Рішення

від 09.04.2024 по справі 140/1344/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року ЛуцькСправа № 140/1344/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

при секретарі Щербюк Г.Д.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Швеця О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» до Маневицької селищної ради про визнання протиправним та нечинним рішення в частині,

ВСТАНОВИВ:

Державна установа «Маневицька виправна колонія (№42)» (далі ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)», позивач) звернулася з позовом до Маневицької селищної ради (далі - рада, відповідач) про визнання протиправним та нечинним пункту 2 рішення ради від 12.07.2023 №36/25 «Про внесення змін до рішення селищної ради від 27.05.2022 №23/6 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території Маневицької селищної територіальної громади».

В обґрунтування позову позивач зазначає, що ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)» на праві постійного користування земельними ділянками належить дві земельні ділянки (кадастрові номери №0723655100:01:001:1156 та №0723655100:01:001:1155) по коду цільового призначення землі 03.01 «для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та органів місцевого самоврядування», що розташовані за адресою: Волинська область, селище міського типу Маневичі, вулиця Снітка Андрія (вулиця Маркса К.), земельна ділянка 25.

Маневицька селищна рада 27.05.2022 прийняла рішення №23/6 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території Маневицької селищної територіальної громади», відповідно до додатку 2.3 якого встановлено перелік пільг для фізичних та юридичних осіб, наданих відповідно до пункту 284.1 статті 284 Податкового кодексу України (далі ПК України), із сплати земельного податку, в тому числі для земель громадської забудови/для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та органів місцевого самоврядування (код 03.01) в розмірі 100%. ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)» отримала пільгу зі сплати земельного податку з 01.01.2023 щодо вищезазначених земельних ділянок, що належать їй на праві постійного користування.

Маневицька селищна рада 12.07.2023 прийняла рішення №36/25 «Про внесення змін до рішення селищної ради від 27.05.2022 №23/6 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території Маневицької селищної територіальної громади», відповідно до пункту 2 якого внесено зміни у перелік пільг по ставках земельного податку для фізичних та юридичних осіб, наданих відповідно до пункту 284.1 статті 284 ПК України, вилучивши з переліку пільг для фізичних та юридичних осіб, код категорії цільового призначення землі 03.01 «для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та органів місцевого самоврядування».

Позивач вважає, що вказане рішення прийняте з порушенням порядку його прийняття, принципів податкового законодавства та є протиправним, виходячи з наступного.

На думку позивача, при прийнятті оскаржуваного рішення радою не було дотримано строків щодо його оприлюднення, а саме: його не було оприлюднено до 25.07.2023, чим порушено принцип стабільності, оскільки таке рішення було прийнято менш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду.

В той же час, наявність у ПК України норм, які регулюють питання адміністрування земельного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад

У випадку ж прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, земельного податку, оприлюднення такого рішення є передумовою справляння відповідного податку громадянами, чого не було зроблено радою.

Також позивач вважає, що оскаржуване рішення перебуває у площині законодавства про захист економічної конкуренції та рада, яка у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, під час прийняття такого рішення не навела жодних належних обґрунтувань правомірності здійсненого нею у оскаржуваному рішенні вилучення з переліку пільг для фізичних та юридичних осіб, код категорії цільового призначення землі 03.01 «для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та органів місцевого самоврядування», залишивши при цьому надання пільг для юридичних та фізичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки з іншими кодами цільового призначення земельної ділянки (наприклад, землі громадської забудови /для розміщення та постійної діяльності органів і підрозділів ДСНС (код 03.14), тоді як встановлення такого розмежування може призвести до нерівності ринкової позиції суб`єктів господарювання, які здійснюють некомерційне господарювання в межах однієї адміністративної територіальної одиниці.

Таке рішення було прийняте з порушенням таких принципів податкового законодавства як рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, нейтральність оподаткування (підпункти 4.1.2, 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України). Відповідач встановив явно дискримінаційні та нерівні умови для суб`єктів некомерційного господарювання залежно від категорії цільового призначення землі з урахуванням того, що законодавством не передбачено такого критерію для надання пільг по земельному податку як категорія цільового призначення землі, що надана у постійне користування.

Позивач вказує, що пункт 2 оскаржуваного рішення прийнято з порушенням Закону України «Про захист економічної конкуренції», з огляду на те, що цим рішенням встановлено різні підходи для справляння земельного податку та надання пільг з по ставках земельного податку суб`єктам некомерційного господарювання, що розташовані на території ради, за постійне користування земельними ділянками за прихованими та необґрунтованим критеріями, які ставлять у нерівне становище суб`єктів некомерційного господарювання та можуть призвести до обмеження конкуренції (що кваліфіковано як антиконкурентні дії органу місцевого самоврядування), і не було погоджено з територіальним відділенням Антимонопольним комітетом України, що є підставою для визнання його протиправним та нечинним.

Також, рішення ради від 12.07.2023 №36/25 «Про внесення змін до рішення селищної ради від 27.05.2022 №23/6 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території Маневицької селищної територіальної громади» є нормативно-правовим регуляторним актом, оскільки розповсюджує свою дію на невизначене коло осіб, розраховане на неодноразове застосування та спрямоване на врегулювання податкових правовідносин між радою, як регуляторним органом, та іншими учасниками податкових відносин, у тому числі і ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)», а відтак до нього мають бути застосовані положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Однак, під час прийняття спірного рішення рада не дотрималася вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» на кожному етапі відповідної процедури.

На думку позивача, Маневицька селищна рада має повноваження на перегляд нормативно-правового регуляторного акта, прийнятого нею, як регуляторним органом, однак, за умови прийняття одного із рішень, визначених статтею 11 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (рішення про зупинення дії регуляторного акта, визнання його неконституційним, про скасування чи про необхідність залишення цього регуляторного акта без змін або про необхідність його перегляду).

Разом із цим, чинним законодавством не передбачено право органу місцевого самоврядування вносити зміни до раніше прийнятого ним нормативно-правового регуляторного акту.

З наведених підстав позивач вважає, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем у спосіб, який не передбачено законодавством України, з порушенням принципу правової визначеності, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі, вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження (а.с.149).

У відзиві на позовну заяву (а.с.156-162) представник відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог та зазначив, що положеннями частини десятої статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» зазначено, що у період дії воєнного стану на акти органів місцевого самоврядування, військово-цивільних адміністрацій та військових адміністрацій, а також їх посадових осіб не поширюються вимоги пункту 3 частини першої (у частині оприлюднення проектів актів), частини четвертої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання». Тобто, з 24.02.2022 і по даний час в Україні введено режим воєнного стану, у зв`язку із чим проєкти органів місцевого самоврядування оприлюдненню не підлягають.

Опублікування рішення Маневицької селищної ради на офіційному веб-сайті ради відбулося 24.07.2023, тобто у відповідності до вимог частини шостої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також до підпункту 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 ПК України.

Представник відповідача зазначає, що позивач робить помилковий висновок, що пунктом 2 оскаржуваного рішення було порушено принцип стабільності, оскільки було прийнято менш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду.

Також вказує, що ДП «Маневицька виправна колонія (№42)» не є суб`єктом господарювання у розумінні Господарського кодексу України та у розумінні Закону України «Про захист економічної конкуренції», не потребувала забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, а тому не підлягало погодженню з Антимонопольним комітетом України і оскаржуване рішення.

Представник відповідача зауважує, що оскаржуваним рішення вилучено з переліку пільг для фізичних та юридичних осіб, код категорії цільового призначення землі «03.01. Для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та органів місцевого самоврядування», тобто скасовано пільгу щодо ставки земельного податку по землях громадської забудови для органів державної влади та органів місцевого самоврядування, перелік яких не визначається єдиним суб`єктом ДП «Маневицька виправна колонія (№42).

Крім того, зазначає, що 05.04.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до ПК України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану», відповідно до якого пункт 12.3 статті 12 ПК України доповнено підпунктом 12.3.8 такого змісту: «На період дії воєнного чи надзвичайного стану сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, мають право приймати рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів та податкових пільг із сплати місцевих податків та/або зборів без застосування процедур, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в окремих місцевостях України положення цього підпункту поширюється виключно на представницькі органи територіальних громад відповідних адміністративнотериторіальних одиниць, на території яких введено воєнний чи надзвичайний стан».

Таким чином, оскаржуване рішення прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме на підставі ПК України та Закону України «Про внесення змін до ПК України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану», якими врегульовано механізм прийняття рішень органами місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та/або зборів та податкових пільг із сплати місцевих податків та/або зборів.

З врахуванням наведеного представник відповідача вважає позовні вимоги ДП «Маневицька виправна колонія (№42)» безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив представник позивача з доводами представника відповідача не погодився та підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково наголосив, що представником відповідача не надано доказів оприлюднення проекту оскаржуваного рішення, порядку денного пленарного засідання, на якому розглядалося та приймалося оскаржуване рішення, погодження оскаржуваного рішення із територіальним відділенням Антимонопольного комітету України, а також опублікування плану діяльності з підготовки проекту даного регуляторного акту. Окрім того, вказує, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану» регламентує лише право органів місцевого самоврядування встановлювати місцеві податки та/або збори та податкові пільги в умовах воєнного стану, але не скасовувати вже встановлені пільги, вносячи зміни до існуючих правовідносин, що склалися (а.с.170-178).

Представник відповідача у своїх запереченнях зазначив про необґрунтованість тверджень ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)», просив в позові відмовити (а.с.207-214).

Ухвалою суду від 12.03.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.237-238).

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги повністю з підстав, наведених у позовній заяві, відповіді на відзив, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та запереченні.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, показання свідка, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)» на праві постійного користування належать земельні ділянки з кадастровими номерами №0723655100:01:001:1156 та №0723655100:01:001:1155 із цільовим призначенням 03.01 - для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які розташовані за адресою: Волинська область, селище міського типу Маневичі, вулиця Снітка Андрія, будинок 25, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 19.03.2018 №117513037 та №117521109 (а.с.59,60,67) та витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.12.2017 №НВ-0703618072017 та №НВ-0703618012017 (а.с.61-66).

Рішенням Маневицької селищної ради від 27.05.2022 №23/6 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території Маневицької селищної територіальної громади» встановлено перелік пільг для фізичних та юридичних осіб, наданих відповідно до пункту 284.1 статті 284 ПК України із сплати земельного податку, в тому числі для земель громадської забудови/для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та органів місцевого самоврядування (код 03.01) в розмірі 100% (а.с.15-48).

12.07.2023 рада прийняла рішення №36/25 «Про внесення змін до рішення селищної ради від 27.05.2022 №23/6 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території Маневицької селищної територіальної громади», відповідно до пункту 2 якого внесено зміни у перелік пільг по ставках земельного податку для фізичних та юридичних осіб, наданих відповідно до пункту 284.1 статті 284 ПК України, вилучивши з переліку пільг для фізичних та юридичних осіб, код категорії цільового призначення землі 03.01 «для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та органів місцевого самоврядування» (а.с.13-14).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до частини першої статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із пунктом 8.1. статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Нормами пунктів 8.2, 8.3 статті 8 ПК України визначено, що до загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Так, відповідно до пунктів 10.1, 10.2-1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок. Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю, крім земельного податку за лісові землі).

Підпунктами 12.3.1, 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. Під час ухвалення рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно із статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом, а також площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пункт 271.2 статті 271 ПК України) .

Згідно з пунктом 274.1 статті 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Як передбачено пунктом 274.2 статті 274 ПК України ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Відповідно до пункту 284.1. статті 284 ПК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Нові зміни до рішень щодо наданих пільг зі сплати земельного податку надаються відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

Нормами пункту 284.2. статті 284 ПК України визначено, що якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому втрачено це право.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною першою статті 46 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР та статті 143 Конституції України.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на землю, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Маневицької селищної ради від 27.05.2022 №23/6 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території Маневицької селищної територіальної громади» встановлено перелік пільг для фізичних та юридичних осіб, наданих відповідно до пункту 284.1 статті 284 ПК України із сплати земельного податку (а.с.15-48).

В подальшому, оскаржуваним рішення Маневицької селищної ради від 12.07.2023 №36/25 до рішення селищної ради від 27.05.2022 №23/6 було внесено зміни, а саме виключено з переліку пільг для фізичних та юридичних осіб, код категорії цільового призначення землі 03.01 «для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та органів місцевого самоврядування» (а.с.13).

В поданій позовній заяві позивач стверджує, що в порушення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України вказане рішення не було оприлюднено до 25.07.2023.

З приводу таких доводів позивача суд зазначає, що термін «оприлюднення» включає у себе різні передбачені законом способи донесення публічної інформації, у тому числі змісту нормативно-правового акту, до відома широкого кола осіб, зокрема, шляхом її розміщення на офіційному веб-сайті відповідного суб`єкта нормотворення, опублікування у офіційних друкованих виданнях, друкованих засобах масової інформації тощо.

Що ж стосується рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, які є нормативно - правовим актом, то стосовно таких рішень як у ПК України, так і у Законі №280/97-ВР, або буд-якому іншому акті законодавства, відсутня конкретизація способу їх оприлюднення, а також не регламентовано обов`язок опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації.

Разом з тим, суд вважає, що на відносини, пов`язані із порядком та способом офіційного оприлюднення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, зокрема й з питань оподаткування місцевими податками та зборами, які не можуть залишатись неврегульованими, можливо поширити дію частини п`ятої статті 59 Закону №280/97-ВР і статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», якою встановлено обов`язковість опублікування нормативно - правових актів органів місцевого самоврядування на офіційному веб-сайті (у разі наявності такого інформаційного ресурсу).

За змістом статті 11 Закону №280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, у тому числі нормативно-правового характеру, підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», статтею 15 якого встановлено обов`язок оприлюднення розпорядниками своїх нормативно - правових актів невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня їх затвердження. Ця ж стаття Закону України «Про доступ до публічної інформації» у імперативній формі визначає, що у разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 10.10.2021 у справі №0940/2301/18.

Як вбачається із відомостей, що містяться на офіційному сайті Маневицької селищної ради, рішення від 12.07.2023 №36/25 «Про внесення змін до рішення селищної ради від 27.05.2022 №23/6 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території Маневицької селищної територіальної громади» було опубліковане 24.07.2023 (а.с.165).

Окрім того, в судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_2 , провідний спеціаліст відділу організаційної роботи та інформаційних технологій виконавчого комітету Маневицької мелищної ради, який засвідчив, що є адміністратором сайту ради та підтвердив факт оприлюднення спірного рішення на сайті ради о 16:07 год. 24.07.2023.

Таким чином, згідно з встановленими судом обставинами оскаржуване рішення, датоване 12.07.2023, відповідає вимогам пункту 12.3, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 та пункту 12.5 статті 12 ПК України, оскільки офіційно прийняте до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, оприлюднене відповідачем на її офіційному веб-сайті 24.07.2023, тобто до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, у якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін, а саме - 2024 році, й набрало чинності з 01.01.2024.

Отже, та обставина, що оспорюване позивачем рішення з питань оподаткування місцевими податками та зборами було опубліковане у мережі Інтернет з використанням офіційного веб ресурсу селищної ради, за наявності при цьому в національному законодавстві правової основи для можливості офіційного оприлюднення прийнятих органом місцевого самоврядування рішень у такий спосіб, не дає підстав стверджувати, що це рішення не було належним чином доведене до відома позивача і з цих підстав є нечинним, порушує його права як платника податків та учасника регламентованих таким рішенням відносин.

Щодо доводів позивача про не оприлюднення відповідачем проєкту спірного рішення, то суд враховує наступне.

Відповідно до частини одинадцятої статті 59 Закону №280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проєкти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Частиною шостою статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі Закон №2939-VI) визначено, що розпорядники інформації можуть оприлюднювати публічну інформацію на своєму офіційному веб-сайті, у власних офіційних друкованих виданнях та/або у медіа на підставі договорів про висвітлення діяльності, укладених із суб`єктами у сфері медіа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб сайту така інформація обов`язково оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа.

Положеннями частини десятої статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII) передбачено, що у період дії воєнного стану на акти органів місцевого самоврядування, військово-цивільних адміністрацій та військових адміністрацій, а також їх посадових осіб не поширюються вимоги пункту 3 частини першої (у частині оприлюднення проектів актів), частини четвертої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання».

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і триває станом на сьогодні.

Отже, з огляду на правила частини десятої статті 9 Закону №389-VIII проєкти рішень органів місцевого самоврядування в період дії воєнного стану оприлюдненню не підлягають, а тому в діях відповідача відсутні порушення в цій частині.

У поданій позовній заяві ДУ «Маневицька виправна колонія №42» також вказує, що оскаржуваним рішення встановлено різні підходи для справляння земельного податку та надання пільг з по ставках земельного податку суб`єктам некомерційного господарювання, що розташовані на території Маневицької селищної ради, за постійне користування земельними ділянками за прихованими та необґрунтованим критеріями, які ставлять у нерівне становище суб`єктів некомерційного господарювання та можуть призвести до обмеження конкуренції (що кваліфіковано як антиконкурентні дії органу місцевого самоврядування), а тому таке рішення, на думку позивача, мало бути погоджено з територіальним відділенням Антимонопольним комітетом України.

Стосовно таких доводів про недотримання відповідачем вимог Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 №3659-XII (далі Закон №3659-XII) та Законів України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 №2210-III (далі Закон №2210-III), суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 1, пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №3659-XII Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. До основних завдань Антимонопольного комітету України належить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Частиною четвертою статті 20 Закону №3659-XII встановлено, що органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб`єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №2210-ІІІ, економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Частинами першою та третьою статті 15 цього Закону встановлено, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що ключовим питанням законодавець визначив рішення, дії, які мають вплив на конкуренцію.

Суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про відсутність підстав для кваліфікації у спірному рішенні ознак антиконкурентних дій, оскільки ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)» відповідно до свого Положення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.10.2021 №3665/5 (а.с.132-136) є бюджетною неприбутковою установою, отже відсутні будь-які докази суперництва між ринковими суб`єктами господарювання, які здійснюють господарську діяльність, або є товаровиробниками на одному товарному ринку. Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази про надання переваги або встановлення більш сприятливого режиму оподаткування одному господарюючому суб`єкту над іншим, які перебувають в аналогічному юридичному та фактичному становищі, оскільки рішення в спірній частині стосується одного і того ж виду цільового призначення земельної ділянки 03.01 та скасовує пільгу зі сплати земельного податку іншим державним органам, зокрема суду, поліції, пенсійному органу, про що свідчить лист Головного управління ДПС у Волинській області від 11.03.2024 про надання інформації щодо нарахованих сум земельного податку з юридичних осіб на 2024 рік по Маневицькій ТГ (а.с.221-224).

При цьому спірним рішенням рада встановила ставку земельного податку однакову для всіх юридичний осіб.

При вирішенні спору суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.03.2023 у справі №160/9207/18, яка полягає в наступному.

В будь-якому випадку, факт наявності/відсутності антиконкурентних дій або рішення суб`єкта владних повноважень повинен встановлюватись компетентним державним органом, яким є Антимонопольний комітет України. Так, частиною четвертою статті 4 Закону №2210-ІІІ встановлено, що державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб`єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Цим Законом також встановлюється порядок розгляду Антимонопольним комітетом справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема визначаються підстави для відкриття справи, процедура та порядок її розгляду, прийняття та оскарження рішення, процесуальні права і обов`язки осіб, які беруть участь у справі - заявника, відповідача, співвідповідача, їх представників, третіх осіб, порядок подання, забезпечення та вилучення доказів, призначення експертизи, тощо. У разі встановлення порушення вимог цього Закону, винні особи притягуються до відповідальності: накладення штрафу; притягнення до адміністративної відповідальності; відшкодування шкоди.

Отже, виключно до компетенції Антимонопольного комітету України віднесено питання встановлення наявності/відсутності законодавства про захист економічної конкуренції і суд не вправі перебирати на себе такі повноваження.

Покликання позивача на судову практику Верховного Суду, висловлену у постанові від 17.01.2022 №640/9593/20, є помилковим, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними або тотожними. Зокрема, суд у вказаній справі зазначив про протиправність рішення міської ради, з огляду на те, що у рішенні про встановлення ставок земельного податку проведено додатково диференціацію ставки орендної плати за землю за критерієм площі земельної ділянки в межах одного і того ж коду цільового призначення земельної ділянки. Суд зазначив, що встановлення такого розмежування може призвести до нерівності ринкової позиції суб`єктів господарювання, які є конкурентами, оскільки здійснюють діяльність на одному товарному ринку. До такого висновку Суд дійшов також з урахуванням судових рішень у справах №904/4062/20, №904/4538/21 про оскарження рішень Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.06.2020 №54/17-р/к та від 23.03.2021 №54/3-р/к відповідно. Суд касаційної інстанції у вказаних справах підтримав висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог міської ради про скасування означених рішень відділення АМКУ з огляду на те, що орган місцевого самоврядування порушив вимоги антиконкурентного законодавства під час ухвалення спірних рішень №9/52 та №11/57. Суд касаційної інстанції у цих справах зауважив, що сама можливість настання негативних наслідків для конкуренції є достатньою умовою визнання дій, передбачених частинами першою та другою статті 15 Закону №2210-ІІІ, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

В даному ж випадку, спірним рішенням встановлено єдину однакову ставку земельного податку, в межах одного і того ж виду цільового призначення земельної ділянки, без будь-якої диференціації між суб`єктами, що використовують таку ділянку, чи інших привілей.

Також в обґрунтування заявлених позовних вимог ДУ «Маневицька виправна колонія №42» вказує про порушення відповідачем Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», оскільки спірне рішення Маневицької селизної ради є регуляторним актом, оскільки розповсюджує свою дію на невизначене коло осіб, розраховане на неодноразове застосування та спрямоване на врегулювання податкових правовідносин між Маневицькою селищною радою як регуляторним органом, та іншими учасниками податкових відносин, у тому числі і ДУ «Маневицька виправна колонія (№42)».

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що в ході розгляду справи №0940/2301/18 Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №357/14346/17 стосовно того, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є регуляторним актом і на таке рішення поширюються положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Одночасно було сформульовано наступний висновок: «Рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв`язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом та, зокрема, у 2017, 2018 роках».

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №160/9207/18.

Крім того, згідно з підпунктом 12.3.8 пункту 12.3 статті 12 ПК України на період дії воєнного чи надзвичайного стану сільські, селищні, міські ради мають право приймати рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів та податкових пільг із сплати місцевих податків та/або зборів без застосування процедур, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в окремих місцевостях України положення цього підпункту поширюється виключно на представницькі органи територіальних громад відповідних адміністративно-територіальних одиниць, на території яких введено воєнний чи надзвичайний стан.

Зважаючи на викладене, суд вважає помилковими твердження позивача про те, що оскаржуване рішення Маневицької селищної ради від 12.07.2023 №36/25 прийняте з порушенням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Інші доводи позивача не спростовують встановлених обставин прийняття спірного рішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів суду належними та допустимими доказами правомірність спірного рішення, таке прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений чинним законодавством.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ДП «Маневицька виправна колонія (№42)» є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 243-246, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій

Повне судове рішення складено 19 квітня 2024 року.