710/2175/15-ц, від 27.06.2018 у справі № 395/465/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 664/998/17 та від 07.11.2018 у справі № 466/10270/15-ц, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.01.2019 у справі № 922/4371/17.

23. За доводами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, Верховний Суд України у вказаній постанові (а надалі і Касаційні суди у складі Верховного Суду) не конкретизували питання того, чи таке правозастосування здійснюється лише до фізичних осіб-довірителів, чи поширюється і на юридичних осіб.

24. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає зазначені правові висновки Верховного Суду щодо тлумачення та застосування норм статті 241 ЦК України неоднозначними та суперечливими, оскільки в одному випадку констатовано можливість застосування цих норм до особи, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення правочину від імені довірителя, а в іншому випадку - про неможливість їх застосування за тих же умов.

25. На підставі викладеного, з метою формування сталості та єдності судової практики у питанні застосування положень статті 241 ЦК України Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-2612цс15 та постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 710/2175/15-ц, від 27.06.2018 у справі № 395/465/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 664/998/17 та від 07.11.2018 у справі № 466/10270/15-ц, зокрема через уточнення умов застосування цього висновку саме до фізичної особи-довірителя.

26. Оцінюючи наявність підстав для прийняття справи до розгляду, Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

27. За змістом пункту 7 Розділу «XI» ГПК України «Перехідні положення» суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

28. Отже, умовою прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи як з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України, так і з підстав, передбачених пунктом 7 Розділу «XI» ГПК України «Перехідні положення», є встановлення подібності правовідносин, щодо яких сформульовано висновок про застосування норми права, від якого колегія суддів (палата, об`єднана палата) іншого касаційного суду пропонує відступити.

29. Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин Велика Палата Верхового Суду вже сформулювала відповідні критерії, вказавши на те, що слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис потрібно визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України), таку подібність потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими (пункти 24-26 постанови Великої Палати Верхового Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

30. Крім того, Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про прийняття до розгляду цієї справи, враховує, що за змістом чинного процесуального законодавства Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки в конкретних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в подібних суспільних правовідносинах.

31. У справі № 6-2612цс15, від висновку щодо застосування Верховним Судом України статті 241 ЦК України у якій пропонує відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною з посиланням на те, що оспорюваний правочин підписано родичкою власника земельної ділянки, яка на момент підписання не була уповноважена власником на укладення такого правочину. Верховний Суд України за результатами перегляду справи дійшов висновку, що отримання власником земельної ділянки орендної плати після укладення додаткової угоди не свідчить про схвалення ним такого правочину, оскільки за відсутності в особи, яка підписала додаткову угоду (доньки власника земельної ділянки), повноважень на розпорядження земельною ділянкою від імені власника (зокрема, відсутністю довіреності) положення статті 241 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин.

32. У справах № 710/2175/15, № 395/465/15, № 710/2175/18 позивачі зверталися до суду з позовами про визнання договорів оренди землі недійсними з тих підстав, що підписи власників земельних ділянок на договорах оренди землі були підроблені, тобто виконані іншими особами. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відхилив доводи відповідачів у вказаних справах про схвалення власниками земельних ділянок договорів оренди землі шляхом прийняття орендної плати, зазначивши також про те, що положення статті 241 ЦК України до ситуацій, коли власник земельної ділянки не підписував відповідний правочин, не застосовуються.

33. У справі № 466/10270/15 позивач пред`явив позов про визнання договору купівлі-продажу частини квартири недійсним з тих підстав, що особа, якій він видав довіреність на розпорядження належним йому нерухомим майном, перед відчуженням частини квартири не узгодила з ним її вартість та інші істотні умови правочину. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виснував, що продаж квартири здійснено представницею позивача у межах наданих їй повноважень, оскільки застережень про додаткове узгодження з довірителем ціни продажу квартири зміст виданої ним довіреності не містив. З огляду на встановлені судами обставини в частині обсягу повноважень представника позивача при здійсненні продажу нерухомого майна висновків щодо застосування положень статті 241 ЦК України Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду не робив.

34. Натомість у справі, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, предметом спору є вимога про визнання господарського договору (договору купівлі-продажу товару), яка обґрунтована тим, що цей правочин підписаний від імені позивача - юридичної особи Фонарюком А. З. як директором товариства, в той час як за змістом відомостей Реєстру на момент укладення оспорюваного правочину директором ТОВ «ЧМЖК» був ОСОБА_1 .

35. Спір у цій справі стосується встановлення наявності чи відсутності повноважень у фізичної особи, яка вчинила правочин від імені юридичної особи як директора товариства, тобто спір пов`язаний з внутрішньою корпоративною невизначеністю ТОВ «ЧМЖК» щодо особи, яка виконувала обов`язки керівника (директора) товариства на момент укладення оспорюваного правочину, що знайшло своє відображення, зокрема, у справі № 727/7059/15 за позовом Фонарюка А. З. до ТОВ «ЧМЖК» про поновлення на роботі на посаді директора товариства.

36. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує неподібність правовідносин, які складають предмет спору у справі, що передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з правовідносинами, які були предметом розгляду суду касаційної інстанції в справах № 6-2612цс15, № 710/2175/15-ц, № 395/465/15-ц, № 664/998/17 та № 466/10270/15-ц.

37. Відмінними рисами спірних відносин у вказаних справах (оспорення договору купівлі-продажу товару в господарській справі та договорів оренди землі, купівлі-продажу квартири в цивільних справах) є підстави виникнення представництва (посадові обов`язки керівника відповідно до статуту товариства у господарській справі та видання довіреності у цивільній справі (договірне представництво)), обставини підписання оспорюваних правочинів «неуповноваженою» особою (корпоративний спір у господарській справі та підроблення підпису власника земельної ділянки у цивільних справах), суб`єктний склад учасників процесу, а також зміст спірних правовідносин, яким є взаємні права й обов`язки суб`єктів цих відносин. Відмінними є також юридично значимі факти, які встановлені судами у наведених справах.

38. Відповідно до частини 4 статті 303 ГПК України про передачу справи Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу. визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

39. Отже процесуальний закон встановлює вимоги до змісту ухвали про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, а саме: викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

40. При передачі справи № 926/701-б/22 (926/848/22) на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду просить відступити від висновків щодо застосування норми права (статті 241 ЦК України), яка в справах № 6-2612цс15, № 710/2175/15-ц, № 395/465/15-ц, № 664/998/17 та № 466/10270/15,за висновками судів, навпаки не підлягала застосуванню при їх вирішені та судом касаційної інстанції не застосовувалась.

41. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для розгляду справи № 926/701-б/22 (926/848/22) Великою Палатою Верховного Суду, тому справа підлягає поверненню відповідній колегії Касаційного господарського суду у складів Верховного Суду для розгляду в порядку частини шостої статті 303 ГПК України.

42. Керуючись статтями 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 926/848/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-Кераміка» про визнання договору недійсним та стягнення безпідставно сплачених коштів у межах у справи № 926/701-б/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-Кераміка» на рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.07.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 - повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала у справі № 926/848/22 (926/701-б/22) набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Ткач

Судді: О. О. Банасько С. І. Кравченко

О. Л. Булейко О. В. Кривенда

Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв

І. А. Воробйова К. М. Пільков

М. І. Гриців С. О. Погрібний

Ж. М. Єленіна О. В. Ступак

І. В. Желєзний О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич

В. В. Король Є. А. Усенко

Н. В. Шевцова

Текст ухвали на підставі частини третьої статті 314 ГПК України оформила суддя О. В. Ступак