Постанова

від 09.04.2024 по справі 757/42991/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/492/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2024 року місто Київ

справа №757/42991/20-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 лютого 2023 року, повний текст рішення складено 03 березня 2023 року та на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 березня 2023 року, ухвалені під головуванням судді Григоренко І.В., повний текст рішення складено 28 березня 2023 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Мессер Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року позивач ДП «Мессер Україна» звернулося до суду з позовом до відповідача, в якому просив:

стягнути з ОСОБА_1 на користь ДП «Мессер Україна» матеріальну шкоду в розмірі 61550,83 грн.

В обґрунтування вимог посилався на те, що відповідно до наказу №40-к від 14 грудня 2018 року відповідача прийнято на роботу до ТОВ «Елме «Мессер Україна» на посаду керівника відділу логістики.

Вказував, що у подальшому наказом ТОВ «Елме «Мессер Україна» №15-к від 28 лютого 2019 року відповідач звільнений із займаної посади у зв'язку із переведенням до ДП «Мессер Україна» на посаду керівника відділу логістики за переводом. На підставі наказу ДП «Мессер Україна» №41-к від 06 серпня 2019 року ОСОБА_1 переведений на посаду директора з логістики.

Зазначав, що відповідач під особистий підпис отримав від позивача основні засоби для виконання службових обов'язків, а саме: монітор 32 LCD VIEW SONIC VX3211-4K-MHD (інвентарний № 575, вартість 13850 грн.), смартфон Samsung A7 2018 4/64 Gb SM-A750 Black (інвентарний № 598, вартість 6665,83 грн.), ноутбук Lenovo Legion Y530-15 (15.6 LED) (інвентарний № 600, вартість 36225 грн.), смартфон Huawei Lite Black P 20 (інвентарний № 10206, вартість 4237,50 грн.).

Посилався на те, що крім того, відповідно до накладної вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №МУ 00000146 від 23 грудня 2019 року відповідач під особистий підпис отримав від позивача сумку для ноутбука (номенклатурний №000574695, код 2009, вартість 582,50 грн.) для виконання службових обов`язків.

Вказував, що відповідач не звертався до нього про втрату або відсутність в нього вищевказаних речей.

Зазначав, що на підставі наказу ДП «Мессер Україна» №34-К від 25 серпня 2020 року відповідача було звільнено з посади директора з логістики у зв'язку зі скороченням штату та чисельності на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Посилався на те, що у зв'язку зі звільненням відповідача, на підставі наказу №69/1 від 17 серпня 2020 року, було вирішено провести позачергову вибіркову інвентаризацію основних засобів та інших матеріальних цінностей, які знаходяться у працівника ОСОБА_1 станом на 25 серпня 2020 року, з яким відповідач відмовився ознайомлюватися.

Вказував, що згідно інвентаризаційного опису від 25 серпня 2020 року та протоколу інвентаризаційної комісії від 25 серпня 2020 року була виявлена нестача на суму 61550,83 грн., а саме: монітора 32 LCD VIEW SONIC VX3211-4K-MHD (інвентарний № 575, вартість 13850 грн.), смартфона Samsung A7 2018 4/64 Gb SM-A750 Black (інвентарний № 598, вартість 6665,83 грн.), ноутбука Lenovo Legion Y530-15 (15.6 LED) (інвентарний № 600, вартість 36225 грн.), смартфона Huawei Lite Black P 20 (інвентарний № 10206, вартість 4237,50 грн.) та сумки для ноутбука (номенклатурний № 000574695, код 2009, вартість 582,50 грн.).

Зазначав, що ОСОБА_1 відмовився надати пояснення про відсутність у нього на час проведення позачергової вибіркової інвентаризації основних засобів та інших матеріальних цінностей, а також відмовився ознайомитися та засвідчити факт ознайомлення з Інвентаризаційним описом малоцінних необоротних матеріальних активів від 25 серпня 2020 року, з Інвентаризаційним описом необоротних активів від 25 серпня 2020 року особистим підписом.

Посилався на те, що відмова відповідача повернути ДП «Мессер Україна» в день звільнення вказані вище матеріальні активи є прямою дійсною шкодою.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 лютого 2023 року позов ДП «Мессер Україна» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДП «Мессер Україна» матеріальну шкоду у розмірі 61550,83 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДП «Мессер Україна» 2102 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 березня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДП «Мессер Україна» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14000 грн.

В іншій частині - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову та заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

На обґрунтування вимог посилався на те, що 21 серпня 2020 року, він отримав від секретаря Фурман Г. електронне повідомлення щодо повернення 25 серпня 2020 року ДП «Meccep Україна» матеріальних цінностей у зв`язку із його звільненням із займаної посади. Оскільки, він мав у своєму користуванні значну кількість комп`ютерного обладнання i мобільних телефонів, в тому числі i власних, i не пам`ятав конкретного переліку майна, яке він отримав за час роботи у позивача, то 23 серпня 2020 року він направив ОСОБА_2 електронне повідомлення з проханням надати йому 25 серпня 2020 року для огляду та ознайомлення оригінали актів приймання-передачі, які би підтверджували факт отримання мною матеріальних цінностей від ДП «Meccep Україна». Натомість, протягом робочого дня 25 серпня 2020 року представниками підприємства не було надано йому ані оригіналів, ані завірених копій вказаних документів.

Вказував, що до 25 серпня 2020 року включно йому ніхто не пропонував ознайомитися із наказами ДП «Meccep Україна» №69/1 від 17 серпня 2020 року про проведення інвентаризації основних засобів, а також із інвентаризаційним описом від 25 серпня 2020 року i протоколом інвентаризаційної комісії від 25 серпня 2020 року.

Зазначав, шо він двічі, а саме 27 серпня 2020 року i 17 вересня 2020 року звертався до ДП «Meccep Україна» із письмовими заявами з проханням направити на його адресу копії належним чином, завірених документів, які би підтверджували факт отримання ним матеріальних цінностей від ДП «Meccep Украіна» aбo завчасно погодити із ним день та час, коли представники підприємства зможуть ознайомити його з оригіналами цих документів. При цьому, він запевнив ДП «Meccep Україна» про те, що після ознайомлення із переліком майна, яке він отримав для роботи, ним будуть вжиті заходи для його повернення. Однак, ДП «Meccep Україна» ухилився від надання відповіді на його звернення.

Посилався на те, що після перевірки ним, наявного у нього вдома комп`ютерного обладнання i засобів зв`язку, він двічі, а саме: 24 квітня 2021 року i 20 липня 2021 року, направляв позивачу заяву із пропозицією письмово повідомити йому про місце, день та час, коли він зможе передати вказане майно уповноваженим представникам ДП «Meccep Україна». Однак, позивач листом від 27 липня 2021 року вих.№ 589/21 відмовився отримати від нього ТМЦ i наполягав на сплаті на його рахунок коштів в сумі 61550,83 грн.

Вказував, що суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, взагалі залишив поза увагою неодноразові спроби з`ясувати у позивача перелік отриманого ним майна та його намагання добровільно повернути майно. При цьому, суд не надав жодної оцінки умисному i безпідставному ухиленню позивача від прийняття від нього спірного майна та відсутність його вини у заподіянні позивачу будь-якої матеріальної шкоди.

Зазначав, що про проведения інвентаризації він позивачем свосчасно не повідомлявся, що підтверджується відсутністю належних доказів у справі. Відповідно, він не був обізнаний про проведения інвентаризації i не брав у ній участі.

Посилався на те, що суд першої інстанції, пославшись на приписи ст.130 КЗпП України, яка є загальною нормою, фактично дійшов до висновку про можливість стягнення із працівника шкоди, виходячи із ціни придбання балансоутримувачем матеріальних цінностей без урахування норм амортизації та ступеню їхнього зносу.

19 грудня 2023 року від позивача ДП «Meccep Україна» на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останній просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

В судовому засіданні апеляційного суд представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність позивача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для його задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та копії трудової книжки відповідача, відповідно до наказу №40-к від 14 грудня 2018 року ОСОБА_1 з 17 грудня 2018 року прийнято на роботу до ТОВ «Елме Мессер Україна» на посаду керівника відділу логістики.

Наказом ТОВ «Елме Мессер Україна» №15-к від 28 лютого 2019 року відповідача з 28 лютого 2019 року звільнено з посади керівника відділу логістики ТОВ «Елме «Мессер Україна» на підставі п.5 ст.36 КЗпП України.

Згідно наказу ДП «Мессер Україна» №15-к від 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 з 01 березня 2019 року прийнято на роботу до ДП «Мессер Україна» на посаду керівника відділу логістики.

01 березня 2019 року між ДП «Мессер Україна» та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір з працівником ДП «Мессер Україна».

На підставі наказу ДП «Мессер Україна» №41-к від 06 серпня 2019 року відповідач переведений на посаду директора з логістики ДП «Мессер Україна».

Відповідно до Додаткової угоди №2 від 01 листопада 2019 року до трудового договору від 01 березня 2019 року, визначена адреса робочого місця ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .

Згідно нотаріально посвідченого передавального акту від 26 квітня 2019 року, смартфон «Huawei Lite Black P 20» (інвентарний №10206, вартість 4237,50 грн.) був переданий правонаступнику ТОВ «Елме Мессер Україна» ДП «Мессер Україна».

01 грудня 2019 року ОСОБА_1 отримав від ДП «Мессер Україна» основні засоби для виконання службових обов`язків, а саме: монітор 32 LCD VIEW SONIC VX3211-4K-MHD (інвентарний №575, вартість 13850 грн.), смартфон Samsung A7 2018 4/64 Gb SM-A750 Black (інвентарний №598, вартість 6665,83 грн.), ноутбук Lenovo Legion Y530-15 (15.6 LED) (інвентарний №600, вартість 36225 грн.), смартфон Huawei Lite Black P 20 (інвентарний № 10206, вартість 4237,50 грн.), що підтверджується розпискою відповідача (том 1 а. с. 27).

Відповідно до накладної вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №МУ-00000146 від 23 грудня 2019 року ОСОБА_1 під особистий підпис отримав від ДП «Мессер Україна» сумку для ноутбука (номенклатурний №000574695, код 2009, вартість 582,50 грн.) для виконання службових обов`язків.

Відповідно до п.4.1.12 трудового договору від 01 березня 2019 року, працівник зобов`язаний нести матеріальну відповідальність у порядку передбаченому чинним законодавством України.

На підставі наказу ДП «Мессер Україна» №34-К від 25 серпня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора з логістики у зв`язку зі скороченням штату та чисельності на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Відповідач ознайомлений з вказаним наказом під розпис 25 серпня 2020 року.

На підставі наказу ДП «Мессер Україна» від 17 серпня 2020 року №69/1, 25 серпня 2020 року комісією у складі: голови комісії - Кузь А.Т., членів комісії: фінансового директора - ОСОБА_3 , помічника керівника підприємства - ОСОБА_4 , менеджера зі збуту - ОСОБА_5 , була проведена вибіркова інвентаризація основних засобів та малоцінних необоротних матеріальних активів, які знаходяться у використанні директора з логістики ОСОБА_1 .

Відповідно до інвентаризаційного опису від 25 серпня 2020 року та протоколу інвентаризаційної комісії від 25 серпня 2020 року була виявлена нестача на суму на суму 61550,83 грн., а саме: монітора 32 LCD VIEW SONIC VX3211-4K-MHD (інвентарний №575, вартість 13850 грн.), смартфона Samsung A7 2018 4/64 Gb SM-A750 Black (інвентарний №598, вартість 6665,83 грн.), ноутбука Lenovo Legion Y530-15 (15.6 LED) (інвентарний №600, вартість 36225 грн.), смартфона Huawei Lite Black P 20 (інвентарний №10206, вартість 4237,50 грн.) та сумки для ноутбука (номенклатурний №000574695, код 2009, вартість 582,50 грн.).

ОСОБА_1 відмовився ознайомлюватися з інвентаризаційним описом малоцінних необоротних матеріальних активів від 25 серпня 2020 року, інвентаризаційним описом необоротних активів від 25 серпня 2020 року, відмовився повернути речі та надати пояснення, про що 25 серпня 2020 року комісією складено акт.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, вказував на те, що відмова відповідача повернути ДП «Мессер Україна» в день звільнення отримані основні засоби для виконання службових обов`язків є прямою дійсною шкодою для позивача, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 .

Заперечуючи проти позову, відповідач, як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі вказував на те, що 27 серпня 2020 року та 17 вересня 2020 року він звертався до позивача із заявами з проханням направити йому копії документів, що підтверджують факт отримання ним матеріальних цінностей від ДП «Мессер Україна». Проте, жодної відповіді на свої звернення від позивача він не отримав. Вказував, що після ознайомлення з позовною заявою, він, перевіривши наявне у нього вдома комп'ютерне обладнання, виявив смартфон Samsung A7, ноутбук Lenovo Legion, смартфон Huawei Lite Black P 20 і сумку для ноутбука, та 24 квітня 2021 року звернувся до позивача з пропозицією повідомити про дату, коли він зможе передати вказане майно. Зазначав, що монітор 32 LCD VIEW SONIC після звільнення був залишений на робочому місці, що можуть підтвердити працівники підприємства. Звертає увагу на те, що позивач у порушення ст.135-5 КЗпП України, просить стягнути з нього матеріальну шкоду за ціною придбання підприємством спірного майна у новому стані, без урахування ступеню його зносу.

За правилами ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За змістом ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, потрібні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін. Дотримання працівником умов трудового договору та правил внутрішнього трудового розпорядку є дотриманням трудової дисципліни.

Згідно з ч.1 ст.3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Предметом регулювання законодавства про працю є забезпечення гарантій при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації (глава ІХ КЗпП України).

Положеннями ч.ч.1-3 ст.130 КЗпП України визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Відповідно до статті 131 КЗпП України роботодавець зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Згідно з п.п.2, 5 ч.1 ст.134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.

Термін «під звіт» означає, що працівники повинні повністю звітувати перед власником або уповноваженим ним органом за одержані цінності, тобто подати документи про здачу одержаних цінностей, використання їх на виробництві за розпорядженням певних службових осіб тощо. Працівник, який одержав матеріальні цінності і не звітував про них, у разі їх відсутності несе повну матеріальну відповідальність незалежно від виду майна і мети його використання. До разових документів відносяться доручення чи інший документ (наприклад, накладна, відомість, рахунок-фактура тощо).

Працівник, якому видали під звіт матеріальні цінності, не повинен відноситись до категорії тих, з ким можуть укладатись договори про повну матеріальну відповідальність. Майно та інші цінності за разовими документами можуть отримувати працівники, для яких обслуговування матеріальних цінностей не є основною трудовою функцією. Але оскільки за передані йому матеріальні цінності на нього може бути покладена повна матеріальна відповідальність, власник або уповноважений ним орган може видати разове доручення працівнику лише за його згодою. Відмова працівника від одержання під звіт цінностей за разовим дорученням не є дисциплінарним проступком.

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст.138 КЗпП України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач не надав суду належних та достовірних доказів повернення матеріальних цінностей балансоутримувачу при звільненні.

Посилання відповідача на те, що він при звільненні залишив монітор 32 LCD VIEW SONIC VX3211-4K-MHD в кабінеті є необґрунтованими, оскільки останнім не надано жодних доказів на підтвердження таких обставин.

Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідач був зобов`язаний при звільненні передати за актами передачі матеріальні цінності, які були йому передані у підзвітність.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 отримано від ДП «Мессер Україна» матеріальні цінності згідно розписки від 01 грудня 2019 року та накладної вимоги на відпуск від 23 грудня 2019 року, а саме: монітор 32 LCD VIEW SONIC VX3211-4K-MHD (інвентарний №575, вартість 13850 грн.), смартфон Samsung A7 2018 4/64 Gb SM-A750 Black (інвентарний №598, вартість 6665,83 грн.), ноутбук Lenovo Legion Y530-15 (15.6 LED) (інвентарний №600, вартість 36225 грн.), смартфон Huawei Lite Black P 20 (інвентарний №10206, вартість 4237,50 грн.), сумку для ноутбука (номенклатурний №000574695, код 2009, вартість 582,50 грн.), однак при звільнення відповідач їх не повернув позивачу, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 61550,83 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, пославшись на приписи ст.130 КЗпП України, яка є загальною нормою, фактично дійшов до висновку про можливість стягнення із працівника шкоди, виходячи із ціни придбання балансоутримувачем матеріальних цінностей без урахування норм амортизації та ступеню їхнього зносу, колегія суддів відхиляє, оскільки розмір заподіяної підприємству шкоди визначався за фактичними втратами, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей.

Ухвалюючи додаткове рішення від 28 березня 2023 року та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ДП «Мессер Україна» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14000 грн., суд першої інстанції виходив з пропорційності розміру витрат на правничу допомогу до предмета спору з урахуванням ціни позову.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП «Мессер Україна» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14000 грн., з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, представник позивача ДП «Мессер Україна» - Пелих Л.Д. просила суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16000 грн. У зазначеному орієнтовному розрахунку представник позивача зазначила, що остаточна сума витрат на правничу допомогу, підтверджена необхідними документами, буде надана суду відповідно до вимог ч.8 ст.141 ЦПК України.

На підтвердження вказаних судових витрат представник позивача надала копії: договору про надання правової допомоги від 29 квітня 2020 року, укладений між адвокатом Пелих Л.Д. та ДП «Мессер Україна»; додаткової угоди №1 від 29 квітня 2020 року до договору про надання правової допомоги від 29 квітня 2020 року; додаткової угоди №2 від 29 квітня 2020 року до договору про надання правової допомоги від 29 липня 2020 року; додатку №2 до договору про надання правової допомоги від 29 липня 2020 року.

16 червня 2021 року на адресу Печерського районного суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу, в якому представник позивача просила стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16000 грн.

На підтвердження вказаних судових витрат представник позивача надала копії: акту прийому-передачі наданих послуг від 03 червня 2021 року до договору про надання правової допомоги від 29 липня 2020 року; опису робіт (надання послуг), виконаних адвокатом Пелих Л.Д. у справі №757/42991/20-ц від 03 червня 2021 року; рахунку на оплату на суму 16000 грн.; платіжного доручення №737 від 03 червня 2021 року на суму 16000 грн.; додатку №4 до договору про надання правової допомоги від 29 липня 2020 року

12 січня 2023 року на адресу Печерського районного суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу, в якому представник позивача просила стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

На підтвердження вказаних судових витрат представник позивача надала копії: акту прийому-передачі наданих послуг від 02 січня 2023 року до договору про надання правової допомоги від 29 липня 2020 року; опису робіт (надання послуг), виконаних адвокатом Пелих Л.Д. у справі №757/42991/20-ц від 02 січня 2023 року; рахунку на оплату на суму 4000 грн.; платіжної інструкції №4051 від 02 січня 2023 року на суму 4000 грн.

21 лютого 2023 року від представника відповідача до суду першої інстанції було подано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, в якому останній просив відмовити ДП «Мессер Україна» у стягненні витрат на правову допомогу, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, не відповідають критерію реальності таких витрат.

17 березня 2023 року на адресу Печерського районного суду міста Києва від представника позивача ОСОБА_6 надійшла заява, в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України про стягнення судових витрат у справі, копія якої була направлена відповідачу, в якій остання просила стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24000 грн.

До заяви представником позивача було додано копії: акту прийому-передачі наданих послуг від 27 лютого 2023 року до договору про надання правової допомоги від 29 липня 2020 року; опису робіт (надання послуг), виконаних адвокатом Пелих Л.Д. у справі №757/42991/20-ц від 27 лютого 2023 року; рахунку на оплату на суму 4000 грн., платіжної інструкції №4149 від 27 лютого 2023 року на суму 4000 грн.

Згідно з п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 3 ст.270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 лютого 2023 року було ухвалено в судовому засіданні з викликом сторін.

Разом з тим, у порушення вимог ч.3 ст.270 ЦПК України додаткове рішення від 28 березня 2023 року було ухвалено Печерським районним судом міста Києва без виклику учасників справи.

Оскільки додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 березня 2023 року ухвалено з порушенням норм процесуального права, а відтак воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви ДП «Мессер Україна» про ухвалення додаткового рішення, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Гонорар успіху як сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. За наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirliv. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19)).

Колегія суддів приходить до висновку, що зазначені у заяві ДП «Мессер Україна» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24000 грн. є завищеними.

Враховуючи заперечення представника відповідача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу, беручи до уваги складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу позивачу ДП «Мессер Україна» робіт, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про доведеність понесених ДП «Мессер Україна» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., які є пропорційними до предмета спору та доведеними.

З огляду на вищевикладене,колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП «Мессер Україна» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 лютого 2023 року та на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 березня 2023 року - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 лютого 2023 року - залишити без змін.

Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 березня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву Дочірнього підприємства «Мессер Україна» про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.

Ухвалити додаткове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь Дочірнього підприємства «Мессер Україна», місцезнаходження: місто Дніпро, вул. Дніпросталівська, 22-К, код ЄДРПОУ 35253290 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 19 квітня 2024 року.

Головуючий:

Судді: