Постанова

від 09.04.2024 по справі 754/15599/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 754/15599/19 Головуючий у 1 інстанції: Зуєвич Л.Л.

провадження № 22-ц/824/472/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,

при секретарі: Курченко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Мохнюка Дмитра Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за борговою розпискою,-

в с т а н о в и в :

В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за борговою розпискою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що 06.07.2010 року ОСОБА_2 (відповідач) надано письмову розписку ОСОБА_1 (позивачу) про те, що він отримав в борг гроші в сумі 40 000 грн. Загальний борг складає 70 000 доларів США та 40 000 грн. Суму в розмірі 40 000 грн зобов`язувався повернути в першу чергу. Дата повернення позики в розписці не вказана. Оригінал розписки від 06.07.2010 року написаний власноручно та підписаний ОСОБА_2

Наголошував, що на момент звернення до суду з позовною заявою офіційний курс гривні до долара США становив 2 489,25 грн за 100 доларів США. Враховуючи це, 70 000 доларів США відповідно до курсу НБУ на день звернення з позовом до суду становить 1 742 475 грн. Загальна сума боргу відповідача перед позивачем становила 1 782 475 грн. (40 000 грн. + 1 742 475 грн.).

Позивачем зауважувалося, що розпискою не встановлено строк для повернення позики, а відповідно до п.2 ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Також, зазначає, що 11.09.2019 року позивачем направлено відповідачу три листи з письмовими вимогами (зі зворотнім повідомленням, з описом вкладення) про необхідність повернення боргу на три відомі адреси місяця його попереднього проживання чи перебування.

Наголошує, що своєю поведінкою відповідач ігнорує законні вимоги позивача, чим порушує його права та законні інтереси.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі адвоката Мохнюка Д.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції вірно зазначив, принцип contra proferentem застосовується тоді, коли правила тлумачення (першого, другого та третього рівнів) не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови.

Другим рівнем тлумачення є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому. Застосовуючи даний рівень тлумачення, суд мав врахувати, що фраза, що стала предметом дискусії («Переоформление документов на ПП «Берегиня» с 01.08.10») виконана з нового абзацу в кінці боргової розписки. Жодного змістовного зв?язку з умовами щодо строку і порядку повернення боргових коштів вказана фраза не містить.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою). Суд першої інстанції не врахував, що під час допиту 15.06.2023 року відповідача в якості свідка в судовому засіданні він чітко зазначив: ?

- на момент написання розписки відповідач не знав і навіть не міг уявити, коли він може повернути кошти, взяті в борг у позивача; ??

- позивача та відповідача поєднують давні партнерські відносини як власників ПП «Берегиня». В минулому сторони за їх згодою вже здійснювали переоформлення 100% частки на ПП «Берегиня» на позивача, після чого позивач знову переоформив 50% частки на ПП «Берегиня» на відповідача. Станом на дату оформлення боргової розписки і по сьогоднішній день позивачу та відповідачу належать рівні частки (по 50%) в статутному капіталі ПП «Берегиня».

Таким чином, вказані свідчення протирічать його ж (відповідача) тлумаченню спірної умови розписки щодо того, що розрахунки за борговою розпискою мали відбутись менш як через місяць після її написання. Натомість вказані свідчення співпадають з поясненням сторони позивача щодо того, що боргова розписка від 06.07.2010 року була безстроковою, та складеною задля фіксації загального розміру заборгованості відповідача перед позивачем, а «Переоформление документов на ПП «Берегиня» с 01.08.10» мало виступати в якості забезпечення виконання зобов?язання відповідача.

Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що боргову розписку від 06.07.2010 року написав власноручно відповідач, а отже, застосовуючи принцип contra proferentem, суд мав враховувати тлумачення спірної умови, наданої позивачем. Однак суд розтлумачив її умови проти позивача, а не проти того, хто її написав.

Звертає увагу суду на той факт, що в борговій розписці від 06.07.2010 року не встановлений строк повернення позики, вона мала бути повернена протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позивачем вимоги про це.

12.09.2019 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про необхідність повернення боргу. Докази її направлення були надані суду разом з позовною заявою. В судовому засіданні від 15.06.2023 року відповідач, даючи свідчення в якості свідка, підтвердив, що ним була отримана вимога позивача про повернення боргу.

Таким чином, встановлений законом строк виконання зобов`язання відповідача за борговою розпискою сплив 11.10.2019 року, і саме з цієї дати розпочався відлік строку позовної давності.

Враховуючи той факт, що позовна заява була подана 28.10.2019 року, позивач не пропустив строки позовної давності.

В той же час сторона позивача погоджується з висновками суду в частині наявності правових підстав для задоволення позову та обґрунтованості позовних вимог з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів повернення відповідачем грошових коштів за розпискою від 06.07.2010 року.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Бордаченко О.В. - представник ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Вказує, що висновки суду першої інстанції у рішенні є правильними, а аргументи апелянта цих правильних висновків суду не спростовують, бо ґрунтуються на помилковому застосуванні позивачем.

Також зазначає, що висновок Верховного Суду у постанові від 18 липня 2018 року у справі №143/280/17 не відповідає нормам цивільного і матеріального права.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні з позовом у жовтні 2019 року про стягнення боргу за розпискою від 06.07.2010 позивачем було пропущено позовну давність.

У зв`язку з наведеним суд вважав за можливе відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Проте, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що за умови відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів повернення відповідачем грошових коштів за розпискою від 06.07.2010 року, суд вважав позовні вимоги обгрунтованими, однак відмовив в їх задоволенні внаслідок спливу строків позовної давності.

Проте, текст боргової розписки від 06.07.2010 року є наступним:

«Я, ОСОБА_2 , одалживаю у ОСОБА_1 сумму в 40,000 грн. на ремонт кабинета.

Общий долг 70, 000 $ + 40, 000 грн.

Сумму в 40 000 обязуюсь возвратить в первую очередь.

Переоформление документов на ПП «Берегиня» с 01.08.10 г.»

Стосовно вказівки «Переоформление документов на ПП «Берегиня» с 01.08.10» позиція сторін принципово відрізняється:

- позивач вказав, що дана фраза означала, що відповідач в рахунок забезпечення виконання зобов`язання за розпискою мав переписати на позивача свою частку в ПП «Берегиня», співвласниками якого є сторони у справі;

- відповідач вказав, що дана фраза означала, що у разі, якщо в строк до 06.08.10 визначені в розписці грошові кошти ним не будуть повернуті, то від 06.08.10 він зобов`язався переписати на позивача в рахунок такого зобов`язання свою частку в ПП «Берегиня».

Суд першої інстанції надаючи оцінку вказаним обставинам підтримав позицію відповідача, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 02.11.2020 у справі № 642/8193/16-ц (провадження № 61-17080св19):

«Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (Ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України

Аналіз змісту договору купівлі-продажу свідчить, що правила, встановлені статтею 213 ЦК України, не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, тому потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (по individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти -законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007року).

До аналогічного висновку з приводу тлумачення умов договору правочинів дійшов Верховний Суду постанові від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц».

Сторона Позивача вважає, що висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Так, підстави для застосування принципу contra proferentem відсутні.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, принцип contra proferentem застосовується тоді, коли правила тлумачення (першого, другого та третього рівнів) не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови.

Другим рівнем тлумачення є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому. Застосовуючи даний рівень тлумачення суд мав врахувати, що фраза, що стала предметом дискусії («Переоформление документов на ПП «Берегиня» с 01.08.10») виконана з нового абзацу в кінні боргової розписки. Жодного змістовного зв`язку з умовами щодо строку і порядку повернення боргових коштів вказана фраза не містить.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою). Суд першої інстанції не врахував, що під час допиту 15.06.2023 року відповідача в якості свідка в судовому засіданні він чітко зазначив:

- на момент написання розписки відповідач не знав і навіть не міг уявити, коли він може повернути кошти, взяті в борг у позивача;

- позивача та відповідача поєднують давні партнерські відносини як власників ПП «Берегиня». В минулому сторони за їх згодою вже здійснювали переоформлення 100% частки на ПП «Берегиня» на позивача, після чого позивач знову переоформив 50% частки на ПП «Берегиня» на відповідача. Станом на дату оформлення боргової розписки і по сьогоднішній день сторонам належать рівні частки (по 50%) в статутному капіталі ПП «Берегиня».

Вказані свідчення протирічать його ж (відповідача) тлумаченню спірної умови розписки щодо того, що розрахунки за борговою розпискою мали відбутись менш як через місяць після її написання. Натомість вказані свідчення співпадають з поясненням сторони позивача щодо того, що боргова розписка від 06.07.2010 року була безстроковою, та складеною задля фіксації загального розміру заборгованості відповідача перед позивачем, а «Переоформление документов на ПП «Берегиня» с 01.08.10» мало виступати в якості забезпечення виконання зобов`язання Відповідача

Принцип contra proferentem застосований судом невірно.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, принцип contra proferentem полягає в тому, що слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав.

У постанові Верховного Суду від 02.11.2020 року у справі №642/8193/16-ц, на яку посилався суд першої інстанції, принцип contra proferentem був застосований проти відповідача, який виконав спірний напис на борговій розписці.

Разом з тим, під час винесення оскаржуваного рішення суд першої інстанції проігнорував той факт, що боргову розписку від 06.07.2010 року написав власноручно відповідач, а тому, застосовуючи принцип contra proferentem, суд мав враховувати тлумачення спірної умови, наданої позивачем. Проте, суд розтлумачив її умови проти позивача, а не проти того, хто її написав.

Також, судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права.

За ч.3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч.1 ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За ч.5 ст.261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Так як в борговій розписці від 06.07.2010 року не встановлений строк повернення позики, то вона мала бути повернена протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позивачем вимоги про це.

Як вже зазначалось, 12.09.2019 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про необхідність повернення боргу. Докази її направлення були надані суду разом із позовною заявою. В судовому засіданні від 15.06.2023 року відповідач даючи свідчення в якості свідка, підтвердив, що ним була отримана вимога позивача про повернення боргу.

Отже, встановлений законом строк виконання зобов`язання відповідача за борговою розпискою сплив 11.10.2019 року, і саме з цієї дати розпочався відлік строку позовної давності. Враховуючи той факт, що позовна заява була подана 28.10.2019 року, позивач не пропустив строки позовної давності.

В той же час сторона позивача погоджується з висновками суду в частині наявності правових підстав для задоволення позову та обґрунтованості позовних вимог з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів повернення відповідачем грошових коштів за розпискою від 06.07.2010 року.

Зі слів позивача, після того, як суд першої інстанції вирішив витребувати у нього для огляду оригінал боргової розписки (період від квітня до червня 2023 року) за адресою його місця проживання з`являлись невідомі особи та розшукували його. Вказана інформація була надана позивачу його сусідкою, до якої звертались вказані невідомі особи, оскільки двері квартири позивача були зачинені. Вказані невідомі особи довели до сусідки, що шукають позивача, так як в нього повинна бути боргова розписка. Дана обставина може свідчити про спроби тиску на позивача зі сторони відповідача.

Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року та додаткове рішення від 05 жовтня 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за борговою розпискою від 06.07.2010 року у розмірі 1 782 475 гривень.

Також, в порядку ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 9 605 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 14 407 грн 50 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу адвоката Мохнюка Дмитра Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року та додаткове рішення від 05 жовтня 2023 року - скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за борговою розпискою задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) грошові кошти за борговою розпискою від 06.07.2010 року у розмірі 1 782 475 (один мільйон сімсот вісімдесят дві тисячі чотириста сімдесят п`ять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 9 605 (дев`ять тисяч шістсот п`ять) грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 14 407 (чотирнадцять тисяч чотириста сім) грн 50 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 18 квітня 2024 року.

Головуючий:

Судді: